Реферат на тему:
Формування лінгвістичної компетенції іноземців засобами словотвору
української мови
Вивчення української мови пов’язане з формуванням системи знань про
одиниці та явища мови, а також виробленням умінь та навичок їх
використання в процесі реальної мовної комунікації. Сукупність знань,
умінь та навичок складає основний зміст процесу викладання української
мови як іноземної і лежить в основі поняття „мовна, або лінгвістична,
компетенція”. Лінгвістична компетенція, на думку вчених, виступає
компонентом предметної компетенції (Присяжнюк: 1983(. Вмотивованим є її
зв’язок з комунікативною та країнознавчою компетенціями, тому що
„будь-яка мова вивчається з урахуванням явищ культури, історії, побуту
народу, мову якого вивчають” (Бронська: 246(. З огляду на це, засвоєння
мовного матеріалу (фонетичного, словотвірного, лексичного,
граматичного), а також правил поєднання мовних одиниць чи їх структурних
елементів є своєрідною преамбулою до породження висловлювання засобами
чужої мови з урахуванням екстралінгвістичних чинників, що його
супроводжують .
Знання основних словотворчих ресурсів української мови, особливостей їх
використання допомагає розкрити комунікативні можливості українського
словотвору, забезпечує адекватність вибору мовних засобів відповідно до
ситуації висловлювання, сприяє розвитку навичок мовної здогадки,
полегшує процес семантизації похідних слів, увиразнює структуру
морфологічних форм та багатство формальних показників
лексико-граматичних та граматичних категорій тощо. Виділення афікса в
структурі слова і тлумачення його семантики, стверджують методисти, слід
розглядати як граматичне вміння, яке необхідне для групи іноземців
будь-якого рівня (Добровольская, Барыкина: 4(.
Розглянемо участь засобів словотвору української мови у формуванні
лінгвістичної компетенції іноземців на матеріалі збірних іменників.
Збірність як лексико-граматична категорія іменників пов’язана з процесом
модифікації словотвірного значення, який протиставляється мутації, з
одного боку, та трансформації, з іншого, як такими, що передбачають
зміну лексичного значення чи граматичної форми вираження того самого
лексичного значення. Збірні іменники мотивує назва однієї істоти або
одного предмета, що є членом однорідної сукупності, значення яких
модифікується системою спеціальних словотворчих суфіксів. Дериватолог Н.
Ф. Клименко зазначає, що кожна частина мови по-своєму диференціює
функції суфіксальних морфем залежно від тих категоріальних значень, які
вони виражають, і лексико-граматичної семантики твірної основи, до яких
вони додаються (Клименко: 30(. Формальною ознакою збірних іменників
сучасної української мови є суфікси -ств-о (-цтв-о), -н-я, -в-а, -от-а,
-ія, -инн-я, ( -овинн-я) та ін. (Словотвір: 91-93(. У поєднанні з
твірною основою вони означають сукупність однорідних реалій, названих
мотивуючим словом. Саме ця ознака відрізняє їх від слів, що виражають
значення сукупності лексично. Здебільшого це непохідні іменники,
наприклад, група, клас, народ, які допускають поєднання з власне
кількісними числівниками та утворюють співвідносні форми числа, або
прості однинні чи множинні деривати типу вбрання, ласощі, шитво тощо.
D
F
RTVtvae
e
e
u
ue
th
&
7дворяни ? дворян-ств-о, люди ? люд-ств-о, селяни ? селян-ств-о. Про це
свідчить не лише формальна близькість, а й змістова рівновіддаленість
від назв осіб обох статей. Додаткових коментарів потребують слова
братство та сестринство, твірними для яких виступають слова брат ’член
релігійного братства; чернець’ та сестра ’член жіночого релігійного
братства; черниця’. У сучасній мовленнєвій практиці вони вживаються в
дискурсі релігії: чесне братство та сестринство, тобто брати і сестри по
Христу – члени релігійної спільноти. На жаль, сучасні лексикографічні
джерела цих значень, як і самого слова сестринство не фіксують. Однак
усне мовлення активізувало значення і використання цих слів, вони стають
зрозумілими багатьом носіям української мови і можуть увійти до
лексикону іноземного слухача.
Окремого розгляду заслуговують похідні з вираженою асиметрією мовного
знака, тобто розбіжністю семантичної та формальної мотивації.
Семантичною базою для таких дериватів виступає словосполучення, яке за
формальною ознакою лише частково експліковане в словотвірній структурі
похідного слова. Наприклад, іменник духовенство – „збірн. Служителі
релігійного культу” (СУМ ІІ: 444) виявляє семантичний зв’язок зі
словосполученням духовний отець, однак формальне вираження має лише
ад’єктивна основа, пор.: духовний (отець) ? духовен-ств-о.
Предметом особливої уваги іноземців слід зробити полісемічні іменники на
-ств-о (-цтв-о), які окрім значення збірності містять інші семи: ’дія’,
’стан’, ’ознака’. Наприклад, іменник учительство вживається в двох
значеннях: „1. збірн. Учителі.
2. заст. Те саме, що вчителювання” (СУМ Х: 536). Відповідно до значення
вибір твірного слова і виділення словотворчого форманта буде різним.
Значення збірності пов’язане з твірним іменником учитель та значенням
словотворчого суфікса -ств-о. Вираження значення процесуальності
’працювати вчителем’ передбачає співвіднесеність з дієсловом учити і
виділення суфікса –тельств(о). Доречно в іншомовній аудиторії розглянути
випадки зрушення в семантичній структурі багатозначних збірних
іменників, зумовлені змінами в суспільно-політичному житті держави за
останнє десятиліття. Безперечно, в свідомості українця сьогодні назва
стрілецтво „рідко 1. Мисливський промисел, полювання. 2. збірн. до
стрілець” (СУМ ІХ: 774) асоціюється передусім із січовими стрільцями, а
не з мисливським промислом, полюванням. Додаткових коментарів
потребуватиме зміст твірного слова стрілець, подане в Словнику
української мови в значенні: „… воїн одного з військових підрозділів,
створених 1914 р. австро-угорським урядом за допомогою українських
буржуазних націоналістів” ( СУМ ІХ:774).
Зауважимо також, що похідні збірні іменники із суфіксом –ств-о (-цтв-о)
функціонують в українській мові як стилістично нейтральні лексеми або
найменування з позитивним, інколи книжно-урочистим забарвленням, на
відміну від їх словотвірних синонімів, що мають у своїй структурі
суфіксальні морфеми типу -ин-а, -от-а, пор.: вояччина, парубота.
Увиразнення семантики слова, особливостей його вживання та
функціонування у зв’язку з його словотвірною структурою робить процес
оволодіння українською мовою як іноземною свідомим, сприяє глибинному
розумінню мовних одиниць та явищ, знання яких створює надійну базу для
формування міцних як мовних, так і мовленнєвих, лінгвокраїнознавчих
умінь і навичок.
Література
Присяжнюк Н. К. Формирование предметной компетенции при обучении
русскому языку иностранцев // Русский язык за рубежом. 1983. № 2. С. 67-
72.
Бронська А. А. Формування базової комунікативної компетенції викладача
української або російської мови як іноземної // Система і структура
східнослов’янських мов: Збірник наукових праць. К., 1999. С. 246.
Добровольская В. В., Барыкина А. Н. Изучение именного словообразования в
иностранной аудитори. М., 1987.
Клименко Н. Ф. Основи морфеміки сучасної української мови. К., 1998.
Словотвір сучасної української літературної мови. К., 1979.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
