UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75838
останнє поновлення: 2016-12-03
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЕкзистенціал мовчання в етнології та культурі (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2610
Скачало203
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Екзистенціал мовчання в етнології та культурі

 

В етнології мовчання – ознака належності до (того( світу. Означення до

слова мовчанка – гробова, могильна, мертва [2].

 

Етимологія (мовчати(: (неясного походження, зіставляється з литов.

smilkti (заболіти(, smilkti (боліти, втрачати свідомість, засинати( [3].

 

Етимології цьго слова присвячена окрема розвідка О.Трубачова, у якій

автор за допомогою лінгвістичних і семантичних засобів доводить, що

лексеми (мовчати( (індоєвроп. *mlk(-) і (танути( (індоєвроп. *mlke-) –

історично одне слово [4, c. 101]. Так у праслов’янській мові *mlke- (

*ml-k-e – (робитися, ставати м’яким(, рос. (размельчать(ся) / тануть(.

(Семантична еволюція у цьому конкретному випадку: (робити(ся) м’яким(,

рос. размелчать(ся) ( (молчать( [4, c. 102] (пор. лит. tirpti (

(танути( ( прасл. *tъrpeti – (терпіти, страждати (мовчки)() [4, c. 103].

У казках мовчання часто є характерною ознакою померлого: (сидить там

мовчки, мов неживий( та ін. [5, c. 19, 24]

 

Особливе місце мовчанню належить у ритуалах переходу.

 

ПОХОРОН

 

Одним із постійних мотивів українських похоронних голосінь є прохання

до померлого промовити ще хоча б одне слово:

 

Ой устань, Катеринко, устань (

 

Заговори хоч одне словечко!

 

Ти така ни була,

 

Щоби ти так довго ни говорила,.. Чим я тебе нагнівала,

 

Шо ти ни хочеш заговорити... (№ 18) [6]

 

Дитино моя, дитино моя,

 

Скажи хоч слово ще до мене... (№ 47)

 

Ой устанько, мамочко, устань,

 

Заговори до нас [...]

 

До кого би ви заговорили.

 

Шо ви до мене не хочете заговорити ? (№ 166)

 

У голосінні сироти за матір’ю, читаємо:

 

Одходили твої ніженьки,

 

Одробили твої рученьки,

 

Оддивились твої оченьки!

 

Не чуєш, моя ненько, прогнівалась?

 

Заніміли твої губочки... (№ 214)

 

Ампліфікація у даному випадку ускладнена наростанням значення органів

тіла у життєдіяльності, причому мовлення посідає чи не найважливіше

місце у цьому ряді: людина може жити, хоч може при тому і не ходити, і

не працювати, і навіть не бачити. Проте, якщо вона вже не чує і не

розмовляє, то це є точна ознака смерті.

 

Збірник похоронних звичаїв та обрядів [7] містить розповіді, що

стосуються цієї проблеми. В одній з них дводушник дошкуляв своїй вдові,

з якою мав одружитися її наймит. Дійшло до того, що померлий напав на

наймита (той загубив захисну крейду) і побив його. Після того хлопець

кілька днів не міг говорити [7, c. 209].

 

У зв’язку з цим цікаво згадати біблійну історію про народження Йоана

Хрестителя. Батько Йоана, Захарія, не повірив ангелові Гавриїлу, що

матиме сина, оскільки він і його дружина Єлисавета були вже старі. За цю

невіру Захарія був покараний. Йому відібрало мову аж до народження сина

(Лука: 1, 18-20).

 

У цих розповідях спільним є те, що після зустрічі з потойбічними

(мешканцями( люди певний час не можуть говорити. Таких історій у

світовому фольклорі можна знайти немало.

 

Померлі ніби заражають живих мовчанням (контагіозна магія [8, c. 94]),

через що живі набувають ознак померлого: на певний час втрачають дар

мови.

 

У збірнику В. Гнатюка читаємо: (Грицуна [дводушник] ходив по ночи і

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ