UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПостмодерний текст як знаряддя соціокультурної критики (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4361
Скачало281
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Постмодерний текст як знаряддя соціокультурної критики

 

 

Систематичне вивчення текстів початку нового тисячоліття перебуває нині

на маргінесі літературознавчих досліджень. Подібна дослідницька

неуважність (або ж недостатня увага) до найновіших зразків нашого

письменства зумовлюється близькістю цих текстів до масового мистецтва,

що традиційно вважали другосортним, неповноцінним. У цих творах

найчастіше вбачалися згубні тенденції, які зведуть літературу (а вона в

українській історії завжди була чимось більшим, ніж різновид мистецтва,

наприклад, “речником державотворення”) на манівці псевдомистецтва.

 

Здавалося б, сьогодні не варто витрачати зусилля, аби переконати когось

у потребі вивчати постмодерний літературний дискурс, проте бібліографія

подібних досліджень вочевидь недостатня, навіть тоді, коли йдеться про

“класиків” українського постмодерну – літгурт “Бу-Ба-Бу” (за винятком

творчості хіба що Ю. Андруховича). Спроби каталогізувати матеріали,

присвячені вивченню творчості Олександра Ірванця, підтверджують

невтішний висновок про недостатність літературознавчої уваги до цього

надзвичайно цікавого і своєрідного явища. Є, звісно, декілька оглядових

публікацій про “Бу-Ба-Бу”, в яких принагідно висловлено й окремі

міркування чи оцінні судження про поезію О. Ірванця. Констатуючи

критичну спрямованість постмодерного мистецтва, А. Макаров, наприклад,

зауважує: “Добре, що наша поезія вчиться називати неподобство

неподобством, а сірість сірістю. Гіркі і сердиті вірші О. Ірванця – один

з можливих варіантів “поезії без прикрас” [1, с. 4]. Л. Таран (авторка

рецензії на збірку “Тінь великого класика” [2]) наголошує, що “в

Олександра Ірванця переважає іронічне побутописання – і тут він

найсильніший. А ще він любить висміювати застиглі літературні кліше,

формули, поетизми-“фольклоризми”: таким чином він полемізує із

відгомоном народницьких стереотипів у нашій поезії” [3, с. 19].

 

Звісно, говорити про повніше дослідження творчості О. Ірванця зарано,

адже вона має тенденцію поповнюватися новими текстами. Попри це

коментарів вочевидь недостатньо. Вони здатні хіба що задекларувати факт

присутності письменника в літературному дискурсі кінця ХХ – початку ХХІ

століття. Особливо гостро постає це питання у зв’язку з виходом двох

нових не помічених критикою й літературознавством книжок автора – драм

та “нібито роману” “Рівне / Ровно”.

 

Вибір теми дослідження невипадковий, адже наскрізна критичність – чи не

найвиразніша прикмета постмодернізму і творчості О. Ірванця як одного з

варіантів його вияву. У переліку найчастіше застосовуваних

постмодерністами прийомів Марко Павлишин називає іронією “підкреслення

нестабільності, умовності всіх значень, як у творах, так і в житті, –

ігри, цитування, пародії, суміші з попередніх творів...” [4, с. 214].

Важливість означених компонентів зумовлюється природою постмодернізму,

який, по-перше, переходить від творення до конструювання тексту з

різнорідного літературного матеріалу [5, с. 279], а по-друге, ставиться

до використовуваного скептично, піддає джерела критичному переосмисленню

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ