.

Дискурсивність текстової фрагментації як вияв категорії дискретності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
231 2914
Скачать документ

Реферат на тему:

Дискурсивність текстової фрагментації як вияв категорії дискретності

Вивчення тексту як найвищого рівня мовної системи у мовноцентричній
лінгвістичній парадигмі або як процесу і результату комунікації в
антропоцентричній передбачає розгляд основних текстових категорій, серед
яких виділяють дискретність як одну із провідних. Річ у тому, що текст
як знакова система є гетерогенним утворенням, що зумовлено специфікою
світосприйняття: людина сприймає і відтворює об’єктивну дійсність не як
цілісну та нерозчленовану систему, а як сукупність окремих фрагментів,
ситуацій, подій. Текст виявляє цю особливість психіки людини повною
мірою, адже він становить складне неоднорідне явище з погляду як форми,
так і змісту, що неодноразово зазначали фахівці в галузі
текстолінгвістики. Так, І.М. Колегаєва, розглядаючи формально-графічне
членування тексту, вказує на те, що він завжди є парцельованим і
структурованим, наслідком чого стає наявність різних за обсягом та
ієрархією фрагментів [Колегаева 1991: 57]. Семантичне членування тексту
передбачає виокремлення тем, мікротем, макротем [Домашнев и др. 1983:
35] і відповідних текстових структур. В.А. Кухаренко, розрізняючи ці два
аспекти дискретності тексту, говорить про архітектонічне (формальне) і
композиційне (змістове) членування [Кухаренко 1988: 70]. Такий підхід
спричинив виділення текстових одиниць формального і семантичного рівнів
відповідно, хоча однозначного погляду на цю проблему не існує (напр.,
див.: [Валгина 2003: 21-22; Солганик 2002: 38; Різун 1998: 8]).
Комунікативний підхід до тексту, що набув поширення наприкінці минулого
століття, зумовив необхідність перегляду текстової дискретності в
ракурсі актуалізації певних текстових компонентів з огляду на
прагматичну настанову [Гальперин 1981: 70], а застосування розробок з
когнітивної лінгвістики дозволило виділяти в тексті ментальні моделі,
сценарії або фрейми [Минский 1979]. Комунікативне членування тексту
розглядають у межах процесу комунікації, враховуючи специфіку
породження/сприйняття тексту та акцентуючи на рецептивному боці цього
процесу: „рекурсивне сканування інформації у свідомості адресата та збіг
її зі сценаріями та установками його пам’яті створює дискретність
текстового змісту як лінійну, так і наскрізну…” [Селиванова 2002:
207].

Розмаїття підходів до текстового членування і зумовлює актуальність
нашого дослідження, яке присвячене аналізу художнього тексту, зокрема
його специфічній фрагментації, ініційованій автором. Саме тому предметом
аналізу

стали текстові фрагменти, поява яких у тексті не має формального або
власне семантичного підґрунтя, а залежить від прагматичної настанови
мовця або внутрішньої експресії твору. Об’єктом дослідження є тексти
творів українських письменників-постмодерністів, що відбивають прагнення
знищити межі текстової реальності і порушити канони створення
вербального тексту.

Метою статті є аналіз специфіки комунікативного членування тексту з
акцентом на деструктивних синтаксичних конструкціях – невід’ємних
компонентах постмодерністських творів. Мета зумовила такі завдання:
розглянути особливості текстової дискретності на формальному,
семантичному та комунікативному рівнях тексту; з’ясувати специфіку
комунікативного членування тексту, яка виявляє себе в актуалізації
певних фрагментів висловлень; дослідити особливості текстової
дискретності дискурсивного характеру; створити типологію текстової
дискретності.

Зазвичай у тексті розрізняють різні рівні членування залежно від підходу
– формально-граматичного, структурно-семантичного та комунікативного.
Навіть беручи до уваги той факт, що лінгвісти висловлюють з цього
приводу суперечливі думки, ми підтримуємо позицію щодо виділення окремої
мінімальної текстової одиниці відповідно до кожного підходу: на
формально-граматичному рівні членування розглядаємо поліпредикативний
комплекс (ППК), на структурно-семантичному – надфразну єдність (НФЄ), на
комунікативному – мікротекст. Композиційною мінімальною одиницею
членування є абзац, а до одиниць вищого рівня дискретності можна
віднести розділ, частину тощо. Ці текстові компоненти, що є виявами
категорії дискретності, релевантні для будь-якого тексту незалежно від
його внутрішніх особливостей. Проте належність твору до
постмодерністської естетичної парадигми спричиняє незвичайне членування
тексту і – відповідно – появу інших мінітекстових утворень. Такі
утворення не є різновидом текстових одиниць, вони існують тільки в
одному тексті, властиві одній текстовій реальності і зумовлені
авторською інтенцією. Як і будь-які мовленнєві явища, ці текстові
елементи є поодинокими, оригінальними і семантично навантаженими лише в
певному текстовому просторі. Існування таких явищ ми пов’язуємо
насамперед з явищем текстової деструкції комунікативного типу
[Кондратенко 2003: 365], яку тлумачимо не як порушення норми, тобто
прояв девіацій [Бацевич 2000: 17-19], а як специфічну рису
постмодерністського тексту, зумовлену актуалізацією певної інформації,
важливої за певних комунікативних умов.

Подання тексту у вигляді окремих фрагментів – фраз – неодноразово
ставало предметом уваги лінгвістів. Починаючи з середини ХХ століття це
явище здебільшого розглядали як один з різновидів синтаксичної
експресії, зокрема в наукових працях, присвячених експресивному
синтаксису, обов’язково аналізували подібні явища: „провідним серед
експресивних побудов є процес сегментації, тобто членування тексту на
окремі сегменти” [Акимова 1990: 90]. Однак останнім часом розчленування
тексту пов’язують з його мовленнєвою природою, тобто репрезентація
синтаксичних мовних одиниць у вигляді окремих висловлень – мовленнєвих
одиниць – є ознакою того, що текст належить до мовленнєвих утворень.
Такий підхід передбачає тлумачення всіх різновидів фрагментації як
мовленнєвої репрезентації однієї мовної одиниці, тобто одна синтаксична
одиниця (найчастіше речення) може бути представлена у вигляді окремих
комунікативних одиниць – висловів або фраз [Ванников 1979: 40-59]. Ми
дотримуємося другого підходу, і тому вважаємо, що текстове членування,
результатом якого є синтаксична фрагментація мовних одиниць, – це вияв
комунікативної природи тексту. Пропонуємо називати це явище
дискурсивністю художнього тексту.

Найпоширенішими синтаксичними явищами, пов’язаними із фрагментацією як
родовим поняттям, є парцеляція і сегментація.

Парцеляцію тлумачать як „спосіб мовленнєвого оформлення єдиної
синтаксичної одиниці – речення – кількома комунікативними одиницями –
фразами” [Жайворонок 2000: 426], причому характерною ознакою парцеляції,
що відрізняє її від інших фрагментованих конструкцій, є нерівноправність
компонентів: парцелят підпорядкований стрижневій конструкції і зберігає
відповідну граматичну залежність, властиву не парцельованим реченням.
Напр.: Навкіл вибухнув реготом. А наречена – букетом троянд. Яким вона
розмахнулася, ляснувши двічі свого обранця об лице (Б.Жолдак). Саме тому
парцелятами часто стають підрядні частини складнопідрядних речень та
однорідні члени. З семантичного боку парцелят містить інформацію, що
випливає з основної, стрижневої частини: Швидше назад. До мосту. До
річки. До незалежності (Іздрик). У наведеному прикладі парцельована
частина становить три фрагменти, що виконують спільну синтаксичну
функцію, мають одне значення та морфологічну віднесеність, тобто є
однорідними.

V

t

®

IUO

h[

h`

hw

зчленовані речення із сильними прислівними зв’язками – з’ясувальної та
атрибутивної семантики: Соля неодноразово повторювала, що Банзай дуже
обмежений. Що його кругозір надто вузький. Що він зануда (Л.Дереш).
Слабкі синтаксичні зв’язки в розчленованих складних реченнях, де
панівними є адвербіальні відношення, передбачають таку конструктивну
незалежність парцелята, що сприймається не стільки як комунікативно,
скільки як експресивно зумовлене. Напр.: Нескінченна кава – ось ідеал.
Бо одного разу він заскочив себе на тому, що почав одягатися в
темновохристу одежу, на якій кавові плями були непомітні (Б.Жолдак).

Сегментацію як різновид фрагментації тексту можна протиставити
парцеляції в плані концентрації головної інформації: якщо в попередньому
випадку семантично навантаженим є стрижневий компонент, а не фрагмент
(парцелят), то в цьому випадку семантично вагомішою є сегментована
частина, що містить тему повідомлення. Цей факт дає підстави вважати
сегментами синтаксичні конструкції, що традиційно визначають, як
„називний теми”, характерною особливістю яких є формальні показники
зв’язності, вказівки на попередню частину: Ім’я. Воно, безперечно, було
йому знайоме (Л. Дереш). Крім класичних прикладів „називного теми”,
сегментовані конструкції можуть набувати іншого вигляду, коли частина
додаткового характеру, що тлумачить відокремлений фрагмент, не містить
жодних показників семантичного зв’язку із сегментом. Напр.: Анекдот. Про
жіночу впертість (В.Єшкілєв). Сегментація прагне привернути увагу саме
до виділеного фрагмента.

Крім парцеляції і сегментації, А.П. Загнітко зараховує до різновидів
фрагментації тексту і біфуркацію, яку визначає як „процес розчленування
єдиного цілого на два актуалізаційно-смислові компоненти, внаслідок чого
виокремлювана інформація постає псевдосамодостатньою, спрямованою
водночас на текстотвірний потенціал попереднього речення, поза яким вона
втрачає своє функціональне навантаження” [Загнітко 2001: 469]. На нашу
думку, немає потреби у виокремленні цього явища, доцільніше розглядати
його як різновид парцеляції, зокрема у випадку відокремлення підрядної
частини речення. Напр.: Щоночі він знову і знову бачив усвідомлені
сновидіння. Які з невідомих причин вийшли з-під контролю (Л. Дереш). У
цьому випадку речення поділене на два фрагменти, один з яких (другий) є
семантично залежним і недостатнім без першого, проте крім кількісних
обмежень, інших суттєвих відмінностей від парцеляції немає.

Вищерозглянуті явища є звичайними засобами мовленнєвої репрезентації
мовних синтаксичних конструкцій, що засвідчують зближення писемного та
усного розмовного мовлення. Інша тенденція, що простежується в
українському синтаксисі, – аналітизм [Загнітко 2001: 523], спричиняє
появу незвичних фрагментованих утворень, які неможливо пояснити лише
прагненням автора передати розмовне мовлення.

Якщо для парцеляції та сегментації характерна семантична залежність
фрагментованої фрази від основної, то в інших випадках ми фіксуємо
подвійну залежність: як відокремлений компонент не існує без
стрижневого, так і стрижневий є семантично залежним від додаткового.
Найчастіше таким чином членують прості речення, „розриваючи” головні і
другорядні члени або навіть підмет і присудок. Напр.: Біля дверей.
Стояла вона (Б.Жолдак); Це був. Не сон (Б.Жолдак). Звісно, текстова
фрагментація тут є штучним явищем, і немає підстав для того, щоб
говорити лише про мовленнєву репрезентацію речення. Насамперед автор
прагне передати на письмі інтонацію повідомлення, для чого подає кілька
фраз замість одного речення: Брешете. Я. Не. Кричала! – нарешті
втамувала вона ридання (Б.Жолдак).

Фрагментацію такого типу вважаємо проявами синтаксичної деструкції:
кожен фрагмент не лише є залежною, несамостійною фразою із семантичного
боку, а й з граматичного, внаслідок чого відбувається порушення
текстової тканини, зумовлене інтенцією автора. На нашу думку, автор
намагається надати ситуації семіотичності, підвищити її знаковий статус.
З одного боку, структура речення зберігається (на формально-граматичному
рівні), а з іншого – наявні мовленнєві одиниці – висловлення –
позбавлені предикатності, тобто немає одного стрижневого компонента, як
у випадку парцеляції та сегментації, а є кілька, однаковою мірою
несамостійних. Можливість використання в тексті таких фрагментів, що не
мають ядра, навколо якого їх об’єднано, спричиняє подальшу фрагментацію:
не на рівні речення, а на рівні окремих слів. Напр.: Ст! Еф! Ан!
(Іздрик).

Фрагментація цього типу ілюструє прагнення ввести до письмового тексту
елементи мовлення, тобто поєднати текст і мовлення. Зважаючи на те, що
таке поєднання передбачає не текст, а дискурс, оскільки більшість
дослідників тлумачать поняття дискурс через складники „мовлення + текст”
[Макаров 2003: 89], акцентуємо на тому, що фрагментація є проявом
дискурсивності художнього тексту.

Фрагментація в постмодерністському тексті має подвійну природу:
по-перше, вона є мовленнєвою актуалізацією синтаксичних одиниць, у
результаті чого спостерігаємо сегментацію і парцеляцію; по-друге, вона є
способом впливу на дійсність з метою її членування відповідно до
авторського сприйняття. У другому випадку в тексті домінує креативна
функція, і він набуває дискурсивності, поєднуючи в собі ознаки власне
тексту і комунікативної ситуації.

Отже, дискурсивність – здатність художнього тексту „занурюватися у
життя”, репрезентувати комунікативну ситуацію, виступаючи її органічним
елементом. У художньому тексті з’являються ознаки, характерні усному
розмовному мовленню. Крім того, як у тексті відбувається відтворення
дискретного об’єктивного світу, так і текст моделює дійсність. Підвищена
фрагментація тексту, не зумовлена дискретністю об’єктивного світу,
змушує сприймати цю дійсність відповідно до запропонованого членування.
У таких випадках ми відчуваємо тісний зв’язок тексту і дійсності, коли
текстова дискретність регулює дискретність онтологічну.

Літертаура

Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М., 1990.

Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. Львів, 2000.

Валгина Н.С. Теория текста. М., 2003.

Ванников Ю.В. Синтаксис речи и синтаксические особенности русской речи.
М., 1979.

Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.,
1981.

Домашнев А.И., Шишкина И.П., Гончарова Е.А. Интерпретация
художественного текста. М., 1983.

Жайворонок В.В. Парцеляція // Українська мова: Енциклопедія. К., 2000.
С.426.

Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. Донецьк,
2001.

Колегаева И.М. Текст как единица научной и художественной коммуникации.
Одесса, 1991.

Кондратенко Н.В. Типологічні особливості синтаксичної деструкції в
художньому тексті // Проблеми зіставної семантики: Зб. наук. ст. Вип.
6. К., 2003. С. 361-366.

Кухаренко В.А. Интерпретация текста. М., 1988.

Макаров М. Основы теории дискурса. М., 2003.

Минский М. Фреймы для представления знаний. М., 1979.

Різун В.В., Мамалига А.І., Феллер М.Д. Нариси про текст: Теоретичні
питання комунікації і тексту. К., 1998.

Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации.
К., 2002.

Солганик Г.Я. Стилистика текста. М., 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020