.

Листи Євгена Маланюка до Євгена-Юлія Пеленського. Рік 1931 (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
206 2370
Скачать документ

Реферат на тему:

Листи Євгена Маланюка до Євгена-Юлія Пеленського. Рік 1931

1930 р. польська влада, налякана поширенням пластового руху на
українських землях, заборонила його на підвладних їй територіях України.
У зв’язку з цим наступного року у Львові на основі видавничого
кооперативу “Вогні”, завданням якого було друкувати твори т.зв.
пластових письменників, був створений однойменний “часопис для
української молоді”. Його першим редактором став 23-річний Є.-Ю.
Пеленський – маґістр слов’янської філології, минулорічний випускник
(1930 р.) Львівського університету.

У Львові Є.-Ю. Пеленський був відомою особистістю в літературних колах,
зокрема, через приналежність до гуртка молодих літераторів “Листопад”,
до якого також входили Б.Кравців, В.Янів, В.Ковальчук та низка інших
письменників націоналістичної орієнтації. “Листопадівці” тісно
співпрацювали з “Літературно-науковим вісником” Д.Донцова, зокрема, і
Є.-Ю.Пеленський. Не виключено, що саме через Д.Донцова молодий редактор
щойно заснованого журналу зумів навести контакти з уже відомим на той
час поетом Є.Маланюком, який жив тоді у Варшаві зі своєю другою дружиною
Богумілою Савіцькою. Підґрунтям такого припущення може служити факт
досить довготривалих зв’язків Є.-Ю.Пеленського з Д.Донцовим, чому є
письмове підтвердження [2].

З першого невеличкого листа Є.Маланюка до редакції журналу “Вогні”, що
зберігається у фондах відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки
НАН України ім. В.Стефаника разом з іншими його листами до Є.-Ю.
Пеленського (Архів Є.-Ю. Пеленського. Ф. 75. Папка 2), з’ясовуємо, що
листування цих двох визначних діячів нашої культури, яке згодом
переросло в добрі приятельські стосунки, розпочалася, очевидно, з
пропозиції надіслати для публікації в журналі дещо з творів Є.Маланюка,
а також вислати передплату на журнал.

Отож, навряд чи Є.Маланюк знав про Є.-Ю. Пеленського, але висловив своє
“бажання чимсь” “бути корисним” для нового українського журналу. Його
відповідь досить стримана, але й “обіцяюча”. Загалом у 1931 р. Є.Маланюк
опублікував у “Вогнях” лише три свої поезії, але в особі головного
редактора журналу він знайшов захопленого прихильника своєї творчості,
який водночас став і активним популяризатором та інтерпретатором її, а
також зберіг нам безцінні свідчення, що проливають світло на формування
поглядів поета, а також на їхню еволюцію, дають нам можливість заглянути
у його творчу лабораторію, краще збагнути його поетичну історіософію та
й у цілому доповнюють наші уявлення про український літературний процес
1930-х рр.

Нище у хронологічній послідовності подані шість листів Є.Маланюка до
Є.-Ю. Пеленського, а також відповідь редактора журналу “Вогні” на другий
лист поета. Очевидно, це копія листа Є.-Ю. Пеленського без зазначення
дати написання, але зміст її свідчить, що вона є своєрідним містком між
другим і третім листом Є.Маланюка. Поміщена вона під № 2а й подана
курсивом. Зберігається також у фондах відділу рукописів ЛНБ НАН України
ім. В.Стефаника (Архів Є.-Ю. Пеленського. Ф. 5. Папка 1.). Поки що
єдиний, на жаль, з відомих нам листів Є.-Ю. Пеленського до Є.Маланюка
важливий тим, що демонструє його неабияке захоплення збіркою “Земля й
залізо” та історіософією поета в цілому. Можливо, це захоплення дещо
гіперболізоване, але по-молодечому щире. З подальших листів Є.Маланюка
ми відчуваємо його самотність на чужині, часто й незрозумілість у
своєму, зокрема, українському оточенні, тому листи, а найважливіше –
турботи – молодого (Маланюк майже на одинадцять років старший за
Пеленського) прихильного літератора, редактора й видавця до нього
сприймає навіть як незвичні.

“Инші народи – пише Є.Маланюк, – щасливіші. Махар (чех) оповідав мені,
що завжди мав видавця, який не конче розумівся на його творах, але
розумів, що ті твори потрібні.

Я навіть вже помирився з такою долею. І тому Ваші листи приймаю зі
зворушенням і… подивом – не гнівайтесь…” (лист № 6).

Гірко, самотньо й покірно звучать слова “Шановного і Дорогого Маестро”…

Є.Маланюк не надто поквапливо сприйняв приязнь свого нового прихильника.
Лише в останньому за 1931 р. листі (зауважимо, що він написаний 31
грудня – у такий день не кожному пишуть листа) він звернувся до нього як
до “Шановного Приятеля”. У подальші роки ця форма звертання стане
звичною.

“Залізних імператор строф” давав важливі поради молодому редактору
“Вогнів”, а пізніше “Дажбога” щодо мовних проблем у цих видання, їх
тематичної спрямованості. Надсилав “доручення”, вказував теми для
публікацій, авторів – для перекладу, сприяв залученню до співпраці з
журналами, редагованими Пеленським, відомих українських
письменників-еміґрантів, сам друкував у них власні твори. І в результаті
їхня співпраця переродилася в добрі приятельські стосунки, про що й
свідчить їхнє листування, започатковане 1931 р.

Цікавішим, зокрема, є лист Є.Маланюка від 23 листопада 1931 р. Він
засвідчує генеалогію історіософічних ідей поета. Деякі доповнення до
цієї ж теми знайдемо й у листі від 31 жовтня цього ж року.

Листи цікаво ілюструють як часом спонтанний Є.Маланюк все ж неквапливо
виношував свої думки. Зокрема, згадуваний останнім лист (від 31 жовтня)
подає приклад його довготривалих роздумів над постаттю та творчістю
І.Франка. Так, одну зі свої статей про нього – “Франко незнаний” – він
напише 1956 р. і завершить цитуванням вірша “Опівніч. Глухо. Зимно.
Вітер віє…” У примітці Є.Маланюк пояснить: “Цю поезію в травні 1926 р.
почув я з уст Наталії Дорошенкової, майстра рецитації і людини
виняткового відчуття поезії. Пам’ятаю після панахиди по Петлюрі
зібралося невелике товариство у винарні “Куманово” (Прага). Були то
Дмитро Антонович, Василь Біднов і чоловік пані Наталії. Гаряче й
темпераментно доводив щось Антонович, опонував йому Біднов, Дорошенко
уважно слухав. А пані Наталя якимсь металевим шепотом в саме вухо мені
читала цей Франків твір… І досі мені звучить той страшний шепіт: “– А
серце в мене вижерла гадюка” [4, с. 90].

Отож, Є.Маланюк почув Франків вірш уперше 1926 р. У листі від 31. Х.
1931 р. він просить знайти його Є.-Ю. Пеленського. На жаль, останній не
зумів виконати прохання поета. Та Є.Маланюк продовжив пошуки, і лише
1956 р. вірш став чудовим завершенням статті про І.Франка. Водночас
приклад демонструє, у яких важких умовах браку потрібної інформацію
змушений був працювати Є.Маланюк, а з ним і всі ті, хто творив
українську науку й культуру в еміґрації.

І ще одна деталь. У цьому ж листі від 31. Х. 1931 р. читаємо: “Франко –
це тема епічної поеми – minimum. Радше –траґедії”. Лише через 25 років у
згадуваній статті Є.Маланюк тепер уже публічно повторив трохи
модифікованою свою думку: “Франко-поет – це тема для поеми, вірніш –
повісти, яка колись, напевно, буде написана” [4, с. 88].

Цінність листування ще й у тому, що допомагає встановити авторство
деяких анонімний статей, зокрема, у журналі “Вогні”. Так, у числі 10
(19) за травень 1932 р. знаходимо статтю під загаловком “Євген Маланюк.
І” без посилання на автора. Це фактично рецензія на збірку “Земля й
залізо”, де сказано, що “завдатки ґеніяльної (підкреслення – М.К.)
останньої Маланюкової збірки “Земля й залізо” попадаються уже в
“Озимині” [1, с. 2]. У цій же статті також читаємо: “Страшні умовини
еміґрантського животіння, коли іноді – як каже сам Маланюк –
затрачується навіть мовну дійсність (підкреслення – М.К.) – не вспіли ще
налягти на його творчість в перших роках Визвольних Змагань…” [1, с. 3].
Досить лише співставити наведені фрагменти зі статті (зокрема, звернути
увагу на наші виділення) з листом Є.-Ю. Пеленського та відповіддю
Є.Маланюка, і сумніви щодо авторства її розвіюються.

При опрацюванні рукописів листів Є.Маланюка ми намагалися якнайповніше
донести до читача усі особливості орфографії й пунктуації автора,
оскільки сам поет у цей час розглядав правопис як складову ідеологічної
протидії большевизації України, про що, зокрема засвідчує й один з його
листів до Є.-Ю. Пеленського (“Правопис не нівелюйте за ВУАН (de facto –
совітськими зразками)”[]).

Усі підкреслення у текстах листів – авторські.

Почерк Є.Маланюка складний для прочитання. Одна буква може передаватися
в нього декількома графічними знаками в межах одного тексту, а якщо
враховувати, що деякі з листів написані на поштових картках чи олівцем
на сторінках блокнота, то це створює додаткові труднощі при прочитанні.
Тому написання окремих слів, висловлювань, назв (зокрема, чужомовних)
уточнювались в інших джерелах, звірялись з іншими текстами Є.Маланюка.
Так, наприклад, поет згадує статтю Гердера “Iden zur Philosophie der
Geschichte der Menschheit” (1784-1791), помічені незначні розходження в
передачі цієї назви скореговані без посилання на деталі уточнення.

Робота над розшифруванням інших листів Є.Маланюка до Є.-Ю. Пеленського
триває.

* * *

№ 1

Шановна редакціє!

Мені дуже прикро, що нічого наразі не знайшов. Щоб підкреслити моє
бажання чимсь Вам бути корисним, посилаю цих кілька рядків.

Постараюся Вам вислати передплату – це для мене не дуже легка тепер річ.

З повагою Евген Маланюк.

25. V. [19]31

№ 2

Шановний Пане Редакторе!

Оце посилаю Вам, що знайшов. Нові речі – не дуже підходять. Але маю
надію щось написати сцеціяльно для “Вогнів”, які мене не тілько
цікавлять, а просто стають чимдалі – ближчими.

Вибачте за увагу: 1) не вжівайте терміну “радянський”, – пощо
“українізувати” те, що у всіх европейських мовах окреслюється однаково:
sowіetski, sovietique, sowietisch… etc; 2) чистіть мову (случай, сейчас,
примір), бо на загал у вас мова прекрасна в журналі і ці руссізми дуже
разять.

Дуже радий, що мій колєґа Мосендз послухався мене і надсилає Вам
матеріял.

З повагою Евген Маланюк.

[1931]

№ 2 а

Шановний і Дорогий Маестро!

Ваші дві прекрасні поезійки й цінного листа одержав. Дуже дякую. “Київ”
іде в 7. числі, епіграма піде в слідуючому. Дуже нетерпеливо виглядаю
обіцяного для “Вогнів”. Незвичайно радий, що “Вогні” Вам по нутру, за
увагу вельми вдячний.

З “урядових” іще справ мав би звідомити Вас, що від 5. числа за
матеріялами гоноруємо. Вправді поки-що смішно мало (4-8 сот за стрічку),
але як лише троха поправиться в нас справа передплат, негайно ставку
піднесемо. Поодинокі дрібні квоти запише Адміністрація на Ваш рахунок, й
перешле, як призбірається дещо більше. Згода?

– – – – – – – – –

Ще справа “від себе”.

h{

h{

h{

h{

h{

h{

h{

h{

h{

???????5

???????5?Вас може і здивував сам початок цього листа. Бачите, читав я
майже всі Ваші поезії, подобалися вони мені, але так, як багато інших.
Щойно “Земля й залізо” зробили сильне вражіння. Навіть надто сильне.

Маю вражіння, що безпечно нічого такого в нашій літературі не має, як не
рахувати “Слова” Шевченка й Українки. Чому кульгала ціла наша історія?
Чому ґеніяльний Грушевський дав лише архів, а не історію? Думаю, що
бракувало історіософічної концепції. Останніми часами в декого з
істориків вже виринала ця думка. Терлецький навіть книжку цілу писав
(Україна заборолом… перед степовиками), але лише цього року.

Що гірше, в нас не має фільософів, ні у фільософії ні тим менше в
літературі. Один Шевченко. Глибина Вашої концепції Степової Еллади
ставить Вас поруч Його.

Пишу щиро – Дорогий Маестро!

Хочу написати про “Землю й залізо” дещо. Мені було б дуже цікаво
одержати від Вас деякі вияснення: як і коли ви попали на думку цієї
прекрасної історичної паралелі? Позатим усе, що напишете мені про цю
збірку (як і загалом про свої писання) – буде мало для мене повну
вартість.

Сподіваюся, що не відмовите мені.

(Якщо Вам цікаво, то я вже… дещо про нову українську літературу
оголошував (в ЛНВ, в “Ділі”, в “Н[овому] Часі” й ін[ших].) Може й часом
натрапили.)

Ще одна заввага: це вправді до нової збірки не стосується, але – міркую
– останні пояснення не конче туди підходили. До речі: “чужих” образів у
Вас більше (Тичина, Рильськ[ий], Шевченко а особливо Рільке.) Чи любите
поезію Рільке?

[1931. Є.-Ю. Пеленський]

№ 3

23.ІХ. [19]31

Шановний Пане Редакторе!

На превеликий жаль досі ще не маю більшої речі для “Вогнів”. Але не
трачу надії, що внедовзі надішлю. З гонораром не робіть собі жадних
прикростей: Ваш гонорар мені камениці не дасть, а для “Вогнів”, певно,
кожен грош потрібний.

Мене здивували Ваші, незаслужені мною, слова про “Зем[лю] й Зал[ізо]”,
бо, правду кажучи, я не є призвичаєний до “відгуку”, – пишу завше, як в
чорну безодню. Та й книга ця мені в цім, власне, періоді не подобається.
Здається недокровною, за-теоретичною, сухою… Вона спізнилася. Взагалі,
переживаю тепер свій “небезпечний вік”. Трудно жити й творити (цеб-то –
квітнути!) в еміґраційнім вазоні, коли часами тратиш просто мовну
память.

З охотою поінформую Вас в справі моїх історіософічних пошукувань.

“Степова Еллада” – ідея власна, дійшов до неї інтуїтивно і, одного разу,
коли розводився про ню перед п. Бочковськім, він мене здивував, що ця
ідея є вже оголошена Herder’ом (1784), здається в “Iden zur Philosophie
der Geschichte”… Так що – сталося, як це завжди буває з “самоуками” (я
не маю клясичної освіти, бо скінчив реальну школу), що Америка вже була
одкрита. Правда Еллада на Україні у Гердера – Futurum, у мене ж це –
Plusqumperfectum. Власне майбутнє на Україні – в аспекті моїх
історіософічних міркувань – є Рим, як те, що має перебороти її
Елладність, до речі – затруту Іраном.

Не знаю, чи наші історики цим цікавилися. З Томашівським, який мене дуже
цікавив, познайомився листовно за 2 місяці до його смерти (за смертю –
він не відповів мені на останнього листа). Липинському багато завдячую в
площині національно-історичної “свідомости”, хоч завжди відчував його
покаліченість (апольоґія Хмеля й… що гірше! – скоропадщини).

В нашій літературі чуюся досить самотньо, – дуже неприємне почуття
часами.

Reiner’а M. Rilke’го – люблю глибоко і інтимно; для мене він – єдине
світле, що було в кінці ХІХ століття, коли було так темно і так страшно.
Тільки перекладати його ніяк не втну не тільки тому, що слабо знаю
німецьку мову, а й тому, що його дійсно трудно перекладати (= дати
еквівалєнт ліричного орґанізму). Прекрасно перекладає його – Юрій Липа.

Мені буде дуже приємно прочитати Ваші рядки про “З[емлю] й З[алізо]”,
коли схочете про ню написати; бо я фактично не маю на ню рецензії (одна
– в ЛНВ – була надто гіперболічна, друга в – большевицькім підголоску –
“Н[ові] Шл[яхи]” – була надто… нелітературна і надто примітивна).

Чи Ви знаєте п. Іванейка, що друкував в ЛНВ “Вітер”? Мене цікавить, що
це за людина.

Радий дуже Вашім листом.

З пошаною Евген Маланюк.

P.S. Ваші слова про Грушевського надзвичайно влучні. Крайній час його і
як історика теж здати до архиву. Його “ідеї” є страшні і фатальні
(1917-18-19!!!) в наслідках. Як і Драгоманов – він же в більшій мірі –
natione Rustus.

№ 4

31.Х.[19]31

Спасибі, що не забуваєте!

Ви не зважайте на мою “чеську акуратність” – я маю досить часу і тому
відповідаю в той же день. Я так і гадав, що Ви маєте якісь турботи.

Перед Франком маю той незамолимий гріх, що писав про нього більше ніж
читав його. Гріх суто – “наддніпрянський”. Одне оправдання, що відчуваю
його постать на тлі його часу дуже гостро. Франко – це тема епічної
поеми – minimum. Радше –траґедії.

М[іж] и[ншим] щоб не забути: надішліть мені за післяплатою (чи як
ліпше?) ту збірку Франка про невтілені образи (“Тату, тату…” ніч,
самота, а він каже: “не можу, не маю крови, холону”… не памятаю
дослівно), – вірші, може, найстрашнійші в світовій поезії. Колись мені
їх на ухо (в-ухо!) читала серед рестораційного галасу Пані Дорошенкова –
наша найбільша й найнещасливійша рецитаторка. Вражіння було таке, що
мороз ходив по тілі і волосся їжилося.

Отже й – “Кончакової Слави” – уви мені! – не читав. Цитату про Рим –
надішліть також – і з літопису, і з Франка.

Проблєма “Риму на Україні” – це є моя стрижньова проблєма, бо Варяги
були спробою Рима. Тільки варяги у нас хутко “українізувалися” до такої
міри, що точнісінько як селяни українські, поділили маєток між синів.
Варяго-римянство = це, властиво, єдиний і універсальний спосіб творення
державної конструкції, держ[авної] форми, бо зміст ми маємо (еллінство)
і цим змістом наші предки й напихали механізм Російської Імперії. Тільки
ж зміст цей і розсадив будинок татарського “царізму”.

Що до “Вар[язької] Бал[ади]”… Колись читав її одному “неіскушенному” (і
це добре!) і він дуже безпосередньо скрикнув: “добре! але де-ж люде?
чому жадної постаті?”

Отже це – фреска. Це – пейзаж, арена, театр майбутніх подій. Як пейзаж,
це може й нова річ в нашій літературі. Я українській пейзаж відтворив
зовсім… нетрадиційно, з якогось нашого пункту зорення.

В ЛНВ (тільки не знаю коли, чи тепер, чи в ХІІ кн.) має бути початок
“Сходу Европи” – там може ще ясніш, ще прозаїчніш, але все про те ж
саме, бо, властиво, всі мої речі написані про те саме, навіть ніби
імтимна й суто лірична “Горобина ніч”.

Шкода, що не можу видрукувати “Земну Маддону”(. Писав до “Черв[оної]
Кал[ини]”, але навіть не відповіли (!) Гектоґрафувати якось не звик,
чомусь соромно. Бо тільки друк дає почуття того, що я зробив щось і воно
вже стало окреме: пуповину одрізано. А гектоґраф – це так, як би пустив
рукопис межи люде… з кровю… з жилами…

Що до Варшави: так, з нею звязаний міцно. І, певно, це – добре. Між
земляків – мені зле завше. Навіть тут вони так денервують, що стараюся
бачитися рідко. Бо Ви ж добре знаєте, що то є – “землячок” наш en masse!
Радий був би прочитати критичну статтю: такої приємности я ще не мав.

Радий був би побачити Вас, – може колись будете тут. Правдоподібно, коли
Бог поможе, літо проведемо десь в Карпатах.

Не забувайте й надалі.

Евген Маланюк.

№ 5

7.ХІ. [19]31.

Шановний Пане Редакторе!

Вашого листа, тому що був він без адреси, дістав через адресов[ий] стіл
(бюро) лишень вчора увечері. Спасибі за листа й цитати. Вірші Франка
зовсім не на ту тему, хоч по настрою й “нічні”, – у нього “діти” = його
ненароджені твори. Але не турбуйтесь, я десь знайду. Що до фотоґрафії,
то мені здається, що для журналу може “завчасно” (я ще дуже й дуже
скромних розмірів літерат!), а для Вас надішлю, тільки мушу замовити, бо
зараз не маю.

“Зем[на] Мадд[она]” матиме до 4. арк[ушів] друку. Можна й 3. аркуші.
(Можна стиснути). Найхаракт[ерніші] вірші мої це “Напис на книзі
віршів”, – коли це Вас цікавило. Цікавить мене Ваша стаття. Вибачте, що
так коротко пишу.

Спішу Вам відповісти.

З пошаною [підпис].

№ 6

31.ХІІ. [19]31.

Шановний приятелю!

Перш за все дякую за привітання й – хоч запізнено (це так
по-українському!) зате гаряче вітаю Вас зі Святами й Новим Роком, що має
бути плідним для України.

Оце надсилаю Вам світлину – не дуже відповідну для “письменника”, але
досить подібну. Тай вибору не було. Збірки, що Ви були її мецентом, – не
дістав іще, як рівнож відповіді від “Черв[оної] Калини”.

Я маю (ще не переписано на машинці) збірник “Земна Маддона”. А те, що
друкував (уривок з “Сходу Европи”) є частина недокінченої й досі (від
2-х років) поеми. Прийшло мені на думку видати мої більші речі книгою
під назвою “Поеми”. І може цю книгу було б варто випустити раніш за
“Земну Маддону”… Бачите, тут ми з Вами не справимося. Тут треба було б
найти мецената такого типу, як той, що видав Олесеві його останню
книжку, бо то було б до 5. арк[ушів] друку.

А “Зем[ну] Мад[дону]” може й “кустарно” дало б ся видати, може й
“пополам” з Вами… та тільки шкода Ваших грошей й турбот.

Инші народи щасливіші. Махар (чех) оповідав мені, що завжди мав видавця,
який не конче розумівся на його творах, але розумів, що ті твори
потрібні.

Я навіть вже помирився з такою долею. І тому Ваші листи приймаю зі
зворушенням і… подивом – не гнівайтесь…

Коли Ви можете дістати харківського “Комунара” Ч. 351 від 22 грудня
1931, то надішліть мені вирізку, – там є стаття про Сосюру й… про мене,
під титулом “Жовта муть”.

Дуже цікавий на Вашу статтю. Надішліть б[удь] ласка.

Поза тим – нічого нового.

Не забувайте. Знаєте, що тут був Д[митро] Д[онцов]? Я вперше в житті
його бачив, кореспондуючи від 10 років вже… Цікава зустріч.

Ще раз веселих свят.

З пошаною Евген Маланюк.

Література

Вогні. 1932. Ч.10 (19).

Листи Д.Донцова до Є.-Ю.Пеленського (1924-1935). Львівська наукова
бібліотека НАН України ім. В. Стефаника. Відділ рукописів. Архів Є.-Ю.
Пе-ленського. Ф. 26. П.1.

Лист Є.Маланюка до Є.-Ю.Пеленського від 15. ХІ. 1932 р. ЛНБ НАН України
ім. В.Стефаника. Відділ рукописів. Архів Є.-Ю. Пеленського. Ф. 75. П.2.

Маланюк Є. Франко незнаний // Книга спостережень. Проза. Т.1. Торонто,
1962.

( У назві книги збережений правопис Є.Маланюка.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020