Реферат на тему:
Загальні засади конституційного ладу: принцип народовладдя та форми його
здійснення
Цього року ми відзначили ювілей двох вікопомних подій, які увійшли в
історію України. Цими подіями є схвалення 24 серпня 1991 року Акта
проголошення незалежності України та прийняття Верховною Радою України
28 червня 1996 року Конституції України.
Переоцінити значення цих подій важко. Адже з проголошенням незалежності
України наша держава стала на шлях будівництва демократичної,
соціальної, правової держави. А з прийняттям нової Конституції України
розпочався наступний етап – закріплення нової концепції народовладдя та
організаційно-правових засад діяльності інститутів громадського
суспільства і держави.
Прийняття нового Основного Закону нашої держави – це визначна подія в її
історії, у житті її народу. Завершився тривалий і надзвичайно складний
конституційний процес і розпочався якісно новий етап у розвитку
суспільства і держави.
Розглядаючи Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім
правильно. Вона є надзвийчайно важливим політико-правовим документом
довгострокової дії, яким збагатилася наша молода держава.
Нова Конституція закріплює в Україні засади державної політики,
спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних
умов її життя. Вона заклала належні засади для розвитку і зміцнення
демократичної, соціальної, правової держави, в якій людина, її життя і
здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються
найвищою соціальною цінністю. Сьогодні ми усвідомлюємо, що інакше і не
повинно бути. Адже носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні
є народ, яку він реалізовує безпосередньо і через органи державної влади
та органи місцевого самоврядування.
Це принципово нова конституційна система влади народу в Україні.
По-перше в радянський період в Конституції було записано, що народ
здійснює державну владу “через Ради народних депутатів, які становлять
політичну основу УРСР” (ст. 2 Конститції). Тільки в процесі
конституційної реформи в Основний Закон держави було внесено положення
про те, що народ здійснює державну владу безпосередньо. По-друге,
принципова особливість нинішньої конституційної системи влади народу
полягає в тому, що виділяється така ланка її здійснення як органи
місцевого самоврядування, які не входять в систему органів державної
влади. Таким чином, Конституція України 1996 року чітко визначила, що
необхідно розрізняти конституційну систему влади народу і конституційну
систему державної влади, що не одне і те ж.
Державна влада – це не єдина форма влади народу. Другою її формою можна
вважати місцеве самоврядування.
Така різниця важлива для уяснення природи влади народу, її
конституційних основ і правового механізму здійснення.
Драматичні події, які передували прийняттю нової Конституції України
наклали свій відтінок на багато її положень. Час, що минув після
прийняття Конституції України 1996 року показав, які політичні сили
розробляли норми і сприяли їх прийняттю.
Під лозунгами демократії і парламентаризму як відзначив Президент
України Л.Кучма, не припиняються спроби не допустити забезпечення і
розвитку реальної влади народу. Про це свідчать, колізії навколо
прйиняття нової редакції закону про вибори народних депутатів України”.
Президент також вважає ігноруванням волі народу підсумків
всеукраїнського референдуму (квітень 2000 року)
Наше завадння підняти над політичними пристрастями і провести незалежну
позицію юристів.
Необхідність наукової розобки диктується станом українського
законодавства. Воно нестабільне, протирічиве, прогалинисте, хаотичне.
Навіть питання про юридичну силу актів часто не є безспірним. Наприклад,
Закон України від 3 липня 1991 року “Про всеукраїнський та місцевий
референдуми” [1, ст. 443], рішення Конституційного Суду України від 26
лютого 1998 року у справі за конституційними поданнями народних
депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) Закону України “Про вибори народних депутатів
України” від 27 березня 2000 року (справа про всеукраїнський референдум
за народною ініціативою та інші.[2, с. 884]
Однією з основоположних засад конституційного ладу України є
народовладдя. Це означає, що Україна проголошується державою
народовладдя, або, інакше кажучи демократичною державою
(народовладдя-демократія)
В Основному Законі розкриваються суттєві ознаки такого поняття, як влада
народу”, закріплюється конституційний механізм її реалізації, названі
найбільш значимі на своїй соціальній сутності і ролі інститути прямого
владування народу.
Кожна з двох категорій “народ” і “влада” складають поняття
“народовладдя”, становлять собою складне явище і потребує хоч би
короткого розгляду.
З юридичної точки зору слово “народ” ототожнюється з поняттям
“громадяни” і визначається як приналежність даної, асоційованої в рамках
єдиної держави, сукупності людей до відповідної держави.
Слід зауважити, що в роки радянської влади під народом розуміли певну
історичну спільність людей, яка змінється в залежності від завдань
розвитку, які вирішуються суспільством на даному етапі. Відповідно з цим
народ міг складатися із трудящих або включати в себе і ті соціальні
верстви, які не відносились за своїм положенням до трудящих, тим не менш
об’єктивно брали участь у вирішенні завдань розвитку країни. Такий
підхід до визначення поняття “народ” відкривав широкі можливості державі
для проведення дискримінаційних заходів проти “неугодних” громадян.
В правовій літературі висловлено ряд думок з приводу поняття “народ”. Це
надзвичайно складне явище і потребує спеціального дослідження. Рамки
роботи не дозволяють його вести. Ми лиш зауважимо, що більшість авторів
виходить з того, що народ – це громадяни держави всіх національностей.
Влада являє собою можливість розпоряджатися або управляти ким-небудь,
підпорядковувати своїй волі інших. Влада – категорія соціальна. Вона
виникає разом з виникненням громадянського суспільства і існує у всякому
людському суспільстві, поскільки всяке людське суспільство потребує
управління, яке забезпечується різними засобами, включаючи і примушення.
З виникненням держави виникає і державна влада, яка виступає як одна із
суттєвих ознак держави. Державна влада має в якості своїх основних
елементів загальну волю і силу, здатну забезпечити підпорядкування їй
всіх членів суспільства.
Як вже відзначалося, Конституція України закріплює прерогативу народу
України на всю владу, її повновладдя. Це означає, що український народ
ні з ким не ділить владу, і ніхто, крім нього самого, не може
претендувати на владу в Україні. “Право визначати і змінювати
конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути
узурповане державою, її органами або посадовими особами, – закріплено в
ч. ІІ ст. 5 Конституціі України, – ніхто не може узурпувати державну
владу.
Таким чином, народовладдя є приналежність всієї влади народу, а також
вільне здійснення народом цієї влади в повній відповідності з його
суверенною волею і корінними інтересами.
В основі влади народу лежить його воля, яка реалізується через різні
форми – державні і недержавні. Тому не випадкова формуліровка
Конституції “єдиним джерелом влади в Україні є народ” (ч. ІІ ст. 5). Це
означає, що всі конституційні повноваження державної влади
(законодавчої, виконавчої і судової) в Україні виходять від народу через
його вільно виражену волю. Зрозуміло, це воля не безмежна. Існує і
визначається суверенність кожної людини. Людина, її життя, честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою
соціальною цінністю, тому Конституція обмежує державну владу,
зобов’язуючи її утверджувати, забезпечувати і захищати ці права і
допускає їх обмеження і навіть відміну тільки тимчасово і в особливо
передбачених Конституцією випадках. Саме воля народу надає якість
легітимності державної влади, всім її формам. Вказівка конституційної
норми на джерело влади підкреслює її першооснови.
?
???????¤?$????o?не тільки в ч. ІІ ст. 5, а і в преамбулі Конституції.
Дана конституційна формула виходить з того, що тільки весь народ в
цілому є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.
Проголошуючи і закріплюючи деякі об’єктивно необхідні принципи
політичного, економічного, соціального і юридичного характеру,
Конституція передбачає різні варіанти, форми і методи реалізації кожного
з них державною владою, але не допускає відмови від них. Мова йде про
об’єктивно необхідні вимоги життя і діяльності громадського суспільства
і держави.
Суверенітет народу – це не арифметична сума волі населення кожного її
суб’єкта, а сутня характеристика, яка означає, що воля народу
універсальна, постійна, воля охоплює всі без виключення сфери життя
народу. Суверенітет народу не можна ні звузити, ні розширити чи
відмінити. Природно, що будь-яке волевиявлення тільки частини народу
України не є вираженням волі всього українського народу.
Поскільки державна влада існує не тільки на всеукраїнському рівні, але і
в кожному її адміністративно-територіальному суб’єкті – в автономній
республіці, областях, районах, містах, селищах і селах та містах, які
мають спеціальний статус, влада в кожному з них належить його народу.
Народ здійснює владу не тільки через органи державної влади, але і через
органи місцевого самоврядування.
Таким чином, народ виступає як носій влади в Україні як мінімум на двох
рівнях: як український народ і як народ, жителі (територіальна громада)
адміністративно-територіальних одиниць, в яких діє місцеве
самоврядування.
В умовах народовладдя здійснення влади конститується, легітимується і
контролюється народом, тобто громадянами держави, бо вона виступає у
формах самовизначення і самоврядування народу, брати в яких можуть на
рівних правах всі громадяни. Народовладдя як форма держави і спосіб
правління перетворюється таким чином в організаційний принцип володіння
владою і її здійснення, визначальний, що вирішення будь-яких державних
завдань або реалізація владних повноважень потребує узаконення, яке
виходить від народу.
В залежності від форми волевиявлення народу розрізняють пряму
(безпосередню) і непряму (представницьку) форму народовладдя.
Пряме народовладдя здійснює народ шляхом волевиявлення. Згідно ст. 69
Конституції України народне волевиявлення здійснюється через вибори,
референдум та інші форми безпосередньої демократії.
В даній статті не дається вичерпного переліку форм безпосередньої
демократії, через які здійснюється волевиявлення народу, а закріплюються
лише його пріоритетні форми, а саме: вибори і референдум. Разом з тим
допускається можливість здійснення народного волевиявлення і через інші
форми безпосередньої демократії.
Конституційна теорія і практика в Україні виділяє слідуючі інститути
безпосереднього вираження влади народу: вибори, референдум, сходи і
збори громадян, мітинги і демонстрації, звернення громадян, громадські
слухання, всенародні обговорення та ін.
Одні з них носять імперативний характер і не потребують згоди органів
державної влади, інші носять консультативний характер. Але незалежно від
юридичної природи різних інститутів прямого волевиявлення, їх вплив на
механізм прийняття державних рішень завжди значний.
Вільні вибори виражаються в тому, що громадяни-виборці володіють повною
можливістю за власною волею без всякого примусу брати участь у виборах,
включаючи висунення кандидатів, збиранні підписів на підтримку
кандидата, агітації і голосуванні за і проти кандидата, в громалському
контролі за роботою виборчих комісій, за визначенням результатів
голосування, у всіх інших виборчих процедурах у відповідності із
законом.
Загальні конституційні вимоги, які відносяться до виборів містяться в
Конституції України, а детальний порядок проведення виборів
встановлюється законом. Наприклад, Закон України від 5 березня 1999 року
“Про вибори Президента України” [3, ст. 81].
Розвиваючи положення ст. 5 Конституції України про здійснення влади
народом безпосередньо ст. 69 Основного Закону встановлює, що народне
волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми
безпосередньої демократії. Але якщо вибори є основною формою народного
державотворення, то референдум є насамперед формою народної
правотворчості. В правовій літературі та законодавстві більшості держав
рефендум розглядається як вища форма представницької демократії. Так, в
Конституції РФ встановлено, що вищим безпосереднім вираженням влади
народу є референдум і вільні вибори. Безпосереднє здійснення влади
народом назване першим, придає і найбільший авторитет рішеннями, які
прийняті на референдумі. У зв’язку з цим рішення ряду важливих питань
громадського і державного життя приймаються референдумом і не потребують
будь-якого затвердження державними органами (ст. 1 Закону “Про
референдум)
Український законодавчець встановив, що народне волевиявлення
здійснюється через вибори (виділено нами), референдум на інші форми
безпосередньої демократії.
Непряме (представницьке) народовладдя здійснює не народ безпосередньо, а
органи державної влади, які діють за дорученням народу. Такими є перш за
все органи державної влади, які обираються народом, як колегіальні
(наприклад, Верховна Рада України), так і одноособові (Президент
України), а також органи місцевого самоврядування, сільський, селищний і
міський голова.
Здійснення народом влади через органи державної влади і місцеве
самоврядування має ряд рівнів:
перший, через органи, які обираються безпосередньо народом, наприклад,
Верховна Рада України, Президент України, органи місцевого
саоврядування, сільського, селищного, міського голови;
другий, через органи, які утворюються органами першого рівня, наприклад,
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата;
третій, через органи одна половина складу яких формується органами
першого рівня, а друга – органами іншого рівня, наприклад, Рада
Національного банку України, Конституційний Суд України, Національна
рада з питань телебачення і радіомовлення;
четвертий, через органи, які сформовані за згодою органів іншого рівня,
наприклад, Центральна виборча комісія, Голова Національного банку
України, Голова фонду державного майна України;
п’ятий, через органи, які формуються органами держави, за згодою органів
першого рівня, наприклад Прем’єр-міністр України, Генеральний прокурор
України.
В демократичній державі з республіканською формою правління взагалі не
існує державних органів і органів місцевого самоврядування, джерелом
влади, яких не було б пряме чи непряме волевиявлення народу.
Тривалий час в правовій літературі панувала думка і радянська
конституційна практика це підтвердила, що головною формою здійснення
влади народу є представницька форма народовладдя. Сьогодні стверджувати
так – не зовсім коректно по формі. Зведення прямої форми здійснення
влади народу до положення другорядної, об’єктивно принижує її роль і
значення. Це протиречить і конституційному принципу народовладдя. Шляхом
прямої демократії представницька (непряма) форма отримує юридичні
повноваження від народу на здійснення державної влади.
Не випадково, нова Конституція України визначаючи статус парламенту –
Верховної Ради України не вживає терміну “представницький”, а встановлює
це “єдиний орган законодавчої влади в Україні” (ст. 75) За Конституцією
1978 року вона була найвищим органом державної влади.
Ефективне здійснення влади народу можливе тільки при поєднанні прямої і
непрямої форм народовладдя
Література
ВВРУ. 1991, №33, ст. 443 із змінами, внесеними 1992 р
Конституційне законодавство України. Законодавчі акти. Коментар.
Офіційне тлумачення. К. Атіка. 2000.
ВВРУ. 1999, №14, ст. 81 із змінами
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
