Реферат на тему:
Заголовок як фрагмент комунікативного дискурсу
Останнім часом у галузі лінгвістики і літературознавства розширюються
обрії в дослідженні мовознавчих напрямів. Сучасна лінгвістика, яка
торкається проблеми породження, функціонування та існування дискурсу, є
однією з основних течій світової науки [Арутюнова 1990; Борботько 1998;
Ільїн 1992; Кибрик 1994; Костомаров 1995; Михайленко 2001; Миркін 1994;
Рікер 1995; Серажим 2002].
За свідченням мовознавців, дискурс – це складне комунікативне явище, яке
поєднує в собі як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні чинники (знання
про світ, думки, настанови і мету адресанта), це життя тексту в нашій
свідомості, це накладання інформації, яку ми отримуємо з цього тексту, і
нашого знання про обставини, спонуки його породження на
ментально-чуттєве інформаційне поле нашого індивідуального „Я” [Серажим
2002: 13].
У центрі дискурсу перебуває особистість, яка, з одного боку володіє
ситуацією спілкування і приймає на себе ті чи інші комунікативні ролі,
що робить її творцем дискурсу, а з іншого – є невід’ємним компонентом
дискурсу, оскільки в ньому відображаються її мотиви, наміри, знання про
навколишній світ і безпосередньо про ситуацію спілкування, оскільки
дискурс представляє собою єдиний організм, в якому одночасно
реалізуються найрізноманітніші аспекти не лише мови, а й мислення.
Деякі аспекти дискурсної парадигми залишаються поза увагою дослідників.
Мета статті – обґрунтувати поняття дискурс в сучасному комунікативному
середовищі.
Для досягнення поставленої мети сформульовано такі завдання:
з’ясувати поняття дискурсу як віддзеркалення актуальної роботи
свідомості;
визначити роль і функції заголовка в дискурсній парадигмі;
обґрунтувати модель інтеракції „заголовок – дискурс – текст”.
Важлива роль у побудові дискурсу належить комунікативному аспекту, який
одночасно створюють і аналізують мовці, враховуючи ситуацію і умови
спілкування, що обумовлюють тип і структуру дискурсу. „…Дискурс як
довершена форма комунікації, як явище комунікативного середовища і
водночас необхідна передумова його ефективного функціонування у своєму
найширшому значенні є тим змістом ідеї комунікації, який комунікант має
намір передати реципієнту” [Серажим 2002: 77]. Відтак ідеєю такої
комунікації виступає заголовок, який, на нашу думку, є фрагментом
комунікативного дискурсу. У такий спосіб нашу увагу привернула проблема
інтеракції заголовка як фрагмента дискурсу, що несе комунікативну
функцію. У зв’язку з тим, що „комунікативний дискурс як засіб соціальної
взаємодії є новою формою політичної, наукової, організаційної й
технічної сили суспільства, за допомогою якої індивід чи сукупність
індивідів здійснюють обмін інформацією” [Серажим 2002: 41], заголовок
вважатимемо фрагментом комунікативного дискурсу, який відіграє значну
роль в комунікативному процесі рецепції й конкретизації тексту.
Заголовок виконує інформативну функцію чи функцію виклику зацікавленості
[Форманова 2002: 370], що репрезентує текст у свідомості реципієнта.
Визначаючи роль заголовка в художньому тексті, майже всі дослідники
[Кржижановський 1931; Кухаренко 1979; Малявін 1986; Шевченко 1989]
вважають, що він є першим знаком художнього твору.
Зауважимо, що в заголовку міститься інформація про задум адресанта, яка
так чи інакше знаходить своє відображення в тексті, тобто інформацію,
яка міститься в заголовку, репродукує автор і інтерпретує читач.
Відбувається інтерактивний взаємозв’язок, який дозволяє стверджувати, що
заголовок є фрагментом комунікативного дискурсу.
Реципієнт сприймає текст через заголовок, який в концентрованій формі
передає основну тему чи ідею тексту, збуджує активність адресата на
отримання нової, додаткової інформації, яка розкриває позиції свідомості
для сприйняття позначуваного на основі позначального [Форманова 2002:
370].
Заголовок свідомо вливає на сприйняття тексту. Це викликає в реципієнта
почуття чекання, що забезпечує ідентифікацію тексту. Реципієнт інтегрує
заголовок на предмет чекання, це проектує його на сприйняття тексту.
Якщо заголовок викликає зацікавленість, текст стає предметом уваги
читача, якщо ж заголовок не заслуговує на увагу, текст залишається поза
сприйняттям адресата.
Заголовок стає не тільки репрезентантом тексту. Це елемент
комунікативного зв’язку між адресантом і адресатом. Інформація, яку
містить заголовок, мусить реалізуватися в тексті засобом відтворення
його інформативного поля.
Зауважимо, що дискурс – це результат когнітивної діяльності конкретної
особистості, яка володіє власними концептуальною і мовною картинами
світу, це завжди продукт мислительної діяльності людської свідомості,
спрямований на зміну когнітивного й інтенціонального стану адресата в
комунікативному просторі. Тому при сприйнятті дискурсу першочергового
значення набувають екстралінгвістичні чинники, які вмикає система
свідомості. Отже, заголовок – це сема дискурсу, що характеризується
антропологічними, культурологічними, етнографічними та іншими чинниками,
здатна викликати асоціації в уявленні та свідомості реципієнта.
На нашу думку, заголовок є найважливішим елементом комунікативного
дискурсу, що обумовлено його когнітивною природою. Заголовок – це
реалія, що репрезентується в комунікативному дискурсі з метою
відтворення інформації. Реципієнти по-різному сприймають заголовок і
знаходять шляхи його реалізації в тексті. Це зумовлено тим, що мовна
компетенція особливості базується на його знанні про світ і
співвідноситься з когнітивною діяльністю, що дозволяє кваліфікувати
заголовок як фрагмент комунікативного дискурсу.
У процесі інтеракції адресант – адресат уявлення останнього можуть
реконструюватись через зміни значень, концептів, цінностей. У такий
спосіб здійснюється комунікативний зв’язок між заголовком і текстом,
який відбивається в свідомості реципієнта.
Комунікативний дискурс, репрезентований заголовком, дає можливість
читачеві з’ясувати варіанти зацікавленості / незацікавленості в процесі
інтеракції. Заголовок налаштовує реципієнта на асоціативне мислення,
пов’язане зі знанням про світ, що спричинене когнітивним уявленням.
К. Серажим вважає, що „безперечною умовою здійснення акту комунікації є
наявність двох суб’єктів комунікативного діалогу. Третій компонент
комунікативного акту постає у вигляді комунікативного дискурсу.
hc
”
&
hc
Iособистість комуніканта + форма й зміст повідомлення + особистість
реципієнта” [Серажим 2002: 47]. Таким чином, автор тексту є
комунікантом, заголовок виступає формою й змістом повідомлення, який
сприймає адресат. Взаємодія учасників комунікативного акту відбувається
саме через заголовок, який розкриває комунікативні наміри автора,
завдяки чому заголовок постає інформативним комунікантом дискурсу. Якщо
він привертає увагу читача, відбувається комунікативний зв’язок, якщо ні
– зв’язок відсутній. Але незважаючи на це, заголовок не залишається поза
увагою реципієнта. Він виступає фрагментом комунікативного дискурсу, що
зумовлює його зв’язок з усім текстом. Через заголовок відбувається
інтерактивний зв’язок адресанта з адресатом, що зумовлене такими
когнітивними явищами, як набуття знань, сприйняття фактів, уявлень. Це
призводить до відтворення думок, міркувань, спостережень і переробки
інформації.
Заголовок як фрагмент комунікативного дискурсу відтворює особливий зміст
тексту, з метою акцентування і привернення уваги. Це свідчить про
психологічний зв’язок комуніканта з реципієнтом: якщо цей номен викликає
зацікавленість адресата, то його увагу буде привернено до тексту.
К. Серажим обґрунтовує інтеракції реальної комунікації, в якій дискурс є
породженням цієї реальної комунікації [Серажим 2002: 38–41]. Авторка
пропонує модель „ідеального” комунікативного дискурсу, в якому
„ідеальною можна вважати ту мовленнєву ситуацію, в якій комунікативний
діалог не спотворюється ні випадковим упливом зовнішніх чинників, ні
перешкодами, що виникають у самій структурі комунікації” [Серажим 2002:
40]. За таких умов, спробуємо сформулювати модель комунікативного
дискурсу:
заголовок (інформативний комунікант) > комунікативний дискурс > текст.
Зауважимо, що текст – це вербальне повідомлення, яке відтворюється в
дискурсі, дискурс виступає способом передачі повідомлення, що перетворює
його на комунікативний дискурс, в якому міститься інформація, яка
трансформується в заголовок. У такий спосіб зв’язок між заголовком і
текстом відбувається через комунікативний дискурс.
Розглянувши феномен „дискурс” у сучасному комунікативному середовищі й
обґрунтувавши заголовок як фрагмент комунікативного дискурсу, зазначимо:
інформація, представлена в дискурсі, організована в свідомості
особистості у вигляді моделей, схем або фреймів (Т. ван Дейк), які
необхідні для того, щоб створити зв’язну базу тексту, представити мету
й зацікавленість учасників дискурсу. Крім цього, важливу роль у побудові
й сприйнятті дискурсу займає комунікативний контекст, який одночасно і
створюють, і аналізують учасники комунікативного акту. Когнітивний
образ, що виникає в контекстуальній ситуації, співвідноситься з наявними
ситуативними моделями і надалі реалізується в дискурсі, обумовлюючи його
тип і структуру.
Тобто в процесі спілкування відбувається неперервний аналіз окремих
компонентів ситуації, зіставлення їх з когнітивними моделями, з
отриманою раніше інформацією в межах створеного дискурсу, що виступає
рушійною силою процесу спілкування і підтверджує динамічний характер
розгортання дискурсу як віддзеркалення актуальної роботи свідомості;
заголовок – це інформативний комунікант, фрагмент комунікативного
дискурсу, який репрезентує текст та ідентифікує його. Заголовок завжди є
узагальнюючим образом тексту і, як елемент комунікації, взаємодіє з ним
через посередництво комунікативного дискурсу. Заголовок є фрагментом
комунікативного дискурсу. Він виступає інформативним комунікантом
дискурсної парадигми, що підштовхує реципієнта до сприйняття вербальної
інформації, відтвореної в тексті, яка відбувається шляхом усвідомлення
комунікативної інтеракції;
сукупність знань і уявлень, якими володіє людина як самостійна
особистість, член соціуму, дуже важлива при спілкуванні і актуалізується
в процесі інтеракції „заголовок – дискурс – текст”. Автор обов’язково
повинен враховувати когнітивну базу реципієнта на момент зацікавленості
/ незацікавленості ним контексту. Така когнітивна база лежить на межі
перетину їхньої свідомості і відтворюється в тексті за допомогою
адекватних мовних засобів.
Отже, адресант створює дискурсну модель, яка є невід’ємним компонентом
тексту, оскільки в ній відображаються його мотиви, наміри, знання про
навколишній світ і безпосередньо про ситуацію спілкування. Усе це в
концентрованій формі втілено в заголовку, про що свідчить модель
інтеракції „заголовок – дискурс – текст”.
Література
Арутюнова Н. Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь.
М.: Русские словари, 1990.
Борботько В. Г. Общая теория дискурса (принципы формирования и
смыслопорождения): Автореф. дис… д-ра филол. наук. Краснодар, 1998.
Ильин И. П. Дискурс // Терминология современного зарубежного
литературоведения (страны Западной Европы и США): Справочник. М.:
Русские словари, 1992. Вып. 1. «Новая критика», структурализм,
рецептивная эстетика, нарратология, деконструктивизм.
Кибрик А. А. Когнитивные исследования по дискурсу // Вопросы
языкознания. 1994. № 5.
Костомаров В. Г., Бурвикова Н. Д. Субъективная модальность как начало
дискурсии // Международная юбилейная сессия, посвящённая 100-летию со
дня рождения академика В. В. Виноградова: Тезисы докл. М., 1995.
Кржижановский С. Поэтика заглавий // Никитские субботники. М., 1931.
С. 3.
Кухаренко В. А. Интерпретация текста. Л.: Просвещение, 1979. 327 с.
Малявин Д. В, Королёва Т. М., Горшкова К. А. Способы выражения модальных
отношений в английском и украинском языках. Одесса, 1986. С. 63-70.
Михайленко В. Дискурс // Лексикон загального та порівняльного
літературознавства. Чернівці: Золоті литаври, 2001. С. 148-149.
Мыркин В. Я. Значение в дискурсе и смысл в речи // Языковая личность и
семантика: Тезисы докл. научн. конф. Волгоград: Перемена, 1994.
Рикер П. Дискурс как феномен // Текст и дискурс: лингвистические
исследования. М.: Наука, 1995.
Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка,
варіативність [На матеріалі сучасної газетної публіцистики]: Монографія
/ За ред. В. Різуна./ Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2002.
392 с.
Форманова С. В. Функціональна семантика заголовка як ключ до розуміння
художнього твору (на матеріалі роману Василя Шкляра „Ключ”) // Культура
народов Причерноморья. 2002. – № 32. С. 370-372.
Шевченко Л. Л. Що за однослівним заголовком? // Культура слова. 1989.
№ 36. С. 29-32.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
