UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПараметри свободи в щоденнику – межа образу автора (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3222
Скачало222
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Параметри свободи в щоденнику – межа образу автора

 

 

“Література спогадів, листів, роздумів веде пряму розмову про людину.

Хронікальна й інтелектуальна, мемуарна й філософська, вона подібна до

поезії відкритою і настійливою присутністю автора. Гостра її діалектика

– у свободі вираження і несвободі вигадки, обмеженої дійсно минулим” [3,

c. 91], – таким висновком закінчує свої роздуми про документальну

літературу Лідія Гінзбург. З цими словами напевне погодилися би усі

нечисленні дослідники літератури документальної у її теоретичному

вимірі.

 

Зрозуміло, що “несвобода вигадки” в документальній літературі дуже

відносна, за нею стоїть і відбір інформації, і оцінка, і точка зору.

Тому дослідниця передбачливо називає таку фактичну точність, істинність

“гострою діалектикою”. Щодо “свободи вираження” – то тут навіть межі

“гострої діалектики” тріскають по швах, не витримуючи натиску усіх цих

”я не вільна і не пишу все, що думаю”, “не все висловив, що хотів”, що

лунають до нас зі щоденників (хоча, треба сказати, що саме на щоденник

не дуже зважають дослідники документальної літератури, призначивши йому

місце десь там на марґінесі і так достатньо марґінальних досліджень).

 

Стосовно образу автора в художньому творі немає випадковостей: все

продумано, навіть випадковості. У щоденнику зупинилося життя з усіма

таємницями, які інколи так і залишаються незрозумілими. Не розшифровані

контекстом, вони можуть не перетворитися у знаки якихось смислів. Та в

щоденнику ми приймаємо це як належне, як одну з умов існування жанру,

якщо, звичайно, не беремося за щоденник з конкретною метою з’ясувати усі

ці “недомовки”.

 

Інша річ, коли невисловлене, “недопояснене”, приховане викликає

здивування навіть у пересічного читача. Це тягне за собою підозру,

породжену невиправданими очікуваннями читача щодо конкретної інформації.

Перефразувавши Поля Рікера, можна сказати, що не тільки свідчення, але і

його відсутність має свою протилежність – підозру.

 

Не вдаючись до подальших теоретизувань, перейдімо до конкретики.

 

Перший запис у табірному щоденнику Остапа Вишні “Чиб’ю. 1934” з’явився

30 липня 1934 року, за вісім місяців після арешту, а останнім був

перелік сорока одного населеного пункту, які довелося пройти етапом від

Чиб’ю до рудника „Єджид-Кирта”. Записи обриваються в лютому 1935 року.

 

“Щоденник Остапа Вишні є чи не єдиним документом, що творився в той

трагічний період, коли серед тундри і тайги, в численних ухтпечлагах,

бамлагах і ще багатьох їм подібних “лагах”, разом із карними злочинцями

проходили “перековку” і комуністи та безпартійні, люди

найрізноманітніших професій – учителі, письменники, народні комісари”

[2, c. 105].

 

Щоденник Остапа Вишні справді творився в страшний період, але документом

страшного періоду таки не став: “Гжицький розповідав про Дмитлаг: там

Дацків, Бобинський, Авдієнко і багато ще, багато інших. Українців там 40

тисяч, чи що”; “Про долю Досвітнього, Пилипенка, Ялового й інших

Гжицький нічого не чув... Де ж вони? Чи сидять іще в спецкорпусі, чи вже

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ