UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваУкраїнська книжна мова другої половини ХVI - середини ХVII ст.: „Non est inculta” (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2516
Скачало265
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Українська книжна мова другої половини ХVI - середини ХVII ст.: „Non est

inculta”

 

Однією з іманентних ознак літературної мови є нормативність, яка

забезпечує існування мови як цілісної одиниці у її різних функціональних

виявах. В основі норм української літературної мови, зорієнтованої на

живе розмовне мовлення, лежить відповідність до його внутрішніх законів

розвитку. Закорінена у певному просторі, мовна норма зароджується і

триває у часовому вимірі, набуваючи статусу загальноприйнятої і

обов’язкової через кодифікацію. Становлення норм літературної мови

відбувається головно у писемній практиці.

 

Неперервність історичного розвитку писемної (книжної, а згодом –

літературної) мови від перших фіксацій українського слова (чи навіть

звука!) у найдавніших писемних пам’ятках зумовлює погляд на еволюцію її

норм як на закономірний, природний процес. „Момент, коли власне

починається літературна мова, далеко не завжди піддається нашому

пізнанню” [Булаховський 1975 : І, 325] – це твердження, очевидно,

ставить під сумнів стрибкоподібний перехід від староукраїнської книжної

до нової літературної мови. Ці зміни швидше еволюційні, кожен наступний

етап випливає із попереднього, це новаторство, яке великою мірою

виростає на ґрунті традиції. Інакше кажучи, формування літературної мови

протягом тисячоліття, а не двох століть від „Енеїди” Котляревського,

постійно супроводжується тенденцією до вироблення її норм. Регулярне і

систематичне відтворення низки мовних особливостей у писемних пам’ятках

певної епохи без огляду на жанр, стиль, призначення, територію, особу

автора буде свідчити про те, що ці „натуральні”, суголосні внутрішнім

законам розвитку, мовні риси здобувають статус норми. Цю норму творять

природні носії мови і вони ж відтворюють її – спочатку випадкові „описки

в дусі своєї живої мови” [Кримський 1996 : 24], згодом свідоме уведення

цієї мови у різноманітні тексти широкого тематичного діапазону, ще

пізніше – опрацювання її у словниках та граматиках. Найтривалішим

хронологічно – від берестяних грамот і „Руської правди” часів Київської

Русі до творчості поетів-романтиків першої половини ХІХ ст. – був другий

етап. У цих широких часових рамках зосередимо увагу на другій половині

ХVI – першій половині ХVII ст. Серед причин найвагомішою є інтенсивна

філологічна праця європейських та українських культурних діячів.

 

Хвиля ідей Відродження та Реформації пробуджує увагу до мовних питань,

пов’язану насамперед із сферою релігії та освіти. Національними мовами

європейських народів перекладають церковну літературу (зокрема, Св.

Письмо), створюючи таким чином фонд для їх літературного розвитку. Тому

й посилюється увага до їх вивчення, а відтак і унормування. XVI ст. у

цьому аспекті – унікальний період, коли з’являються граматики німецької

(1527), французької (1531), англійської (1538), угорської (1539),

уельської (1547), чеської (1567), польської (1568), словінської (1584),

баскської (1587) мов [Ковалик, Cамійленко 1995 : 38].

 

Опираючись на латиномовні граматики як на зразки, філологи епохи

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ