UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваФрагментарність у літературі та візуальному мистецтві ХХ ст.: проблеми рецепції художнього образу (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3953
Скачало271
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Фрагментарність у літературі та візуальному мистецтві ХХ ст.: проблеми

рецепції художнього образу

 

 

Тяжіння до фрагментаризму пронизує всю людську діяльність ХХ ст.

Відповідно одна з посутніх проблем рецепції мистецтва цього періоду

пов’язана з апелюванням до фрагменту як основоположного принципу

світобачення. Розвиток фрагментарності як категорії свідомості

розпочався давно, але свого апогею досяг у минулому столітті. Пригадаймо

декілька відомих та впливових концепцій, що виявились дотичними до

введення фрагментаризму в науково-теоретичний дискурс ХХ ст.

 

Філософська концепція фрагментарності була сформульована В. Беньяміном.

Її центр становила ідея констеляції. Як коментує В. Костюк: “Констеляція

– це передусім зникнення центру, це союз рівноправних частин” [3,

c. 20]. Прикладами реалізованого констелятивного мислення, на думку

дослідника, можуть бути середньовічні трактати та мозаїка. Послідовником

і наслідувачем ідей В. Беньяміна став Т. Адорно, якому належить заслуга

повернення спадщини філософа до культурного обігу.

 

Подальший розвиток мистецтва та теоретично-критичні дослідження привели

до перегляду та переосмислення поняття художньої цілісності. У 70-х

роках Ж. Дельоз запропонував “різоматичну” системність художнього

цілого, основними характеристиками якої стали гетерогенність,

фрагментарність і відсутність часової та просторової структури.

 

Шизофренічний дискурс також можна вважати однією зі спроб переосмислення

фрагментарності. На думку Дельоза та Гваттарі, щоб творити, достатньо

бути божевільним, оскільки в основі мистецтва лежить страждання митця в

розірваному суспільстві. Розрив породжує алієнацію, окремішність,

одиничність та неповторність.

 

Ідею розриву й перелому досліджувала Юлія Крістева. Їй належить введення

в науковий термінологічний дискурс слова “інтертекстуальність”, яке

сьогодні вживають не лише в літературознавстві, але й ширше, як поняття,

що презентує світовідчуття сучасної людини, відоме як постмодерністська

чуттєвість. І. Ільїн характеризує це ключове поняття постмодернізму як

“специфічне бачення світу як хаосу, позбавленого причиново-наслідкових

зв’язків і ціннісних орієнтирів, “світу децентрованого”, який постає

перед свідомістю у вигляді ієрархічно невпорядкованих фрагментів” [2,

c. 205].

 

Паралельно в другій половині ХХ ст. була розроблена нова культурна й

наукова парадигма, заснована на філософії діалогічного взаємопроникнення

хаосу і космосу, яка знайшла відгук і в мистецьких колах. Згідно з цією

концепцією, принципова відмінність презентації хаосу в мистецтві полягає

в тому, що в попередні епохи митці переробляли хаос буття, презентуючи

окремі фрагменти підпорядкованими певній внутрішній логіці, яка

гармонізувала концепцію твору. У текстах минулих століть, на думку

російського дослідника М. Липовецького, “всі образи хаосу обов’язково

детерміновані авторською концепцією гармонії. Саме ця детермінованість

різко послаблюється в модернізмі і абсолютно зникає в постмодернізмі”

[5, c. 36]. Однак це не означає абсолютної відмови від принципу

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ