UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваДва постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3573
Скачало267
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Два постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація

 

 

Постімперська культурно-історична ситуація сучасної України закономірно

детермінує зацікавлення власною та світовою традицією постколоніальної

теорії та практики інтерпретації. Це зацікавлення має подвійно масовий

характер. По-перше, воно помітне у всіх сферах культури: від політики чи

економіки – до релігії та науки. По-друге, воно так чи інакше

виявляється навіть у тих гуманітаріїв, котрі мають іншу методологічну

домінанту: класичне літературознавство, онтологічна герменевтика,

семіотика, психоаналіз, структуралізм, неоміфологізм, постструктуралізм

тощо. Кількість студій у цьому випадку не можна вважати гносеологічним

показником якості, оскільки часто вони демонструють контроверсійну

природу. Тому, на нашу думку, варто хоча б в основних рисах окреслити

пріоритетні теоретичні проблеми новітнього постколоніалізму – з метою

його дефініціювання.

 

Загалом, як зазначають дослідники, однією з концептуальних проблем

постколоніальних студій, що розвинулися після Другої світової війни із

здобуттям незалежності колоніями європейських держав, є “відсутність

загальноприйнятого визначення терміна “постколоніальний” щодо явищ

культури”[6, c. 532]. Один із провідних українських фахівців у цій

галузі, Марко Павлишин, перелічує як невдалі, бо надто всеохопні і

неконкретні, “первісне хронологічне значення” (“після колоніального

періоду”), а також значення, яке пробує “об’єднати під поняттям

“постколоніальна культура” всі культурні явища, що постали під впливом

колонізації” [6, c. 532]. І з цим важко не погодитися, бо такі

визначення, виправдані на певному етапі розвитку метадискурсу, зрештою,

призводять до термінологічного колапсу, оскільки пробують об’єднати в

межах однієї лексеми виразно гетерогенні явища.

 

Не набагато кращим видається вихід, що його, під впливом низки західних

теоретиків, пропонує сам М. Павлишин, витворюючи, до речі, своєрідний

канон для послідовників. Дослідник пропонує тлумачити окреслений вище

термін “аналогічно до понять “постмодернізм” і “постструктуралізм”, де

префікс “пост” не заперечує паралельного існування в часі й сигналізує

не так заперечення, як діалектне злиття”. Отже, “постколоніальне, не

відмежовуючись від колоніального, рівночасно вбирає в себе його

історичний досвід, а то й співіснує з ним в одному часі, місці і навіть

в одному культурному явищі” [6, c. 532]. До того ж колоніалізм (чи

імперіалізм) цілком слушно розглядають як “ідеологію, яка впливає на

людей і на установи так, що вони приймають імперську структуру

домінування за нормальну і своєю поведінкою її зміцнюють” [5, c. 225]. А

культурний колоніалізм / імперіалізм постає як “комплекс заходів... у

будь-яких видах популярної чи високої культури, спрямований на підтримку

політичної та економічної влади – гегемонії” [6, c. 533]. Причому влади

інокультурної.

 

Неважко помітити, що пропонована концепція виразно еклектична і вже

через це ущербна, щоб не сказати потенційно хибна. Сумним прикладом

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ