Реферат на тему:
Витрати на проведення судової експертизи у кримінальній справі – судові
витрати
Постійний дефіцит бюджетних коштів, який останнім часом щораз гостріше
відчувається в усіх державних установах, змушує їхніх керівників
виявляти неабиякі бізнесові здібності для його подолання і забезпечення
нормального функціонування своїх підлеглих. Проблема ця не обминула
державних установ судової експертизи, які також змушені вишукувати кошти
з метою забезпечення хоча б мінімально необхідних умов для роботи.
Одним із аспектів цієї проблеми є питання відшкодування витрат на
проведення судової експертизи у кримінальних справах. Зауважимо, що
розслідування майже кожної другої кримінальної справи не обходиться без
проведення щодо неї судової експертизи. Усе це потребує чималих коштів,
якими поки що держава не володіє. На сьогодні експертні установи
фактично кинуто напризволяще: вони переведені на самофінансування, а для
“виживання” їм дозволено надавати платні послуги. Зокрема, відповідно до
п. 1 Переліку державних платних послуг, які надаються науково-дослідними
інститутами судових експертиз Міністерства юстиції, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1999 р. №1432, до цих
послуг входить проведення судових експертиз, а саме: криміналістичних,
біологічних, автотехнічних, економічних, бухгалтерських, товарознавчих,
будівельно-технічних, гірничо-технічних та інших у кримінальних,
цивільних, арбітражних та адміністративних справах [1, с. 5]. Органи
розслідування – МВС, прокуратура, які є головними замовниками експертиз
у кримінальних справах, також не одержують від держави коштів на оплату
експертиз.
З метою рятування ситуації, оскільки експертизи ці проводяться у зв’язку
із провадженням у кримінальній справі, відповідно до ст. 91 КПК України,
витрати на їх проведення відносять до судових і стягують із засуджених.
Отож на перший погляд видається, що стягнуті із засуджених кошти певною
мірою знімають проблему фінансування експертних установ.
Проте усе не так просто. Справді, сьогодні склалася така ситуація, коли
усі установи, які займаються судово-експертною діяльністю, за проведені
експертизи у кримінальних справах надсилають органу, який веде справу,
рахунок з визначенням вартості судової експертизи. Кошти ці, за рішенням
суду, стягуються із засуджених (у справі яких була проведена відповідна
експертиза) як судові витрати.
А чи усі оці кошти є судовими витратами?
За своєю природою вони належать до судових витрат, оскільки виникають
унаслідок провадження у кримінальній справі. Однак аналіз теорії
кримінального процесу та чинного законодавства породжує певні
суперечливі думки з цього приводу. Зокрема, чимало науковців зазначають,
що витрати на оплату праці експертів (за проведену експертизу) будуть
віднесені до судових витрат, якщо проведення експертизи не входило в
коло їхніх службових обов’язків [2, с. 147; 3, с. 41]. Відповідно до
п. 5 ст. 13 Закону “Про судову експертизу”, судовий експерт має право на
винагороду за проведення судової експертизи, якщо її виконання не є
службовим завданням [4, с. 88].
Що ж розуміти під експертизою, яка виконувалася не в порядку службового
завдання? Якогось роз’яснення у законодавстві чи судовій практиці з
цього питання немає. Серед науковців В.Т. Томін і В.А. Дунін зазначають,
що експертам винагорода виплачується лише у тих випадках, коли експертне
дослідження проводять спеціалісти, що не працюють в експертній установі,
а залучені до неї безпосередньо постановою органу попереднього
розслідування, прокурора, судді чи ухвалою суду [3, с. 41]. Відтак
виникає ще одне запитання: які є експертні установи?
Щоб відповісти на це запитання, необхідно ще раз звернутися до Закону
“Про судову експертизу”, зокрема до ст. 7. Зі змісту цієї статті
випливає, що судово-експертну діяльність здійснюють державні
спеціалізовані установи та відомчі служби. До них належать: 1)
науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції
України і Міністерства охорони здоров’я України; 2) експертні служби
Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони та Служби безпеки
України. Крім того, судово-експертна діяльність може здійснюватися на
підприємницьких засадах на підставі ліцензії, а також громадянами за
разовими договорами [4, с. 88]. Напевно В.Т. Томін і В.А. Дунін мали на
увазі випадки, коли експертна діяльність здійснюється на підприємницьких
засадах, а також громадянами за разовими договорами.
Отже, якщо виходити з викладеного, спеціалізовані установи та відомчі
служби, які здійснюють експертну діяльність, не мають права на
відшкодування витрат унаслідок проведення експертизи у тій чи іншій
кримінальній справі. Відповідно такі витрати не можна вважати судовими.
Проте на законодавчому рівні цим проблема не вичерпується. Положеннями,
викладеними у ст. 15 Закону “Про судову експертизу”, вона, навпаки, ще
більше загострюється. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 15 цього закону,
проведення науково-дослідними установами судових експертиз, наукових
розробок з питань організації та проведення судових експертиз
фінансується за рахунок державного бюджету. Частина 2 цієї статті
містить дещо протилежну норму. Вона визначає, що проведення судових
експертиз іншими спеціалізованими установами та відомчими службами
фінансується за рахунок коштів, що виділяються їм на цю мету з
державного та місцевих бюджетів, а науково-дослідними установами – за
рахунок замовника [4, c. 88]. Тобто, всупереч ч. 1 цієї статті,
науково-дослідні установи проводять експертизи за рахунок коштів
замовника, а не за рахунок бюджетних коштів.
????авопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам
судової експертизи за виконання їхніми працівниками функцій експертів і
спеціалістів”(надалі – Інструкція). При цьому, як видається, під
науково-дослідними установами треба розуміти науково-дослідні установи
судових експертиз Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров’я.
Експертні ж служби МВС, СБУ та Міноборони фінансуються з державного та
місцевих бюджетів.
Серед практиків побутує також думка, що цю діяльність треба проводити в
експертних установах, які утримуються не з державного бюджету, а
перебувають на самофінансуванні. Відтак витрати на проведення судових
експертиз у кримінальних справах у науково-дослідних установах судової
експертизи теж треба відносити до судових, оскільки вони проводять свої
дослідження за рахунок замовника (принагідно зауважимо, що практика йде
цим шляхом) і не фінансуються з державного бюджету. Як відомо, такими
замовниками є органи, що здійснюють провадження у кримінальній справі,
тобто інші державні установи, які перебувають на повному державному
утриманні. Враховуючи те, що вони несуть певні витрати, відшкодовуючи
вартість проведеної експертизи науково-дослідним установам, вони цілком
правильно визнають їх судовими, на підставі чого суд стягує ці витрати
із засудженого.
Варто, однак, зазначити, що сьогодні органи дізнання, попереднього
розслідування, суди з державного бюджету не отримують практично жодних
коштів на покриття судових витрат. У результаті склалася ситуація, за
якої науково-дослідні установи судової експертизи дістають кошти за
проведені експертизи не від замовника – органів розслідування, а прямо
від засудженого, у справі якого проводилася експертиза за рішенням суду,
вже після завершення провадження у справі. Хоч процедура така і не
зовсім правильна, у нинішніх умовах це все ж таки певний вихід із
становища.
Стосовно витрат, пов’язаних з оплатою вартості експертиз, проведених у
кримінальній справі, то зауважимо, що слідчо-судова практика
характеризується ще деякими особливостями. Сьогодні довідки – розрахунки
з визначенням вартості проведених експертиз подають не тільки
науково-дослідні установи судової експертизи, а також експертні служби
органів внутрішніх справ, прямо порушуючи за таких умов вимоги ст. 15
Закону “Про судову експертизу”. Для прикладу наведемо кримінальні справи
з архіву Залізничного районного суду міста Львова. Зокрема у
кримінальній справі №1-35/99 про обвинувачення О.М. Халявки у
незаконному носінні і зберіганні вогнестрільної зброї (ч. 1 ст. 222 КК
України) Експертно-криміналістичним відділом УМВСУ у Львівській обл.
проводили балістичну і криміналістичну експертизу. Згідно з розрахунку,
вартість проведених експертиз становила 834 грн. 33 коп. У довідці про
рух кримінальної справи цю суму названо судовими витратами, а у вироку
суд постановив стягнути зазначені кошти із засудженого Халявки [5,].
У кримінальній справі №1-37/99 про обвинувачення Кобрина у самоуправстві
(ст. 198 КК) і вимаганні, поєднаному з насильством (ч. 3 ст. 144 КК),
ЕКВ УМВСУ у Львівській обл. проводилася криміналістична експертиза,
вартість якої становила 55 грн. 8 коп. Суд у вироку постановив стягти ці
витрати із засудженого як судові витрати, хоча у довідці про рух
кримінальної справи вони не згадуються [5].
Подібна ситуація і у справі №1-335/99 про обвинувачення А.Г. Мансурова у
вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 229/6 КК (незаконне
виготовлення наркотичних засобів, учинене повторно). У справі
Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр при УМВСУ на
Львівській залізниці проводив фізико-хімічну експертизу. За кошторисом
витрат на проведення експертизи загальна її сума становила 11 грн.
90 коп., а у довідці про рух кримінальної справи вона віднесена до
судових витрат. Вироком суду постановлено стягнути із засудженого
Мансурова в користь УМВСУ на Львівській залізниці 11 грн. 90 коп. [5].
Доцільно зазначити, що приклади такі є і в інших судах міста Львова та
області.
Вивчення згаданих справ свідчить, що вартість проведених експертиз
експертні служби визначали, керуючись “Положенням про порядок внесення
юридичними та фізичними особами плати за проведення
експертно-криміналістичними підрозділами органів внутрішніх справ
України досліджень та інших робіт (послуг) із застосуванням
науково-технічних засобів і криміналістичних методів та використання цих
коштів”, затвердженим наказом Міністра фінансів та Міністра внутрішніх
справ від 6 липня 1998 р. №694/499. Однак цим самим вони навіть порушили
вимоги цього ж положення, зокрема п. 1, який встановлює, що ним
визначається порядок внесення юридичними і фізичними особами плати за
проведення досліджень не по кримінальних справах.
Очевидно, враховуючи нинішній стан справ, витрати усіх експертних
установ на проведення експертиз у кримінальних справах треба відносити
до судових і тим самим створювати можливість повернення державі цих
коштів за рахунок стягнення їх із засудженого. Причому, враховувати
треба й те, що за кордоном йдуть саме цим шляхом. Зокрема, у КПК
Республіки Польща [6, c. 345] та Франції [7, с. 74-75] витрати на
проведення експертизи у кримінальній справі відносять до судових,
незалежно від того, хто її проводив. Тому, видається, необхідно внести
зміни до чинного кримінально-процесуального законодавства, у якому прямо
передбачити, що до судових витрат належать витрати, зумовлені
проведенням експертизи у кримінальній справі. За таких умов усім без
винятку експертним установам чи службам буде надано можливість повернути
витрати, спричинені проведенням експертизи, незалежно від того, чи вони
виконували їх у порядку службового завдання, чи ні.
Література
Збірник урядових нормативних актів: 7-30 серпня 1999р. – К.: Видавництво
“Україна”, 2000. – №7.
Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. –
К.,1989.
Томин В.Т., Якупов Р.Х., Дунин В.А. Процессуальные документы, сроки и
судебные издержки в уголовном судопроизводстве. – Омск, 1973.
Закон України від 25 лютого 1994р. Про судову експертизу// Право
України. – 1994. – №5-6.
Архів Залізничного районного суду міста Львова за 1999р.
Kodeks karny, post?powania karnego, karny wykonawczy. Wydawnictwo
Zrzeszenia Prawnikуw Polskich. – Warszawa, 1997.
Законодательство зарубежных стран: Реферативный сборник. – М., 1989.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
