Реферат на тему:
Українське весілля на Берестейщині
На північ від Волинської та Рівненської областей аж по Біловезьку Пущу
й до Пінська, а то й далі, у нинішній Берестейській області корінне
населення – українці. Ці землі входили до Галицько-Волинського
князівства. Відомо, що у ХІІІ ст. князь Володимир Василькович під
Біловезькою Пущею збудував город Кам(янець, а також вежу, яка збереглася
й досі.
Білоруські мовознавці й фольклористи ніяк не хочуть відверто визнати, що
мова й усна художня словесність автохтонного населення, яке тут
становить абсолютну більшість, – українська. У науковому світі вже
висловлювалося обурення з приводу фальсифікації у бік білорусизації
зібраних на цих теренах фольклорних матеріалів. Виняток становлять
записи Федора Климчука – скрупульозного й чесного вченого – записи
весілля – пісень та ритуальних інструкцій зі збереженням усіх мовних
нюансів у його рідному селі Симоновичах. Публікація їх може послужити
авторитетним джерелом для мовознавчих студій. Та фольклористів у даному
випадку цікавить не так добре збережена тут українська мова з невеликими
говірковими тембрами, як перебіг чотириденного весільного дійства й
високопоетичний супровід до нього – пісні, що характеризуються вишуканою
образністю, ніжним ліричним щемом та оригінальною, часто архаїчною
системою віршування.
Хведір Вовк та Михайло Грушевський взагалі українське весілля вважали
унікумом у світовій культурі. Зрозуміло, яку велику наукову вартість
становлять докладні й старанні записи весілля, та ще такого багатого й
оригінального, як у Симоновичах.
Для розуміння структури цього весілля слід нагадати, що виявлено кілька
типів даного обряду залежно від вмонтованості у нього такого його етапу,
як церковний шлюб. Хронологічно цей етап склався досить пізно, оскільки
наші предки вважали, що законності подружньому співжиттю чоловіка й
жінки надає не церковне вінчання, а весільний обряд. Ще у XVI ст., як
свідчать люстрації Ратенського староства, поліщуки воліли платити грішми
“почервщизну”, чи “куничне”, до замку, а не вінчатися у церкві. Згодом
вийшло суворе урядове розпорядження, аби за подібні “непобожні звичаї”
карати “вежею і горлом”, тобто ув(язненням і шибеницею.
Нині здебільшого на Поліссі після шлюбу молодих у церкві весілля
відбувається у молодої, відтак вона разом з молодим їде до свого свекра,
де урочистість продовжується. У Симоновичах після повернення з церкви
молодий, погостювавши у молодої, їде ночувати вдома сам, а молода
залишається у своїх батьків. Лише на другий день вона переїжджає до
свого шлюбного чоловіка.
Крім обрядово-ритуальних пісень – величальних, лірично-настроєвих чи
гумористичних (насмішливих), які виконуються то в поході весільного
“полку”, то в застіллі, є ще на Поліссі пісні “до скоку” – до танцю. У
публікаціях весільних текстів вони здебільшого пропускаються. Але, як
пише Федір Климчук у листі до мене від 14. 10. 1992 р., без отих
“припівок”, як їх називають у Симоновичах, весілля нагадувало б похорон.
А насправді від веселощів “хай н( вс( с(ло, а як(й конець с(ла ход(ть
ходуном”. Виконуємо бажання записувача – публікуємо і їх.
Інформацію про автора запису цього унікального поліського весілля
знаходимо у виданні: Леонюк В. Словник Берестейщини.– Львів, 1996:
>
Ae
#ичинського р-ну]. Закінчив БПІ, вчителював у рідному селі. Наук.
працівник ін-ту мовознавства АН Респ. Білорусь. Пр[аці]: “Специфическая
лексика Дорогичинского Полесья”, “О полесском варианте одной
карпато-полесской изопрагм(“, “О разновидностях билингвизма (на
материале южн(х районов Брестской области)”, “О двух типах пучков
изоглос и изопрагм в Брестском-Пинском Полесье”, “До класифікації
говірок Берестейщини”, “З лексікі ц(нтральнага Загароддзя” (Мн., 1993).
К. займає до мови Полісся непослідовну позицію – точно фіксує її
українські властивості, але трактує їх як діалектну форму біл[оруської]
мови”.
Село Симоновичі, де записано весілля, належить до Дорогичинського району
нинішньої Берестейської області. Дорогичинський район від Ратнівського
та Любешівського районів Волинської області на півдні відмежований
державним кордоном між Білоруссю та Україною, який проходить через Біле
озеро. На північ від села Ветли, що на Любешівщині, на карті ми
знаходимо райцентр Дорогичин, а на північ від нього по цій же прямій
лінії – Симоновичі. Ця поліська місцевість уже не лісиста, вона густо
заселена, і процес руйнування традиційної культури наступає тут з
початку 20-х рр. ХХ ст. Проте весільний обряд зберігається й надалі,
хоча, за спостереженням Федора Климчука, різке зменшення супровідних до
нього пісень припадає на 60-ті рр. Однак і в роках 70-80-х ученому
вдалося зафіксувати повноту весільного репертуару, оскільки він зберігся
у дивовижній пам(яті матері записувача – Анастасії Андріївни Климчук,
дівоче прізвище Пігас (2. ХІІ. 1912 – 24. Х. 1989). До запису цієї
поліської саги, яку витворило село Симоновичі, був залучений і батько
вченого та інші його родичі.
Весіллям у Симоновичах учений світ зацікавився з таких публікацій:
1. Климчук Ф. Песенная традиция западнополесского села Симоновичи //
Славянский и балканский фольклор. Генезис. Архаика. Традиции.– М.,
1978.– С. 190-212.
2. Його ж. Традиционная свадьба села Симоновичи. Канун свадьб(. Венки //
Полесский (тно-лингвистический сборник: Материал( и исследования.– М.,
1983.– С. 262-279.
Уміщені саме у цьому останньому виданні пісні поліських заручин і вінків
звернули на себе мою увагу і фаховістю запису, і своєю повнотою, якою
перевершували репертуар цього етапу весілля, відомий мені з обстежень
поліської зони Волинської та Рівненської областей. Я познайомився з
паном Климчуком особисто й почав випрошувати у нього його “Весілля” для
друку в Україні. З нелегким серцем розставався зі своїм скарбом багатий
власник. Але оскільки чотири дні пісень не вміщалися у жоден білоруський
чи російський збірник, то почав присилати свій звід частинами.
Публікуємо ми його в усій сукупності вперше. Для нашого видання Федір
Климчук записані раніше чи то білоруським чи російським алфавітом тексти
транскрибував українською абеткою. Намагаємося додержуватись
особливостей фіксації записувача.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
