Реферат на тему:
Масив лексики в текстах офіційно-ділового стилю української мови
Найрухоміший в офіційно-діловому мовленні, як і в мові взагалі, –
лексичний склад, що активно й безпосередньо реагує на всі
соціально-економічні зрушення, оскільки основним його масивом є
суспільно-політична й спеціальна термінологія. Лексичний склад
офіційно-ділового мовлення виявляє тенденцію мови до адекватності, тобто
до встановлення такого зв’язку між позначуваним і позначенням, який
передбачає повну відповідність слова думці. Для забезпечення цієї мети в
діловому стилі використовуються різного типу відтворювані спеціалізовані
одиниці.
Оскільки діловодство, законодавство, дипломатичне службове спілкування
ведеться в писемному вигляді, цей різновид мовлення передбачає
продумування, монологічний характер викладу, прагнення до логічної
впорядкованості тексту, до точної відповідності між позначуваним і
позначенням, а також передачі думок лише традиційними мовними засобами.
У складі лексики офіційно-ділового мовлення можна виділити такі досить
виразні ряди: а) загальномовну, або міжстильову, лексику та фразеологію;
б) напівтерміни – спеціальну терміновану і детерміновану лексику,
фразеологію та номенклатуру; в) терміни різних галузей науки і
виробництва; г) власне ділову – стилістично марковану – лексику та
фразеологію. Розглянемо кожний ряд окремо.
Основну комунікативну функцію, яка має забезпечувати
загальнозрозумілість, загальнодоступність цього виду мовлення, виконує в
офіційно-діловій сфері, як і в усіх сферах без винятку, загальномовна,
або міжстильова, лексика і фразеологія. Це найстійкіший пласт лексики
щодо змін у діахронії. Без такого загальнозрозумілого поняттєвого фонду
неможливі були б як розвиток, поступальна спадковість знань і досвіду,
так і взаєморозуміння мовців. За походженням це в основному давні
спільнослов’янські, спільносхіднослов’янські та власне українські слова,
про що свідчать матеріали досліджень ділових документів ХVІ – ХVІІ ст.,
а також перші й пізніші лексикографічні праці. Староукраїнські ділові
документи яскраво відбивають і живу народну українську мову, лексичний
склад якої сповнений загальномовних слів, що вживалися в тому самому
значенні, що й тепер. Використання лексичних засобів
загальнонаціональної мови в офіційно-діловому стилі, комбінування їх з
іншими лексичними одиницями мови своєрідне: одним надається перевага над
іншими, загальномовні слова наповнюються своїм, специфічним змістом,
творяться нові сполучення слів, за допомогою яких формулюються думки чи
передається воля держави, апарату. Порівнюючи офіційно-ділове мовлення з
іншими стилями української мови, звертаємо передусім увагу на
константність його лексичних рис на стандартизацію словосполучень та
інших засобів у передачі думки. Стандартизації сприяє добір із
загальнолітературної мови однотипних форм та слів, їх повторюваність, а
також уникання синонімів. На загальнопоняттєвому мовному тлі чітко
вирізняється в діловому стилі лексика пізнішого творення, похідні слова
на позначення абстрактних понять, які є назвами людей за ознакою дії чи
стану і под. книжна лексика, що надає стилеві емоційної нейтральності та
офіційності, так званої канцелярської сухості: активність, надавати,
подавач, представник, стверджувати, ухвалювати, виховання, рішення,
зміцнення, створення ,забезпечення, здійснення і под.
Напівтерміни (терміновані та детерміновані слова) становлять найбільший
шар лексики в текстах офіційно-ділового стилю української мови. Аналіз
цієї групи лексики свідчить про те, що процес її формування
супроводжується термінологізацією звичайних, загальновживаних,
загальномовних слів. Спеціалізація лексеми відбувається в плані
реалізації нового термінологічного значення, що розвиваєтья додатково до
свого повсякденного, загальномовного значення, звужуючи останнє до рівня
терміна. Найбільш активною є суспільно-політична лексика, фразеологія та
номенклатура. Функціональне використання термінованих одиниць
здійснюється з урахуванням тієї стилістичної додаткової якості, якої
вони набувають у певному контексті в процесі функціонування і часткової
трансформації завдяки системі зв’язків, семантичних можливостей та
комунікативного (ектралінгвістичного) завдання, що на рівні доцільності
передбачає загальнозрозумілість, доступність. Такі лексико-фразеологічні
одиниці мають великий заряд абстрактності та узагальненої поняттєвості,
а також забезпечують однозначність розуміння. Термінованих слів, що
мають відповідники в загальновживаній лексиці, значно менше, ніж
спеціально створених термінів, що набули широкого побутування в
загальнокомунікативній сфері. Це стосується, зокрема,
соціально-політичної термінології: їй не властива “стильова
закріпленість, яка простежується в системі інших термінологічних шарів
лексики” [СУЛМ 1973: 160]. Цьому сприяє такиий екстралінгвістичний
чинник, як участь широких мас у політичному житті, а також етимологічна
близькість суспільно-політичної термінології до загальновживаних слів.
Переважна більшість термінів у період науково-технічної революції
перетворюється на семантично спеціалізовані слова загальномовного вжитку
– детерміновані слова, і часом важко встановити різницю між терміном і
детермінованим словом. Детерміновані слова є найважливішим компонентом
лексичного складу високорозвиненої літературної мови. До термінів, які,
перейшовши в сферу суспільно-політичної лексики, набули тут
метафоризованих значень, належать: платформа, боротьба, фронт, дух,
метод, капітуляція; пор.: політична платформа, класова боротьба, фронт
робіт, атмосфера дружби, ідейна капітуляція та інші. Зберігаючи
загальний семантико-термінологічний характер певної сфери
функціонування, ці терміни переходять у розряд нетермінів, вносячи з
собою не властиву офіційно-діловій мові експресію.
Третій шар лексики становлять власне терміни – слова з одним, дуже
точним, значенням – вузькогалузеві, професійні, наукові. Кожне
міністерство, відомство, кожна галузь промисловості, торгівлі, кожен із
різновидів офіційно-ділового стилю, як і кожна галузь науки,
послуговується своєю вузькогалузевою термінологією – словами з дуже
точним значенням, яке всі фахівці цієї галузі розуміють однаково. На
відміну від нетермінологічної лексики, яка вживається у спеціальному
тексті, вони зберігають свою системну, вузькогалузеву, наукову
маркованість.
x
z
¤
¦
5рунтуватися на несуттєвих рисах, ознаках чи уявленнях. В. Виноградов
щодо цієї властивості слів говорив: “Слово виконує номінативну чи
дефінітивну функцію, тобто є засобом чіткого позначення, тоді воно –
науковий термін” [Виноградов 1947: 12-13]. Залежно від сфери
обслуговування ділова мова звертається то до фінансової термінології
(витрати, табель,кошторис), то до юридичної (скарга, суд, вина) і так
далі. У період науково-технічного розквіту виникають самостійні сфери
виробництва, а також інститути зі специфічним завданням і засобами їх
розв’язання, що певним чином позначається й на мовній комунікації: поряд
з мовою масового спілкування у цьому виробничо-науковому середовищі
виробляється своєрідна, спеціалізована мова, насичена вузькогалузевою
термінологією. Відбиток цієї мови спостерігаємо й у лексичному складі
ділових паперів, що забезпечують цю сферу виробничих стосунків. Проблема
добору вузькогалузевих термінів у службових паперах відповідної галузі
виробництва, науки, культури та ін. підпорядкована призначенню
документації, з якою не знайомляться широкі маси. В іншому випадку слід
писати просто і ясно, доступною мовою.
Власне ділова термінологія – функціонально марковані одиниці ділового
стилю мови – має те саме призначення, що й функціонально нейтральна.
Протиставляючись на рівні семантики, слова-терміни утворюють свої поля,
що мають вузькогалузеву чи функціонально-стильову специфіку та
призначення, так звану маркованість, а також однозначно й автоматично
сприймаються мовцями, не викликаючи у них побічних асоціацій.
Інтенсивний розвиток промисловості, сільського господарства, науки,
техніки спричинився до кількісних і якісних змін у лексичному складі
офіційно-ділового мовлення. Утворення сотень нових термінів та
номенклатурних позначень, викликане “термінологічним вибухом”,
позначилося й на властивій лише цьому стилю лексиці. Її стильова
спеціалізація схожа на вузькогалузеву спеціалізацію термінів. Власне, це
ті самі терміни, тільки стосуються вони не певної галузі знань – науки,
культури та ін., а допомогають в оформленні думки для її однозначного
вираження. Їх “семантична окресленість” та однозначність надає всім
жанрам офіційного мовлення “необхідної точності та ясності у вираженні
думки” [Вамперський 1960: 31-32].
До функціонально маркованих одиниць, що передусім впадають в око завдяки
своїй поширеності в різних жанрах даного стилю, належать специфічні
усталені формули, вислови-кліше, що започатковують виклад у плані
пояснення мети чи наміру спілкування: у зв’язку з, відповідно до, на
додаток до, з огляду на, на підставі, з метою, при цьому, на виконання
та ін. До традиційно вживаної офіційно-ділової термінології всіх жанрів
слід зарахувати й назви документів, що репрезентують номенклатуру
ділового стилю: акт, грамота, декрет, декларація, догана, закон, заява,
заповіт, лист, угода, указ та ін. Кожен із жанру стилю послуговується
своїми різновидами паперів. У процесі розроблення й укладання правових
норм, у процесі суспільної практики загальнонародні слова ставали
юридичними термінами – звужували своє значення, термінологізувалися. І
навпаки, спеціальні слова правового призначення могли набувати широкого
використання. Лексеми з однозначною семантикою та відтворювані
фразеологічні одиниці офіційно-ділової мови, потрапляючи в інші
комунікативні різновиди мови, наприклад, художній, науковий,
публіцистичний – переважно в інформативні його жанри –
детермінологізуються, зазнають якісних зрушень, набуваючи, зокрема,
виразного оцінного чи експресивно-емоційного наповнення, генетично їм не
властивого. В інших випадках мовці відчувають і певний вплив офіційного
мовлення – потяг до штампованості, трафаретності, до стандартизованого
відтворення думки – так званого канцеляриту.
Книжні елементи мови в офіційно-діловому стилю побутують з додатковою
стилістичною якістю, якої вони набувають, частково трансформуючись під
впливом системою зв’язків, комунікативного завдання відповідно до
семантичних можливостей. Тому функціональну значущість лексичних одиниць
ділового стилю можна визначити, досліджуючи весь його мовний лад,
організацію мовних засобів у контексті.
Стилістичної додатковості слова набувають у зв’язку з різними
обставинами. Для офіційно-ділового мовлення характерна й своя, власна,
канцелярська лексика, що вже не використовується чи майже не
використовується в інших сферах комунікації через свою архаїчність або
специфічне стильове забарвлення: вищезазначений, вищезгаданий,
нижчепідписаний, пред(явлений, пред(явлення, засвідчити, чинність,
ухвала, надати, сторони, діяння, дієздатний, кара, покараний, суд,
відмінити, постановити та ін. У цьому функціональному різновиді мови,
зокрема в дипломатичній сфері офіційного спілкування, використовуються
також назви і титулування, не властиві українському мовленню.
Зміст офіційно-ділових документів пов’язаний з необхідністю називати
різні установи, відділи, різні типи документів, посади, почесні звання,
а також географічні назви, що вказують на місцезнаходження установ. Саме
цим продиктоване широке використання номенклатурних позначень у ділових
паперах.
Отже, офіційно-ділова комунікативна сфера включає загальнопоняттєвий
основний лексичний фонд національної мови, найрухомішу частину книжного
словникового складу – суспільно-політичну лексику і спеціальну
термінологію, що використовується залежно від жанру й змісту документа,
від тієї галузі виробничого, державного чи суспільного життя, яку
відтворює документ. Ця термінологія певною мірою відрізняється від
наукової: вона менш штучна, менш точна, більш змінна і
загальнозрозуміла. Більша частина лексичного складу представлена
словами-термінами й детермінованими, загальновживаними словами. Значну
частину лексичного складу становить номенклатура. Меншу, але якісно
вагомішу частину, становить функціонально маркована лексика – власне
офіційно-ділова термінологія, міжнародна термінологія права та
функціонально цілісні поняттєві комплекси, синтаксичні стандарти – сталі
словосполучення нефразеологічного типу.
Література
Булаховский Л. А. Введение в языкознание. М.: Учпедгиз, 1953.Ч.2. С.23.
Вамперский В. П. О некоторых стилистических признаках информационных
материалов. Весник МГУ. Серия 7. Филология, журналистика, 1960. №6.
С.31-32.
Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М.-Л.:
Учпедгиз, 1947. С.12-13.
4.Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг.
ред. І.К.Білодіда. К., Наук. думка. 1973.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
