UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваОб’єктив проти об’єкта: привласнення образів за допомогою фотографії (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось1420
Скачало228
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Об’єктив проти об’єкта: привласнення образів за допомогою фотографії

 

 

У фільмі „Фотозбільшення” режисер Мікеланджело Антоніоні показує подію,

яка, не зафіксована фотографічно (не закріплена – також і в

фотографічному розумінні – у пам’яті), позбувається існування.

Натомість, подія, яку бачать – фінальна сцена з пантомімою гри в теніс –

існує, навіть якщо гра відбувається без тенісного м’ячика і ракеток:

достатньо, що існує точка фокусування поглядів. Реальність у фокусі.

Фокус реальності...

 

Небезпека писання про фотографію – у тому, що, намагаючись „сфокусувати”

розмову, ризикуємо спокуситися розмовою про все: фотографію як

посягання, сексуальне прагнення, творення пам’яті й антикваризацію

сучасності, зміну естетики, популяризацію мистецтва, звеличення

звичайного, самовираження чи поцілунки смерті... Мусимо зважати на

сказане: Беньямін, Барт, Зонтаґ, Бурдьє, сучасні варіації на класичні

теми – Петровська або Олехніцький... Перефотографовувати знімки

попередників, щоби відретушувати їх за допомогою сучасних технологій,

перевести у новий формат, сколажувати і т. д. (або LTD - “...з

обмеженою відповідальністю”).

 

Фокус цієї розмови – у тому, що знімки, про які йтиметься, не можна

оглянути. Однак, за логікою “Фотозбільшення”, вони існують – як образи

літературні, а не візуальні, точніше, як окремі мотиви у двох романах,

рушієм сюжетної дії (чи окремих сюжетних відгалужень) яких є створення

колекцій: “Колекціонера” Джона Фаулза та “Лісового царя” Мішеля Турньє.

Герої цих романів – Фредерік Клеґґ та Авель Тиффож – захоплюються

фотографуванням не випадково. Клеґґ фотографує свою полонянку –

найцінніший екземпляр колекції метеликів – Міранду Ґрей, фотоапарат

супроводить його від моменту самого зародження задуму (навіть не задуму,

а радше його передчуття) викрасти дівчину до останньої сцени перед

смертельною хворобою; Тиффож, одержимий манією дітоносної форії, –

паризьких школярів (він також записує за допомогою спеціального пристрою

їхні голоси). Обидва автори не тільки розповідають про, але й міркують з

приводу, вдаючись до своєрідної “романної есеїстики”, де важко

відрізнити (і так само важко ототожнити) голоси автора і персонажа.

 

На перший погляд, може видатися, що підміна реальних “колекційних

предметів” їхніми фотографічними образами набуває в цих романах

протилежного значення: перетворює колекціонування на безневинне

захоплення – у випадку Тиффожа, або ж, навпаки, безпосередньо пов’язана

з фізичним насильством – у випадку Клеґґа.

 

Культурологи зазвичай зосереджують увагу на феномені фотографії

(конкретної – як Р. Барт, “будь-якої” – як, скажімо, О. Петровська, чи

фотографії як явища соціологічного або антропологічного – як К.

Олехніцький) розмірковують про зображене. Натомість в обох романах

йдеться радше про фотографування – зображання, процес, у якому беруть

безпосередню участь фотограф і об’єкт, певний вид стосунків між

фотографуючим та фотографованим, наступне проявляння негативів і

віддруковування чи тиражування знімків. І на цьому історія фотографії,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ