Реферат на тему:
Часові межі дії нормативно-правових актів України: проблемні питання
Розвиток сучасної правової системи України залежить від низки чинників,
серед яких чільне місце посідає ефективна система законодавства. Основу
такої системи повинні складати якісні, дієві нормативно-правові акти.
Дієвість нормативно-правових актів забезпечується низкою умов, серед
яких є чітке визначення меж часової сфери.
Часова сфера дії нормативно-правових актів окреслюється такими
моментами, як початок та закінчення (припинення) їхньої дії.
Як правило, у літературі ці моменти називають межами, рамками, що
обмежовують часову сферу дії нормативно-правових актів.
На важливість та практичну значущість часових меж дії
нормативно-правових актів вказував ще Г.Ф. Шершенєвіч [1, c. 397]. У
свою чергу С.С. Алексєєв зазначає, що точне встановлення меж дії
нормативно-правових актів є елементарною, первинною умовою правового
регулювання, яке є необхідним, оскільки кожен нормативно-правовий акт,
коли-небудь виданий, припиняє своє існування [2, c. 237].
Зауважимо, що саме поняття межа пов’язано із поняттям сфера. Термін
сфера тлумачиться, як район дії, межа поширення чого-небудь [3, c. 601].
Одним із значень слова межа є розуміння його, як лінії поділу
якої-небудь території, границі поділу, розрізнення яких-небудь явищ,
предметів [3, c. 467]. Отже, часову сферу дї нормативно-правових актів
окреслюватимуть такі її межі, як початок дії та закінчення
(припинення)дії нормативно-правових актів.
Кожен нормативно-правовий акт має свою окрему сферу дії та, відповідно
межі дії.
За А.Б. Венгеровим, істотною властивістю нормативно-правових актів,
одним із “важливих класифікаційних критеріїв”, за якими виділяють види
нормативно-правових актів, є час, простір, коло осіб, на які поширюється
його регулятивна дія [4, c. 342].
Стосовно початкової межі дії нормативно-правових актів України постає
чимало теоретичних та практичних проблем. Початкова межа дії
пов’язується з набранням чинності нормативно-правовим актом.
Разом з тим як у юридичній літературі так і в практиці досить часто,
характеризуючи початкову межу дії, використовують такі терміни, як
набрання юридичної сили, вступ в силу, набрання чинності введення в дію.
Враховуючи це, є потреба з’ясувати зміст понять юридична сила, чинність,
введення в дію, вступ в силу.
Юридична сила, як властивість нормативно-правового акта, передбачає їх
чітку підпорядкованість, ієрархію та обов’язковість. Ця властивість
залежить від місця правотворчого органу в апараті держави, від його
компетенції, і вказує на формальну обов’язковість одного акта стосовно
до іншого.
Однією з умов набрання юридичної сили є момент набрання чинності
нормативно-правовим актом, тобто нормативно-правовий акт набуває
юридичної сили з моменту набрання ним чинності.
В юридичній літературі поняття чинності не настільки розроблено, щоб
можна було говорити про чіткі та однозначні висновки. Але в цілому
чинність можна сформулювати, як здатність (можливість)
нормативно-правового акта здійснювати регулюючий вплив на поведінку
суб’єктів з визначеного моменту.
Що ж до терміну введення вдію, то в юридичній літературі і на практиці
його ототожнюють з терміном набрання чинності (в російській юридичній
літературі замість терміна набрання чинності вживається термін вступ в
силу) [2, c. 238]. Під вступом в силу також розуміють і вступ в юридичну
силу. Якщо ж виходити з дослівного тлумачення словосполучення введення в
дію, яке поряд з іншими значеннями, означає “давати доступ до будь-чого,
включати в що-небудь” [5, c. 170], “робити діючим” [6, с. 305]. Це дає
підстави зробити висновок, що введення в дію і сам порядок набрання
чинності є тотожними. Отже, тотожними є не поняття набрання чинності і
введення в дію, а порядок набрання чинності і введення в дію.
Нормативно-правові акти набирають чинності у спеціальному порядку, який
фіксується в національному законодавстві, що містить пряму вказівку щодо
набрання чинності відповідними нормативно-правовими актами. У деяких
випадках законодавець застосовує слова з моменту, після, з дня
оприлюднення, відтак вказує на те, що нормативно-правовий акт зможе
діяти на наступний день, після його прийняття, оприлюднення.
Як правило, початкова межа дії визначається такими моментами:
момент опублікування;
моментом збігу певного терміну, що обчислюється, після опублікування або
прийняття;
моментом прийняття;
моментом одержання адресатами;
іншим окремо встановленим моментом початку дії.
N
F:
????????????¤?$??????прилюднення нормативно-правових актів та набрання
ними чинності”, “Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств
та інших органів державної виконавчої влади”, “Про Єдиний державний
реєстр нормативних актів”, “Про опублікування актів законодавства
України в інформаційному бюлетні “Офіційний вісник”, Постанови Кабінету
Міністрів України “Про затвердження Положення про державну реєстрацію
нормативних актів міністерств та інших центральних органів державної
виконавчої влади” із змінами та доповненнями та “Про запровадження
Єдиного державного реєстру нормативних актів та здійснення правової
інформатизації України”.
Загальні аспекти порядку набрання чинності законів визначає Конституція
України, детальніше це питання повинно фіксуватись в законі. Стосовно
порядку набрання чинності іншими (в тому числі і підзаконними)
нормативно-правовими актами, то регулювання цього питання на рівні Указу
Президента “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових
актів та набрання ними чинності” не є прийнятним. З цим навряд чи можна
погодитись, оскільки порядок набрання чинності законами та іншими
нормативно-правовими актами має визначатись нормативно-правовими актами
вищої юридичної сили – законами. На даний час Верховній Раді України
запропоновано на розгляд законопроекти “Про нормативно-правові акти”
“Про закони та законодавчу діяльність”, які мали б врегулювати це
питання.
Аналізуючи положення вказаного Указу Президента України, викликає
сумнів, зокрема, п. 4, який фіксує порядок набрання чинності
нормативно-правовими актами Верховної Ради України і Президента України.
Це положення фактично урівнює нормативно-правові акти різної юридичної
сили, зокрема закони Верховної Ради України та укази і розпорядження
Президента України щодо початку набрання ними чинності. Хоча, як
видається, відмінний порядок набрання чинності законами та підзаконними
актами підкреслював би авторитетність закону як нормативно-правового
акта з більшою юридичною силою та вищим місцем у ієрархії
нормативно-правових актів. Щодо законів, то строки набрання ними
чинності повинні бути тривалішими. Окрім цього, у сфері дії самих
законів моменти початку їхньої дії є різними. Цілком логічним є
твердження, згідно з яким ” початковий момент дії закону може бути
свідомо відтермінований в силу важливості та складності закону”
[1, c. 400].
Порядок реєстрації нормативно-правових актів також має відповідати
порядку набрання чинності і закріплюватись на рівні закону, а не
підзаконного акта.
З проведенням державної реєстрації нормативно-правових актів та
введенням їх до Єдиного державного реєстру у Міністерстві юстиції
України пов’язана початкова межа дії підзаконних нормативно-правових
актів. Вони набирають чинності лише після проведення процедури
реєстрації.
Важливо звернути увагу, що інформація про те, коли той чи інший
підзаконний нормативно-правовий акт (від актів відомств і до наказів
керівників підприємств, установ, організацій включно) набирає чинності,
міститься у різних джерелах, що утруднює з’ясування початкової межі
їхньої дії.
Стосовно кінцевої межі дії нормативно-правових актів, то загальні
правила закінчення (припинення) дії на нормативно-правовому рівні
взагалі не визначені. Узагальнюючи напрацювання юридичної літератури та
практики, зазначимо, що кінцевими моментами припинення(закінчення) дії
нормативно-правових актів є:
дата, строки вказані у самому акті;
момент скасування нормативно-правового акта органом, який його прийняв,
вищестоящим, спеціально уповноваженим на те органом (Конституційним
судом, судом загальної юрисдикції);
моментом прийняття, набрання чинності іншим нормативно-правовим актом,
який регулює ті самі або подібні відносини (з вказівкою на скасування
або без такої).
З цього приводу слід відмітити наступне, якщо момент набрання чинності
доведено до відома суб’єктів, то припинення дії нормативно-правових
актів або не доводиться взагалі, або доводиться зі значною різницею в
часі між моментом припинення та повідомленням про це. Не достатньо
узгодженим залишається питання про те, в якому джерелі і в які строки
треба повідомляти про припинення дії того чи іншого нормативно-правового
акта. Мають місце ситуації, коли вже не чинний нормативно-правовий акт
тривалий час застосовується,, створюючи при цьому колізійні ситуації та
перепони для дії чинного акта.
Література
Шершенєвич Г.Ф. Общая теория права. – М., 1910. – Вып. 1.
Алексеев С.С. Общая теория государства и права. – М., 1982. – Т. 2.
Новий тлумачний словник української мови: У 4-т. – К.: Аконт, 1998.
Венгерок А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов.
– 3-е изд. – М.: Юриспруденция, 1999.
Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского язика. – М.1981. – Т.1.
Словник української мови. – К.:Наук. Думка, 1970.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
