UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваІнтертекстуальність – автоінтертекстуальність: до постановки питання(реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось7149
Скачало381
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Інтертекстуальність – автоінтертекстуальність: до постановки питання

 

 

На сучасному етапі розвитку літературознавства актуально звучить

проблема міжтекстової взаємодії у сфері художнього дискурсу, що

становить основу інтертекстуальних досліджень. Щодо визначення

“інтертекстуальності”, то воно може видозмінюватися “залежно від

теоретичних і філософських передумов, якими керується кожний учений” [2,

с. 218]. Існує низка трактувань цього терміна. Вперше його вжила

Ю. Крістева у статті “Бахтін, слово, діалог і роман” (1967). Поштовхом

для цього послужила праця М. Бахтіна “Проблеми змісту, матеріалу і форми

у словесній художній творчості” (1924). Дещо пізніше вчений розробив

теорію поліфонічності тексту, у центр якої поставив поняття “чужого

слова”. Він доводив, що кожний вислів є ланкою в ланцюгу і поза його

межами не може бути вивчений. Окрім цього, в основі досліджень

М. Бахтіна лежить ідея “неоднорідності тексту” і наявності декількох

“текстів у тексті”. Теорія засновників постструктуралізму і

постмодернізму (Ж. Дерріда, М. Фуко, Р. Барт, Ю. Крістева та ін.),

завдяки дослідженням яких інтертекстуальність набула поширення,

співзвучна з ученням російського дослідника. Зокрема Ю. Крістева наділяє

текст властивістю “автономного існування і здатністю “прочитувати”

історію” [2, с. 217]. Вона зазначає, що “для суб’єкта, який пізнає,

інтертекстуальність буде ознакою того способу, яким текст прочитує

історію і вписується в неї” [3, с. 123]. Російський дослідник І. Смирнов

трактує цей термін як властивість тексту формувати свій зміст (повністю

або частково) засобами посилань на інші тексти [3, с. 12]. Ж. Женетт

визначає це поняття як “співприсутність” в одному тексті двох чи більше

текстів. Окремі теоретики називають інтертекстуальністю взаємодію

внутрішньотекстових дискурсів: дискурсу оповідача з дискурсом

персонажів, одного персонажа з іншим і т. д. [2, с. 198].

 

Загальним для всіх дослідників є твердження, що будь-який текст є

“реакцією” на попередній. Поширеним у літературознавстві є визначення

інтерекстуальності, що належить школі Барта-Крістевої. Вони тлумачать

цей термін як властивість будь-якого тексту вступати в діалог з іншими

текстами. “Канонічне формулювання” [2, с. 218] поняттям

“інтертекстуальність” та “інтертекст” дав Ролан Барт: “Кожний текст є

інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш чи

менш упізнаних формах: тексти попередньої культури і тексти навколишньої

культури. Кожен текст – це нова тканина, зіткана зі старих цитат. Уривки

культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом

і т. ін. – всі вони поглинуті текстом і перемішані в ньому, оскільки

завжди до тексту і навколо нього існує мова. Як неодмінна передумова для

будь-якого тексту, інтертекстуальність не може бути зведена до проблеми

джерел і впливів; вона є загальним полем анонімних формул, походження

яких рідко можна простежити, без свідомих або автоматичних цитат, що

подаються без лапок” [1, с. 418] .

 

Концепцію інтертекстуальності можна розглядати, з одного боку, як

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ