Реферат на тему:
Становлення і розвиток антидемпінгового законодавства США до
уругвайського раунду
США завжди були переконаними прихильниками відкриття ринків зарубіжних
країн з метою збуту своїх товарів, доступу до ресурсів цих країн. Перший
міністр фінансів США А. Гамільтон висунув стратегію економічного
розвитку, відповідно до якої федеральний уряд мав підтримувати
промисловість, що зароджувалася і введення протекціоністських тарифів
під час ввезення. Зазначимо, що багато у чому США слідували прислухались
до його рекомендацій. Так, зокрема, підвищувалися загальні ставки
тарифів підчас ввезення. У 1930 р. було прийнято закон Смута-Холі,
відповідно до якого такі тарифи різко підвищувалися, а також було
встановлено нетарифні обмеження. З метою захисту промисловості й у
випадках ввезення товарів, ціни на які є заниженими, вживали також
антидемпінгових заходів.
З огляду на велике теоретичне і практичне значення, питання, яке
стосується розвитку антидемпінгового законодавства США до початку
Уругвайського раунду, ще не було предметом окремого наукового
дослідження.
Метою статті є комплексний аналіз особливостей нормативно-правових актів
США у сфері захисту від демпінгового імпорту, які були прийняті до
Уругвайського раунду.
Першими антидемпінговими актами США були закони „Про тарифи” від
1894 року [1], „Про державний бюджет” від 1916 року [2], „Про
антидемпінг” від 1916 року [3]. Ці закони суттєво відрізняються від
сучасного антидемпінгового законодавства США.
Охарактеризуємо окремі нормативні акти у досліджуваній сфері. Так, у
1916 р. Конгрес прийняв закон „Про антидемпінг”, яким вносилися зміни і
доповнення до розділу VІІІ „Недобросовісна конкуренція” закону „Про
державний бюджет” від 1916 р. Відповідно до цього закону дії імпортера
чи його агента, які імпортують в США будь-які товари із певної
зарубіжної країни, є протиправними, у випадку коли систематичний імпорт
товарів, їх продаж, а також систематичне спонукання до імпорту і продажу
в США за ціною, меншою від фактичної ринкової вартості або оптової ціни
таких товарів. Причому до величини таких вартостей або цін додаються
величини витрат на перевезення, на сплату мита, податків і зборів, які є
обов’язковими у випадку імпорту та продажу в США. Величини цих фактичних
ринкових вартостей і оптових цін визначаються під час експорту на
основних ринках країн їхнього виробництва чи інших зарубіжних країн,
куди вони зазвичай експортуються. У таких випадках передбачено, що дії
імпортера чи його агента вчиняються з умислом.
У період дії закону від 1916 р, підставою для настання кримінальної, або
цивільно-правової відповідальності слугувало заниження цін, яке
відбувалося з умислом (тобто з метою руйнування промисловості США, або
заподіяння їй шкоди або монополізації будь-якого сегменту внутрішньої чи
зовнішньої торгівлі).
Іншою характерною рисою цього закону є те, що він надає право приватним
особам бути позивачами у федеральних окружних судах і право на
відшкодування у потрійному розмірі шкоди, заподіяної їхньому бізнесу чи
власності. Проте, до 70-тих років судом було розглянуто лише одну
справу: „H. Wagner and Adler Co. v. Mali” [4]. Також відомою справою, у
якій вже Верховний суд США взяв до уваги закон від 1916 р. була „United
States v. Cooper Corp”, хоча у зазначеній справі проблема полягала у
визначенні чи є США „особою” в межах значення ст. 7 антитрестовського
закону Шермана від 1980 р. [5] і чи має право на подання позову про
відшкодування шкоди у потрійному розмірі.
Оскільки, як з’ясувалось, вимоги закону „Про антидемпінг” від 1916 р.
виконати занадто важко, передусім за все через необхідність доказування
умислу, після Першої світової війни Конгрес був змушений розглянути іншу
концепцію антидемпінгового законодавства. Так, до 1979 р. юридичною
основою для антидемпінгових розслідувань Міністерства фінансів США (далі
– Мінфін), склав закон „Про антидемпінг” від 1921 року [6].
Цей закон уповноважив Міністра фінансів США накладати антидемпінгове
мито на демпінгові товари, не беручи до уваги умисел заподіювача.
Відповідно до закону були суттєво знижені вимоги попереднього закону від
1916 р. стосовно скарги в частині подання доказів про умисел. Було
достатньо подати твердження про наявність шкоди, заподіяної демпінговим
імпортом.
Також зазначеним законом було введено в обіг нові специфічні терміни,
такі як „обґрунтована вартість”, „ціна США” тощо. Було вперше
запропоновано концепції вирахування витримок у зв’язку з рухом товару із
обґрунтованої вартості і „ціни США” для отримання ціни на умовах
поставки франко-завод, а також коректування обґрунтованої вартості для
розрахунку різниці в „умовах продажу” і проведення окремих розрахунків
„ціни США” у справах із пов’язаними імпортерами.
Жовтень 1929 року позначився крахом на Нью-йоркській фондовій біржі й
акції різко впали у ціні. Біржовий крах зумовив гостру економічну кризу
(Велика депресія). З метою виходу із зазначеної ситуації виконавча і
законодавча гілки влади розробляли відповідні заходи (наприклад,
обмеження обсягів імпорту у США завдяки встановленню високого рівня
тарифів на ввезення, застосування нетарифних, антидемпінгових,
компенсаційних і спеціальних заходів). Водночас проводили активну роботу
щодо розробки відповідного законопроекту. Натомість у 1930 р. Конгресом
було прийнято закон „Про тарифи”, відомий нині як закон Смута-Холі.
Відповідно до нього було підвищено тарифи на більшість товарів, які
імпортувалися, до найвищого рівня в історії США.
Закон „Про зовнішньоторгові угоди на основі принципу взаємності” від
1934 р. вніс відповідні зміни і доповнення до закону „Про тарифи”. Це
зумовило створення Програми зовнішньоторгових угод на основі принципу
взаємності, згідно з якою дозволялося зниження тарифів на ввезення на
підставі відповідних міжнародних договорів.
водночас, у цьому ж 1934 р. було прийнято закон „Про зовнішньоторгові
угоди”, який також вніс зміни до закону „Про тарифи”. Ці зміни
стосувалися можливості зниження тарифів на ввезення. З цією метою
дозволено проводити переговори з іншими країнами про укладення
відповідних угод щодо зниження зазначених тарифів. Також США, відповідно
до цього закону, мали можливість брати участь у перших п’яти раундах
багатосторонніх торгових переговорів в межах ГАТТ. У 1962 р. цей закон
буз змінений законом „Про розширення зовнішньої торгівлі”.
До 1954 р. справи про демпінг розглядалися Мінфіном. Ситуація змінилася
після прийняття у цьому ж році закону „Про спрощення митних процедур”.
Зазначеним законом Конгрес вніс зміни до закону „Про антидемпінг” від
1921 р. відповідно до яких повноваження щодо визначення наявності шкоди
передавалися Комісії США з тарифів. Іншою важливою зміною, згідно з цим
законом, стало обмеження ретроактивного періоду в антидемпінгових
справах.
Література The Tariff Act of 1894, chapter 349, 28 Stat. 509. The Revenue Act (chapter 463, 39 Stat. 756 (1916); 15 U.S.C. § 72.). The Antidumping Act of 1916, 15 U.S.C. § 72. F.2d 666 (2d Cir. 1935). US Sherman Act; 26 Stat. 210 (1890); 15 U.S.C. Sections 1-7. The Antidumping Act, 1921, chapter 14, Title II, 42 Stat 11. The Antidumping Act, 1921, chapter 14, Title II, 42 Stat 11. Act of Aug 14, 1958, Pub L№ 85-630, § 3, 72 Stat 583. The Trade Agreements Act of 1979, Pub L№ 96-39, Stat 144, 162-193 (1979). На сьогодні це Комісія США з міжнародної торгівлі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
