.

Конституційне право президент як четверта гілка влади (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
371 3005
Скачать документ

Реферат на тему:

Конституційне право президент як четверта гілка влади

Прийняття Основного Закону – одна з найбільш визначальних подій
політичного і правового життя будь-якої держави. А з огляду на політичну
ситуацію останніх років, для України це особливо важлива подія. Проте,
прийняття Конституції не лише вирішило низку політичних і правових
проблем, але й поставило перед державою та суспільством нові. Однією з
них є конституційне закріплення правового статусу інституту Президента
України та його ролі в механізмі здійснення державної влади.

Аналіз положень Конституції України свідчить, що правовий статус
інституту Президента досить складний. По-різному оцінюють його такі
вітчизняні вчені, як В.Ф. Погорілко, М.В. Цвік, В.В. Копейчиков,
Л.Т. Кривенко, Ю.С. Шемшученко, Ю.М. Тодика. Вони досліджують юридичну
природу інституту Президента, його роль у механізмі здійснення державної
влади, його взаємовідносини з іншими державно-правовими інституціями
[1, с. 34].

Звернемося до положень чинної Конституції України. Згідно зі
статтею 102, Президент України є главою держави, виступає від її імені,
є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України,
додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина. У
ст. 6 Основного Закону України закріплено положення про те, що державна
влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу,
виконавчу та судову, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади
здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і
відповідно до законів України. Відповідно до ст. 75 Конституції “єдиним
органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада
України”. У статті 113 Конституції встановлено, що Кабінет Міністрів
України – вищий орган у системі органів виконавчої влади і що він є
відповідальним перед Президентом України та підконтрольним і підзвітним
Верховній Раді України.

Як бачимо з наведених статей Основного Закону та з назв розділів:
“Верховна Рада України”, “Президент України”, “Кабінет Міністрів
України. Інші органи виконавчої влади”, інститут Президента України не
належить ні до органів виконавчої, ні до органів законодавчої влади. У
зв’язку з цим виникають запитання: для чого створено інститут Президента
в політико-правовій системі України і яку роль він відіграє у механізмі
здійснення державної влади?

Звернення до класичної формули поділу державної влади на законодавчу,
виконавчу та судову дозволяє зробити висновок, що інститут Президента
України в тому вигляді, як це закріплено в Конституції України,
безпосередньо не належить до жодної з трьох гілок влади. Водночас аналіз
змісту його правового статусу свідчить, що Президент має досить широкі
повноваження в сфері нормотворчості, в галузі контролю за діяльністю
органів виконавчої влади та в інших сферах державно-правового
будівництва.

Виникає запитання: якщо цей інститут не належить до жодної з трьох
закріплених Конституцією гілок влади, а за своєю правовою природою є
органом саме державної влади, то яку ж роль та функції в механізмі
державної влади він виконує?

Світова практика свідчить, що в перехідний період суттєво підвищується
роль і значення окремої людини (особистості). Значне погіршення
життєвого рівня основної маси населення країни потребує наявності таких
політичних сил і таких особистостей, які змогли б взяти на себе
відповідальність за становище в державі й реально на нього впливати. Для
цього, звичайно, потрібні широкі повноваження. Саме такими
повноваженнями, згідно з Конституцією, і наділений Президент України.
Вважаємо, що саме він і є тією правовою інституцією, яка здатна реально
впливати на діяльність усіх органів державної влади. Завдяки своєму
авторитету, широкому колу повноважень, Президент України може сприяти
інтеграції держави, забезпечити дієвий, консенсуальний режим
функціонування державної влади в цілому. І тому саме ця правова
інституція має виконувати функцію координації та об’єднання усіх гілок
влади.

Досвід функціонування інституту Президента в різних країнах підтверджує
його здатність бути гарантом стабільності розвитку суспільства та
держави, оптимальної взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади.

Багато корисного в аспекті взаємовідносин законодавчої та виконавчої
гілок влади відшукуємо у дослідженнях видатних учених минулого. У
монографії “Русское государственное право” російський
вчений-державознавець дореволюційного періоду О.О. Кокошкін, аналізуючи
поправки до теорії поділу влади Монтеск’є [2, с. 51], зазначає, що деякі
мислителі крім трьох гілок влади виділяють ще одну – “умеряющую” або
“уравновешизающую”, яка регулює дії решти трьох гілок у забезпеченні
їхньої рівноваги, вирішує конфлікти між ними. Клермон-де-Тоннер,
Бенжамен Констан, Регель, Штейн та інші мислителі того часу такою
нейтральною (примирюючою) владою вважали монарха. Конституція Португалії
тоді навіть містила розділ під назвою “Про короля (Про врівноважуючу
владу)”, вважаючи головною функцією короля “турботу про незалежність,
згоду і гармонію решти влади” [3, с. 61].

Правовий та політичний статус Президента, звичайно, суттєво
відрізняється від статусу монарха. Однак, як бачимо, багато позитивних
рис було і в інституті монархії, і цей досвід можна вдало
використовувати. Підтвердження цьому знаходимо в сучасній зарубіжній
практиці, зокрема в Конституції Французької Республіки, де ст. 5 другого
розділу – “Президент Республіки” проголошує: “Президент Республіки
стежить за дотриманням Конституції. Він забезпечує своїм арбітражем
нормальне функціонування публічних властей, а також правонаступництво
держави” [4, с. 119]. Функціями арбітра наділяє Президента також
Конституція Румунії, у ст. 80 якої зазначено: “Президент Румунії стежить
за виконанням Конституції і функціонуванням органів державної влади. З
цією метою він виконує функцію посередника між державними владами, а
також між державою та суспільством” [5, с. 25].

Цим же шляхом пішла Росія, де в ст. 80 Конституції Російської Федерації
закріплено, що Президент є гарантом Конституції, а також прав і свобод
людини та громадянина, що він вживає заходів з охорони суверенітету
Російської Федерації, її незалежності, державної цілісності, забезпечує
узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади [6, с. 56].

У Конституції України, на жаль, не закріплено, що на Президента
покладається обов’язок забезпечувати взаємодію органів державної влади
та виконувати функції арбітра між усіма гілками влади. Однак, на нашу
думку, такі функції Президент України має виконувати і вже реально
виконує. Це випливає з його конституційно-правового статусу.

???????¤?¤?$??????лителі минулого. Про четверту гілку влади, щоправда,
як про контрольно-наглядову, починають говорити дехто з учених України
та країн СНД (Ю.М. Тодика, В.Ф. Погорілко, М.В. Цвік, В.Я. Тацій,
Ю.М. Грошевой, В.Є. Чирюн та ін.).

За Конституцією України Президент має необхідні важелі для забезпечення
оптимального функціонування всіх гілок державної влади в режимі
консенсусу. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної
цілісності України, дотримання Конституції України, прав та свобод
людини і громадянина. Кожне з цих завдань окремо і всі вони разом узяті
визначають місце Президента у державному механізмі України, оскільки
їхнє здійснення перебуває в нерозривному зв’язку з впливом Президента на
органи законодавчої та виконавчої гілок влади. Забезпечення державного
суверенітету та територіальної цілісності можливе тільки в разі
взаємоузгодженої діяльності законодавчої та виконавчої гілок влади.
Отже, завдання Президента України – забезпечити оптимальну взаємодію
всіх гілок державної влади.

Інститут Президента України, його повноваження як глави держави тісно
пов’язані як з законотворенням, так і з виконанням законів. Практика
законотворчої діяльності в нашій державі свідчить, що Президент бере в
ній досить активну участь. Можна виділити декілька його повноважень в
цій сфері, які є елементами механізму взаємодії законодавчої та
виконавчої влад.

По-перше, право законодавчої ініціативи.

По-друге, право Президента видавати укази та розпорядження на основі та
на виконання Конституції та законів України. Особливу увагу потрібно
звернути на п. 4 Розділу XV Конституції „Перехідні положення”, який
закріплює за Президентом України право протягом трьох років після
набуття чинності Конституції України видавати схвалені Кабінетом
Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з
економічних питань, не врегульованих законами; з одночасним поданням
відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку,
встановленому ст. 93 Конституції.

По-третє, Президент має право вето щодо прийнятих Верховною Радою
України законів із подальшим поверненням їх на повторний розгляд
Верховній Раді України.

По-четверте, Президент має право призначати Всеукраїнський референдум
щодо змін у Конституції України.

По-п’яте, Президент може припинити діяльність законодавчого органу, якщо
протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не
можуть розпочатися (п. 8 ст. 106 Конституції України) та призначати
позачергові вибори до Верховної Ради України (п. 7 ст. 106).

Права Президента щодо виконавчої гілки влади, закріплені низкою пунктів
ст. 106 Конституції, за своєю правовою природою також є елементами
механізму взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади. До них слід
віднести такі права Президента: призначати за згодою Верховної Ради
України Прем’єр-міністра України і припиняти його повноваження (п. 9);
призначати за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету
Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади
і припиняти їхні повноваження на цих посадах (п. 10); призначати на
посади та звільняти з них інших представників виконавчої гілки влади
(п. 11, 12, 13, 14); утворювати, реорганізовувати і ліквідовувати за
поданням Прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади (п. 15); скасовувати акти Кабінету Міністрів України
(п. 16) та ряд ін.

Ці права Президента досить яскраво свідчать про існування дійових
механізмів взаємодії різних гілок влади. Спільні повноваження Президента
та Парламенту при призначенні на вищі державні посади виконавчої влади,
вимагає від них високої взаємної довіри та згоди з інтересах держави та
суспільства.

Незважаючи на наявність вищезазначених широких владних повноважень, які
має Президент України для ефективного виконання функцій арбітра у
взаємовідносинах гілок влади, необхідним є пошук нових форм цієї його
діяльності. Деякі з таких форм вже знайдені – це діяльність Постійного
представника Президента у Верховній Раді України, про що йшлося вище. Це
також створення інституту Представника Президента в Конституційному Суді
України. Можливо доцільною була б організація в складі адміністрації
Президента спеціального відділу чи управління по забезпеченню взаємодії
гілок влади. Такі ж органи можна створити і при Верховній Раді, і при
Кабінеті Міністрів України. Вважаємо, що ефективним механізмом
забезпечення взаємодії органів законодавчої та виконавчої влади може
стати більш систематична участь самого Президента в роботі Верховної
Ради України, Кабінету Міністрів. Потрібно створювати інші форми та
методи взаємодії.

Досить вдалою, на наш погляд, є пропозиція Президента України щодо
укладення спеціальної угоди між Верховною Радою та Кабінетом Міністрів
про співпрацю в законотворчій діяльності. Критика цієї ідеї опонентами
не дуже виправдана. Можна погодитися, що механізми взаємовідносин між
гілками влади закладено в конституційному тексті. Але ж Конституція, за
своєю правовою природою та політичним призначенням, не може детально
регламентувати усі види суспільних відносин, що складаються в державі.
Це завдання поточного законодавства. Тому угода про співпрацю між
Верховною Радою та Кабінетом Міністрів може стати ще однією формою
їхньої взаємодії.

Наприкінці потрібно зазначити, що ні поділ, ні взаємодія гілок державної
влади не можуть бути самоціллю. Діалектика поділу та об’єднання влад
одночасно передбачає їх міру чи межі. Поділ влад не повинен призводити
до їх протистояння, а об’єднання – до злиття, до зникнення самого поділу
між ними. Отже, поділ влад передбачає і межі в компромісах для
досягнення їх взаємопорозуміння та згоди.

Література

Веніславський Ф. Роль Президента України в механізмі забезпечення
взаємодії законодавчої і виконавчої гілок влади // Нова політика. 1998.
– № 1.

Кокошкин О.О. Русское государственное право. – Симферополь. 1918.

Конституции зарубежных государств. – М., 1996.

Цвік М.В. Демократія і політичний плюралізм // Правова держава Україна:
проблеми та перспективи розвитку. Кор. тез. доп. та наук. повід. респ.
наук.-практ. конф. 9-11 листопада 1995 р. – Х.

Президент – правительство – исполнительная власть: российская модель:
[Сборник] / [Э. Н. Ожиганов, Ф. Платон, Н. А. Сахаров,
И. Г. Шаблинский]; Под ред. И. Шаблинского. – М.: [Центр конституц.
исслед. Моск. обществ. науч. фонда], 1997.

Костицька О.І. Інститут президентства в Україні: становлення і
функціонування: Теор.-прав. аналіз / Ін-т законодав. передбачень і
правової експертизи. – К., 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020