.

Пошуки національної ідентичності в умовах постколоніалізму (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
235 2543
Скачать документ

Реферат на тему:

Пошуки національної ідентичності в умовах постколоніалізму

Питання національної ідентичності гостро актуалізується у ситуації
постколоніалізму. В українському суспільстві початку 90-х погляди на
проблему національної самототожності хитаються від заперечення будь-яких
іноземних впливів та орієнтирів до “ідеологізації” західноєвропейської,
американської культури як взірця. Спробу культурологічного аналізу
постколоніальної свідомості здійснює у своїй творчості Юрій Андрухович,
обігруючи ознаки культури “іншого”, утверджуючи так інакшість,
відмінність українського культурного простору.

У романі “Рекреації” (1992) автор реагує на постколоніальну ситуацію
невизначеності, поєднуючи непоєднуване, розхитуючи усталені цінності та
стереотипи. Руйнуючи ідею карнавалу, порушуючи основну його вимогу –
збереження єдності, цілості, – автор передбачає для кожного з персонажів
твору подорож у “свою ніч”, вихід на “свою сцену”. Один з героїв
“Рекреацій” – Юрко Немирич – здійснює візит у минуле України часів
Австро-угорської імперії. Ознаки Дунайської монархії тут занижуються за
допомогою гротескного та іронічного зображення персонажів давно
“померлої” імперії. Для персонажа роману Юрка Немирича цей час,
відповідно, є чужим, “мертвотним”. Так автор озвучує своє швидше
іронічне, ніж абсолютизуюче ставлення до старої Дунайської монархії,
яка, проте, пов’язується для Юрія Андруховича з не найгіршим періодом
української історії: “Апологія небіжки Австрії… для мене починається
зі ствердження, що саме завдяки їй у безмежному мовно-національному
різноманітті світу збережено український складник. Це сталося, можливо,
й попри її волю, однак нас уже не було б сьогодні, якби не вона” [1,
с. 7]. І все ж це ставлення до Австрійської монархії не ідеалізується.
Отже, через визнання ролі австрійського минулого в нашій історії
здійснено й спробу відмежувати, утвердити “інакшість” України.

У романі “Московіада” Україна відмежовується від радянської імперії
через утвердження відмінності українського способу мислення і буття від
російського. Важливу роль у цьому “відмежуванні” відіграє персонаж
роману – український поет Отто фон Ф. Героєві “Московіади” автор
призначив роль блазня на “остаточному спектаклі вмираючої Імперії. Місце
дії вистави – серце конаючої держави, її столиця Москва. Час дії –
“судний день”, останній день перед остаточним розвалом Союзу. Образ
блазня, як відомо, визначальний у творчості Юрія Андруховича. У перших
номерах журналу “Четвер” Ю. Андрухович називає новий час Епохою Блазня
(після Епохи Бога та Епохи Короля). Блазнювання як літературна поведінка
(перевертання цінностей, прийняття зухвалих поз, фарс) характерне
загалом для творчості учасників групи “Бу-Ба-Бу”. З’явившись у поезіях
бубабістського періоду, образ комедіанта, блазня переростає в
амбівалентний образ поета – “короля-блазня” в романі “Рекреації”. У
“Московіаді” обігруючись, розділяється амбівалентна категорія
“короля-блазня” на два незалежні один від одного образи – короля Олелька
Другого та “блазня” – поета Отто фон Ф.

Фінальна сцена роману – роздум-звернення Отто фон Ф. до короля –
позбавлена гумору, іронії, гри та пропонує читачеві серйозні висновки.
Завершальний епізод роману демонструє, для чого потрібна була уся
попередня розвага, гра автора з персонажем. Реальна Україна близька та
рідна поетові, він повертається до неї, “до болю справжньої”, “нічим не
захищеної від Сходу…” [4, с. 245]. Король, “далекий” від України,
натомість, опиняється на місці “блазня”, тоді як “блазень”-поет здатен
прийняти серйозне рішення та здійснити рішучий вчинок. Він проходить усі
жахи Москви, наповнюється ними і остаточно звільняється, лише пустивши
собі кулю у скроню. Автор грається з персонажем, підводячи героя
протягом усього твору саме до цього вчинку. Герой, що досі функціонував
у творі як засіб авторської гри, має прийняти “самостійне” рішення.
Знищивши опудала-символи імперського шовінізму (“Іван Грозний”,
“Катерина Друга”, “Ленін”, “Дзержинський”), кічові символи-стереотипи
імперської шляхетності та героїзму (“Суворов”, “Мінін-і-Пожарський”),
персонаж знімає маску блазня та здійснює остаточний вчинок – вдається до
самогубства. Отже, “блазень” зникає, а додому повертається “коронований”
поет. Нікому не потрібний, “злий, порожній”, він, однак, є крихітною
частиною свого народу, адже, як зазначається у тексті, “тепер майже всі
ми такі” [4, с. 246]. Фінальна сцена демонструє потребу кардинального
розриву з Імперією. Автора турбує не лише географічна, політична свобода
України. Психологічна залежність набагато загрозливіша. Можливо, саме
тому герой роману повертається додому, лише пройшовши через символічне
самогубство?

Отто фон Ф., як персонаж постколоніального твору, є засобом авторської
гри з міфами, стереотипами, ідеями та ідеалами Імперії. Однак, як
свідчить фінал роману, гра з Державою є й засобом ідентифікації героя з
Україною. Те, що знеособлює персонажа, з іншого боку служить його
самоідентифікації. Персонаж-маска повертає собі обличчя, наклавши на
себе руки, пориваючи так з впливом Держави заради одного – аби нарешті
повернутися додому. Про індивідуалізацію персонажа ми, звичайно ж,
говорити не можемо. Хоча й міра “свободи внутрішньої” перемагає брак
“зовнішньої свободи”, особистість у романі відсутня (зрозуміло, що вибір
героя – це теж гра, умовність). Емоції, оцінки, висновки героя
реалізують гру з Імперією, крізь яку постійно проступає образ
постколоніальної України. Суб’єкт авторської гри – Отто фон Ф.,
здавалося б, знівельований Державою, адже цілком відповідає стилю її
життя, перебуваючи в постійному стані сп’яніння, бездіяльності та
пасивності. Однак присутність українського поета в Москві дозволяє
авторові наголосити “інакшість” України, відокремити її від Росії,
зігравши на контрастах. У пам’яті персонажа постає Україна, не
співвідносна з навколишньою абсурдністю. Герой ідентифікує себе з нею у
спогадах. Пивбар на Фонвізіна, наприклад, за “старими галичанськими
уявленнями” персонажа обов’язково має бути “затишною і сухою печерою на
старовинній брукованій вуличці, де на вивісці симпатичний Чортик із
округлим від зловживань кендюшком, де тьмяне світло, неголосна музика, а
кельнер уживає незбагненне словосполучення “прошу пана” [4, с. 135-136].
Натомість пивбар виявляється незрозумілою конструкцією,
“збірною-розбірною пірамідою, щось наче ангар посеред великого
азійського пустиря… Ангар для пияків” [4, с. 136]. Персонаж
відмежовується від союзної “братської сім’ї”, роздумуючи про абсурдність
імперської ідеї поєднати в собі непоєднуване. “Бо що єднає тебе з
узбеком за стіною, крім стіни?… Що єднає тебе з кожним з них і з усіма
іншими?” [4, с. 144], – запитує себе Отто фон Ф., стверджуючи цими
запитаннями очевидність різниці. Пародійно й саркастично звучить після
цього аргумент Юри Голіцина на захист об’єднавчої ідеї: “Кожен з нас
однаково дихає, п’є, кохає, смердить” [4, с. 144]. У жорстких
інтонаціях, однак з неприхованим жалем, говориться в романі про
українців, уподібнених до “цих суворих північан”, про сплячих по
московських вокзалах “енків”, нещасних і вбогих: ”Чомусь почали
народжуватися інші українці – свиноокі, з невиразно заокругленими
лицями, з безбарвним волоссям, яке існує тільки для того, щоб вилазити.
Вочевидь, природне бажання наших предків якомога швидше випнутися у
великороси призвело до певних пристосуванчих мутацій” [4, с. 148].
Аргументи про “Пилипа Орлика й козацьке бароко”, “Веделя і заквітчаний
барвінком меч” в сучасній реальності виявляються мало ефективними
доказами “за” історичну відмінність українського способу буття, мислення
від російського [4, с. 148-149]. На тлі імперської абсурдності у фіналі
роману чітко вимальовується образ “до болю справжньої України”.

???????¤??????A?ицького режиму залишився в минулому, однак “совкізм”
занадто щільно протягом десятиліть в’їдався в нашу землю, “стираючи
грані”, витворюючи свою псевдокультуру, створюючи позбавлені смаку,
однакові міста. Цю мертву спадщину, що залишилася Україні від Імперії,
Андрухович протиставляє європейській “спадковості”, яка створила західну
людину, культуру. У “Дезорієнтації на місцевості” йдеться, зокрема, про
порушення відчуття спадковості, що замінюється сьогодні в Україні
творенням нових міфів на основі уламків історичного минулого, про брак
“відчуття форми”, що теж сигналізує про втрату “спадковості”.

У ситуації постколоніалізму знання європейської культури, мистецтва
дозволяє Андруховичу спокійно, без абсолютизації осмислити Захід як
світ, що, на відміну від нас, зреалізувався, і який маємо ще пізнати:
“Ми ще тільки готуємося здійснити свій перехід через Альпи” [1, с. 49].
Індивідуальну спробу такого пізнання, “переходу” автор здійснює у
“Перверзії”. Спроба входження в іншу культурну ситуацію виливається у
гру з ознаками цієї культури. Міф Європи-ідола тут десакралізується
через означення “найбільшої містерії Заходу” – стану “перебування”,
відчуття того, що “Світ допускає тебе”: ”Ми заздримо, – люто і чорно,
ніби пропащі діти, – цим західним людям, …їхньому їдлові, заробіткам,
розвагам, автомобілям, ми готові збирати для них помаранчі або мити їхні
плювальниці, щоб тільки ввійти, проникнути, бути допущеними,
наближеними, – а воно собі, сердешне, повертаючися з офісу, під
світловою рекламою прикуцнуло, взяло собі гамбурґерика з кетчупом
найдешевшого і, колою запиваючи, мало не заплакало: пощо сей світ?..”
[3, с. 69-70]. У романі рівноцінно обігруються риси західної культури з
ознаками власне-українського, гармонійно в текст вплітається й гра з
персонажами, образами поетичної та прозової творчості Андруховича. Ще в
поезіях автора натрапляємо на вільну та невимушену гру з усім, що
перебуває поза та в межах свого дому. Власне-українське тут рівноцінно
обігрується поряд з атрибутами інших культур, з’являються ознаки
амбівалентного сприйняття світу. Так, наприклад, виникають “морські
косарі корсари”, козак Ямайка, котрий кружає сивуху “надвоє з піратом
діком” і грає на “цукровій сопілці” [2, с. 63] (“Козак Ямайка”). Так, на
текстуальному рівні, засобом гри відбувається урівноваження українського
та європейського культурного простору, освоєння західної культури.

Персонаж “Перверзії”, перебуваючи у Німеччині та Італії, всюди приносить
з собою частку України – “інакшої”, особливої країни. Дія роману
відбувається головно у Венеції, однак автор наповнює це місто Україною,
пов’язує з нею долі багатьох персонажів, насичує історію кожного героя
образами, знаками власної поетичної, прозової творчості. Так, родинне
коріння Ади Цитрини походить з Чортополя – батько її ще підлітком утікає
звідтіля разом з мандрівним цирком Ваґабундо (назва ця відсилає читача
до поезії “Цирк “Ваґабундо” зі збірки Андруховича “Екзотичні птахи і
рослини”), Адина мати також родом з України. Венеційський священик
Антоніо Делькампо, що йому в дивний спосіб сповідається Перфецький,
походить з тієї ж родини, що й Мікеле Скіпіо дель Кампо – реальна
історична постать, яка послугувала прототипом одразу кількох персонажів:
героя поезії “З біографії пілота”, одного з персонажів поезоопери
“Крайслер Імперіал” та образу “графа дель Кампо” у романі “Рекреації”.
Джон Пол Ощирко – учасник венеційського семінару, виявляється правнуком
Козака Ямайки, Цуцу Мавропуле – почесним академіком Бу-Ба-Бу, кавалером
ордена “Літаюча голова”, а скандально відома Лайза Шейла Шалайзер
(Цукеркандель) в інтерв’ю місцевій венеційській газеті виявляє інтерес
до країни Перфецького, оскільки це є країна її батьків. Щоправда, не
цілком зрозуміло, з України чи Росії утекли переслідувані тамтешнім
режимом батьки Шалайзер, оскільки в тому ж інтерв’ю Перфецького згадано
як “молодого росіянина”.

Тут варто було б зупинитися докладніше. У “Перверзії” автор торкається
проблеми сприйняття України Заходом. Здебільшого Україна ототожнюється з
країною-колонізатором – Росією: у запрошенні на семінар Достоєвський,
Горький, Булгаков, Сахаров названі українськими письменниками, кілька
разів у романі інші персонажі називають Перфецького росіянином,
звертаються до нього російською мовою, у своїй доповіді Лайза Шалайзер
називає Київ одним з найстаріших міст Росії, іноді неправильно вжито
назву країни – Украйя, Укранія та ін. Отже, у романі актуалізується
сприйняття України Європою передусім як країни постколоніальної. Усім
цим “викривленням і спотворенням” Перфецький протиставляє образ України
як фантасмагоричного, самодостатнього, карнавального світу. Персонаж
(Ю. Андрухович “цитує” таку думку в “Дезорієнтації на місцевості” [1,
с. 28]) означає Львів центром світу, “того Старого Світу, який був
плаский, тримався на китах, черепасі” [3, с. 205], – своєрідним
Єрусалимом та, водночас, містом зі своїми привидами, демонами і геніями.
Історія України в доповіді Перфецького травестується, карнавалізується,
очуднюється. Прадавню Україну – землю “загадкових автохтонів”, автор
перетворює на “сцену” багатовікового дійства “карнавалу племен”, кожне з
яких додало своєї крові нашому народу. В оповіді Перфецького (відповідно
до законів карнавалізації) історія переселень історично-реальних та
вигаданих кочових народів зображена у вигляді химерної процесії масок
міфічних, казкових героїв, потвор. З виступу Перфецького українці
постають нащадками скіфів – дітей Геракла (чи Зевса), однооких
арімаспів, таврів з бичачими та цапиними головами, неврів-перевертнів,
сарматів – дітей скіфів та амазонок, андрофагів та амадоків-людоїдів,
роксолянів, даків-задавак, гетів-невмирак та стонадцяти інших племен, що
влаштували собі “довічний карнавал у наших генах” [212]. Україна в
“Перверзії” – “фантастичний простір”, край Богом покинутий та, водночас,
так щедро обдарований, що “мимоволі напрошується алюзія з біблійним
медом та молоком” [3, с. 214]. Змінюючи “карнавал племен” процесією
різноманітної “колоритної людності”, автор карнавалізує подальшу історію
України, вплітаючи в неї імена героїв своїх творів – Козака Ямайки,
Павла Мацапури, обігруючи імена реальних історичних постатей, їх
“біографії”: Максим Кривоніс виявляється шотландським характерником на
ім’я Мак-Ніс, Петро Могила насправді – італієць, син блудного цигана та
капуанської пралі, а справжнє ім’я Івана Мазепи – Джованні Мазеппа і
походить він з вигаслого льомбардійського роду. Прийом карнавалізації та
гри з власними поетичними текстами оголюється автором тут же, у
“доповіді” персонажа, такою фразою: “Але досить ляльок і масок. Від
презентації екзотичних птахів і рослин варто перейти до предметів вищого
змісту” [3, с. 217]. Так Перфецький переходить у своєму виступі до
основної “суті карнавалу”, того “збудника”, завдяки якому “ми вижили
навіть після найспустошливіших воєн”, – до “великої містерії чоловіка і
жінки” [3, с. 218]. Абсурдності посткарнавального часу в “Перверзії”
протиставлено “карнавал почуттів”: “Тільки любов може порятувати нас від
смерті. Там, де закінчується любов, починається “безглуздя світу” ” [3,
с. 220]. Зрештою, сам роман є таким “граничним напруженням сил життя”,
виявом боротьби любові зі смертю, що переростає в історію кохання
Перфецького (Орфея) з Адою (Ріною).

Отже, визнаючи пріоритетність європейської культури, мистецтва, Юрій
Андрухович, однак, відмежовує Україну як від східного сусіда, так і від
Заходу. Австро-угорський період в історії України є прекрасним, однак
давно минулим часом. Москва, хоча й зберігає за собою можливість
реальної загрози, однак не викликає агресії чи ненависті: “…я за повне
і остаточне відокремлення України від Росії! Хай живе непорушна дружба
між українським та російським народами!.. між двома цими фразами немає
жодної суперечності” [4, с. 147]. Авторитетний світ європейської
культури обігрується в романі “Перверзія”, врівноважується з ознаками
власне-українського у межах постмодерного тексту-гри, чим досягається
десакралізація міфу Європи. Таке утвердження “інакшості” України, її
відмежування, як видно, є не заблокованістю, а спробою самоідентифікації
в складній ситуації невизначеності.

Література

Андрухович Ю. Дезорієнтація на місцевості. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ,
1999. – 124 с.

Андрухович Ю. Екзотичні птахи і рослини з додатком “Індія”. Колекція
віршів. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2002. – 112 с.

Андрухович Ю. Перверзія. Роман. – Львів: Класика, 2001. – 292 с.

Андрухович Ю. Рекреації. Романи. – Київ: Час, 1996. – 287 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020