.

Перформативні лексеми сучасної української мови (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
209 3252
Скачать документ

Реферат на тему:

Перформативні лексеми сучасної української мови

На своєрідність дієслів клянусь, прошу, проклинаю, заперечую, раджу і
т. ін., вимова яких у формі першої особи однини теперішнього часу
недоконаного виду еквівалентна дії, вчинку, звернули увагу Е.Бенвеніст
[Бенвеніст 1974 : 299] та Е.Кошмідер [Кошмідер 1962 : 163].

Однак найдокладніше ці дієслівні лексеми досліджував Дж.Остін у праці
„Слово як дія”, який запровадив і сам термін „перформатив” [Остін 1986].
Виділення перформативів – результат уваги вченого до комунікативної
функції висловлювань, а не до їх структурного аспекту.

Розгляд мови з комунікативного погляду займає одне з провідних місць у
сучасній лінгвістичній науці. А тому об’єктом нашої уваги в цій статті
будуть перформативні одиниці української мови.

Дж.Остін запропонував обґрунтування мовознавчої перформативної теорії й
першу класифікацію слів, які можуть набувати перформативного статусу.

У своїй класифікації дослідник виходив з прагматики та семантики
перформативних дієслів. У її основу він поклав п’ять класів ілокутивних
дієслів, наблизивши ілокутивні функції мовленнєвих актів та
перформативів. Отже, Дж.Остін виділяє такі типи перформативних лексем:

вердиктиви (винесення вердиктів, рішень – звинувачувати);

екзерситиви (виражають права, вплив – наказувати, призначати, радити
тощо);

комісиви (схиляти себе до дії – обіцяти, клясти, гарантувати );

бехабітиви (охоплюють деякі формули мовленнєвого етикету – дякувати,
вітати, вибачати та ін.);

експозитиви (виражають включення висловлювань у діалог типу я
погоджуюсь, я заперечую тощо).

Загалом кожна група цих дієслів повинна співвідноситись лише з певним
типом ілокутивних актів. Наприклад, в оформленні етикетних формул і
ритуалів беруть участь тільки бехабітиви, експозитиви ж „обслуговують”
лише акти заперечення, погодження і т.ін. Проте існує багато перехідних
випадків. Крім цього, постійний конфлікт дескриптивного (описового) й
перформативного значення не дозволяє обмежитись ні словниковим
тлумаченням дієслів, ні переліченням їхніх граматичних значень. Щоб
об’єднати лексичні та граматичні аспекти перформативів, необхідно вийти
на рівень висловлювання, мовленнєвого акту, де вони виявляються, та
звернутися до опису синтаксичних формул Я х, що; Я х + інфінітив; Я х, в
яких х – ілокутивний перформатив (згідно з Дж.Остіном).

Іншу класифікацію подає Дж.Серль, який в основу типологічного опису
поклав поняття ілокутивної функції, ілокутивної мети. Вчений виділяє
такі групи перформативних дієслів:

асертиви: утверджувати, заявляти, запевняти, пророкувати, повідомляти,
розповідати, доповідати, сповіщати, інформувати, визнавати, припускати,
нагадувати, свідчити, підтверджувати, доводити, здогадуватись,
констатувати, висувати гіпотезу, клястися, настоювати;

комісиви: зобов’язуватися, обіцяти, ручатися, погрожувати,
погоджуватись, давати урочисту обіцянку, присягати, зарікатись;

директиви: просити, наказувати, приписувати, спонукати, підбурювати,
схиляти, спокушати, благати, радити, рекомендувати, подавати прохання;

декларативи: оголошувати, проголошувати, утверджувати, санкціонувати,
виносити вирок, візувати, відлучати (наприклад від церкви), давати ім’я,
нарікати, здаватися, уводити абревіатуру, благословляти;

експресиви: перепрошувати, поздоровляти, дякувати, хвалити, говорити
компліменти, жалкувати, співчувати, вітати.

Аналіз класифікації Дж.Остіна й Дж.Серля дає підстави твердити, що
класифікація Дж.Серля більш чітка та впорядкована, хоч і потребує деяких
уточнень щодо перформативного статусу окремих лексем, наприклад:
спокушати, погрожувати тощо.

Спроба класифікації російських перформативів належить Ю.Д.Апресяну,
репрезентована дослідженням „Перформативи в граматиці й словнику”
(1996). Класифікуючи перформативні дієслова, автор враховує лексичний та
граматичний аспекти. Вчений використовує більш детальну, а тому поширену
номенклатуру мовленнєвих актів. Він наголошує, що значення
перформативності дієслова визначається насамперед його вживанням,
перформативним контекстом, а тому основні показники перформативних
дієслів мотивуються первинними показниками перформативних висловлювань:
миттєвістю, еквівалентністю дії, унікальністю тощо [Апресян 1996 : 202].

Ю.Д.Апресян налічує 120 перформативів (при цьому наголошує, що їх
кількість може бути заниженою, оскільки оперуємо перекладними
дієсловами), та виділяє серед них п’ятнадцять тематичних груп, називаючи
відповідний ілокутивний акт:

спеціалізовані повідомлення й ствердження: доповідати, доносити,
заявляти, сповіщати ;

призначення: звинувачувати, каятися, признаватися тощо;

обіцянки: гарантувати, давати обіцянку, завіряти;

прохання: заклинати, молити, просити;

пропозиції та поради: викликати, пропонувати, запрошувати і под.;

попередження і пророкування: застерігаю, попереджаю;

вимоги й накази: настоювати, доручати, вимагати тощо;

заборона й дозвіл: забороняти, давати право;

згоди та заперечення: визнавати, заперечувати;

схвалення: рекомендувати, благословляти;

засудження: звинувачувати, засуджувати;

прощення: виправдовувати, відпускати;

мовленнєві ритуали: дякувати, вітати;

спеціалізовані акти передачі, відчуження, скасування, відмови: довіряти,
заповідати, звільняти;

називання та призначення: призначити, називати, нарікати.

Й.Крекич, досліджуючи спонукальні перформативи, об’єднує п’ять груп
канонічних перформативів із вищезгаданої класифікації в одну: прохання,
пропозиції та поради, попередження й пророкування, вимоги й накази,
заборони та дозволи [Крекич 1993 : 14-15]. Очевидно, можна об’єднати
схвалення та засудження, враховуючи антонімічні зв’язки між дієсловами.
На нашу думку, доречно об’єднати в одну групу спеціалізовані
повідомлення і ствердження та спеціалізовані акти передачі, відчуження,
скасування, відмови на тій підставі, що вони є саме спеціалізованими і
пов’язані з умовами спілкування, а тому переплетення цих груп є
безсумнівним.

У нашому дослідженні ми зробимо спробу систематизувати перформативні
одиниці сучасної української мови. За основу класифікації перформативів
української мови візьмемо класифікацію Ю.Д.Апресяна, вносячи деякі
корективи.

1. Спеціалізовані повідомлення та утвердження, акти передачі,
відчуження, скасування, відмови і таке інше: доповідати, доносити,
заявляти, сповіщати, нагадувати, оголошувати, рідше об’являти,
заперечувати, підтверджувати, підкреслювати, проголошувати, свідчити,
повідомляти, запевняти, засвідчувати, завіряти, брати назад своє слово,
повертати (кому-небудь) слово, денонсувати, дезавуювати, довіряти
(кому-небудь бути довіреною особою), заповідати, капітулювати, здаватися
(але не піддаватись), відхиляти, знімати (кандидатуру, протест),
відмовлятися (від чогось), відмовлятися (від чого-небудь) , звільняти
(від слова), відлучати (від церкви), відрікатися (від престолу), подати
у відставку, доручати (комусь що-небудь), присвячувати, приурочувати,
рідше посвящати, уповноважувати, скасовувати, анульовувати (договір),
ліквідовувати (діяльність якої-небудь організації), відміняти
(мобілізацію), віддавати (себе на чиюсь волю), позбавляти (звання).

Із списку вилучені дієслова розповідати і переконувати, тому що вони не
позначають окремі види мовлення. Наприклад: „Я, гетьман Славного Війська
Запорізького, Петро Конашевич-Сагайдачний, – владно забринів його голос,
– цим свідчу, що козак Переяславського куреня і колишній військовий
швець Омелько Зименюк – людина вільна, бо серед низового війська хлопів
немає” (З.Тулуб); „ Ось я, Євген Герюльфсон, заявляю, що вбивцею
Доброгоста є Роман Олешич, який зрадив його печенігам” (Ю.Опільський);
„Запевняю тебе, лише тільки натякнеш чого приїхав, мов брата рідного
прийме, посадить за стіл, почне розпитувати, хто ти, ким посланий…”
(Д.Міщенко); „Здаюсь, пане Семен, – похмуро мовив Спихальський. – Все,
що скажете, то свята правда” (В.Малик); [Ісая Копинський:] „…Я, інок
недостойний, з вашого святого благословення відмовляюсь від
архімандритської патериці, ібо достойний носити її лише любимий брат мій
Захарія…” (К.Басенко); [Собеський:] „В усьому винен один великий
підскарбій і сенатор пан Морштин, за що й позбавляю його цих високих
звань, бо він не годен їх носити”; [Магомет:] „Своєю правдивістю і
відданістю ви заслужили моє довір’я, тому я доручаю вам відвезти цей мій
подарунок великому візирові і сераскеру Мустафі-паші!” (В.Малик).

Досить часто в українській мові трапляється перформатив „одказувати”,
„відписувати”, в значенні „заповідати”: „ Вмираю, діти, – сказав він. –
Хату я одказую на обидвох синів навпіл” (П.Козланюк); „ Я вже надумала,
кому що повіддавати, коли помру. От хату свою я йому відписую, – й тітка
Меланка кивнула на мене” (Є.Гуцало).

2. Призначення: винуватити, каятися (але не сповідатися), признаватися,
зізнаватися (але не відкриватися):

c

¤

&

&

&

&

B, княже, ми попереджені були сином твоїм, куди правимось й чо
правимось…” (Д.Міщенко); „Миряни! – вигукнув [Іван], і натовп зупинився.
– Каюся перед вами” (Ю.Мушкетик).

3. Обіцянки: гарантувати, давати обітницю, давати обіцянку, давати чесне
слово, завіряти, зарікатися, клястися, обіцяти (але не обіцятися),
присягати, рідше заприсягатися, зобов’язуватись, ручатися, поручатися:

„Присягаюсь бородою пророка! Не полюбляю я вашого брата, святенників, бо
вони або милостиню канючать, або кишки з людей мотають казаннями”
(З.Тулуб); „Хуррем відповіла йому по-арабськи: – Клянусь небом, яке
проливає дощі, клянусь землею, яка вирощує трави” (П.Загребельний); „Я
[Єрмолай] обіцяю вам за п’ятиріччя дати по одному малоросові на душу
населення, а тоді ми всі підіймемось на небувалу висоту” (Р.Іванчук);
„Ти одужаєш, і ми одружимось з тобою. Я [Уляна] заприсягаюсь в цьому …”
(Ю.Мушкетик); „ Слово гонору, я не стерплю такого тону, яким пани
полковники розмовляють з королем Речі Посполитої! – знов загарячкував
Яблонський” (В.Малик); „Я відредагую ваші записки і гарантую, – вони
будуть видані з моєю передмовою” (О.Корнійчук); „Матушко ігумене, даю
вам козацьке слово, – підкинемо вам пороху і гармат …”
(М.Вінграновський) .

4. Прохання, пропозиції та поради, попередження й пророкування, вимоги й
накази, заборони й дозволи (за Й.Крекичем): заклинати, просити, благати
(але не упрошувати), клопотатися, прохати, викликати, кликати (до себе),
пропонувати (пройтись), запрошувати, закликати (до порядку),
рекомендувати, радити (але не консультувати), висувати пропозицію,
застерігати, попереджати, прорікати, пророкувати, віщувати, передвіщати,
рідше прирікати, наказувати, віддавати наказ, настоювати, доручати,
пропонувати, довіряти, приказувати (але не командувати, розпоряджатися),
веліти, наполягати, ставити умову, вимагати (але не питати з
кого-небудь, не диктувати), забороняти (але не заказувати), накладати
вето, дозволяти (але не допускати), санкціонувати:

„О, постійте, сестри! Вас прохаю я, закликаю вас, скажіть мені: чи не
стріли ви мого коханого?..” (О.Забіла); „Ваша величність, моя султаншо,
правду мовлять, ніби ви з України? Це правда? Скажіть мені, ваша
величність, благаю вас усім святим” (П.Загребельний); „Великий візирю, я
[хан] прошу, щоб мені Порта не заважала різними фірманами розпоряджатися
долею Криму” (Р.Іванчук); „Не полишай мене! – осилила [Миловида] зрештою
їх, свої плачі – ридання. – Молю, благаю тебе, не полишай” (Д.Міщенко);
„Ім’ям святої католицької церкви, – раптом випростався Юстовський,
ставши ніби вищим на півголови, – я заклинаю вельможне панство вкласти
каральний меч до ножен, проходячи повз його житло, бо інакше гнів церкви
і Господа Бога впаде на того, хто проллє хоч краплину його крові”
(З.Тулуб); „Рекомендую тобі, – подав він [Сухоруков] майорові довгасту
мілку тарілочку. – Оселедчик без шкірки. Виключно для вищих чинів…”. „ Я
[Юлія] пропоную продовжити товариське застілля товариським купанням”
(П.Загребельний); [Світозар:] „Раджу негайно зняти і відійти непомітно
для обрів до Дикуші” (Д.Міщенко); „Багато я вам не покажу, заздалегідь
попереджаю” (Ю.Смолич); „Ми вам доручаємо… – Вона [княгиня] поглянула на
Гліба, той схвально кивнув головою. – Доручаємо поїхати, і не гаючись,
до столиці далекої Германії, до графа Кведлінбурга, до короля Оттона”
(Р.Іванчук); „Я забороняю мітинг” (О.Корнійчук); „ Дозволяю собі
піднести Вам на спомин частину своїх творів” (П.Мирний); „Я санкціоную
звільнення громадяна Середи” (Ф.Бурлака) тощо.

5. Згоди й заперечення: визнавати, признавати, погоджуватися (також у
формі згідний), згоджуватися (але не потакати), приставати (на
пропозицію), приймати що (виявляти згоду з чим-небудь), заперечувати
(але не перечити, суперечити), оспорити, відмовлятися (робити
що-небудь), протестувати, спорити (що, а не про щось), поділяти (думку,
намір), давати згоду:

„Я відмовляюся розуміти великого гетьмана, – казав, відсапуючись,
опасистий Пронський” (З.Тулуб); „Гаразд! – сказав Ярослав. Я погоджуюся
і сьогодні вечором буду тут” (Ю.Опільський); „ – Ти щось тямиш у цій
його затії? – підозріло подивився [Башир] на Дандала. – Тямлю, чом ні.
Хоче не допустити з’єднання антської сили, погромити антів поодинці. Я
поділяю ці наміри” (Д. Міщенко); „…Я [Іслам-Ґірей] згоден на спілку з
тобою. Та до війни я ще не готовий…” (Р.Іваничук); „Тоді Ігор сказав: –
Моя дружина і рать уся пристає на слова царя Романа…” (Р.Іванченко); „…
Преподобний отець архімандрит Єлисей і я, [Захарія Копистенський]
ничножний в монасєх, благовременно даємо на те згоду”
(В.Вінграновський); „ Я [Азем-ага] приєднуюсь до думки Свериди-ага…”
(В.Малик) і т.ін.

Часто в українській мові вживається лексема „готовий” зі значенням
„згідний”, наприклад: „А я, люди добрі, …готовий помогти кожному з вас
чим можу” (М.Коцюбинський); „…-Ти готовий іти далі й сходити свій край у
всьому його часі й просторі?” – Готовий” (Р.Іванчук).

6. Схвалення та засудження: благословляти (на подвиг), рекомендувати
кого-небудь, затверджувати (але не потакати), хвалити (але не вихваляти,
нахваляти, звеличувати, розхвалювати, славословити, хвалитися,
хвастатися), приєднуватися до чогось, підтримувати, звинувачувати,
засуджувати (але не критикувати, сварити, лаяти, ображати), ганити,
картати, проклинати, винити (кого за що, в чому), рідше оскаржувати:

„Я оскаржую… Євгенія Грушку” (І.Франко); „Незабаром у Києві буде ще одна
вродлива вдова. Рекомендую її увазі шановного панства” (З.Тулуб);
„Благословляю й на це святе діло…” (М.Лазорський); „Чудово! – милувався
цією картиною Потоцький, стоячи з господарем замку край майданчика,
звідки вже починався крутий спуск гори. – Хвалю… У пана добродія багато
смаку…” (М.Старицький); „Я проклинаю вас прокльоном крові” (Леся
Українка); „…Обвинувачую, отже , у першій мірі воєводу цього замку, який
не почтив у мені володаря цієї землі…” (П.Куліш) тощо.

7. Прощення: виправдовуватися, відпускати (гріхи), прощати (але не
вибачатися), рідше дарувати, знімати відповідальність:

„…А я тобі прощаю. Говорити до тебе не буду, правда, ніде і ніколи
жодним словом…” (В. Ілляшенко) .

8. Мовленнєві ритуали: дякувати (також у формі вдячний), бажати успіху,
вибачатися, перепрошувати, прощатися, вітати, поздоровляти, гратулювати,
віншувати, прощатися, співчувати:

„Бажаю тобі, щоб Кульжан дійсно стала твоєю дружиною, – сказав Шевченко
і міцно обняв юнака” (З.Тулуб); „Дякую. Щиро дякую, – сказав він [євнух]
раптом по-українському…”, „Гетьмане, глибоко вам співчуваю… – так само,
як і Лукаріс, прошепотів Мелентій Смотрицький” (М.Вігнаровський);
[Максим:] „Премного вдячний, превелебний отче” (К.Басенко); [Мурза:]
„Вітаю пана полковника” (В.Малик) тощо.

9. Називання й призначення: призначити, приставити, прикріпити
(переважно тимчасово, іноді під шефством певної особи), називати,
нарікати, найменувати, оголошувати (збори закритими), посвячувати (в
лицарі), проголошувати (суверенітет):

„Ти єдиний вийшов ціло тілом і душею – з Армаґедону, тому нарікаю тебе
Месією…” (Р.Іваничук); „…Головнокомандуючим призначається прапорщик
Криленко” (В.Ілляшенко); „…Великого візира призначаю головним шефом
цього походу…” (М.Лазорський); „…Даю ж тобі ім’я Варвари –
великомучениці; в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа …Амінь, – і священик
тричі перехрестив Сару” (М.Старицький), „А нині я [Ніс] проголошую
перший день смерті українському народу, і хай воно стане вовкулацьким
святом” (Р.Іванчук).

Отже, в сучасній українській мові налічується близько ста сорока
перформативів, які, на нашу думку, можна розділити на дев’ять тематичних
груп, називаючи певні ілокутивні акти. Однак слід зазначити й про те, що
в нашому мовленні існує численний ряд слів, які не мають значення
перформативності, але за певних умов можуть набувати перформативного
статусу. Наприклад: „ Мій великий володарю! Припадаю лицем до землі і
цілую порох від ваших ніг, притулку щастя…”, „Припадаю до ніг великої
султанші!” , „Хто як хоче, а я вибираю храм, і кожен на моєму місці мав
би зробити так само, якби Бог нагородив його мудрістю” (П.Загребельний);
„Я [Петро Могила] вириваю любов з грудей своїх! Ніде і ніколи не згадаю
більше імені твого, Харитино!..” (К.Басенко) і под.

Ці „псевдоперформативи” не належать до перформативів сучасної
української мови і потребують додаткового дослідження.

Література

Апресян Ю.Д. Интегральное описание языка и системная лексикография.
М.:Школа „Языки русской культуры”, 1995. 766 с.

Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974.

Кошмидер Э. Очерк науки о видах польского глагола. Опыт синтеза  //
Вопросы глагольного вида. М.: Издательство иностранной литературы, 1962.
С105-107.

Крекич Й. Побудительные перформативные высказывания. Сегед, 1993. 241 с.

Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс. 1986. Вып. 18.392 с.

Остин Дж. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. 1986.
Вып. 17. С.23-130

Словник української мови: В 11т. К.: Наукова думка, 1970-1981.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020