Реферат на тему:
Розвиток семантичної структури слова душа за лексикографічними даними
З когнітивного погляду цікавим є не лише мовне вираження того чи іншого
концепта в синхронії, а й дослідження його в розвитку, в діахронії
[Селіванова 1999: 70].
Зосередимо увагу на розвитку семантичної структури слова-концепта душа,
хоча загалом вважаємо, що досліджувати концепт через його мовне
вираження варто всебічно, розглядаючи не лише розвиток його семантичної
структури, а й динаміку розвитку похідних, а також його синтагматичну
сполучуваність з іншими словами.
Наша мета – прослідкувати історію розвитку семантичної структури слова
душа протягом писемної епохи розвитку української мови за представленням
аналізованого слова в лексикографічних працях, зокрема „Словаре
древнерусского языка” І.І.Срезневського [Срезневский : 750], який фіксує
лексику Х – ХІV століть, “Словнику староукраїнської мови ХІV – ХV ст.”
[ССУМ : 333], „Словнику української мови ХVІ – першої половини ХVІІ ст.”
[СУМ ХVІ : 238-240], „Словарі української мови” Б.Грінченка [Грінченко :
460], що представляє лексику української мови ХІХ століття, та „Словнику
української мови” [СУМ : 445-446], у якому відображена лексика
української мови ХІХ – ХХ століть.
При цьому усвідомлюємо, що представлення семантичної структури слова в
словнику залежить і від засад, яких дотримується укладач чи укладачі, і
від часу написання та видання цих праць. Так, „Материалы для словаря
древнерусского языка по письменным памятникам”, видані вперше дочкою та
сином І.І.Срезневського з 1890 по 1912 роки, а перевидані 1989 року під
назвою „Словарь древнерусского языка”, були першим історичним словником
давньоруської мови (точніше мови Київської Русі), а „Словарь української
мови”, зібраний журналом „Киевская старина”, відредагований з
доповненням власних матеріалів Б.Грінченком і виданий у 1907 – 1909
роках, був першою спробою тлумачного словника української мови
(насправді він є тлумачно-перекладним), тому ці словники не подають,
зокрема, нумерації значень у словникових статтях, представлення
семантичної структури слова більш подрібнене. Інші ж аналізовані
словники були видані в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття, а
тому мають більш уніфіковане представлення семантичної структури слова,
але й, як побачимо далі, і ряд недоліків, зумовлених часом, зокрема
„Словник української мови”.
Загальновідомо, що семантична структура слова протягом історичного
розвитку мови зазнає певних змін: одні значення з’являються, інші –
зникають. Зосередимо нашу увагу на змінності семантичної структури слова
душа в когнітивному та лінгвокультурологічному аспектах. Цікавими з
цього погляду є слова І.І.Срезневського, виголошені на першому
Археологічному з’їзді в Москві: „Усяке слово є представником речі, чи
відчутної на дотик, чи речі, яку уявляє розум, розумового предмета. Що
стосується слів першого роду, … то всі ці слова разом зображують
зовнішню сторону народу. Якщо звернути увагу на слова другого роду, які
стосуються розуму, то в них постане розумове і моральне життя народу. З
багатьма зі слів цього другого порядку поєднані дуже своєрідні уявлення
народу, так що укладач словника, який буде знайомитися із значенням цих
слів у мові народу, повинен зупинятися на таких місцях в його пам’ятках,
які містять усі відтінки різних значень цих слів. Візьмемо таке просте
слово, як слово Бог, тобто просте тому, що воно належить кожній людині і
кожному народу. Якщо ми зберемо все, що являють нам пам’ятки нашої
давнини, нашої народної думки про Бога, то ми отримаємо погляди
давньоруського народу на Бога, частково зовсім нехристиянські,
язичницькі, а частково і зовсім християнські. Таким чином із
систематичних повідомлень про всі слова такого роду постане філософія
народу в хронологічному порядку” (цит. за: [Срезневский: V]). Спробуємо
відновити погляди українського народу на душу за даними лексикографічних
праць, у яких відображена й узагальнена величезна робота укладачів зі
значеннями аналізованого слова.
Для наочності наведемо представлення семантичної структури слова душа в
згаданих словниках у вигляді порівняльної таблиці:
Х–ХІV ст.
(Срезневський) ХІV–ХV ст. (ССУМ) ХVІ–ХVІІ ст.
(СУМ ХVІ) ХІХ ст.
(Грінченко) ХХ ст.
(СУМ)
– anima, душа, -то, что даетъ жизнь существу. 1. (за релігійними
уявленнями – безсмертна нематеріальна основа в людині, що
протиставлялася матеріальній – тілу). 1. (нематеріальна безсмертна
духовна сутність людини) душа
– (життя, дихання) душа, дух 1) Душа. Богу душу віддати. З душі. Сам
душею. Чого душа забажає. По душі дзвонити. 1. // За релігійними
уявленнями – безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть
її життя, є джерелом психічних явищ і відрізняє її від тварини.
– душа, духовная сторона челов(ка.
1. Внутрішній психічний світ людини, з її настроями, переживаннями та
почуттями.
– духовныя свойства.
2. (сукупність психічних, духовних властивостей людини) душа
2. Сукупність рис, якостей, властивих певній особі. // Людина як носій
тих чи інших рис, якостей. // Почуття, натхнення, енергія. // Про людину
з прекрасними рисами характеру.
– нравственныя качества.
3. (моральні принципи людини) душа, совість, сумління
– сов(сть. 2. Сумління, совість.
– об(щаніе, присяга. 3. Присяга, клятва.
– челов(къ. 4. Людина, особа. 4. (жива істота, людина) душа 2)
Челов(къ, душа. 3. розм. Про людину (найчастіше при визначенні
кількості).
– существо вообще.
– жизнь.
5. (основа, сутність) душа
4. перен., чого. Найбільш основне в чому-небудь, суть чогось; //
Центральна фігура чого-небудь.
3) Въ скрипк(: душка, подставка внутри, распорка.
4) М(сто внизу горла спереди. 5. розм. Заглибина в нижній передній
частині шиї
5) Опухоль на ше(.
6) – татарська. НТ. Чайка.
Першим значенням в аналізованих словниках звичайно подають релігійне
значення, центральним комплексом сем якого є „безсмертна нематеріальна
основа людини”, точніше передана, на нашу думку, у ССУМ ХVІ як
„нематеріальна безсмертна духовна сутність людини”, де заміна основа на
сутність та введення означення духовна значно поглибило тлумачення. Саме
це значення є найближчим до первинного етимологічного, адже, як
засвідчують дані етимологічних словників, у момент називання словом душа
йменували ту субстанцію, яку вдихнув у людину Бог, тобто вкладали саме
той смисл, який розуміє під цим словом християнська релігія (Слобідський
2003 : 71). Так, “Етимологічний словник української мови” вказує, що
“псл. du?а (Література
Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту із мови
давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена.
Великий тлумачний словник сучасної української мови. К.: Ірпінь,
2001.1426 с.
Етимологічний словник української мови: В 7 т. К.: Наук. думка, 1982.
1985. Т. 2. 570 с.
Іларіон (Огієнко І.) Душа: Мовно-семантичний нарис // Віра й культура.
Число
8-9 (152-153). Вінніпег, 1966. С. 18-21.
Німчук В.В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. К.: Наук.
думка, 1992. 414 с.
Новий тлумачний словник української мови / Укл. В.Яременко, О.Сліпушко.
У 4-х т. К.: Аконіт, 1999. Т. 1. 910 с.
Протоієрей Серафим Слобідський. Закон Божий: Підручник для сім’ї та
школи. Вид. третє. К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви
Київського Патріархату, 2003. 654 с.
Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний
огляд). К.: Фітосоціоцентр, 1999. 148 с.
Скаб М.В. Розгортання семантичної структури лексеми душа в Книзі Буття
(когнітивний аспект) // Біблія і культура: Зб. наук.статей. Вип. 5.
Чернівці: Рута, 2003. С. 293 - 298.
Скаб М.В., Скаб М.С. Функціонування лексеми душа в українському
фольклорі // Мова та стиль українського фольклору: Збірник наукових
праць. К., 1996. С. 5-11.
Словарь русского языка. В 4-х томах. Т.1. М.: Русский язык, 1985. 702 с.
Словарь української мови / Зібр. ред. журн. “Киевская старина”.
Упорядкував, з додатком власного матеріялу, Борис Грінченко. Т. 1. К.,
1907. 494 с.
Словник староукраїнської мови ХІV ХV ст. Т.І. А М. К.: Наук. думка,
1977. 630 с.
Словник української мови: В 11-ти томах. Т. ІІ. К.: Наук. думка, 1971.
550 с.
Словник української мови ХVІ першої половини ХVІІ ст. Вип. 8. Львів,
2001. 256 с.
Срезневский И.И. Словарь древнерусского языка: В трех томах. Репринтное
издание. Т. І. Ч. І. А Д. М.: Книга, 1989. ІХ + 806 с.
Тихоплав В.Ю., Тихоплав Т.С. Физика веры. СПб.: ИД «ВЕСЬ», 2002. 246 с.
Тлумачальны слоўнік беларускай мовы. У пяці тамах. Т.2. Мінск: Гал. рэд.
бел. сав. энц., 1978. 765 c.
Tym?enko Jеvhen. Istory?nyj slovnyk ukrajins’kоho jazyka. T. 1 2 (A -
Ж). Charkiv Kyjiv, 1930 1932. Muenchen: Verlag Otto Sagnev, 1985. 947 s.
Wierzbicka A. Du?a (~ soul), toska (~yearning), sud’ba (~ fate): three
key concepts in Russian language and Russian culture // Metody formalne
w opisie j?zykow s?owia?skich / Pod red. Z. Saloniego. Bia?ystok: Dzia?
Wydawnictw Filii Uniwersytetu Warszawskiego, 1990. S. 13-32.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter