UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваДрама абсурду, або те трикляте колесо (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2470
Скачало217
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Драма абсурду, або те трикляте колесо

 

 

Борис Антоненко-Давидович дебютував у літературі у 1923 році як автор

оповідання “Останні два” (ж. “Нова громада”, Київ). У 1925 році

з’являється перша збірка оповідань “Запорошені силуети”, про яку

схвально відгукнулися критик, а два роки потому – повість “Смерть” (ж.

“Життя й революція”). Уже цей твір засвідчив, за словами знавця і

дослідника творчості Б. Антонека-Давидовича Леоніда Бойка, що “в

літературу прийшов письменник самобутній і талановитий, суворий реаліст

із досить гострим, сатиричним поглядом на життя і з чималою дозою

іронії, скепсису та іскристого гумору в змалюванні дійсності”,

письменник “дошкульний і, сказати б, інтелектуально роздратований” [2,

с. 7]. “Сибірським новелам” іще передуватимуть самовіддана наукова та

літературна праця, а також – арешт, ув’язнення, довгі роки позбавлення

волі – 24 “мертві роки”, втрата будь-якої надії на звільнення і майже

повне виснаження – аж до неможливості перевтілюватися на персонажів ще

не написаних творів. І все ж у цій життєвій круговерті письменник не

втратив ані наснаги до творчості (знову почав писати з 1953 року), ані –

що найдивовижніше – віри у свою щасливу долю, яка судила йому не тільки

шляхи поневірянь, але й пожаданий шлях повернення: до свободи, до

батьківщини, до мови і до літератури. Література ж для нього була “не

шлях до легкої слави, не спосіб заробітку і не розвага на дозвіллі, а

чесне служіння народові, народному ділу, народній ідеї” (“В літературі й

коло літератури”) [3, с. 257].

 

Б. Антоненко-Давидович завжди залишався у своїх творах реалістом.

Здавалося б, що простішого може бути для читання і розуміння? Однак

вдумливий читач, котрий у творі літератури прагне бачити дещо більше,

аніж сам художній твір, обов’язково стикається з проблемою: з якими

власними словами можна підійти до того, що мовлено з максимальною

прозорістю і вивершеністю? У приватному листі Б. Антоненко-Давидович

гірко іронізував над своєю долею: “Ну, що ж – доведеться писати “для

вічності”, відкладаючи написане в папку “Як умру, то поховайте…” [3, с.

265]. Цьому пророцтву судилося здійснитися, і не тільки у сенсі

іронічному. Але писання “для вічності” вимагає від письменника особливої

відповідальності. Немає виправдання тим, що “на часі”; єдиний спосіб не

втратити актуальності для читача – писати про те, що стоїть поза часом,

а отже, йому не підвладне, непроминальне.

 

“Сибірські новели” розповідають про події, які невпинно віддаляються від

нас в історії; звичайно, це не поодинокий зразок прози саме такого типу.

У чому ж полягає загадка їхньої, так би мовити, “придатності для

читання”? Здається, автор сам встановив критерій творчості: “Не тому

часто з більшою охотою читають твори класиків, що там написано про

минуле життя, а тому, що багато сучасних письменників пишуть про

теперішнє життя гірше, ніж класики писали про своє” [1, с. 15].

 

Борис Антоненко-Давидович був не тільки хорошим оповідачем, але справді

хорошим письменником, який зумів здолати фатальний рубіж пера і паперу.

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ