.

Особливості функціонування часток в імперативних конструкціях: культурологічний аспект (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
213 2728
Скачать документ

Реферат на тему:

Особливості функціонування часток в імперативних конструкціях:
культурологічний аспект

Мова як результат і носій культури є ще й самим процесом розвитку
культури, її екзистенцією, її виявом, її змістом і формою в плані
ідентифікування національної свідомості, створення національного образу
навколишнього світу [Федик 2000: 83].

В основі формування лінгвонаціональної картини світу лежить слово як
функціональна одиниця, тобто зв’язане слово, яке конкретизується на
рівні контексту як результату взаємовпливу різноманітних мовних засобів.
Кожен мовний засіб має свої функції, однак саме у сполученні з іншими
компонентами він може виражати різні емоційно-експресивні відтінки.

Одним з найуживаніших емоційно-експресивних засобів української мови
(особливо розмовного її стилю) є частки. Хоч частки і не беруть участі в
побудові основної структури речення, проте вони не є периферійним явищем
мовної системи, а належать до основних і абсолютно необхідних засобів
мовного спілкування і „виконують важливу модальну роль у складі слова
або речення” [СУЛМ 1969: 501; Вихованець 1998: 187].

Емоційно-експресивна функція часток яскраво проявляється у спонукальних
конструкціях, зокрема в тих, де основним засобом вираження виступає
імператив – форми наказового способу дієслова, того способу, який
відзначається експресивністю, ефективністю своїх граматичних значень, у
якому експресивні смислові відтінки панують над абстрактними,
інтелектуальними значеннями [Виноградов 1972: 469; Загнітко 1993: 205].

Однією з особливостей українського імператива є його тісний зв’язок із
частками. Ця лексико-граматична категорія не тільки забезпечує
структурну достатність наказових форм (хай(нехай) пише, ідуть), а й
посилює їх стилістичну виразність, надає їм різних модально-експресивних
відтінків, впливає на їх волюнтативну семантику [Чабаненко 2000: 188;
Бережан 1996: 119], тобто модифікує загальне категоріальне значення
імператива (пряме волевиявлення мовця відносно виконання названої ним
дії).

Функцію модифікаторів значення імператива* можуть виконувати частки НУ,
АНУ, ТА, -БО, -НО, БУДЬ ЛАСКА, І, ТАК, Ж(ЖЕ), ВЖЕ(УЖЕ).

Частка НУ. Частка ну надає імперативу відтінку посиленого спонукання до
дії. Використовується частка ну при спонуканні до вже відомої, раніше
названої мовцем або зрозумілої із конситуації дії, яку адресат не має
наміру виконувати. Імперативним конструкціям із загальним значенням
наказу частка ну надає категоричного звучання з відтінком поради, напр.:
– Ну, веди коні, чого стала? – Тут нема приступу, – каже жінка. – Поведу
там, далі (А. Чайковський, с. 78).

Частка ну також надає більшої експресивності і при вираженні імперативом
просьби, що надає спонукальному висловлюванню посиленого звучання,
напр.: Цокуль (лащиться). Меласю! Ну, не сердься. Ти думаєш я тебе
обманюю? Їй-Богу, ні (І. Карпенко-Карий, с. 125).

Висловлюючи пораду, мовець використовує частку ну в тих ситуаціях, коли
адресат вагається приступати до виконання відомої йому дії. У таких
висловлюваннях частка ну надає імперативу значення спонукання до дії із
заохоченням, напр.: – А чи така ваша остання воля? – Така. – Ну,
підпишіть!

(А. Чайковський, с. 109).

Найвищий ступінь емоційно-експресивного навантаження виражає самостійно
вжита частка ну. У таких випадках вона репрезентує еліптичне імперативне
речення, зміст якого стає зрозумілим із конситуації, напр.: –Мені не
треба нічого… Нам усе дають!.. – То я знаю, що вам усе дають… Але це
тобі хочу купити я! Щоб ти мав щось і від мене!.. Візьми собі шоколадку!
Ну!.. (І. Чендей, с. 105).

Частка АНУ. Імперативні форми можуть модифікуватися часткою ану.
Незважаючи на те, що частка ану є близькою за звучанням до частки ну,
вони не є варіантними. Функціонально-комунікативне навантаження цих
часток різне.

Як уже зазначалося, частка ну модифікує ті висловлювання, в яких
виражається спонукання до дії вже названої мовцем або зрозумілої із
конситуації. Частка ану використовується мовцем при спонуканні до дії,
яка, як правило, адресату ще не відома. Частка ану використовується
тільки при вираженні наказу, в той час, як частка ну функціонує у всіх
основних типах спонукальних висловлювань, виражених імперативом (наказ,
просьба, порада).

Частка ану надає імперативній конструкції відтінку несподіванки і
невимушеності, вказуючи на близькі стосунки учасників комунікативного
акту або на намір мовця створити атмосферу таких стосунків. Мовець
використовує частку ану мовцем з метою спонукання до негайного виконання
дії, але в пом’якшеній, заохочувальній формі, напр.: – Ану покажи, що
там у тебе… (О. Гончар, с. 98).

Частка ТА. У ситуаціях ухиляння від виконання відомої адресату дії
виконується частка та.

При вираженні наказу частка та вносить у значення імператива відтінок
емоційності, яка викликана незадоволенням мовця щодо невиконання відомої
вже адресату дії, напр.: – Та стій же! Стій! – перепинив його Богдан і,
шарпнувши уперед, міцно вхопив гевала рукою за його снасті (О. Гончар,
с. 68).

Просьба, виражена імперативною конструкцією, до складу якої входить
частка та, звучить як вимога, що наближає просьбу до наказу, напр.:
Харитина. Підожди мене трошки, я зараз вибіжу. Панас. Та стривай, мені
одно слово: ти не бачила мого хазяїна? (І. Карпенко-Карий, с. 75).

При висловлюванні поради частку та мовець використовує в тих ситуаціях,
коли адресат хоче виконати певну дію, але не наважується. Частка та
надає імперативу значення заохочення, підбадьорювання, напр.: Взяв я
сокиру, підбіг, вирубав три кілки, а четвертого підходящого ніяк не
найду, бо вже смеркає і сосонки біля мене все якісь криві і низькі. – Та
рубай який-небудь, чую раптом над собою голос і, підвівши голову, бачу
командира взводу (О. Гончар, с. 38).

При висловлюванні поради імператив може модифікуватися частками ну, та,
які поєднуються з підсилювальною часткою і. Такі імперативні
висловлювання виражають негативне ставлення мовця до дії, яку хоче
виконувати адресат. Використовуючи частки ну, та у поєднанні з і мовець
має на меті викликати сумнів адресата у доцільності виконання названої
дії, оскільки прямо не може заперечити її виконання, напр.: – Дві
[тисячі] берете? – Та що ви, земляк! – всміхається хазяїн і повертається
вже зовсім до дядька. – Хіба вже як? У бога теля з’їв, чи що? Узять дві,
як до них дають ще сім! – Та й беріть! –Та й візьму! – Та й держіть! –
Та й вдержу! (В. Винниченко, с. 135).

Частки -БО, -НО. До складу імперативних конструкцій, які виражають
наказ, може входити частка -но, яка приєднується безпосередньо до
імператива. Помічено, що частка -но пом’якшує імператив і
використовується, як правило, в ситуаціях спілкування, коли мовець і
адресат між собою добре знайомі і спілкування є невимушеним, напр.: –
Зайди-но, Дмитре, нині до Шевка. Довідайся, чи наша красуня не набрехала
чого на мене, – каже Костиха (А. Чайковський, с. 105).

Використовується частка -но не тільки у ситуаціях дійсної невимушеної
атмосфери спілкування, але й з метою створення такої атмосфери при
вираженні імперативом наказу з відтінком пом’якшення, напр.: Стрункий
хлопець нерішуче зупинився між деревами. – Гей, Петре, ходи-но сюди! –
Тату, – з серцем потягнула батька за рукав. – Побачим, побачим, який він
у тебе (М. Стельмах, с. 207).

±1/4›1/4±1/4…y1/4±1/4pep[ hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

„A^„`„Agdp+

gdp+

dha$gdp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

gdp+

„A^„`„Agdp+

=ae>ae>H?N?f?t?oeaoeUIAIAIA?I?IAIA?I?IAIAI?Y›oYoe’oe’oeU?I?I’oeUIAI?
hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

OAO?o¬o…aoOAO?o hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

hp+

4ираженого імперативом). Частка -бо використовується при вираженні
імперативом просьби, в той час як частка -но – наказу, напр.: Харитина.
Не знущайся наді мною…Панас. Ні, Харитинко, я не знущаюсь: мені весело
на душі. Повеселішай-бо й ти, та ходім додому… (І. Карпенко-Карий, с.
37).

Частка БУДЬ ЛАСКА. Вигукове словосполучення будь ласка у складі
імперативних конструкцій функціонує як частка, надаючи імперативу із
значенням просьби відтінку пом’якшення та вказує на дотримання мовцем
ввічливої тональності спілкування, напр.: – Скажіть, будь ласка, –
звернувся він до професора, – ви і є той Славенко, що викладає в
інституті біологічну хімію (В. Підмогильний, с. 185).

При вираженні наказу частка будь ласка не пом’якшує імператив, а надає
йому додаткового відтінку ввічливості, якого вимагають правила
мовленнєвого етикету, напр.: – Давиде Семеновичу, – сказала дівчина
зовсім спокійно, – не турбуйте мене, будь ласка, своїми мерзотними
листами (В. Підмогильний, с. 308).

При вираженні поради частка будь ласка не використовується.

Частка І. Для підсилення значення імператива, який виражає пораду не
виконувати дію, може використовуватись частка і. При заперечному
імперативі частка і використовується в тих ситуаціях, коли мовець має на
меті переконати адресата в тому, що дія, яку він виконує, є недоцільною
і безрезультатною, напр.: – І не проси, чоловіче. Хіба вже не видно, що
Данилка хтось отак виглядає з ночі, як я тебе колись виглядала. (М.
Стельмах, с. 135).

Частка ТАК. Частка так використовується при вираженні імперативом
поради, яка є висновком, підсумком попередніх роздумів мовця. Імперативу
частка так надає відтінку поради із переконуванням виконувати ту дію,
яка на думку мовця, є найдоцільнішою, напр.: Борох. Ви гляньте,
прямо – пуля! Цокуль. Так пришли її завтра до мене, я сам з нею
побалакаю (І. Карпенко-Карий, с. 41).

Частка Ж (ЖЕ). При вираженні спонукання до дії імператив з часткою ж(же)
використовується у тих комунікативних ситуаціях, коли названа дія вже
відома адресату з попереднього контексту або є зрозумілою із самої
ситуації. Використовується частка ж(же) у ситуаціях очікування виконання
дії, яку, на думку мовця, адресат знає, що має виконувати. Імператив у
таких ситуаціях набуває відтінку нагадування адресату про очікувану дію.
Використовується частка ж(же) тільки при вираженні наказу чи просьби,
напр.: Тепер Тетяна Нечипорівна схвилювалась: „Скажи ж мені, що тут
сталося!” – скрикнула вона. (В. Підмогильний, с. 87); Цокуль (до
адвоката). Та об цім не будемо балакать, я рад, що хоч ви приїхали:
кажіть же, чи дознались, відкіля вона, чи є бумага? (І. Карпенко-Карий,
с. 14).

Частка ж (же), яка не займає постпозитивного місця відносно імператива,
впливає на його значення лише опосередковано.

Так, наприклад, займаючи постпозитивне місце відносно присудка, частка ж
(же) надає імперативу значення спонукання до дії, яку адресат може
виконати за умови, якщо докладе додаткових зусиль. Використовуючи частку
ж (же) після підмета, мовець вказує на те, що виконання дії залежить
тільки від адресата, напр.: …Володимир збиває шапку набакир і спиняє
брата: „Миколо, ти ж будь мені молодцем!” (М. Стельмах, с. 46).

Помічено, що частка ж (же) при вираженні спонукання до дії може займати
постпозитивне місце відносно прислівника зараз, напр.: – Зараз же
припини видачу зерна і зацвяхуй вітряк (М. Стельмах, с. 501).

У таких конструкціях імператив набуває значення категоричного наказу.
Адже під впливом частки же прислівник зараз десемантизується і, окрім
свого основного значення “віднесення дії до найближчого майбутнього”,
набуває модального значення наказовості. Слід зазначити, що самостійне
вживання прислівника зараз у спонукальній конструкції не впливає на
значення імператива, напр.: – Так от, Мирославо Григорівно, довгі думки
залиши на осінню ніч, а зараз бери свої речі та й поїдемо (М. Стельмах,
с. 42).

Бувають випадки, коли не можна провести чіткої межі між частками і
прислівниками, незважаючи на істотні відмінності між ними. “Є ряд
прислівників, що в реченні виконують роль часток. Такими, зокрема є
прислівники з модальним значенням” [СУЛМ 1969: 512].

Частка ВЖЕ (УЖЕ). Як частка, яка надає імперативу додаткового значення
категоричності наказу, може функціонувати прислівник вже (уже). Як
правило, цей прислівник переходить у клас часток і модифікує імператив
за умови наявності приімперативної частки та, напр.: – Пусти! – Не пущу!
– Микулка по голосу не впізнає, а хто це його за очі взяв. – Та пусти
вже! (І. Чендей, с. 312).

Імператив може модифікуватися і самостійним вживанням вже(уже) (без
препозитивної частки та). У таких випадках імператив вимовляється з
інтонацією наказу, а частка вже (уже), яка стоїть у препозиції до нього,
надає додаткового значення негайного виконання дії, напр.: – Вгадали,
але ніколи не вгадаєте, з ким, – засміялося чадо. – Говори вже (М.
Стельмах, с. 114).

Отже, загальне імперативне значення може модифікуватися різними
частками. При цьому кожна окремо взята частка надає імперативу певного
додаткового значеннєвого відтінку та емоційно-експресивного забарвлення.

Слід відмітити, що ізольований розгляд функціонально-комунікативного
навантаження викликаний намаганням осмислити, як модифікує кожна із
часток значення імператива. Проте в потоці мовлення імперативне значення
модифікується складною комбінацією різних мовних засобів. Один засіб
може підсилювати функцію іншого або, навпаки, послаблювати,
нейтралізувати. Виявлення цієї складної взаємодії потребує проведення
додаткових досліджень.

При цьому слід враховувати, що зв’язок між словами – це не механічне
поєднання мовних структурних елементів, а відображення реальних зв’язків
і співвідношень навколишнього світу.

Однак це відображення дійсності в мові є не прямим, а здійсненим через
призму світобачення нації як біодуховного феномена. Тобто зв’язок між
словами у мові – це величина не лише лінгвістична, але й гносеологічна,
тому що лежить в основі формування лінгвонаціональної картини світу і є
першопочатком формування мови як сакрального явища.

Література

Бережан Л. В. Структура і семантика спонукальних конструкцій. //
Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті.
Чернівці, 1996. С. 117-127.

Виноградов В.В. Русский язык (грамматическое учение о слове). М.: Высшая
школа, 1972. 653 с.

Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.,
1998. 256 с.

Загнітко А. П. Система і структура морфологічних категорій сучасної
української мови (проблеми теорії). К., 1993. 256 с.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія. / За ред. І. К.
Білодіда. К., 1969. 583 с..

Федик О. Мова як духовний адекват світу (дійсності). Львів: Місіонер,
2000. 300 с.

Чабатенко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови:
Монографія / Запорізький держ. ун-т. Запоріжжя, 2002. С.308.

* Виділяємо три основні варіантні значення імператива: наказ (імператив
із семантичним елементом “мовець вимагає, щоб адресат виконував дію”);
просьба (імператив із семантичним елементом “мовець хоче, щоб адресат
виконував дію”); порада (імператив із семантичним елементом “мовець
вважає доцільним, щоб адресат виконував дію”).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020