Реферат на тему:
Етикетні жести як елемент невербальної комунікації
Останнім часом проблема невербальної комунікації (паралінгвістичних
явищ, невербальних структур, поміж ними і мови жестів, міміки) набуває
все більшої актуальності [Акишина, Кано 1980; Горелов 1980; Акишина,
Кано, Акишина 1991; Аленникова 1985; Верещагин, Костомаров 1981;
Хачатрян, Тохманян 1982; Гончаренко 1984; Горелов 1987; Швець 1987;
Горелов, Енгалычев 1991; Пиз 1992; Славова 1997; Ламберт 2001; Бацевич
2002; Дмитриева 2003; Коэн 2004]. Дослідженням невербальних структур
займається паралінгвістика – розділ мовознавства, що вивчає позамовну
поведінку людини (вокальну та рухову) як прагматично релевантну.
Паралінгвістичні властивості людської мови є невід’ємною частиною
комунікації. Незважаючи на самостійний характер мови, її системну
організацію, всебічного вивчення мови можна досягти лише за умови
дослідження всіх особливостей її функціонування, враховуючи також
використання паралінгвістичних засобів.
Мета статті – окреслити основні тематичні групи етикетних жестів,
відповідно до їх комунікативних значень.
Етикет є тією сферою, в якій органічно поєднались вербальні та
невербальні засоби комунікації. Він може виражатись у нашій поведінці
по-різному. Носіями етикетного значення можуть бути рухи, жести, пози
людини, її міміка. Часто з етикетною метою використовують предмети
(квіти, подарунки тощо). Деталлю етикету вважають і правильний добір
одягу. При цьому слід брати до уваги, що одяг, хода, манера стояти чи
сидіти і навіть усмішка створюють своєрідну знакову систему.
Упродовж тривалого історичного процесу, людина як член соціуму виробила
цілий комплекс механізмів регулювання їхньої поведінки за тих чи інших
обставин. Багаторазова повторюваність етикетних ситуацій (вітання,
знайомство, прохання, вибачення, прощання тощо) сприяла тому, що кожну з
них супроводжують відповідні етикетні жести і вербальние оформлення.
З дитинства всім відомі словесні формули ввічливості типу: Доброго ранку
(дня, вечора…)!, До побачення!, На добраніч!, Вибачте, будь ласка тощо.
У зв’язку з цим в етикеті виділяють вербальний і невербальний рівні, між
якими існує тісний взаємозв’язок [Радевич-Винницький 2001: 5]. Він
цілком логічний, адже знаки мовного й немовного етикету передають
однаковий зміст, несуть інформацію про стосунки співрозмовників,
наприклад, вигук “Привіт!” і поплескування по плечі однаковою мірою
вказують на те, що взаємини між людьми приязні, навіть фамільярні.
Словесні й несловесні знаки етикету можуть поєднуватись або бути
взаємозамінними, наприклад, замість привітання в деяких випадках можна
лише потиснути руку.
Учені вважають етикет системою знаків [Горелов и др. 1991; Формановская
1984; Цивьян 1965]. Безперечно, етикетні жести важливі для нас не самі
по собі, а лише тому, що несуть інформацію, яка допомагає окреслити
місце особи в колективі. Основною властивістю етикету є його
комунікативність. Виконання кожного правила завжди спрямоване на певного
адресата й вимагає обов’язкової відповіді. Т.В. Ців’ян наголошує, що
етикетна поведінка зазвичай скерована принаймні на двох адресатів –
безпосереднього й віддаленого (“публіку”); у цьому розумінні її можна
прирівняти до дій актора, які орієнтовані на партнера і на зал.
Присутність “залу” видозмінює прийоми, робить їх стриманішими [Цивьян
1965: 144 – 149]. Вивчення етикету як системи знаків формує знання про
будову простих семіотичних систем.
Серед паралінгвізмів (а до них зараховують властивості звукової фонації,
манеру мовлення, міміку, жести і пластику, графічні, зображальні,
просторово-пристосувальні, інстинктивно-рефлективні дії, якщо вони не
мають самостійної комунікативної мети з боку мовця [Ганич, Олійник 1985:
180]) окрему групу становлять жести, які використовують у різних
етикетних ситуаціях.
Етикетні жести є важливим елементом спілкування. Вони становлять
своєрідну знакову систему, володіння якою притаманне усім членам
суспільства, за винятком окремих груп знаків, які несуть національне або
професійне навантаження й не обов’язкові для використання в інших
етнічних чи соціальних групах.
Ураховуючи, що етикетні жести є системою знаків, кожен із яких має своє
значення, відоме учасникам етикетної ситуації, їх можна вважати об’єктом
паралінгвістики.
В українському мовознавстві етикетні жести ще не були об’єктом
спеціального вивчення. Дотично їх описують у працях, присвячених етикету
спілкування загалом, чи мовленнєвому етикету зокрема [Моцюк 1994;
Корніяка 1995; Палеха 1999; Бугай 2000; Радевич-Винницький 2001].
Ми виділили дванадцять груп етикетних жестів відповідно до їх
комунікативних значень. Етикетні жести використовують:
для вітання (рукостискання, шапкування тощо);
для прощання (помахи рукою, повітряний поцілунок тощо);
знайомлячись (рукостискання, уклін тощо);
прохаючи (складання рук, як при молитві, колінкування тощо);
ae e ?
?
n
gdiHs
gdiHs
???????????????s? ??????s?перепрошуючи (прикладання руки до серця тощо);
поздоровляючи (рукостискання, поцілунок тощо);
запрошуючи (уклін тощо);
для привернення уваги (доторкання до плеча, піднімання руки тощо);
під час застілля (чаркування, частування тощо);
щоб виявити зацікавлення (повертання голови або корпусу в бік
співрозмовника тощо);
для похвали (поплескування по плечі, погладжування по голові тощо);
висловлюючи співчуття (доторкання до плеча, обійми тощо) та в інших
етикетних ситуаціях.).
У результаті аналізу кожної з них виявилось, що етикетним жестам
притаманна багатозначність (кланяються як при зустрічі, так і
прощаючись), синонімія (рукостискання, уклін, шапкування, поцілунок –
етикетні жести, що використовують вітаючись). Для етикетних жестів
характерний різний ступінь емоційного та експресивного забарвлення
(потиснути руку – емоційно нейтральний жест; душити в обіймах – жест із
високим ступенем емоційності та яскравим експресивним забарвленням);
статеві, вікові та соціальні обмеження (жінки не знімають головного
убору, заходячи у приміщення, не вітаються шапкуванням, чоловіки не
роблять реверансу тощо; молодший не подає першим руки старшому,
підлеглий – начальникові тощо). Етикетні жести можуть бути як
самостійними (кивнути головою, махати рукою, плескати в долоні тощо),
так і супровідними (цілувати руку, потиснути руку тощо).
Переважну більшість етикетних жестів супроводжують традиційні словесні
формули (наприклад, рукостискання при вітанні супроводжують слова:
добрий день, здоров, привіт тощо; прощальний уклін – до побачення, моє
шанування, до зустрічі тощо).
Більшість етикетних жестів не зберегла своєї первинної семантики і є
сьогодні лише засобом вияву пошани (наприклад, рукостискання вже давно
не демонструє відсутності зброї у руці; капелюх не є символом честі
чоловіка тощо). Серед етикетних жестів ми виявили такі, які запозичені з
інших культур (реверанс, повітряний поцілунок). Національна специфіка
характерна передусім для тих етикетних жестів, які базуються на
звичаєвих приписах (наприклад, запрошення на весілля, частування,
заборона вітатися рукостисканням через поріг тощо).
Правильне використання невербальних засобів етикету виховує людину,
формує дружні взаємини в товаристві, сприяє поліпшенню атмосфери
спілкування.
Етикетні жести можуть бути окремим об’єктом дослідження, який передбачає
з’ясування семантики паралінгвізмів, чинників, що зумовлюють
використання їх в певних етикетних ситуаціях, укладання словника
невербальних етикетних знаків, а також аналіз їх мовного вираження.
Література
Акишина А.А. Кано Х. Словарь русских жестов и мимики. Токио, 1980.
Акишина А.А., Кано Х., Акишина Т.Е. Жесты и мимика в русской речи:
Лингвострановедч. слов. Москва, 1991.
Аленникова С. Язык жестов. // Наука и жизнь. 1985. №7. С.143-148.
Бацевич Ф.С. Атмосфера спілкування: спроба психолінгвістичного
дослідження // Мовознавство. 2002. №4-5. С. 26-32.
Бугай Н.І.Український етикет: Посібник для дітей та дорослих. К., 2000.
Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. О своеобразии отражения жестов и мимики
вербальными средствами ( на материале русского языка ) // Вопросы
языкознания. 1981. №1. С. 36 – 47.
Ганич Д.І. Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К., 1985.
Гончаренко С.Б. Взаимосвязь слова и жеста и развитие лексического
значения (на материале устойчивых формул общения и наименования
вербальных и невербальных средств установления и прерывания контакта
русского языка ХI – ХVII веков ): Автореф. дисс… кандидата филол.
наук. К., 1984.
Горелов И.Н. Вопросы теории речевой деятельности: Психолингвистические
основы искусственного интелекта. Таллинн, 1987.
Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. Москва, 1980.
Горелов И.Н., Енгалычев В.Ф. Безмолвный мысли знак: Рассказы о
невербальной коммуникации. Москва, 1991.
Дмитриева Л.И. Словарь языка жестов. Москва, 2003.
Коэн Дэвид. Язык жестов для улучшения взаимоотношений. Москва, 2004.
Корніяка О. Мистецтво гречності: Чи вміємо ми себе поводити? К., 1995.
Ламберт Дэвид. Язык тела. Москва, 2001.
Моцюк П. Звичаї, приписи доброї поведінки (поради молодим і старшим).
Львів, 1994.
Палеха Ю.І., Водерацький Ю.В. Етика ділових стосунків. К., 1999.
Пиз А. Язык жестов. Воронеж, 1992.
Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. Львів, 2001.
Славова Л. Психолінгвістичні аспекти розуміння // Методологічні проблеми
психології мисленнєвої та мовної діяльності. Тернопіль, 1997. Вип. 3.
С.190-191.
Хачатрян А.А., Тохманян Р.М. Невербальные средства общения в армянской
среде // Национально-культурная специфика речевого общения народов СССР.
Москва, 1982. С.94-99.
Швець Ю.І. Вербальне позначення символічних жестів (на матеріалі
російської мови ) // Мовознавство, 1987. №2. С. 67-70.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
