.

Проблема жанру в творчості дж. Р. Р. Толкієна. літературні джерела та паралелі (на прикладі казок) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
208 2104
Скачать документ

Реферат на тему:

Проблема жанру в творчості дж. Р. Р. Толкієна. літературні джерела та
паралелі (на прикладі казок)

За традицією, широкий читацький загал починає своє знайомство з
творчістю Дж. Р. Р. Толкієна з творів “Гоббіт” та “Володар перснів”.
Відверто скажемо, що деякі на цьому знайомство і закінчують, але для
тих, кого чарівний світ захоплює та бере в полон, зустріч із творами
письменника продовжується доти, доки не перегорнуто останньої сторінки
багатої літературної спадщини Дж. Р. Р. Толкієна. Але і в цьому випадку
перегорнуту сторінку навряд чи можна вважати кінцевим пунктом, бо ті,
хто хоча б раз потрапив усередину незвичайного світу та знайшов там щось
для себе (або навіть самого себе), напевне будуть повертатися до нього
знову і знову.

Керуючись власним досвідом та попередніми дослідженнями, візьмемо на
себе сміливість стверджувати, що однією з причин надзвичайної
популярності творів Дж. Р. Р. Толкієна є всеосяжність, багатогранність
та неповторна індивідуальність його чарівного світу. Говоримо про
існування одного єдиного світу, бо, на нашу думку, незважаючи на те, що
сюжетно не всі герої мешкають в єдиному світовому та просторовому
вимірі, усі вони органічно в нього вписуються, доповнюють, що дає
підставу говорити про стильову еклектику в межах однієї жанрової форми,
а саме казки. Керуючись цим припущенням, маємо на меті простежити
використання цих прийомів на прикладі казок “Коваль з Великого Вутона”
та “Фермер Джайлз з Хему”.

Обидві казки було створено в різні періоди творчості Дж. Р. Р. Толкієна,
вони написані в різній манері, мають різні художні задуми, але навіть це
не заважає нам помітити їхню поза- і надтекстову єдність та розглядати
їх як елементи однієї картини.

Почнімо аналіз із твору, який виник хронологічно пізніше, але відкрито
автобіографічні факти, що містяться в ньому, змусили нас спочатку
звернутися саме до нього.

Казка “Коваль з Великого Вутона” була написана у 1965–1966 рр., у важкий
для письменника час. Смерть одного з його найкращих друзів,
К. С. Льюіса, змусила письменника почуватися особливо самотнім. Мабуть,
саме страх перед майбутнім та печаль через старість, що наближається,
спонукали його написати цей твір. В особистих нотатках він назвав казку
“дідівською історією, сповненою гіркоти близької розлуки” [1, c. 259].
Подібно до Коваля, сільського хлопчика, який проковтнув чарівну зірку,
отримавши можливість подорожувати Чарівною Країною, автор у своїй уяві
довго мандрував таємничими землями; тепер він гостро відчував наближення
смерті та знав, що йому, як і Ковалеві, доведеться відмовитися від своєї
зірки, своєї уяви. Ця казка справді стала останньою.

Проте навряд чи все це можна вважати лише виявами особистісного
песимізму. Вважаємо, що в цьому контексті йдеться про один із “законів”
створення толкієнівського світу – будь-яка нагорода дістається дорогою
ціною і, зазвичай, перетворюється на часткову втрату.

За якими ж “законами” твориться світ “Коваля”?

Одна з перших особливостей, на яку не можна не звернути уваги навіть під
час першого читання твору, – надзвичайно важливе значення слова
“чарівний”. Умовно ця казка ґрунтується на усвідомленні героями значення
та розуміння цього слова. Як результат, читач знову й знову разом з
героями та автором проходить шлях до з’ясування ролі чар і див у
власному житті. Розтлумачити справжнє значення слова “чарівний”
Дж. Р. Р. Толкієн намагався і дітям, і дорослим.

У, на жаль, не закінченій передмові до одного з видань казки Джорджа
Макдональда “Золотий ключ” Дж. Р. Р. Толкієн написав, що диво має
неабияку силу, і будь-якому авторові важко його уникнути. Він висловив
сподівання, що можлива зустріч з дивом може статися навіть у невдалій
казці, бо маленький читач побачить відблиск Чарівної Країни та захоче
знайти щось краще в житті.

Звертаючись до дорослої аудиторії в есе “Про чарівні казки”,
Дж. Р. Р. Толкієн вже змальовує ту саму Чарівну Країну, говорячи, що,
окрім фей та ельфів, гномів, відьом, тролей, там є море, сонце, місяць,
є земля, та додає, що й самі смертні люди, коли вони зачаровані, бувають
у Фейєрії [3, c. 324]. Наближуючи таким чином своїх читачів до країни
мрій, він доводить реальність її існування саме у казці.

Письменник відводив казкам надзвичайне місце в літературі. Одним з
найважливіших завдань для казкарів він вважав необхідність представити
все, що відбувається в казці, як “істинне”. Дж. Р. Р. Толкієн наполягав
саме на цьому терміні, бо вважав, що, коли йдеться про дива, у казці не
можна використовувати мотивів, які будуть свідчити про ілюзорність та
вигаданість.

Дія “Коваля” відбувається у звичайному англійському селищі Великий
Вутон. Умовно можемо поділити героїв казки на тих, хто вірить в
існування Чарівної Країни та див, та тих, хто навіть не бажає припустити
можливість їх існування. До перших, безумовно, віднесемо Коваля та його
родину, Ельфі – учня Кухмейстера, а до другої – Кухмейстера Нокса та
більшість мешканців селища.

Нокс не вірить в існування див і чудес та проносить цю віру через усе
життя. Він сміється з Ельфі, який називає зірку чарівною, бо для
самого Нокса немає різниці, потішна вона чи чарівна. Для нього дива
асоціюються з дитинством та солодощами. Чарівне він вважає не більше ніж
витвором кондитерського мистецтва свого Учня. Навіть появу Ельфі через
багато років у справжньому образі – короля Чарівної Країни Нокс
сприймає як сон, що наснився після обіду. Хизуючись своїми
кухмейстерськими досягненнями, Нокс не розуміє, що єдине його досягнення
в тому, що він дожив до ста років. Навіть ставши стареньким дідуганом,
він анітрохи не наближається до класичного образу старого як носія
мудрості. Він навіть не хоче зауважити, що дива, від яких він так
успішно ховався все життя, стали долею його нащадків, бо саме Ноксів
правнук наслідує зірку.

На противагу Ноксові, Коваль та його рідні дивляться на світ відкритими
очима, готові вірити в незвичайні речі, приймати їх.

З огляду на це, факт, що сам Дж. Р. Р. Толкієн вважав світ, який сам
створив, чарівним, здається нам очевидним. Проте, працюючи у жанрі
казки, письменник залишається вірним прийому, який використав і в інших
творах. Йдеться про символізм певних образів та звернення автора до
міфопоетичної традиції, що гармонійно вписується в казкову формулу та
допомагає краще зрозуміти тлумачення образів та ідей твору.

Звернімося до конкретних прикладів.

Назва професії головного героя казки – коваль, що в оригіналі твору
звучить як “Smith”, – як відомо, не лише слугує назвою виду занять, а й
є одним з найпоширеніших англійських прізвищ. Дж. Р. Р. Толкієн завжди
надавав надзвичайно важливої ваги власним назвам, припускаємо, що в
цьому випадку просте ім’я ще раз підтверджує авторську думку про те, що
будь-хто з людей може бачити дива навколо, якщо він готовий до цього.

Не менш цікавим є трактування образу коваля в міфопоетичній традиції. У
різних культурах навколо фігури коваля складалися особливі повір’я, у
яких він переважно умовно ізольований від світу, бо наділений
глибинними знаннями та надприродною силою. На нашу думку, саме в цьому
контексті і доцільно розглядати образ Коваля з Великого Вутона, бо,
незважаючи на прізвище-символ “Smith”, яке поєднує його із широким
загалом, він один із тих небагатьох у своєму селищі, кому відкрилася
Чарівна Країна. Шлях до цього дивовижного місця Ковалеві відкриває
зірка.

Образ зірки варто розглядати в символічному контексті, що відкриває шлях
до Чарівної Країни, слугує ланцюжком, який з’єднує реалії повсякденного
життя з казкою.

За символікою свого значення зірка пов’язана з образом Персня Всевладдя
в епопеї “Володар Перснів”. Як і зірка, перстень надає своєму
господареві надзвичайної сили. Позбавитися влади персня дуже складно.
Пригадаймо, що гоббіт Більбо, який на декілька хвилин піддався чарам і
вирішив повернути собі перстень, перетворюється на жахливого карлика,
маленьке чудовисько, але, отямившись, повертає собі власну подобу.

Коваль, який стає перед потребою повернути зірку, також переживає
внутрішню боротьбу, незвичайно грубо відмовляє Ельфі: “А тобі що до
цього, Кухмейстере? Чому я мушу її повертати? Хіба вона – не моя? Вона
сама прийшла до мене. Чому б мені не залишити її собі?” [2, c. 166].
Проте, опанувавши собою, погоджується передати зірку своєму
наступникові.

Не менш цікавим є образ Дерева, що в казці фігурує як Королівське
Дерево. У міфопоетичній традиції образ дерева зафіксований як
домінанта, що визначає формальну і змістовну організацію всесвітнього
простору. Саме образ Світового Дерева гарантував цілісний погляд на
світ, визначення людиною свого місця у Всесвіті. Схематично образ
дерева, що складається з багатьох гілок та листків, є яскравим
прикладом цілого, що складається з різних елементів.

??????$?????? до образу Світового Дерева як до одного з центральних
образів втілення концепції світу. Варто також розглянути Королівське
Дерево як інтерпретацію цього образу.

Квіти, листки Королівського Дерева не були схожі між собою так само, як
не схожі один на одного дні людського життя. Побачивши Королівське
Дерево під час мандрів по Чарівній Країні, Коваль переживає за один
день величезну кількість пригод – блукає в імлі, ледь не гине в бурі,
але рятується за допомогою маленької берізки. Так само і людина за своє
життя переживає велику кількість втрат і потрясінь, але має знаходити в
собі сили йти далі, розфарбовувати власне Дерево Життя.

Говорячи про висвітлені образи як про центральні символічні образи
казки, ми не раз згадували мандри головного героя. Звернімося до
розгляду цього мотиву. В основу твору, безумовно, покладено типово
казковий сюжет – подорож головного героя. У цьому випадку йдеться про
більшу частину життєвої подорожі. Але подорож у цьому контексті тісно
пов’язана з поняттям шляху в міфопоетичній та релігійній моделях світу.

Постійна риса шляху – його складність. Герой відкриває шлях через
труднощі та небезпеки, що загрожують йому. Наприкінці шляху герой
повинен досягти своєї мети – зазвичай найвищих цінностей світу. Мабуть,
такою метою для Коваля стало втілення його дитячої мрії – побачити
Королеву, чиє зображення на святковому кексі запало йому в душу на Святі
Добрих Дітей.

На відміну від Коваля, герой казки “Фермер Джайлз з Хему” живе зовсім
іншим життям, що, мабуть, зумовлено й історією виникнення твору.

У вже згаданому есе “Про чарівні казки” Дж. Р. Р. Толкієн ніби коментує
появу своєї казки, говорячи, що чарівна казка – це історія, яка
використовує Фейєрію незалежно від того, якою є сама історія: сатирична,
пригодницька, моралізаторська чи фантастична. Проте письменник
залишається вірним власним принципам, зазначаючи, що за умови існування
сатиричної казки не можна сміятися із самих див, а слід сприймати їх
всерйоз.

Наслідуючи власні ідеї, Дж. Р. Р. Толкієн підпорядковує світ “Фермера”
основним законам існування Фейєрії, наприклад, наділяє тварин здатністю
розмовляти. Історія створення казки дає підстави зробити ще декілька
цікавих спостережень.

Твір був написаний десь у 30-ті роки і перероблений на початку 1938 р.
“Мале Королівство”, у якому відбувається дія казки, безумовно, є
зображенням Оксфордшира та Бермінгемшира. Сюжет цієї історії, мабуть,
з’явився з роздумів автора про походження назви Вормінгхолл (що дослівно
перекладається як “драконів палац”), селища поблизу Оксфорда [1,
c. 240].

Перший варіант казки був значно коротшим від опублікованого. Комізм її
створювався більше подіями, аніж стилем викладу. Ситуація повністю
змінюється в кінцевому варіанті казки, бо, на нашу думку, автор
звернувся до прийому стилізації – навмисної та явної орієнтації на
стиль, що раніше побутував у художній словесності. Припускаємо, що в
цьому випадку йдеться не лише про мовну стилізацію.

В основі сюжету – подорож головного героя. Типово казковий сюжет тісно
переплітається за сюжетом добування (викрадання) незвичайних предметів
(скарбів Дракона), що бере початок від міфів про культурних героїв.

На перший погляд, звернення до міфопоетичної традиції реалізується і в
цій казці, але його використання більшою мірою підпорядковане елементам
комічного в своєрідному варіанті стильової еклектики.

Повне ім’я головного героя, простого фермера, Егідіус Агенобарбус Юліус
Агрікола де Хаммо – це симбіоз різних імен: святого Егідіуса –
покровителя калік та прокажених, Кнея Юлія Агріколи – римського
полководця та латинського слова “агеробарбус” – “рудобородий”. Проте
разом з повною несумісністю ім’я характеризує свого носія, бо “агрікола”
перекладається як “фермер”, а сам Джайлз носить яскраво руду бороду.

Комічний ефект в імені короля Малого Королівства Август Боніфацій
Амброзій, Аврелій, Антонін, Тиран, Базилевс та Володар Середзем’я
досягається поєднанням імен різних римських імператорів і титулів
правителів давнини: тиран – правитель у Давній Греції; базилевс –
імператор Візантії.

Обидва герої – Король та Фермер – не володіють грамотою як слід, але
корову Джайлза звуть як героїню грецького міфу – Галатея, а ім’я собаки
– Гарм – збігається з іменем чудовиська, що, згідно з кельтськими
міфами, оберігає ворота пекла. Проте, на відміну від відомого тезки,
Гарм з Хему – боягуз за своєю природою, що не заважає йому бути відданим
господареві, який, за збігом обставин, став епічним героєм та зайняв
королівський трон.

Доцільно говорити про збереження міфопоетичної символіки поняття “шлях”
навіть, якщо є елементи пародіювання. Як і в “Ковалі”, у цій історії
йдеться не лише про шлях як спосіб отримання скарбів, а й про життєвий
шлях героя. Причому друге тлумачення стає визначальним, бо Джайлз у віці
за п’ятдесят – вже не той фермер, який, проковтнувши декілька кухлів
елю, вирушає на протиборство з драконом. Навпаки, ми бачимо його
Королем, при дворі якого люди зазвичай нагороджувалися за заслуги, а
лицарський орден з купи невдах та боягузів перетворився на справжню
військову силу.

Особливо цікаво спостерігати за цим перетворенням, враховуючи що герой
анітрохи не схожий на справжнього лицаря, як ми звикли його бачити в
героїчних оповідях. Джайлз – звичайнісінький фермер, дуже схожий на
одного з толкієнівських образів – гоббіта Більбо. Образи-символи
затишного помешкання, люльки на каміні, улюбленого крісла ніби
переходять у спадок до фермера –“людини повільної, закоренілої в своїх
звичках”, людини, “якій ніколи було думати про Великий світ, що
простягався за полями”. Як і герої “Гоббіта”, Джайлз виявляється
втягнутим в авантюру – спочатку вигнання дракона, а потім – пошук його
скарбів. В обидві подорожі герой вирушає зовсім не за власним бажанням.

Джайлз має досить кумедний вигляд в імпровізованій кольчузі верхи на
старенькій кобилі. Не можемо не згадати Більбо верхи на поні в занадто
великому гномівському плащі.

Фермер частково повторює шлях гоббіта, бо також зустрічається з
Драконом. Дракон – міфологічна істота, крилатий змій, якого вважють
покровителем скарбів, отримати які можна було лише після його вбивства.
На перший погляд, образ дракона Хрізофілакса повністю зберігає своє
міфопоетичне тлумачення, проте в ході розвитку сюжету не можна не
помітити елементів пародіювання, Хрізофілакс виявляється чи не більшим
боягузом, ніж Джайлз, бо єдине, чого він не боїться, – комахи будь-якого
розміру. Він усіляко намагається уникнути поєдинку з фермером (до речі,
так само, як фермер – з драконом), не наважується захищати своїх
скарбів, а обирає шлях “дипломатичного врегулювання”, погоджуючись майже
добровільно віддати золото. До того ж, Дракон допомагає Джайлзу зберегти
скарби від королівських посягань і, власне, приводить героя до престолу.

Відмова від класичної інтерпретації міфу про здобування скарбів та інші
згадані прийоми якнайкраще ілюструють можливості сучасного жанру казки
щодо створення власних художніх світів, які виявляються не менш цікавими
та захоплюючими, ніж класичні.

Звичайно, враховуючи елементи стилізації та пародіювання, доцільно
говорити і про алегорію як прийом створення художньої виразності. Проте
зауважмо, що Дж. Р. Р. Толкієн відверто негативно ставився до алегорій.
Він писав: “Я терпіти не можу алегорії в будь-якому її вияві. Мені
більше подобається історія, реальна чи вигадана, з різними паралелями в
думках та досвіді читачів” [1, c. 200]. Письменник закликав не плутати
паралелізм з алегорією, бо вважав, що перший базується на свободі
сприйняття читача, а другий – нав’язує письменник.

Ми вважаємо, що єдиною поступкою у бік алегоричності стали образи
священиків в обох казках, бо вони представляються нам прозаїчною
(частково сатиричною) алегорією на сільського пастиря та церкву, чиї
функції поступово втрачають своє значення і зв’язок з піднесеним. Проте
головний вибір способу тлумачення тексту та його сприйняття залишається
за читачем.

На нашу думку, саме цей принцип і стає визначальним у створенні казок та
інших творів письменника, бо всі вони розраховані на “розпізнавання”
вже відомих літературних сюжетів та образів, життєвих картин. А якщо
придивитися уважніше, саме це дає змогу читачеві стати “співтворцем”
історії, деміургом, і водночас з відкриттям художнього світу твору,
відкривати нові яскраві грані власної особистості.

Література

Carpenter H. J.R.R.Tolkien: A Biography. – London, 1978.

Tolkien John R.R. Tales from the Perilous Realm. – London, 2002.

Толкиен Дж. Р. Р. Приключения Тома Бомбадила и другие истории. – СПб,
1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020