.

Трансформація літературної традиції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
236 2080
Скачать документ

Реферат на тему:

Трансформація літературної традиції

Змістова місткість і багатозначність традиційних сюжетів, образів і
мотивів дозволяє їм вступати в процесі творчої літературної переробки в
різноманітні структурно-змістові зв’язки, в результаті чого в новому
варіанті утворюються оригінальні подієво-семантичні домінанти,
здійснюється трансформація канонічних поведінкових комплексів,
руйнуються усталені стереотипи сприйняття. Однак в оновленому вигляді
зберігаються основні змістові константи, що забезпечують процес
порівняння, зіставлення зразка та його нової літературної версії.

Сучасний літературний процес характеризується складною взаємодією
багатьох формально-змістових чинників, що призвело до формування поетики
“неоміфологізму”, характерною рисою якої є активне використання
легендарно-міфологічних структур. За змістовими характеристиками
більшість традиційних образів легендарно-міфологічного походження є
своєрідними типами або психологічними моделями поведінки, які
відображають суттєві — зазвичай, екзистенційні — аспекти індивідуального
або колективного буття. Подібні структури первинно схильні до досить
високого рівня семантичної універсалізації, в результаті якої вони
сприймаються в читацькій свідомості як образи-символи (знаки, поняття,
емблеми), що стають багатозначними при їх включенні в свідомість іншої
культурно-історичної епохи, яка досягла іншого бачення і розуміння
навколишнього світу і природи людини. Найочевиднішим результатом такої
рецепційної універсалізації є розширення і збагачення змістовного об’єму
персонажа (сюжетної схеми), ускладнення інтегральних та диференційних
характеристик з погляду синхронії та діахронії його функціонування.

Цей процес не є обов’язковим для всіх традиційних образів, деякі з них
уже від моменту первинного розвитку протообразу були скеровані на
формалізований розвиток, суттю якого є орієнтація на принцип циклізації
(Гуллівер‚ Робінзон‚ Шерлок Холмс). Об’єднувальною детермінантою в таких
творах є персонаж (точніше, його загальновідома репутація), який своїми
діями чи знаковим ім’ям сприяє утворенню в читацькій свідомості
асоціативно-символічних або формальних зв’язків між зразком і його новим
(черговим) продовженням (дописуванням).

“Світи” загальнокультурних зразків легендарно-міфологічного походження
характеризуються високим рівнем семантичної концентрації та
аксіологічним драматизмом. Тому будь-який функціонально вагомий елемент
нового завжди провокує реципієнта на зближення, порівняння,
протиставлення нового варіанта традиційної структури з її вихідним
зразком, що дає змогу оцінити діалектику традиційного і
оригінально-авторського в конкретній інтерпретації на повсякденному
рівні. Складна подієва структурованість традиційного сюжетно-образного
матеріалу часто передбачає поліваріантність його функціонування в різних
національних літературах, що веде за собою не просто розвиток певних
сюжетних колізій, але й, головне, їх морально-психологічну драматизацію,
висунення нетрадиційних мотивувань, перенесення загальновідомих сюжетних
схем на матеріал конкретної національно-історичної та
культурно-психологічної дійсностей‚ осучаснення проблематики, а в деяких
випадках і розщеплення єдиної структури на поліваріантні сюжетні ходи і
мотивування (“агасферівський комплекс”, архетип тіні, мотив договору
людини з дияволом, перепідпорядкування традиційно незмінного
поведінкового статусу парних персонажів та ін.).

Процеси “реміфологізації”, які активно відбуваються в літературі ХХ ст.,
позначені складністю рівнів освоєння фольклорно-міфологічних традицій,
очевидною скерованістю на дослідження суперечностей духовного світу
особистості. У новому культурно-історичному контексті загальновідомі
міфи й легенди підлягають прямому чи опосередкованому осучасненню,
набувають національно-психологічних характеристик народу, що їх
запозичує. У результаті цього здійснюється складно взаємопов’язаний
процес онтологічної та аксіологічної “перевірок” подієво-семантичних
домінант традиційних структур: з одного боку, сучасні реалії допомагають
глибше осмислити універсальні морально-психологічні проблеми
загальнокультурних зразків; з іншого — позачасові колізії
легендарно-міфологічних структур, накладені на конкретний
національно-історичний матеріал, часто пропонують несподіване з погляду
повсякденної свідомості дослідження глибинних джерел сучасного духовного
континууму.

Поліфункціональність традиційних сюжетів зумовлена тим, що за своєю
смисловою значущістю вони є відкритими художніми системами, які не
тільки демонструють очевидні зв’язки із сприймаючою реальністю, але є
іманентними стосовно суспільного буття структурами, що характеризуються
комплексом основних і допоміжних функцій.

У процесі осучаснення проблематики легендарно-міфологічних структур
відбувається руйнування епічної дистанції між протосюжетним хронотопом і
змістовими координатами епохи-реципієнта. Незавершене теперішнє при
багатосторонній взаємодії із замкнутим, ціннісно усталеним минулим, що
здійснюється в новому літературному контексті, утворює складну часову
модель світу (національну чи загальнолюдську), яка в підтексті має
ймовірну спрямованість у майбутнє. Аксіологічний аспект
морально-психологічних домінант використовуваного зразка переноситься з
абсолютного минулого (воно матеріалізується в хронотопі протосюжету і
його усталених смислових компонентах) на недосконале з нашого погляду і
незавершене теперішнє, виявляючи в ньому суттєві проблеми і стани.

У літературі ХХ ст. подібні структури часто виконують функцію
морально-психологічних моделей, що мають чітко виражені гносеологічну,
прогностичну, поведінкову та аксіологічну функції. Активність
міфологічних і легендарних сюжетів зумовлена, з одного боку,
загальновідомістю використовуваних культурних зразків і багатозначністю
їх структурно-змістовних характеристик; з іншого — підкресленою
актуалізацією позачасових координат традиційних сюжетів, перенесенням
художньої уваги з розроблення подієвого плану на всебічне дослідження
світоглядних і моральних мотивувань “канонічних” ситуацій. Завдяки цьому
у творі формується багатошаровий асоціативно-символічний підтекст, що
встановлює змістовні зв’язки і перегуки конкретно-історичного,
національного з універсальним, усечасовим.

Для сучасних інтерпретацій традиційних сюжетів характерний напружений
психологізм оформлення їх змістовних характеристик. У літературі ХХ ст.
на перший план ставлять питання не про те, що відбувається (чи
відбулося), а чому це відбулося, як воно співвідноситься із
загальновизнаним моральним імперативом. Подібна семантична
переакцентуація в структурі традиційних образів (колізій) відкриває
надзвичайно широкий простір для моделювання різних аспектів духовної
суперечливості світу окремої людини чи реконструйованої письменником
картини її матеріального буття.

???????B?дання універсальних колізій на модельовану реалістичну
дійсність‚ в інших випадках — включенням у традиційний матеріал
актуальних для епохи-реципієнта символів, алюзій, ремінісценцій. Ці дуже
різні прийоми контамінації сучасного і вічного зближуються не тільки
актуалізацією традиційного хронотопу, а й створенням місткого
мотиваційно-психологічного простору, який, акумулюючи досвід багатьох
поколінь, має очевидну орієнтацію в майбутнє.

У “Новому пролозі до “Антігони” Б. Брехт закликав “подібні згадати
вчинки в недавньому минулому. Або ж, навпаки, відсутність схожих
вчинків” [1, с. 167]. Явище повторюваності найвиразніше простежується в
розгляді закономірностей функціонування традиційних структур “по
висхідній”, тобто від окремої інтерпретації до певної множини творів, що
використовують один і той же сюжет. Тільки в цьому випадку виявляються
характеристики, які властиві традиційному матеріалові та мають відносну
стійкість. Іншими словами, дослідження закономірностей еволюції
конкретної традиційної структури в літературі ХХ ст. завжди має
враховувати тенденції її функціонування в попередні культурно-історичні
епохи.

Еволюція подібних структур у літературі позначена суттєвою активністю
“пам’яті” протосюжету (сюжету-зразка), який цілком чи у формі системи
сюжетних елементів входить до складу традиційної сюжетної схеми,
специфіка трансформації якої регулюється мотивуваннями і
характеристиками, що містяться в ній. Саме так традиційні структури
активно запобігають ерозії загальнокультурної пам’яті, виступають
стабілізуючим компонентом її змістового обсягу.

За своїми ідейно-естетичними характеристиками варіант традиційної
структури має відповідати логіці еволюції персонажів у новій
культурно-історичній дійсності, не допускається і повне руйнування
основних характеристик загальновідомого матеріалу (виняток становлять
апокрифи і пародії). У більшості нових версій традиційного
сюжетно-образного матеріалу в трансформованому вигляді зазвичай
зберігаються істотні риси загальновідомих ситуацій і мотивувань, які
гарантують їх пізнавання для читача, що є вихідною передумовою для
встановлення характеру переосмислення класичних зразків.

Акумулюючи в різних аспектах багатовіковий досвід людства, традиційні
сюжети й образи в новій соціально-історичній та культурній дійсності
спочатку пристосовуються до вимог іншого національного середовища, а
потім переходять на вищий, порівняно з попередніми інтерпретаціями,
ідейно-тематичний рівень сприйняття, моделювання і пізнання дійсності.
Завдяки високому ступеневі концентрації соціально-етичних універсалій в
традиційних структурах вони сприяють створенню в контексті літературного
твору своєрідної “програми” можливих дій індивіда в тій чи іншій
екзистенційній ситуації. У цьому особливо важливу роль відіграє
принципова багатофункціональність традиційного матеріалу, яка найчіткіше
виявляється при впливі на нього колізій і проблем нового часу. З одного
боку, традиційні сюжети є своєрідною формою універсальної пам’яті, яка
зберігає й осмислює загальнолюдський досвід (величезна кількість
життєвих ситуацій колись, хай і в інших умовах і формах, вже виникала
перед людством, яке було змушене виробити своє ставлення до них); з
іншого — етична імперативність більшості легендарно-міфологічних
структур при накладенні її на реалістично-життєподібний план
літературного твору формує особливу систему ціннісних орієнтирів.

Наявність у структурі твору загальних етичних координат істотно посилює
аксіологічні критерії поведінки особистості, яка в конкретних життєвих
ситуаціях або підноситься над буденністю, або демонструє духовну
невідповідність тим ідеям і уявленням, носієм яких є традиційний
персонаж. Не випадково письменники часто використовують прийом
порівняння своїх героїв з легендарно-міфологічними, літературними та
історичними персонажами. Завдяки таким зближенням у творі виникають
додаткові асоціативні перегуки сучасного та вічного, реалістично-
життєподібного плану з його загальнокультурним змістом.

Цей прийом досить активний у фантастичних версіях міфів і легенд, які
лежать за межами їх реалістичних пояснень, одночасно наближуючи
надзвичайне до зрозумілого і буденного. Використовуваний у таких
випадках прийом ретрополяції дає змогу істотно активізувати принцип
комбінаторності сюжетних колізій у традиційних структурах, змінювати їх
смислову орієнтацію аж до створення апокрифічних версій [3‚ с. 6].
Поєднання легендарно-міфологічного матеріалу з реаліями певного
історичного контексту припускає надання міфологічним антиноміям
переконливого соціально-історичного та психологічного пояснення, руйнує
стереотипи їх тлумачення. Іншими словами, між різними
культурно-історичними шарами вселюдського мислення виникає своєрідний
діалог, який сприяє глибинному проникненню в закони розвитку обох
дійсностей. Несподіваний сюжетний хід, придуманий письменником, не
тільки дає псевдонаукове пояснення загальновідомих ситуацій, але й
частково визначає напрями подальшої еволюції традиційної структури [3‚
с. 4].

Змістова місткість і багатозначність класичних сюжетів дає їм змогу
вступати в процесі творчого перероблення в різні структурно-змістовні
зв’язки, внаслідок чого в новому варіанті формуються оригінальні подієві
й семантичні домінанти. Слід наголосити, що більшість версій традиційних
сюжетів та образів у літературі ХХ ст., незважаючи на формальне
дотримування часових і топографічних координат орієнтовані переважно на
сучасність. Це означає, що конкретне трактування сюжету завжди прямо чи
опосередковано пов’язане з проблематикою епохи-реципієнта, тому його
потрібно розглядати не як абстрактний художній експеримент, а як реакцію
автора на деякі події та процеси конкретно-історичної дійсності [2‚
с. 4].

Конкретний традиційний сюжет після певного періоду функціонування
набуває стабільних формально-змістовних характеристик, які визначають
специфіку його читацького сприйняття. До того ж смисловий обсяг
традиційних сюжетів орієнтований на їх початкові характеристики, і
культура використовує їх як своєрідні художні емблеми та символи.
Загальновідома структура в певному сенсі втрачає здатність до подальшого
подієвого і проблемно-тематичного розвитку і стає літературним штампом.
Однак у якийсь момент функціонування традиційного матеріалу з’являється
інтерпретація, що робить неможливим або небажаним використання
загальновідомих сюжетних колізій і мотивувань (епігонських переробок та
обробок ми не враховуємо), ніби “перевертає” усталене уявлення про цей
матеріал.

У літературі ХХ ст. традиційні сюжети функціонують не як “власність”
культури, що створила їх, а, зберігаючи національну своєрідність
протосюжету, демонструють тенденцію до принципової інтернаціоналізації
своїх формально-змістових характеристик. Загальновідомість традиційних
структур і всечасова універсалізація їх проблематики визначають те, що
різні національні культури звертаються до них у певні історичні епохи,
трактують в подібних ідейно-семантичних аспектах.

Література

Брехт Б. Обработки. — Москва: Искусство, 1967. — 487 с.

Нямцу А. Е. Идеи и образы Нового Завета в мировой литературе. —
Черновцы: Рута, 1999. — Ч. 1. — 328 с.

Нямцу А. Е. Поэтика традиционных сюжетов. — Черновцы: Рута, 1999. — 176
с.

Нямцу А. Є. Традиція у слов’янських та західноєвропейських літературах
(проблеми теорії). — Чернівці: Рута‚ 2001. — 152 с.

Нямцу А. Е. Легендарные образы в литературе. — Черновцы: Рута‚ 2002. —
175 с.

Нямцу А. Е. Поэтика современной фантастики. — Черновцы: Рута‚ 2002. —
Ч. 1. — 240 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020