UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПрирода панеґіричного жанру в українській поезії (XVII – початок ХІХ ст.) (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2528
Скачало211
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Природа панеґіричного жанру в українській поезії (XVII – початок ХІХ

ст.)

 

 

У другій половині XVII ст. закінчується розпочате ще наприкінці XVI ст.

узгодження жанрової системи української поезії з тією жанрово-стильовою

системою, що була теоретично розроблена в західноевропейських шкільних

курсах поетики [8, с. 36]. На українські терени перенесення нових

жанрових модифікацій, що складалися з елементів класичних (або античних)

і новоевропейських (християнських і автохтонних, почасти “поганських”),

відбулося за посередництвом шкільної освіти. Цей процес був зумовлений

духовними потребами України, що формувалася як новоевропейська політична

потуга: нові тенденції в розвитку ориґінального письменства частково

отримувало імпульс ззовні, головно через польське посередництво

(“латинізація” українського шкільництва в першій третині XVII ст.).

Основним центром, де формувалися нові жанри, у XVII і на початку XVIII

ст. була Києво-Могилянська колегія, як перед нею у XVI ст. – Острозька

академія. Українські шкільні курси спиралися на відповідні підручники і

трактати італійських гуманістів, зокрема, на „Поетику” Юлія Цезаря

Скаліґера (1561) та „Поетичні настанови” Якова Понтана (1600) [7,

с. 172–173].

 

Розглядаючи жанрові форми тогочасної української поезії, потрібно

враховувати прикладне призначення віршованих творів. Особливу категорію

становить панеґіричне віршування: похвальні та вітальні вірші, “побудки”

до меценатства, треноси (похоронні плачі або уславлення померлих

церковних, громадських, культурно-просвітних діячів), орації були

улюбленим жанром українських схоластичних (тобто пов’язаних зі школою)

поетів, за що промовляє безліч текстів – і рукописних, і друкованих [1,

с. 638]. Чим же зумовлено те, що давні українські поети (або

“схоластичні піїти”, як називав їх акад. Олександр Білецький) так

захоплювалися похвалою і прославлянням своїх меценатів? Невже мав рацію

один з найперших істориків українського письменства Микола Сумцов, який

вважав це явище за “явне свідчення загального занепаду духовного життя,

явний доказ втрати строгого духовного критерію в галузі політичної та

наукової діяльності” [13, с. 12]? Українські поети-панеґіристи вдавалися

до похвал шляхті, козацтву й міщанству, до уславлення різних подій, що

мали, на їхню думку, історичне значення, зважаючи на одну прикметну

рису, яка була продиктована, як це доказав акад. Володимир Перетц у

своїй розвідці „Из наблюдений над украинским виршеписанием XVI–XVII

вв.”, не самою тільки літературною модою: “Участь українських маґнатів

разом з міщанами та дрібною шляхтою, хоч і з різних позицій, в захисті

національної культури (...) викликала і в письменницькому середовищі,

яке виражало настрої цих верств населення, прагнення прославити

зверхників, котрі об’єдналися з ними. І тому, якщо польські автори,

наслідуючи західноевропейську моду вміщувати перед текстом книг

віршовані епіграми на честь меценатів, могли обмежуватися майже виключно

оспівуванням їхньої шляхетності і пожертв на користь науки і культури, –

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ