Реферат на тему:
Основні чинники формування національно-мовних позицій Миколи Лисенка
Микола Лисенко (1842-1912) – видатний український композитор, музичний
етнограф, диригент, піаніст, культурно-громадський діяч. Є.Чикаленко,
який знав М.Лисенка протягом 30 років, зробив у своєму “Щоденнику” за 30
жовтня 1912 року такий запис у зв’язку зі смертю композитора: “Він усе
своє многострадальне життя поклав на працю для рідного краю, він служив
йому не тільки музикальним своїм талантом, а всією своєю істотою, і не
тільки служив, а й кликав инших служити. При всій своїй незлобивости,
він часами гостро докоряв тим, що не хотіли працювати, він плямував
таких “яловими” громадянами. Навіть смертю своєю він послужив Україні,
бо розбурхав байдужих сонних громадян, і вони впорядили йому такий
урочистий похорон, якого досі не бачив Київ і який так збентежив
адміністрацію, що вона вжила всіх засобів, щоб він не приняв характеру
“мазепинської” демонстрації, але все ж таки вийшла ґрандіозна
демонстрація” (Чикаленко 1931: 326-327(. І.Стешенко ще в 1913 році
наголосив, що пройдений М.Лисенком “шлях громадської дїяльности є
довгий, півсотлїтнїй шлях, і за сей час Лисенко був завжди горячим,
непохитним громадянином, його постійним гаслом було – все для народа і
во імя народа. І се він визнавав не тільки на слові. Він і вчив в
народнїй школї; він приймав участь у виданню “метеликів” для народа і
взагалі проявляв себе, як член знаменитої старої громади. …Будучи
членом старої київської громади, він взагалі підтримував національне
життє, виступаючи у всякій громадській справі, і через в національній
історії мусить бути поставлений на вельми видатнім місци” (Стешенко
1913: 77-79(. Високої думки про М.Лисенка були діячі не лише української
культури, але й представники інших народів. Зокрема, відомий російський
письменник М.Горький у листі до М.Коцюбинського висловив свої почуття з
приводу смерті композитора: “Смерть Лысенко понимаю как огромную потерю,
но, читая описание его похорон, – извините меня за странное, м. ч.,
слово! – ощущаю какую-то дрожь радости в сердце: как любит народ своего
человека! Как глубоко поучительна эта печальная, но такая могучая
церемония проводов отслужившего своему делу человека, и как ясно
чувствуешь, что народ понял величие его труда! Прекрасна и смерть, когда
она влечёт за собою такое возбуждение жизни, такой пламенный расцвет
чувства любви и почтения к усопшему” (Украинская жизнь 1913: 109(.
Протягом усього життя М.Лисенко виявляв неприхований інтерес до питань,
пов’язаних з українською мовою. Він вів активну й різноаспектну
громадсько-культурну роботу щодо забезпечення рівноправності та
поліфункційності української мови, брав участь в обговоренні
найпекучіших і найважливіших проблем мовної дійсності України другої
половини ХІХ – поч. ХХ ст. та ін.
Приступаючи до аналізу мовної особистості, важливо насамперед з’ясувати
причини становлення його українського “я”. Такий підхід при дослідженні
мовних позицій визначних діячів культури і науки вже застосовується в
мовознавстві (праці Н.Сологуб (Сологуб 1999(, Н.Дужик (Дужик 1996(,
М.Кравченко (Кравченко 2001(, І.Мамчич (Мамчич 2002(, Т.Должикова
(Должикова 2003().
З’ясуємо основні чинники формування національно-мовних позицій
М.Лисенка. Наше дослідження спирається на такі джерела: а) біографічні
матеріали. Зокрема, використані праці М.Старицького “К биографии
М.В.Лысенка (Воспоминания)” (Старицький 1965(, Олени Пчілки “Микола
Лисенко (Спогади і думки)” (Пчілка 1913(, Івана Стешенка “М.В. Лисенко”
(Стешенко 1913(, реферат Ф. Колесси “Народнїй напрям в творчости Миколи
Лисенка” (Колесса 1913(, виголошений 15 грудня 1912 року у Львові на
поминальному вечорі, присвяченому пам’яті М. Лисенка, розвідка
Станіслава Людкевича “Микола Віталїевич Лисенко як творець української
національної музики” (Людкевич 1913(; б) листи М.Лисенка (Лисенко 1964(.
Високий ступінь довіри до таких джерел, як спогади М.Старицького,
І.Стешенка, О.Пчілки, пояснюється насамперед тим, що ці діячі були добре
обізнані з його життям. Так, М.Старицький добре знав М.Лисенка протягом
усього його життя, був пов’язаний з ним не тільки тісною дружбою,
спільністю життєвих позицій, національних симпатій, але й родинними
стосунками (М.Старицький був двоюрідним братом М.Лисенка, вони з
дитинства виховувалися в одній родині – родині Лисенків – через те, що
М.Старицький змалку залишився сиротою). Щодо І.Стешенка, то він також
перебував у родинних стосунках з М.Лисенком (був чоловіком його дочки).
Микола Лисенко походив з давнього козацько-старшинського роду Лисенків
на Лівобережній Україні в 17-18 столітті. Він є нащадком Федора Лисенка
– генерального осавула, який входив до складу правління гетьманського
уряду (Довідник 2001: 409(. Олена Пчілка подає докладніші відомості про
рід композитора: “Батько нашого Кобзаря, Віталій Романович Лисенко,
походив з давнього козацького роду; Лисенки були з давен у козацькій
старшинї; пізнїйші ж їх нащадки перейшли, вже за панування російського,
в “столбовые дворяне”. Дїд Миколи Віталїєвича, Роман Лисенко, був
поріднений, через шлюб, теж з давнїм козацьким родом полтавським: – мав
дружину з роду Немирович-Данченків. Мати Миколи Віталїєвича, Ольга
Єреміївна Лисенкова, була з родини полтавських панів Луценків, теж
поріднених, через давнїйші шлюби, з Булюбашами” (Пчілка 1913: 57(. З
огляду на зазначені факти увиразнюється зміст слів, сказаних дядьком
М.Старицького про Миколу: “…Це ще паненя, хоч і з козачим серцем!”
(Старицький 1965: 394(.
У сім’ї Лисенків прилученню до рідної мови, пісні, історії, звичаїв
сприяли кілька обставин. Насамперед до цього заохочувала Марія Василівна
Болюбаш (двоюрідна бабуся М.Лисенка), яка розмовляла тільки
по-українськи, її економка, няня і прислуга. Всупереч матері Миколи
Лисенка, яка примушувала сина розмовляти тільки по-французьки, а сама
неприязно ставилася і до української (мови простолюду), і до російської
мов, М.В.Болюбаш “занимала ум и фантазию ребенка сказками народными и
песнями, а по вечерам отпускала весь полк служанок для забав с панычом;
конечно, забавы эти заключались в разнообразных народных играх”
(Старицький 1965: 389(.
М.Старицький зауважує, що в дитячі роки “…никто бы в избалованном
барчонке не мог провидеть будущего отрицателя барства и борца за
народное счастье, выступившего в поле не с мечом в руках, а с лирой и с
песней… ” (Старицький 1965: 387(.
Помітний слід у прилученні М.Лисенка до рідного слова залишив його
дядько Олександр Захарович, що удавав із себе запорожця, ховаючи в душі
заповіти козацтва. Це відзначав і М.Старицький: “Знакомство и сближение
наше с дядей Александром, или Алексашей, утвердило нас еще больше в
симпатиях к малорусскому языку и малорусской старине. Дядя знал много
запорожских дум и песен, пел их выразительно, с чувством и производил
сильное впечатление… Лысенко впервые стал от него записывать мотивы и
слова этих песен, напр., “Ой не гаразд, запорожці, не гаразд вчинили”,
“Отамане, батьку наш”, “Встає хмара з-за лимана” (Старицький 1965: 394(.
На полюванні чи риболовлі, вечорами на березі річки, варячи юшку та
куліш, дядько Олександр Захарович розповідав школярам Миколі та Михайлу
“про запорожцев, про их житье-бытье, про бывшую славу и волю, а то и пел
песни. Рассказы его и песни западали нам в душу глубоко, будили
национальное чувство, уносили фантазию в прошлое, полное чар и величия…”
(Старицький 1965: 394(. Знайомство з Олександром Захаровичем позначилося
на
всій творчості М.Лисенка. “Народное настроение стало с того времени
проникать и в музыкальный талант Лысенка”, – робить висновок
М.Старицький (Старицький
1965 : 395(. На формування світогляду Миколи Лисенка вплинула творчість
українських письменників – Т.Шевченка, І.Котляревського, П.Куліша, Марка
Вовчка, Г.Квітки-Основ’яненка, М.Костомарова та ін. Саме Олександр
Захарович познайомив М.Лисенка з творами І.Котляревського та Т.Шевченка.
Йдеться про “Енеїду” та друкований “Кобзар”.
Особливо вразила М.Лисенка заборонена поезія Кобзаря, з якою він
познайомився через свого дядька Андрія Романовича. М.Старицький так
говорить про це: “В Галицком раз достали мы от Андр(ея( Ром(ановича(
запрещенные стихотворения Шевченка и целую ночь читали их, восторгаясь и
формой, и словом, и смелостью содержания. Что меня увлекал этот звучный
страстный стих, было неудивительно – он мне был с детства близок, но
Лысенко, привыкший к русской или французкой речи, был особенно поражен и
увлечен музыкальной звучностью и силой простого, народного слова”
(Старицький 1965: 393(. Зауважимо, що на той час М.Лисенко знав лише
такі твори Шевченка, як “Катерина”, “Наймичка”, “Іван Підкова”. Ні
“Посланіє”, ні “Думи”, ні “Кавказ” тоді ще не були знайомі йому
(Старицький 1965: 397(. Олена Пчілка наголосила, що М.Лисенко “…зберіг
навіки просто якесь набожне пошануваннє!” до Т. Шевченка (Пчілка 1913:
72(.
Віховою подією в житті обох братів став вихід у світ першого в
українській літературі історичного роману “Чорна рада” та наукового
збірника “Записки о Южной Руси” П. Куліша. З цим твором М.Лисенко та
М.Старицький познайомилися під час навчання в 6 класі Полтавської
гімназії. М.Старицький наголосив на важливості цього факту: “Мы
принялись за чтение романа. На Лысенка он произвел сильное впечатление и
содержанием своим и – главное – языком; мы пережевывали каждую фразу и
восхищались, как оно выходит и ловко, и звучно, и с какой яркостью
рисует даже тончайшие облики картины… Кроме „Рады”, мы прочли и
„Записки” (Старицький 1965: 399(. Зауважимо, що саме після прочитання
наукового етнографічного збірника П.Куліша “Записки о Южной Руси”, перші
два томи якого з’явилися в Санкт-Петербурзі 1856-1857 рр., у М.Лисенка
зародилося бажання записувати народні пісні. “Этнографический материал и
призыв к собиранию народных сокровищ до того воодушевили Николая, что он
стал собирать и записывать народные песни” (Старицький 1965: 399(.
h—
/. Листи М.Лисенка засвідчують, що він упродовж навчання в Київському
університеті кожного літа виїжджав на село для збирання фольклору. У
листі до Ф.Колесси від 22 квітня та 17 травня 1896 року М.Лисенко
зазначив: “Я, бувши студентом унїверситету, кожнє лїто, що трапляло ся
менї їздити на село, залюбки віддававсь тій роботї. Через те я між иншим
і ставсь перенятий духом народньої піснї; вона мене споріднила з людом,
мене, мимохіть одірваного від свого “найменшого брата” силою верстової
відрубности й цивілізації. Фратернїзацією з народом ми охоче – старі
товариші, колишнї давні студенти – займали ся і пізнїйше, по укінченю
унїверситета, і через те в наших етноґрафічних працях є досвід, зрілий
осуд річи, дотичні прийоми в роботі кожнього фаху. Ми можемо робити
помилки в своїх роботах, але природи річи ми не зломимо, не скуйовдимо”
(Лисенко 1964: 272(. І далі закликав: “…вчіть ся на сїрій свитинї, на
грубій сорочцї, на дьогтяних чоботях, там-бо душа Божа сидить” (Лисенко
1964: 275(.
Глибшому розумінню внутрішнього світу М.Лисенка служать спогади
М.Старицького про період їхнього навчання у Харківській гімназії
“…Несмотря на то, что харьковская гимназия и жизнь могли бы воспитать
у Лысенка лишь барские инстинкты, они не оказали на него в этом
отношении никакого влияния: противовесом этим наносным веяниям были
впечатления детства да творческая душа юноши, увлеченная волной народной
музики и поэзии, а главное, врожденная честность
мысли, – они-то стояли на стороже возле нашого композитора и превратили
изнеженного, избалованного ребенка-аристократа в убежденного демократа и
стойкого борца за право и слово родного народа” (Старицький 1965: 397(.
Укріпленню почуття національно-мовного усвідомлення сприяли й
прогресивні викладачі Полтавської гімназії, в якій навчалися М.Лисенко
та М.Старицький з 1851 по 1858 роки. З особливою теплотою згадує
М.Старицький улюблених педагогів: “Не могу не упомянуть о таких
незабвенных для нас учителях-просветителях, как Стеблин-Каменский,
Стронин” (Старицький 1965: 389(. Відомо, що С.П.Стеблін-Камінський,
родом з Полтави, був українським письменником і педагогом, викладав
російську мову в гімназіях Золотоноші й Полтави, був особисто знайомий з
І.Котляревським, став першим біографом І.Котляревського, написавши
біографію поета та спогади про нього, писав також статті на
історико-етнографічні теми (УРЕ Х 1983: 523; ЕУ ХVIII 2000: 3043(.
О.І.Стронін – історик, педагог, український і російський громадський
діяч демократично-просвітницького напрямку, член Полтавської громади,
організатор недільних шкіл у Полтаві, написав український буквар для цих
шкіл. Був учителем М.Драгоманова, на якого справив великий ідейний
вплив. У 1862 році був заарештований за “распространение малороссийской
пропаганды”, засланий у 1863 році до Архангельської губернії. У 1869
році повернувся до Петербурга, перебував на державній службі (УРЕ Х
1983: 26; ЕУ ХVIII 2000: 3075(.
У Полтавській гімназії в 50-ті роки на уроках і поза класами панувала
українська мова, як згадував М.Старицький у спогадах “К биографии
М.В.Лысенка” (Старицький 1965: 408( та в листі до І.Франка від червня
1902 року (Старицький 1965: 636(. Саме під час навчання в Полтаві брати
Микола та Михайло познайомилися з працями й творами Пантелеймона Куліша,
що значно вплинули на них. Благотворну роль у формуванні прихильності до
рідного слова зіграли й українські вистави у Полтаві – “Наталка
Полтавка”, “Москаль-чарівник” Котляревського, “Сватання на Гончарівці”
Квітки-Основ’яненка.
Проте в Полтавській гімназії в М.Лисенка ще не виробилося свідоме
національно-мовне почуття. М.Старицький зазначав: “…Несмотря на
преобладающий в ней малорусский язык, не было никаких сознательных
симпатий к культуре его, к правам национальным, к историческому
прошлому, равно не было выработано и политических идеалов” (Старицький
1965: 408(.
Вирішальним етапом у формуванні життєвого кредо М.Лисенка, як
стверджують його біографи, став період його навчання в Київському
університеті (з кінця 1860 року). Серед українських, російських та
польських студентів зазвучали думки про пригноблене соціальне та
національне становище українського народу, його культури, мови, про
історичні перспективи, шляхи боротьби за краще майбутнє. Було сформоване
політичне кредо передової київської молоді – “свобода развития всех
національностей, без насилий и притеснений других, демократизм,
уравнение прав ассоциации слабых для борьбы с сильными, развитие
гуманитарных начал и свободы” (Старицький 1965: 408(. Саме тоді й
виробляється у М.Лисенка свідомий підхід до національно-мовних проблем,
чіткіше окреслила ціль у цій сфері. Визначальними було сформульовано
такі засади: “…Малорусский народ составляет особую национальность,
богатую всеми данными для культурного развития и участия полным голосом
в славянском концерте, … честный, сознательный малоросс должен отдать
все свои душевне силы для поднятия в народе самосознания и развития, …
ко всем братьям славянам он должен относиться дружески и помогать им в
борьбе с угнетателями, … в политических и социальных стремлениях он
исповедует те же идеалы, что и передовые его братья великороссы, … с
лучшими партиями этих передовых сил он солидарен” (Старицький 1965:
409-410(.
Визначивши програму дій, передові студенти Київського університету
розпочали практичну реалізацію цієї програми. Насамперед це була
культурно-просвітницька робота в гуртках: “одни занимались этнографией –
записыванием преданий, сказок, пословиц, загадок, суеверий, обрядов и т.
п.; другие стали собирать материалы для будущего малорусского словаря;
третьи принялись за составление популярных книг для народа; четвертые
стали для этого изучать малорусский язык; иные пошли в народ…”
(Старицький 1965: 410(. М.Старицький відзначав: “Мы с Лисенком примкнули
к группе, трудившейся над собиранием материалов для малорусского
синтаксиса” (Старицький 1965: 410(, тобто почали працювати над
складанням граматики української мови.
Саме тут, у Києві, на початку 60-тих років М.Лисенко і М.Старицький
почули вперше непобутову українську мову. Цією мовою проводили
засідання, сходки, мітинги, інші зібрання в стінах університету.
М.Старицький про це згадує так: “…Мы с Лысенком услыхали впервые
серьезную малорусскую речь и заметили, что киевляне, волынцы и даже
черниговцы владели ею далеко лучше нас, полтавцев…” (Старицький 1965:
409(. М.Лисенко в університетських стінах прийшов до твердого
переконання щодо української мови: необхідно зробити “ этот язык
культурным и своим” (Старицький 1965: 409(.
На доленосному значенні університетського періоду в житті М.Лисенка
наголошували С.Людкевич ( Людкевич 1913: 265(, Ф.Колесса (Колесса 1913:
255-256(, М.Старицький та О.Пчілка.
“Лысенко, хранивший лишь проблески народных симпатий, навеянных ему с
детства, теперь, словно слепец после снятия катаракта, прозрел, и это
чудо подействовало на него потрясающе: все, что хранилось в тайниках его
сердца, вспыхнуло ярким пламенем, в котором сгорели его барские
воспоминания, светские привязанности, а все стремления сплотились в одну
широкую любовь к своему родному народу…” – писав М.Старицький
(Старицький 1965: 412(. О.Пчілка наголошувала: “Перехід до Києва був
переломним у життю юнака Миколи. Тут він опинився в свідомій і могутній
течії національно-українського напрямку” (Пчілка 1913: 61(.
Університетський період визначив подальшу долю М.Лисенка, спрямував
його на шлях цілеспрямованої творчості і громадсько-культурної
діяльності на благо української культури і мови. З 60-их років ХІХ ст.
М.Лисенко почав наполегливо вивчати українську мову, купувати всі
періодичні видання та книги, надруковані рідною мовою, став активним
членом Київської громади, займався інтенсивною й різноманітною
україністичною діяльністю.
Саме М.Лисенко вплинув і на життєвий вибір М.Старицького. Він закликав
його по-справжньому трудитися над виробленням української мови, брати її
“на орудок широкої культури” (Старицький 1965: 413-414(. М.Старицький
відзначав, що уже в 1862 році М.Лисенко “требовал от меня дела,
фактического участия в разработке языка, в приспособлении его к высшим
формам поэзии и в обогащении его лексикой, черпаемой из народных
сокровищниц…” (Старицький 1965: 414(.
Важливу роль у формуванні національно-мовних позицій М.Лисенка відіграло
його оточення – М.Старицький, М.Драгоманов, П.Житецький, П.Чубинський,
О.Пчілка, Є.Чикаленко, М.Коцюбинський та ін.
Отже, національно-мовні позиції М. Лисенка формувалися під впливом
національних, соціальних, історико-культурних умов, що в поєднанні з
індивідуальними психологічними особливостями зумовили формування його
національно-мовних позицій, мовної особистості композитора.
Література
Довідник з історії України (А-Я) / За заг. ред. І.Підкови, Р.Шуста. 2-ге
вид., доопр. і доповн. – Київ: Генеза, 2001.
Должикова Т. Мовна особистість Пантелеймона Куліша: Автореф. дис. …
канд. філол. наук. К., 2003.
Дужик Н.С. Мовна особистість Миколи Хвильового в аспекті стилістики та
історії літературної мови: Автореф. дис. … канд. філол. наук. К.,
1996.
Колесса Ф. Народнїй напрям в творчости Миколи Лисенка //
Літературно-науковий вісник. К., 1913. Т.61. К. 2.
Кравченко М.В. Мова і стиль творів Бориса Грінченка: Автореф. дис. …
канд. філол. наук. К., 2001.
Лисенко М.В. Листи. Київ, 1964.
Людкевич С. Микола Віталїевич Лисенко як творець української
національної музики // Літературно-науковий вісник. К., 1913. Т.61. К.
2.
Мамчич І.П. Мовознавча спадщина Василя Чапленка: Автореф. дис. …
канд. філол. наук. Дніпропетровськ, 2002.
Пчілка О. Микола Лисенко (Спогади і думки) // Літературно-науковий
вісник. К., 1913. Т.61. К. 1, 2.
Пчілка О. Микола Лисенко (Спогади і думки) // Літературно-науковий
вісник. К., 1913. Т.61. К. 1, 2.
Рильський М. Про листи Миколи Лисенка // Лисенко М.В. Листи. Київ, 1964.
С. 6.
Сологуб Н. Мовний портрет Яра Славутича. К., 1999.
Старицький М. К биографии М.В.Лысенка (Воспоминания) // Старицький М.
Твори: У 8 т. К., 1965. Т. 8.
Статєєва В. Українські письменники про проблеми української мови та
мовознавства кінця ХІХ початку ХХ ст. (На матеріалах спадщини
М.Коцюбинського, Лесі Українки, Б.Грінченка та ін.). Ужгород, 1997.
Стешенко І. М.В. Лисенко // Літературно-науковий вісник. К., 1913. Т.61.
К. 1.
Украинская жизнь. 1913. № 1.
УРЕ: У 12 т. К., 1983. Т.10.
Енциклопедія українознавства: У 10 т. / Перевидання в Україні. Львів,
2000. Т. 8.
Чикаленко Євген. Щоденник (1907-1917). Львів: Червона калина, 1931.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
