.

Спадкова оренда землі в стародавньому Римі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
241 2639
Скачать документ

Реферат на тему:

Спадкова оренда землі в стародавньому Римі

Одним із головних питань, які упродовж усього періоду становлення та
розвитку Римської держави поставали перед правителями Риму, було питання
розподілу і використання державних та громадських земель (ager
publicus).

Уже Ромул, легендарний засновник Римської держави, наділив кожного
батька родини двома ланами ріллі (bina jugera) у власність (heredium) і
довільне розпорядження. І хоч історичність Ромула викликає сумнів, проте
факт поділу землі cеред громадян видається правдоподібним [1, с. 3].
Безумовно, для виживання однієї римської родини двох югерів землі (югер
– 0,25 га [2, с. 25]) було недостатньо, тому римляни збільшували свої
земельні ділянки за рахунок пасовищ, які не перебували у приватній
власності, а становили частину громадських (общинних) або державних
земель. Із приєднанням до Риму земель сусідніх італійських общин і,
відповідно, збільшенням державного фонду частина їх продавалась
квесторами для поповнення державної казни, а інша – роздавалась
громадянам Риму (assignatio) і ставала їхньою власністю. Наприкінці
республіканського періоду роздавали землі дуже рідко, проте значного
поширення набуло захоплення земель (occupatio). З приходом до влади в
Римі аристократії плебеї були позбавлені права захоплювати землі – цим
могли скористатися лише патриції. Це призвело до ще більшого зубожіння
плебеїв та різкого збагачення патриціїв, і послужило підставою для
виступів плебеїв проти Римської держави. Назріла необхідність проведення
земельної реформи.

Видатний державний діяч Спурій Кассій за часів свого третього
консульства (486 р. до н.е.) намагався вирішити земельне питання за
допомогою першого аграрного закону [3, с. 370]. За цим законом весь
державний земельний фонд був розділений на дві частини: перша
призначалась для надання в користування для поповнення державної
скарбниці, а друга – для розподілу між плебеями з метою покласти край
самовільній окупації земель [1, с. 13].

Важливість питання щодо використання громадських та державних земель у
Стародавньому Римі підтверджувалася численними сутичками з приводу цього
між плебеями і патриціями, політичними інтригами та значною кількістю
законів, якими державні мужі намагалися встановити порядок використання
цих земель.

Так, у 367 р. до н.е. законом Гая Ліцинія Столона та Луція Секстія
Латерана було встановлено, що “всі земельні ділянки з державного
земельного фонду, які надаються приватним особам або вже ними зайняті,
не можуть перевищувати 500 югерів, а надлишок цієї землі необхідно
розділити поміж плебеями” [3, с. 381].

Римський трибун Тиберій Семпроній Гракх, незважаючи на опір сенату, в
133 р. до н.е. спромігся провести через народні збори аграрний закон
(Закон Семпронія). Згідно з законом, глава сім’ї міг мати не більше ніж
500 югерів (125 га) землі для себе і по 250 югерів для дорослих синів,
однак не більше як 1000 югерів на всю сім’ю. Йшлося про державну землю,
віддану у володіння або продану приватним особам. Надлишки земель
відбирали (за винагороду), ділили на ділянки по 30 югерів і віддавали
селянам у спадкове користування, проте без права відчужування і з
вимогою обов’язкової сплати певних внесків (натурою і грішми) [2,
с. 71].Важливо зауважити, що суттєвим недоліком закону було те, що
перерозподілу підлягала земля, яка, хоч і зберігала статус державної,
проте упродовж майже трьох століть фактично перебувала у приватній
власності римських громадян і найчастіше це право на неї набувалось
шляхом купівлі, дарування, застави, спадкування та ін. Безумовно,
вилучення цієї землі, навіть за винагороду, не могло не викликати опору
римських патриціїв. У сутичках з приводу повторного обрання трибуном
Тиберій Гракх був вбитий.

Проте аграрна комісія продовжувала свою роботу, далі розподіляючи землі.
Аграрна реформа була життєво важливою і сенат не відважувався її відразу
скасувати [2, с. 72].

Продовжив аграрну реформу брат Тиберія Гракха – Гай Семпроній Гракх,
який був обраний народним трибуном на 123 – 122 рр. до н.е. Він активно
приступив до створення нових колоній римських громадян як в самій
Італії, так і за її межами. Тим самим, з одного боку, з Риму відселялося
“зайве”, непрацююче населення, а з іншого – зміцнювалась влада Риму на
місцях [2, с. 74]. Був прийнятий так званий зерновий закон, за яким
бідні римські громадяни могли купувати хліб за нижчою від ринкової ціни
і така допомога зубожілим громадянам визнавалася обов’язком держави. Гай
Гракх надав аграрній комісії право вирішувати, які землі треба віднести
до державного фонду, а які є приватною власністю громадян, а також вона
продовжила розподіл громадських (общинних) земель (ager publicus).

Щоб дискредитувати реформаторські ідеї Гая Гракха і припинити їх
впровадження в життя, трибун Марк Лівій Друз від імені сенату накреслив
нібито набагато корисніші для народу пропозиції. Так Гай планував
утворити дві колонії, Друз – дванадцять; Гай пропонував звільнити на
один рік від сплати податку новонабуті ґрунти, Друз – повністю звільняв
їх від сплати податку. Ці хитрощі призвели до швидкого падіння
популярності Гая Гракха, усунення його від політичного життя Риму, і
врешті – до смерті.

Аграрні реформи братів Гракхів почали ліквідовувались одна за
одною.Передусім, в 121 р. до н.е. була скасована встановлена Законом
Семпронія заборона на відчуження наділених аграрною комісією земель. У
119 р. до н.е. припинилась робота і самої аграрної комісії.

Аграрним законом трибуна Спурія Торія (111 р. до н.е.) встановлено
заборону на розподіл державних земель, які вже були виділені у приватну
власність. За цим законом, різні категорії громадських і завойованих
земель, які перебували у володінні римських громадян, ставали їхньою
власністю з правом повного розпорядження ними.

Законом Аппулея, проект якого у 100 р. до н.е. вніс трибун Сатурнін,
частково було відновлено реформи Гракхів щодо колонізації завойованих
земель. Згідно із законом, кожен ветеран дістав 100 югерів землі та
сільськогосподарський інвентар, виділених з майна святинь, які були
захоплені на завойованих землях. Проте вже рік по тому, у 99 р. до н.е.
народний трибун Секст Тіцій виступив за скасування закону Аппулея [1,
с. 32].

Лівій Друз (син трибуна Марка Лівія Друза) у 91 р. до н.е. запропонував
новий аграрний закон, який передбачав розподіл земель, а також створення
поселень в Кампанії та Сіцилії. Сенат відхилив цей закон, а його автор
загинув від руки вбивці.

Під час диктатури Сулли проведено низку реформ, серед яких значне місце
посіла реформа аграрних відносин, в основу якої був покладений Закон
Корнелія (81 р. до н.е.). Закон конфіскував італійські ґрунти і роздав
їх легіонерам та фаворитам Сулли, а також заснував мілітарні колонії. Ця
реформа мала не стільки економічний, скільки політичний характер,
оскільки мала на меті здобути підтримку діяльності Сулли серед осілих на
землях військових, тому у подальшому вона не мала значного впливу на
аграрні відносин [1, с. 33].

Тільки під час першого консульства Гая Юлія Цезаря було проведено
розподіл державних земель та земель, придбаних казною для цієї мети. В
59 р. до н.е. на підставі Закону Юлія земельними ділянками мали бути
забезпечені не тільки військові, а й цивільне населення шляхом виділення
призначених для цієї мети земель або надання із скарбниці коштів для її
купівлі. Попри опору аристократії, закон був прийнятий з додатком про
те, що і державні землі в Кампанії будуть поділені поміж тих батьків
родини, які мають троє і більше дітей. Реформа, розпочата в часи
консульства, була продовжена Цезарем у часи диктатури. Подальші наміри
Цезаря щодо переселення 80 000 міщан у заморські провінції перервав
підступний замах Брута і Касія на його життя [1, с. 35]. Ще деякий час
відбувався розподіл державних земель, але із становленням абсолютної
монархії в Римі вони набули статусу коронних земель і розпоряджався ними
лише імператор Риму.

Отже, внаслідок нелегкої і тривалої боротьби зубожілих римських громадян
із заможними патриціями за набуття у володіння або у власність
громадських чи державних земель це складне і водночас життєво важливе
питання стало об’єктом правового регулювання майже упродовж всього
існування Стародавнього Риму. Завдяки реформаторській діяльності
видатних державних та політичних діячів Риму частина населення все ж
таки змогла набути земельні ділянки з громадського або державного
земельного фонду. Проте цього було явно недостатньо для забезпечення
потреб римського населення в земельних наділах.

Одним із способів набуття земельної ділянки в Римі на доволі вигідних
умовах була спадкова оренда землі, в тому числі міських, громадських
(общинних) та державних земель. Спадкова оренда в Римі бере свій початок
у праві публічному, а не приватному. Досить швидко розвинулась і набула
поширення особлива форма спадкової оренди так званих agri vectigales –
оброчних земель [7, с. 206].

М. Бартошек тлумачить agri vectigales як оброчні землі, які здавали у
спадкову безстрокову оренду [13, с. 30]. Зауважимо, що цей термін
складається з таких двох слів: ager – орна земля (рілля), земля,
земельна ділянка, поле, сільськогосподарські угіддя [13, с. 28] та
vectigal – орендна плата, податки і збори всіх видів [13, с. 323].

Література Dydynski T. O prawie rolnem w starozytnym Rzymie. Warszawa: W drukarni M.Ziemkiewicza i W.Noakowskiego, 1881. Тищик Б.Й. Історія держави і права країн стародавнього світу – Львів: Сполом, 1999. – Т.2. Егер О. Всемирная история: В 4 т. – М: ООО Издательство АСТ, 2000. – Т.1. Древний мир. Институции Гая // Памятники римского права. – М: Зерцало, 1997. Corpus juris civilis – Lipsiae Sumtibus Baumgaertneri, 1858. – T.1. Зобків М. Емфітевза греко-римського права. – Львів: Накладом Наукового Товариства імени Шевченка, 1903. Римское частное право / Под ред. И.Б.Новицкого и И.С.Перетерского. – М.: Новый юрист, 1997. Prawo rzymskie. Slownik encyklopedyczny // Pod redakcja Witolda Wolodkiewicza. – Warszawa: Wiedza powszechna, 1986. Corpus juris civilis – T.2. – Lipsiae Sumtibus Baumgaertneri, 1858. Барон. Система римского гражданского права: Кн. ІІ. Владение. – Кн. ІІІ. Вещные права. – К., 1888. Азаревич Д. Система римского права: Университетский курс. – СПб., 1887. – Т.1. Орач Є.М., Тищик Б.Й. Основи римського приватного права. – Львів, 2000. Бартошек М. Римское право. Понятия. Термины. Определения. – М: Юрид. лит-ра, 1989.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020