UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваАрхетипна критика \"Книги шкіців\" Вашингтона Ірвінга(реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось5072
Скачало320
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Архетипна критика "Книги шкіців" Вашингтона Ірвінга

 

 

Передтечією архетипної критики вважають порівняльну антропологію

Дж. Фрейзера, який виявив елементарні, першоосновні моделі міфу та

ритуалу, що повторюються посутньо в легендах та церемоніях багатьох

культур. Водночас фундаментальною для архетипної критики є аналітична

психологія К. Г. Юнга, що визначає архетип як „первісний образ”, „слід

пам’яті” про багаторазово повторювані паттерни (моделі) досвіду наших

далеких пращурів або позасвідому „диспозицію”, яка структурує нашу

свідомість. Відтак архетипи творять „колективне несвідоме” людського

роду, яке відбивається у міфах, релігії, снах, фантазіях і, звісно, в

художній літературі.

 

Літературознавча архетипна критика, зімпульсована значною мірою працею

М. Бодкіна „Архетипні паттерни в поезії” (1934), розквітла як самобутня

тенденція в 50-60-х роках XX сторіччя. У ній термін „архетип” набуває

значення частоповторюваних наративних структур, видів дії, типів

характерів та образів, які часто знаходять у величезному масиві

літератури, у міфах, снах-мріях, навіть в усталених формах соціальної

практики. Такі архетипи, як вважають, віддзеркалюють універсальні,

найпростіші, первісні моделі ментальності, що при ефективному художньому

втіленні викликають глибоку й потужну реакцію в читача. Деякі критики

відкинули юнгіанську ідею „колективного несвідомого” – для них, за

словами Нортропа Фрая, ця теорія є „непотрібною гіпотезою”, бо

повторювані архетипи просто „є”, „існують”, „незважаючи на те, як і

звідки вони з’явилися”.

 

Г. Найт, Р. Грейвс, Ф. Вілрайт, Р. Чейз і Дж. Кемпбел акцентують

повторюваність міфологічних структур у літературі, що, на їхнє

переконання, значно ближчі до першоосновних архетипів, аніж витончені

витвори софістикованих письмовців. Зокрема тема „смерть – відродження”,

на їхню думку, є „архетипом архетипів”, бо вона закорінена в циклічний

колообіг життя, дуже часто трапляється в примітивних культах „вбивства

царя”, міфах, де боги вмирають, аби відродитись, численних інших творах,

також у Біблії, Дантовій „Божественній комедії”, Колріджевій „Пісні про

старого мореплавця” тощо. Найчастіше в літературі спостерігаються такі

архетипи: небесне сходження; пошук батька; образ „Рай – Аїд”;

Прометеївський герой-бунтар; цап-відбувайло; богиня землі та фатальна

жінка [8, p. 3].

 

Н. Фрай в „Анатомії критики” (1957) розвинув „свій” архетипний підхід,

скомбінувавши типологічну інтерпретацію Біблії та концепцію уяви

(imagination) У. Блейка. Вчений виходить з того, що тотальність

літературних творів конституює „самодостатній літературний універсум”,

сформований упродовж багатьох сторіч людською уявою для того, щоб

інтегрувати „ворожу” або „байдужу” природу до стійких архетипних форм,

які слугують для задоволення людських (гуманних) бажань і потреб. У

„літературному універсумі” Н. Фрай розрізняє чотири головні міфеми, що

відповідають чотирьом порам року і задіяні в чотирьох основних жанрах:

комедії (весна), романтичному творі (літо), трагедії (осінь) і сатирі

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ