UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваРелікти волочебної традиції в українському обрядовому фольклорі (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2673
Скачало212
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Релікти волочебної традиції в українському обрядовому фольклорі

 

Досі про волочебні традиції українців ішлося дуже мало. Ще наприкінці

ХІХ ст. принагідно про них обмовився М. Костомаров [1, c. 267]. Загалом

як цілісний комплекс вони, можливо, трохи ліпше збереглися в білорусів,

тому й сприймалися багатьма, хто близько не торкався цього питання, як

своєрідне явище білоруської звичаєвості. Перше свідчення про наявність

волочебного обряду в білорусів припадає на 30-ті роки ХІХ ст. На той час

він побутував як великодній обхід селянських обійсть ватагою музик і

співаків, яка виконувала віншувальні пісні. Кожен куплет такої пісні

супроводжувався релігійним рефреном "Хрыстос васкрэс на увесь свет".

Оскільки церква, незважаючи навіть на релігійний рефрен, ставилася до

цього обряду вороже, вже першовідкривач цього ритуалу О. Рипінський не

сумнівався в його язичницькому походженні [2, c. 43-49]. На світський

характер цієї традиції вказує й відомий білоруський етнограф

П. Шпілевський. Він, зокрема, зазначає, що прихід волочебників у

селянське середовище мав якийсь невловимий зв’язок із надією на

господарський прибуток, на те, що весна і літо будуть сприятливими.

 

Двори обходили з одного кінця села в інший, не минаючи ні сільського

начальства, ні навіть самих священиків, серед яких подібні обходи не

діставали схвалення. Пісні виконувалися під вікном, а оскільки обходи

відбувалися теплої великодньої ночі, то через відчинене вікно подавалася

й винагорода волочебникам. Складалися ж такі гурти з 15-20 осіб.

 

Білоруські дослідники ХІХ ст. сприймали волочебну традицію дещо

романтизовано, вважаючи її мало не феноменальним явищем національної

культури. Звідти ця думка перемандрувала й у сучасні дослідження.

Білоруський фольклорист А. Лис, наприклад, стверджує, що "білоруські

волочебні пісні майже не мають у культурах сусідніх народів аналогів [3,

c. 7]. Південну межу їх побутування, яка нас цікавить найбільше, учений

проводить на рівні Ганцевич і Пружан, щоправда, з обмовкою, що в усякому

разі фольклорно-етнографічна література південніше їх не фіксує [3, c.

34].

 

Самобутність пісенного жанру ми розглянемо далі. Щодо поширення

обрядової традиції волочебництва, то вона має чимало паралелей і в

Україні. Як можна здогадуватися з інвектив Івана Вишенського у ХVІІ ст.,

вона не була рідкісним явищем і в околицях Луцька та Острога:

"Волочильное, по воскресении, з мест и сел выволокши утопите; не хоче бо

Христос при своем воскресении славном того смеху и руганья диавольского

имети" [4, c. 76].

 

В. Гнатюк обряди, аналогічні волочебним, спостеріг на початку ХХ ст. на

Яворівщині в Галичині, щоправда, під назвою риндзівок. Самі твори і

їхній обрядовий контекст майже не відрізнялися від колядок, але

виконувалися на Великдень [5, c. 146].

 

На пісні, подібні до колядок, що побутували в середині ХІХ ст. на

Лемківщині під назвою райцовання, звертав увагу і Я. Головацький [6, c.

189].

 

Опис західнополіських волочебних звичаїв, що побутували тут до

недавнього часу, подає у своїй статті О. Ошуркевич [7, c. 343-356].

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ