UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваДискурс міста в прозі Миколи Хвильового: феноменологія марґінальності (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2030
Скачало222
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Дискурс міста в прозі Миколи Хвильового: феноменологія марґінальності

 

 

Як відомо, місто для української літератури початку ХХ ст. було не

розробленою темою. Традиція відтворення міського життя, ландшафтів була

майже відсутня. „...Хвильовий тут був одним з першопроходців. Він уміє

виділяти, фіксувати найвиразніші риси хаотичної міської дійсності”. [1,

с. 129]

 

Слово, яким Микола Хвильовий найчастіше характеризує міста, в яких

мешкають його герої, і вулиці, якими вони ходять – „провінціальність”.

Це визначення розповсюджується не тільки на формально провінційні міста,

як „позаштатний городок, що стоїть від Не-Парижа... за шістсот

кілометрів” [3, ІІ, с. 204], а й на тогочасну українську столицю –

Харків.

 

Молода українська столиця була знаком тодішньої культури. Вона втілювала

в собі „перехідність доби, невстояність, фрагментарність... буття”

[1, с. 107]. Харків як межова (марґінальна) зона – це жодним чином не

винахід чи прозріння лише Хвильового. Двоїстість, амбівалентність і

химерний краєвий ефект зауважив, зокрема, Тичина, втіливши свої

рефлексії у вірші „Харків”.

 

Міський простір, який вибудовує Хвильовий у своїй прозі, – це простір

глобальної провінційності, „позаштатності”. Досвід життя в його Харкові

– це марґінальний досвід. Не-столичне буття „столичного” Харкова

цікавить Хвильового так само, як і Тичину. Ілюзорність столичного життя

(„мов справді в столиці”) змушує особливо виразно відчувати

провінційність і провокує надзвичайно активні пошуки символічного

центру, рух до якого давав би надію і можливість долання провінційного

порогу.

 

Віддаленість від цього символічного центру зумовлює марґінальність

будь-якого українського міста, яке постає на сторінках творів

Хвильового. Для письменника центр цей цілком конкретний – „Європа як

психологічна категорія, яка виганяє людськість на великий тракт

прогресу.” Ю. Шевельов у своїй статті „Про памфлети Миколи Хвильового”

вказує на умовність „Європи”, до якої апелює Хвильовий [4, с. 38]. „Ви

питаєте, яка Європа? Беріть, яку хочете: минулу – сучасну, буржуазну –

пролетарську, вічну – мінливу”. Натомість Харків Хвильового (тією ж

мірою, що й Харків Тичини) „котить свої вулиці” далі від будь-якого

європеїзму, в дикий степ і майже волає „тут мій центр”. „Необхідність

європейської орієнтації” для письменника це передусім „необхідність

боротися з провінціалізмом”. С. Д. Павличко, перераховуючи риси, які

Хвильовий вкладав у „поняття Європи”, першою називає „не-провінціалізм”

[2, с. 206]. Безумовно, Хвильовий, радше, вигадував ідеальну лінію руху,

ніж насправді знав, чим є його „Європа”. Він відмовлявся і не приймав у

модерній, сучасній Європі надто багато. Однак „всякий найабстрактніший

заклик орієнтації на Європу... звучав настільки радикально, що його

сприймалося як замах на саму революцію” [2, с. 209]. Отже, відверто

називаючи молоду столицю Радянської України – провінцією, Хвильовий

входив у хиткий і небезпечний простір. Марґінальність перетворювалась на

жест ризику.

 

Периферійне українське місто несумісне з загальним, так би мовити,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ