.

Теорії пізнання права і держави (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
386 4614
Скачать документ

Реферат на тему:

Теорії пізнання права і держави

Досліджуючи питання класифікації сучасних правових і політичних вчень,
В.П. Марчук наводить різні критерії до цієї класифікації, які склалися у
науці.

Так, існує поділ на юридичний позитивізм, нормативізм, соціологічну
теорію, природничо-правову теорію залежно від способу вирішення питання
про походження і суть права (П.Е. Недбайло, Н.С. Прозорова).

Сам В.П. Марчук вважає за необхідне як критерій використовувати питання
про те 1) як розуміють поняття права, його суть і джерела;
2) філософська основа; 3) методи реалізації права; 4) оцінювати ту чи
іншу теорію за її остаточними політичними висновками, тобто чи
прогресивна вона, чи реакційна. А відтак виділяє такі напрями серед
існуючих концепцій: соціологічний, нормативістський,
природничо-правовий, психологічний та інші.

Розпочнемо із теорій, що стосуються виникнення права та держави.

Патріархальну теорію виклав Аристотель. Вона була панівна у Середні
віки. Теорія прагнула обґрунтувати положення, згідно з яким держава є
результатом історичного розвитку сім’ї. Держава – це сім’я, яка
розрослася; державна влада – продовження батьківської влади, що має
завдання батьківського піклування підданими.

Виходячи з того, що абсолютна влада монарха є продовженням влади батька
в сім’ї (патріарха) багато прихильників цієї теорії (Філмер)
стверджували, що все в державі є власністю монарха. Люди – тільки
держателі свого майна.

У період середніх віків цій теорії надавали змісту вчення про
Божественне походження держави.

Ця теорія прийнята багатьма соціологами і юристами: в Англії – Меном і
Лебоком, у Франції – Жеро Телоном; у Німеччині – Бауманом та ін.

Представниками теологічної теорії походження держави є ідеологи релігій
Стародавнього Сходу, середньовічних монархій (Х.Аквінський), сучасної
католицької Церкви (Марітен), ідеологи ісламської релігії та ні.

Виникнення права та держави вони пояснюють Божественною волею. Звідси –
ідея возвеличення держави, її вічності, недоторканості і залежності від
релігійних організацій та діячів і одночасно – покірності всіх перед
державною владою.

Патріархальна та теологічна теорії прагнули увіковічнити монархію.

Договірна теорія (у варіанті запропонованому Ж.-Ж. Руссо) зводилася до
обгрунтування необхідності демократичної республіки.

Т. Гроцій, Т. Гобс доводять, що держава виникає в результаті угоди
(договору) між людьми.

Появі держави передував природничий стан, коли люди мали природні права
(Ж.-Ж. Руссо), йшла „війна всіх проти всіх” (Т. Гобс).

Залежно від характеру договору (між ким укладений, чи передали права,
волю, владу остаточно) відповідним є об’єм влади, межі її діяльності.

Договірна теорія виступила протилежністю теологічній теорії, була
спрямована проти феодальної держави і права.

Погляди представників договірної теорії часто мали революційний
характер, оскільки деякі з них стверджували, що народ може скинути
правителя, якщо той порушує умови договору.

Теорія насильства засновник австрійський юрист ХІХ ст. Л.Гумплович.
Представники: Дюрінг, Тьєрі – французький історик.

Держава виникає в результаті завоювання одного племені іншим. Саме для
урабовласнення і створюється особливий апарат примусу – держава. Вона
видає відповідні норми.

Завоювання трактують як підкорення слабого сильним, тобто як закон
природи.

Держава має гнобительський характер доки існує різниця між переможцями і
переможеними, завойовниками і підкореними. Така різниця існує у
феодальній державі.

У буржуазній державі вона згладжується принципами: формальної рівності
всіх перед законом, загального виборчого права. Держава стає
загальнонародною і не виступає знаряддям гноблення. Держава однаково
служить інтересам всіх верств.

Психологічна теорія (В. Лунштед, К. Олівекрона, Л. Петражицький,
А. Росс, Фрезер, Тард та ін.) пояснює виникнення та існування держави і
права особливими властивостями людської психіки, зокрема, психічною
потребою людей підпорядковуватися, усвідомленням залежності членів
первісного суспільства від вождів, жерців і т.п. Часто представники
теорії висловлюють думку, що держава є організацією для керівництва
суспільством з боку видатних особистостей.

Психологічна теорія походження держави і права склалася у „психологічну
школу права”, представники якої вважають, що психіка людей є фактором,
який визначає розвиток суспільства, його моралі, права, держави.

Засновник теорії – Л. Петражицький стверджував, що первинним у праві є
психічне правове переживання, правові емоції.

Правове переживання має імперативно-атрибутивний*
(зобов’язуючо-уповноважуючий) характер. В цьому переживанні обов’язок і
повноваження пов’язані нерозривно. Норма права є результатом такого
переживання і є мисленним явищем, яке виражає зв’язок повноваження і
обов’язку. Саме правові переживання є ланками, які єднають суспільство і
надають йому стабільності.

Петражицький не заперечував існування офіційно діючого права, але і не
пояснював чому воно існує і діє.

Визнаючи існування позитивного права, Петражицький ділив правові
переживання на два види:

переживання позитивного права (уявлення про те, що юридична норма є
результатом зовнішнього рішення, уявлення про її джерело);

переживання інтуїтивного права, тобто автономного, яке не пов’язане із
позитивним правом.

Інтуїтивне право визнається абсолютним, а позитивне – відносним.
Позитивне право змінюється паралельно із зміною психічних переживань.

Інші представники психологічного напрямку також бачать витоки права у
психіці, емоціях людей. Це або „психологічна потреба підпорядкування”,
або „почуття колективної взаємодії”, або „почуття наслідування”.

Іноді виникнення держави пояснюють біологічними причинами, тобто
причинами природного розвитку, діями законів спадковості, законів
розвитку живих організмів. Теорія дістала вираз у праці мюнхенського
філософа Шилінга („Держава”, яка вийшла у 1935 р.).

Держава є біологічною життєвою потребою. Ця теорія прагне обгрунтувати
органічну теорію про суть держави.

Існує теорія евдемоністична* (XVII ст.), що вважають завданням держави
служіння загальному щастю всіх людей (Вальтер, Юсті, Зонненфельс,
Ломоносов, Крижанич, Бунге, Дерюжинський, Єлістратов, Лазаревський та
інші вчені-державознавці. Деякі з напрямів цих теорій держави як
виразника загальнолюдських інтересів, загального блага, загального щастя
(зокрема Гегель і його послідовники), визначали державу як вищу духовну
суть, як уособлення загального, незалежного від окремої людини розуму.
Це вчення, особливо у його новіших представників (неогегельянців –
Біндера і Кронера в Німеччині, Джентіле в Італії та ін.) зображує
діяльність держави як прояв вищої волі та вищого розуму, перед якими
мають прихилитися воля і розум окремих людей.

Органічна теорія (німецький юрист Блюнчлі, економіст Шефле, в Англії –
соціолог Спенсер. У ХХ ст. – німецький юрист Прейс і французький
соціолог Рене Вормс).

Держава – жива істота, самостійний організм, що зароджується і
розвивається за своїми власними законами. Воля держави, яка проявляється
у законах та урядових розпорядженнях, є самостійною волею цієї вищої
органічної істоти.

Деякі прихильники цієї теорії порівнювали окремі складові частини
держави і суспільства з частинами людського організму: уряд – мозок;
засоби зв’язку – з нервами; робітників і селян – з руками і ногами і
т.д.

Блюнчлі вважав державу чоловічим організмом, а Церкву – жіночим.

Держава – організм, а окремі люди – клітини організму.

Розповсюджували біологічні закони на суспільні явища.

Природою призначено щоби уряд управляв, а люди підкорялися.

Форми державного устрою є проявами природного розвитку певного
державного організму.

Теорія природничого права виходить з дуалізму (подвійності) права. Поряд
з позитивним правом, створеним державою, існує вище „природниче право”,
властиве людині від природи.

Природниче право є критерієм оцінки позитивного права. Все, що
суперечить в позитивному праві праву природничому, не повинно вважатися
правом.

А природниче право це уявлення про справедливість, загальне благо.
Основними ідеями природничого права проголошені право приватної
власності, право на життя, особисту свободу.

У свій час теорія була спрямована проти теологічних уявлень про право.
Представники тогочасної школи природничого права – Г. Гроцій,
Ш.-Л. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Лок.

Ідеї цієї теорії були відображені в змісті Декларації незалежності США
(1776 р.), Декларації прав людини і громадянина у Франції (1789 р.).

З часом на зміну теорії природничого права (з укріпленням влади
буржуазії) прийшли позитивістські ідеї про право. Після Другої світової
війни ідеї школи природничого права відродилися у вигляді „відродженого
природничого права”, яке виступає вже як теологічне уявлення про право.

Природничим правом проголошується право Божественне (як у
Х. Аквінського), вічне право, право, дане Богом.

Юридичний позитивізм виник на початку ХІХ ст. Заперечує природниче
право, яке веде до порушення порядку.

Право є фактом реальності, позитивним фактом. Позитивне право походить
від влади. Право – наказ влади, підтриманий санкцією примусу. Право є
результатом правотворчої функції виключно держави.

Право не потребує ніяких обгрунтувань, крім факту свого існування.

К. Бергбом: Право є основою будь-якого ладу.

Позитивісти своє завдання бачать в описі права, у формально-логічному
дослідженні його догми. Формально-догматичний описовий метод – основний
метод дослідження.

В рамках юридичного позитивізму виникла і теорія правової держави.

Одним з напрямів сучасного юридичного позитивізму є нормативізм.

Нормативізм. Творцем його є Г. Кельзен, який сприйняв від позитивізму
формально-догматичний метод, від І. Канта – поділ сфер пізнання на сферу
буття і сферу „долженствования” (того, що повинно бути) /ідеальна/.

Кельзен відносить право до „сфери того, що повинно бути”, яка ніяк не
пов’язана зі „сферою того, що є”, не залежить від дійсності.

Теорія Кельзена називається чистою теорією права. Сила права у самому
праві. Кельзен створив піраміду норм, у якій кожна норма нижчого порядку
діє тому, що створена згідно із процедурою, вказаною вищою нормою. Сила
одних норм спирається на інші вищі норми, а не на реальні фактори. Сила
всієї правової системи виходить із однієї основної норми, існування якої
припускається. В основі піраміди – індивідуальні норми (рішення судів чи
адміністрації, договори і т.д.), які включені в право. Держава –
розчинена в праві, вона є правопорядком, відображенням права.

Суд в теорії Кельзена є правотворчим органом, що наближає його теорію до
соціологічного напряму.

Кельзен вважає, що юридична наука повинна займатися тільки нормами.
Оцінка права з точки зору моралі неприпустима, оскільки зв’язку між цими
явищами не існує.

Y

Y

Y

Y

Y

Y

Y

Y

Y

Y

Y

Y

? Література Див:.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України та ст. 248 (2) ЦПК України // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – №2; Рішення Конституційного Суду України за конституційним зверненням громадянки Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення ст. 55, 64, 124 Конституції України // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – №1. Clapham A. Human Rights in the Private Sphere. – London, 1993. 20 New Encyclopedia Britannica. – Oxford, 1992. Рабінович С.П.Тора // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні. – К., 1998. Macdonald R. St.-J., Matscher F., Petzold H. European System for the Protection of Human Rights and Liberties. – Bordrecht, 1993. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1995. Гомиен Д. Коментарий к Европейской Конвенции о защите прав человека. – Совет Европы, 1995. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів, 1996. Новицкий М. Что такое права человека? // Заметки о правах человека и мониторинге прав человека. – Варшава, 1997; Осятинський В. Введение в концепцию прав человека // Заметки о правах человека и мониторинге прав человека. – Варшава, 1997. Марчук В.П. К вопросу о классификации современных буржуазных теорий права // Право и борьба идей в современном мире: Материалы научной конференции. – Москва, 24-26 декабря 1979 г. – С. 105-110. * Імперативний – обов’язок; атрибутивний – правомочність, уповноважуючий. * Евдемонізм (гр. щастя, задоволення) – напрям в етиці (виник в античній філософії), що визнає джерелом моральності прагнення людини до щастя.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020