.

Готика як принцип самоорганізації тексту в оповіданні «Примари несвізького замку» Олекси Стороженка (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
348 3719
Скачать документ

Реферат на тему:

Готика як принцип самоорганізації тексту в оповіданні «Примари
несвізького замку» Олекси Стороженка

Інтерес до готики виник у другій половині XVIII століття на теренах
Англії. Першим готичним романом вважають твір Г. Волпола „Замок Оранто”.
Письменниця Клара Рів, класифікуючи свій твір „Старий англійський барон”
як „a gothic story”, відносить роман Г. Волпола до „romance”. Адже саме
в англійському літературознавстві співіснували два терміни „romance” і
„novel”. Для „romance” характерні героїчна фабула, вигадані особи і
реалії, а „novel” містить „картину реального життя і сучасних авторові
звичаїв” [1, с. 16].

Отже, готичний роман своїм корінням сягає такого жанру, як „romance”, що
свого часу був наслідувачем казок. Внаслідок цього у творах такого типу
поєднуються реальні та фантастичні події. А сам готичний роман має дві
лінії: 1) емблема середньовіччя як епохи; 2) опис жахів.

В українській літературі не зустрічаємо цих двох ліній, бо розвинулась
лише одна з них – тема „жахів”, її національні джерела сягають епохи
бароко. Готичні мотиви вперше з’являються ще в барокових творах, де
„гостроти набули тема смерті, страхів перед потойбічним світом, де
людина опиняється під владою темних диявольських сил” [2, с. 157].
Елементи готики трапляються і в романтичних творах. Зокрема,
І. Лімборський, виділяючи „тему жахів” в українській літературі,
зазначає, що роман Олекси Стороженка „Марко Проклятий” має готичні риси,
а образ Марка Проклятого відтворено за традиціями готичного твору.

„Марко Проклятий” – не єдиний твір Олекси Стороженка, у якому є ознаки
„gothic story”: дія відбувається у напівзруйнованому замку; подвійна
інтерпретація фабули; фантастичні герої; сюжет традиційний,
однолінійний; історичний час умовний; символічний характер образів. 1846
року письменник написав оповідання російською мовою „Примари Несвізького
замку”.

Можливо, причиною створення цього оповідання було перебування Олекси
Стороженка у Несвіжі й особливо те, що він побачив, як „минає слава
світу”. Адже Олекса Стороженко сподівався оглянути розкішну резиденцію,
а натомість перед ним постала картина руйнування. Так безтурботні
самовольці підготували безславну долю своїм нащадкам.

Події в оповіданні відбуваються у замку – напівзруйнованій стародавній
резиденції князів Радзивілів. Несвізький замок справив на автора гнітюче
враження: „мені довелось побачити не розкішні покої палаців, а жахливу
руїну” [4, с. 181]. Колишні блиск і велич давно втрачені, й атмосфера в
резиденції навівала невимовні нудьгу і сум. Хоча, на думку автора,
вартим уваги була галерея портретів. „У тих двох залях, де я влаштував
собі приміщення, висіло понад 40 портретів, змальованих на увесь зріст,
що гордо проглядали з височини свого місця…” [4, с. 182]. Вони
залишились чи не єдиним натяком на колишню славу і міць. Адже інші зали
зберегли лише свої величні назви – „королівська, золота, мозаїкова,
гобеленова, проте рука часу стерла все…” [4, с. 181]. Стіни були
вкриті цвіллю, на стелях де-не-де обвалилось вапно, предмети розкоші
(мармур, бронза, коштовні різьблені меблі, скульптури і картини) були
поламані або знищені, а деякі просто вивезені з замку. Тому, напевне,
саме в такому місці могли б відбутися незвичайні пригоди. Недарма автор
малює таку картину: „в порожніх залях з покорченими паркетами й
повибиваними шибками страшенно завиває вітер…” [4, с. 181]. І це
навіває певний страх, нагадує твори про покинуті замки, де єдиними
володарями були вітри і де могли відбутись фантастичні події.

Сюжетно-композиційною особливістю „Несвізького замку” є те, що цей твір
можна вважати „я – оповіданням” [2], бо наратор і автор – одна й та ж
особа. Але оповідач не активний учасник подій, а спершу уважний слухач,
а потім випадковий спостерігач. Адже управитель замку був цікавим
співрозмовником. Він досконало знав біографію Радзівілів і захоплено
розповідає про їхнє життя. Серед цих самовольців були войовничі
паливоди, реформатори, безтурботні гуляки. Вони дуже часто були опорою
для Речі Посполитої чи її руйнівниками. Управитель у хронологічній
послідовності розповідає про діяння кожного з Радзивілів та їх вплив на
хід історичних подій. Автор дізнається про Януша Радзивіла, який був
одним із найвойовничіших князів; про Януша – реформатора, який
відстоював православ’я; про Миколу Чорного, що підтримував російську
народність і боровся проти об’єднання Литви і Польщі; про Криштофа, що
„за порадою кардинала Гозіуша ввів до нашої країни (Польщі) єзуїтів” [4,
с. 182]. Та попри все управитель не висловлює власної думки перед
урядовцем, він просто констатує факти.

$

?

?

Ae

E

I

I

O

e

oe

02jt„

?????????3?е існував справжній історичний час. Адже відбулась зустріч
людей з різних століть. Хоча кожен з них знав лише те, що все вирішує
король у Варшаві. „– До Варшави, до Варшави! – почувся загальний крик. –
Хай король сам нас розсудить!” [4, с. 184]. Вони були впевнені, що
король розсудить по справедливості. Але ось тут втручається управитель,
якого можна вважати мостом зв’язку між реальним і потойбічним світом.
Він – реальна людина, яка намагається їх зупинити і пояснити, що зараз
XIX ст. і давно нема ні короля, ні Речі Посполитої, а ці землі належать
Російської імперії. З цієї миті управитель спілкувався з примарами, як з
людьми. А вони і справді реагували на почуту інформацію, як живі, бо
обурювались, погрожували, прагнули знайти винного і покарати.
Найкумеднішим для автора виявилось те, що дехто з Радзивілів викрикував:
„Єще польська нє згінєла, доки ми жиємо!” [4, с. 184]. Та управителя,
активного учасника цих подій, це не розсмішило, і він вів далі розмову
про те, що при владі російські чиновники. Ця звістка викликала ще більше
обурення Радзивілів. Вони вирішили: „Умерти або перемогти!” [4, с. 185].
Управитель вважає, що це „жахливий намір”, бо москалі їх переловлять і
повішають. Тому він починає розповідати історію Польщі від часів короля
Стефана Баторія.

Якщо вважати, що реальність є обрамленням для основного фантастичного
сюжету, тоді втручання управителя в розмови примар є вриванням
реальності у фантастичний світ, а не навпаки. Управитель ставиться до
привидів як до живих і змальовує їм політичну ситуацію у Польщі. Тепер,
при пануванні російського царя, не можна розмовляти польською мовою, без
дозволу будувати кляштори і навіть ремонтувати каплиці. Ведеться
політика повного зросійщення земель, які знаходяться під владою
Російської імперії. Та автор розкриває не лише сучасний
соціально-історичний хронотоп, він прагне показати причини занепаду
Польщі, використовуючи ретроспекцію. За допомогою діалогу управителя з
якимось із Радзивілів розкривається певний історичний період, коли той
магнат мав змогу скерувати події у те чи інше русло або все-таки
скерував їх і змінив долю Польщі. Тепер управитель говорить відверто,
вказуючи на помилки тих Радзивілів, які обирали неправильний шлях або
взагалі займались особистими проблемами. Так виникає паралелізм, адже
автор недавно чув про кожного з Радзивілів, а тепер він чітко відстежує
історію роду в історії Польщі. Знов згадуються князі Януш Войовничий,
Януш Реформатор, Криштоф і, звичайно, „пане-коханку”. Через те, що
відбуваються фантастичні події, можна говорити відкрито. А отже,
висвітлювати справжню політичну ситуацію, не боячись переслідування за
правду, яка не сподобається можновладцям. Так виявляється, що
винуватцями загибелі Польщі стали єзуїти, які дисципліною гнітили шляхту
і зробили її маріонеткою у власних руках. Вони розпалили міжусобну війну
Польщі та України. До того ж, поляки настільки прагнули влади, що їх не
навчили ніякі втрати, порушення, руйнація. І навіть, коли Олександр І
взяв землі під опіку, поляки не змогли відмовитись від прагнення мати
необмежену волю, тому повстали і втратили всі привілеї. Вони повстали.
Весь тягар революції був на плечах ксьондзів і панянок. Цей виступ проти
влади був невдалий. З лісів молодь „хлопи повитягали за чуби, і справа
кінчилась перами в слідчих і військово-судових комісіях…” [4, с. 188].
Кожен з князів зробив власний висновок про причину поразки, але всі
Радзивіли погодились з думкою управителя і вирішили залишитися у рідному
замку.

Хоча в оповіданні більшу увагу зосереджено на причинах занепаду Польщі
та її історії, а про сучасну політику згадано між іншим, автор прагнув
показати політичну ситуацію в Російської імперії. А готичний твір, маючи
ознаку подвійного розкриття фабули, підходив якнайкраще для розгортання
таких подій.

Саме жанр впливає на створення системи образів, тому в оповіданні є лише
три реальних персонажі й безліч фантастичних героїв. Завдяки примарам
чітко розкриваються події минулого. Особливого значення набули п’ять
персонажів, образи князів Радзивілів. На перший погляд, вони не є
цілісними, бо в тексті з’являються епізодично: то про них згадують, то
князі щось говорять. Але завдяки певній системності, послідовності появи
в тексті ці п’ять образів вимальовуються досить чітко до кінця твору. Є
змога простежити розвиток їхніх характерів.

Для динамічності розгортання сюжету викорисано діалог.

Образ наратора в оповіданні чітко окреслений, але його роль у творі
незначна (це просто спостерігач).

Головним героєм є управитель. Цей образ містить у собі символічний
характер. Передусім – це всезнаючий герой, який дає відповіді на
будь-які запитання, є тією ланкою, що пов’язує між собою ці два світи.
Знання управителя – це рушій для подорожі в часі. Він частково висловлює
думки самого автора, але цей образ самодостатній.

Третій реальний персонаж – служник, який розбудив автора і той зрозумів,
що це лише сон, бо „портрети висіли на своїх місцях, укриті копоттю
кількох віків і грубим шаром пороху” [4, с. 189].

Отже, оповідання „Примари Несвізького замку” можна було б класифікувати
як „gothic story”, адже є достатньо ознак готичного твору, зокрема,
події відбуваються у напівзруйнованому замку, історичний час – умовний,
присутність фантастичних героїв – примар, втручання реальності у світ
фантастики, певна символічність образу управителя.

Автор використовує готику як принцип самоорганізації тексту для
розкриття політичної ситуації у Російській імперії у XIX ст., спираючись
на ознаку готичного твору – подвійної інтерпретації фабули, що дає
підстави відкрито говорити про заборонені речі.

ЛІтература

Жанровые разновидности романа в зарубежной литературе XVIII–XX веков. –
Киев; Одесса, 1985. – 148 с.

Легкий М. Форми художнього викладу у малій прозі Івана Франка. – Львів,
1999. – 154с.

Лімборський І. Західноєвропейський готичний роман і українська
література // Всесвіт. – 1998. – № 5-6. – С. 157-162.

Стороженко Олекса. Примари Насвізького замку // Стороженко Олекса.
Твори: У 4 т. – Харків, 1931. – Т. 4. – С. 181-189.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020