.

Двомісні семантико-синтаксичні структури з предикатами процесу в сучасній українській мові (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
220 3640
Скачать документ

Реферат на тему:

Двомісні семантико-синтаксичні структури з предикатами процесу в
сучасній українській мові

У сучасних граматичних дослідженнях одним із найвагоміших теоретичних
принципів внутрішнього розмежування простого речення є виділення
формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та комунікативного
рівнів, що дає змогу найповніше визначити категорійну структуру речення.
У центрі семантико-синтаксичної структури перебуває предикат, який,
залежно від свого валентного потенціалу, визначає оточення в кількісному
та якісному планах. Початкова реалізація валентності предиката
передбачає заповнення лівої відкритої позиції – суб’єктної. Правобічна
позиція заповнюється синтаксемами зі значеннями об’єкта, локатива,
адресата, інструменталя, результатива тощо – залежно від валентних
особливостей предиката.

Предикат процесу (надалі – ПП) виступає предикатною синтаксемою другого
рангу (серед дії, стану, якості, а також кількості та локативності)
[Вихованець 1993:96]. Процесивні предикатні одниці відтворюють динамічні
неконтрольовані ситуації, пов’язані з кількісними та якісними змінами
суб’єкта. Вагомими ознаками таких предикатів є часова локалізованість,
фазовість і пасивний характер суб’єкта. Вони формують у сучасній
українській мові компактні семантико-синтаксичні структури із заповненою
лише лівобічною позицією суб’єкта: Небо запалало (І. Нечуй-Левицький).
Воскресли люди (Л. Костенко). Голова каламутніла (В. Шевчук). Степліло
літечко (М. Вінграновський). Відтак одномісність виступає для них
типовою величиною.

Незважаючи на те, що розширена валентна рамка не властива аналізованим
предикатам, деякі з них здатні відкривати і дві позиції в реченні. Вони,
хоч і становлять периферію, потребують аналізу, оскільки за окремими
параметрами оцінені як “процеси”. Виділяємо дві групи таких ознакових
слів: 1) що відкривають позицію для об’єктної синтаксеми; 2) що
відкривають позицію для локативної синтаксеми. У статті ставимо за мету
охарактеризувати ці групи предикатів та їх семантико-синтаксичні
парадигми.

1. Семантико-синтаксичні структури з об’єктною синтаксемою. Такі
структури формують предикати, що стосуються емоційно-психологічної сфери
і виражаються дієсловами на зразок гніватися, знервуватися,
заспокоюватися, засумувати, схвилюватися, зворушуватися, злютуватися,
зрадіти, зоскніти, сердитися, розсердитися, лютувати, шаленіти, злитися,
збуджуватися, стривожитися тощо, які становлять окрему
функційно-семантичну групу. Українські мовознавці наведені дієслова в
предикатній функції послідовно оцінюють як “процеси” [Вихованець
1992:96, Масицька 1998:37, Мірченко 2001:135, Ледней 2003:11], хоча їхня
семантика не дозволяє однозначно витлумачити категорійного статусу, адже
в структурі наявні ознаки стану, процесу, дії. Підтвердженням проміжного
характеру таких предикатів є семантико-синтаксичні структури, які вони
формують. Окремі з них здатні відкривати місце для об’єктної синтаксеми,
зближуючись із предикатами дії: “Дієслова емоційного впливу можуть
позначати свідому, цілеспрямовану дію: афективний тиск на адресата може
входити в наміри суб’єкта” [Арутюнова 1980:241]. Уважаємо, що наведена
семантична група дієслів може функціонувати як “процес” лише на підставі
ознак динамічності та фазовості, в польовій структурі аналізованих
предикатів такі одиниці займають марґінальне становище.

У реченнях із синкретичним емоційно-психологічним предикатом суб’єктна
синтаксема, виражена формою називного відмінка, охоплює вузькі пласти
лексики – лише назви осіб. Як відомо, інваріантним вираженням об’єкта в
українській мові виступають знахідний / родовий відмінки, які у
формально-синтаксичній площині функціонують як прямі додатки. При ПП
об’єктна синтаксема реалізується в таких варіантах:

прийменник “на” + знахідний відмінок: Хто нас губить, Орфею нещасний,
хто прогнівився на нас? (М. Зеров). Не гнівайтесь на людей, – війна
(Л. Костенко). Не гнівайся на свого сина, що кличе матір кожну мить
(П. Тичина);

прийменник “за” + знахідний відмінок: Я хвилююся за тебе; За всіх скажу,
за всіх переболію (П. Тичина). Я радію за ту людину, що загублену
радість знайшла (В. Сосюра);

давальний відмінок: Пішов би я в Україну, пішов би додому, там би мене
привітали, зраділи б старому (Т. Шевченко);

прийменник “за” + орудний відмінок: Маруся… ще дужче засумувала за ним
(Л. Яновська). Я стужився, мила, за тобою (Д. Павличко). …Я сумую не за
ним, а за чимсь живим… (М. Коцюбинський). За ким більше заболіло серце
його в цю хвилину? (Л. Яновська). Я скучила за дивним зойком слова
(Л. Костенко). Ходить, як мара, туманіє за тією… (Гр. Тютюнник).

Хоча лексико-граматичне наповнення об’єктної синтаксеми передбачає
передусім назви істот, іменники з предметним або абстрактним значеннями
також можуть виступати в цій функції: Народи стужились за контактами
дружби, взаєморозуміння, чесної людської солідарності (О. Гончар).
Скучив за степом, скучив за лугом, скучив за ставом, скучив за гаєм…
(В. Стус).

Також “розширюють” валентну рамку дієслівні предикати на означення змін
у здоров’ї людини. Це похідні від станів процеси, що зазнали
лексико-граматичної деривації внаслідок префіксації: захворіти,
захорувати, відхворіти, прихворіти, заслабнути тощо. У цьому разі
об’єктні синтаксеми, виражені прийменниково-іменниковими формами (“на” +
знахідний відмінок), передбачають лексичне заповнення назвами хвороб:
Гордій, либонь, заслаб на голову! (Л. Яновська). Жінка його захорувала
на сухоти (Л. Яновська). Василь заслаб на гарячку… (М. Коцюбинський).
Вони вказують на джерело недуги, тому мають обставинний відтінок
причини.

В українській мові при зазначеній групі дієслів закріпилися також форми
орудного відмінка. На об’єктне значення таких компонентів накладаються
інші відтінки, зокрема інструментальності. Їх лексичне наповнення
передбачає назви осіб або абстрактних понять, а речення, в яких вони
функціонують, є стилістично маркованими: Я дуже тяжко Вами відболіла
(Л. Костенко). Хтось ними [словами] плакав, мучився,
болів…(Л. Костенко).

Наведені двомісні емоційно-психологічні предикати можуть відображати
також інтранзитивний процес – функціонувати без об’єктних поширювачів:
Зажурилася тоді Горпина, насправжки занепокоїлася (Л. Яновська).
Містер-пан бачить це все і ще дужче скаженіє (Остап Вишня). Зраділи
люди, що такий урожай (Остап Вишня). Молодиця посумувала трохи,
попогримала який час і заспокоїлася (Л. Яновська). Одвернулася, губу
закопилила, розсердилася… (Л. Яновська). До того ж іще захворіла Камілла
(М. Йогансен). Структурно-семантичний аналіз денотативного змісту
предиката в таких випадках засвідчує втрату семи об’єктності, що
приводить до послаблення синтагматичних зв’язків. Редукція об’єкта
спричиняє семантико-комунікативні зміщення у процесивній ситуації.
Акцент переноситься на перебіг “процесу” (його завершення чи початок),
увага фокусується на зміні емоційно-психологічного стану людини. Отже,
часткова втрата синтагматичних ознак супроводжується актуалізацією
аспектуально-темпоральних ознак предиката.

Незаміщена позиція об’єкта для наведених предикатів є органічним
явищем. Цим вони відрізняються від ознакових слів, які виражають
емоційно-психологічні відношення і не мають чіткої часової
локалізованості. В останніх відзначаємо і більший ступінь активності
суб’єкта, порівн.: До безтями ненавиджу казенну, патентовану,
відгодовану мудрість (В. Симоненко). Ображайся на мене, як хочеш,
зневажай, ненавидь мене (В. Симоненко). Ненавиджу темне життєве болото
(П. Тичина). Що, як за це вже зараз в наших генах нащадки наші
зневажають нас?! (Л. Костенко).

Явище затрати об’єктної синтаксеми можна розцінювати як “згасання”
правобічної валентності [Вихованець 1992:96]. Нейтралізація об’єкта лише
увиразнює категорію процесу, підкреслює перевагу парадигматичних сем над
синтагматичними в структурі аналізованих предикатів. Речення з
незаміщеною об’єктною позицією оцінюємо як ситуації з часовою
домінантою.

Серед ПП, які можуть реалізовувати одне із субстанційних значень в
орудному відмінку, виокремлюється функційно-семантична група на
позначення фізіологічних процесів людей: заблищати, загорітися,
закипати, розквітнути, наливатися, спаленіти, засяяти тощо. Особливість
цих одиниць полягає в образному (метафоричному) вживанні. Вони
поєднуються з іменниками, що вказують на станові рефлекси людей,
формуючи синтаксичні єдності – усталені метафоричні сполуки на зразок
спалахнути гнівом, розцвісти усмішкою, запалати ненавистю, засяяти
щастям. У такому поєднанні М. Плющ убачає реалізацію об’єктної функції
іменника [Плющ 1986:63]. На наш розсуд, граматична форма і лексичне
наповнення орудного відмінка вказують на периферійність об’єктного
значення: Очі зблисли вогнем… (І. Нечуй-Левицький). Од страшної напруги
фантазії вона то холола, то пашіла огнем, неначе у пропасниці
(І. Нечуй-Левицький). У мене сльози розцвітають, цвітуть думками на часі
(М. Вінграновський). Його очі спалахнули тугою (В. Шевчук). …Великі
чорні очі засвітилися рівним гарячим вогнем (В. Шевчук). Відомо, що
грамема орудного відмінка в процесі власної еволюції зазнала
семантичного розширення, і це зазначає дослідниця: “наявність
альтернацій… засвідчують живі процеси становлення і розширення
об’єктного значення, що відбувається паралельно з розширенням інших
синтаксичних значень орудного. Особливо помітна синтаксизація орудного
при дієсловах, ужитих у переносному значенні…” [Плющ 1986:65]. Варто
зауважити, що наведені дієслова в образному вживанні можуть позначати не
лише фізіологічні процеси людей, а й фізичні зміни в природі: І раптом
запалахкотіли раптовим золотом гаї, заоглядались, поніміли…
(М. Вінграновський). Виступи вже просвічувалися першими прозорими
вогниками трав (М. Стельмах). Червоне небо на сході поверх лісу
розгорювалось чудовими рожевими та жовтими плямами (І. Нечуй-Левицький).
Структурно-семантична вагомість іменникового компонента в орудному
відмінку є очевидною. На це вказує і можливість транспонування орудного
в називний відмінок, який сигналізує про набуття цим компонентом
суб’єктної функції: Його обличчя засяяло радістю ? Радість засяяла на
його обличчі. Розквітнули усміхом вуста ? Усміх розквітнув на вустах.
Отож, на об’єктне значення іменникових синтаксем в орудному відмінку
може накладатися суб’єктне. Окрім того, тут частково зберігається і
первісне значення орудного – інструментальності: Бубнявіють думки,
проростають словами (В. Симоненко) ~ “слова” виступають “інструментом”
“думок”. Однак, окрім значень субстанційних, в орудному відмінку
спостерігаємо і обставинні значення, а саме:

1) виразно помітне обставинне значення способу дії: Золотий промінь
сонця перелинув зі сходу а захід, і вершечки синіх хмар зайнялись
червоним полум’ям (М. Коцюбинський). В Лос-Анжеласі пальми синтетичні
уже вростають коренем в асфальт (Л. Костенко);

2) в окремих випадках також наявний відтінок причини: З обличчя її
зійшов холод, очі заіскрились благанням (М. Стельмах). ? Порівн.: …очі
заіскрились від благання. Він тужавіє мукою, биті груди розпростує
(І. Драч). ? Порівн.: Він тужавіє, бо має муку;

3) значення порівняння: В’яне, сохне сиротою, де дітись, не знає
(Т. Шевченко). ? Порівн.: В’яне, сохне, як сирота. Вона цвіла
єгипетським намистом (Л. Костенко). ? Порівн.: Вона цвіла так, як
єгипетське намисто.

Обставинні значення послаблюють валентний зв’язок орудного відмінка із
предикатом. Відмінкова форма втрачає субстанційні ознаки і набуває ознак
обставинних, відтак семантико-синтаксична позиція об’єкта стає
незаміщеною.

На інструментальне значення суб’єкта при дієсловах зарости, порости,
урости, зацвісти вказував ще Є. Тимченко [Тимченко 1926:51], не
розмежовуючи, щоправда, випадків із прямим і переносним уживанням цих
дієслів. Ряд дієслівних одиниць у функції ПП можуть сполучатися з
іменниками в орудному відмінку, при цьому вони не обов’язково вимагають
образного маркування: Закуріли димом кабиці, завештались люди
(І. Нечуй-Левицький). На городі неполені грядки заростають бур’яном…
(М. Коцюбинський). …Нивка перестала родити, город поріс бур’яном (Остап
Вишня). …Село навік замовкло, оніміло і кропивою поросло (Т. Шевченко).
Загальна семантика таких процесивних змін корелює із загальною семою
“наповнення”, а суб’єкт дозволяє лексичне вираження як назвами істот,
так і неістот. У реченнях, де дієслово-предикат ужито в прямому
значенні, субстанційні семи в орудному відмінку виокремлюються чіткіше:
Двір заріс (чим?, а не як?) шпоришем та зеленів, неначе лука навесні
(М. Коцюбинський).

&

gdJh’

O

&

gdJh’

P– семантико-синтаксична позиція орудного є важливим структурним
компонентом речення: Приміщення закишіло людьми. Заросли береги
верболозом. Заквітло поле волошками. Город поріс лободою. У такій
аналізованій формі переважають субстанційні значення –
інструментально-суб’єктно-об’єктні, тому вона має статус
напівоблігаторного компонента.

Серед структур з орудним компонентом привертають увагу ті, в яких
предикатну функцію виконують рефлексивні дієслова (на –ся) на зразок
відколупуватися, запорошуватися, змочуватися, зрошуватися, настоюватися,
вилущуватися тощо. Вони засвідчують мовні процеси переходу активних форм
у пасивні: Тінь покрила молоде його лице. ? …І молоде лице його
покрилось тінню… (В. Винниченко). Рослини переповняли город. ? Город до
того переповнявсь рослинами… (О. Довженко).  Дощ зрошував поля ? Поля
зрошувались дощем. Наведена транспозиція відображає лексико-граматичну
деривацію предикатних значень: “дія” переходить у “процес”, при цьому
суб’єкт у називному відмінку змінено на форму орудного відмінка.
Оскільки категорійне значення “процесу” тяжіє до автосемантичного
характеру, цей перехід супроводжується і декаузацією, що відображається
на семантико-синтаксичних зв’язках предиката з компонентом в орудному
відмінку: 1) І вони сіли в садку, в якому наливалися соком груші, яблуні
та сливи…(В. Шевчук). ? Порівн.: 2) На очах наливаються черешні, і
жовтіють персики, і мліють сливи…(Остап Вишня). Наливалися жита
(П. Тичина). Незаміщена позиція синтаксеми в орудному дає підстави
говорити про її напівоблігаторний статус. Незаміщена позиція компонента
в орудному відмінку посилює лексико-граматичні властивості ПП – його
абсолютивність.

Спостерігаємо й інші випадки, коли усунення синтаксеми в орудному
відмінку приводить до порушення смислової структури речення: Вже над
світом, коли східний край неба спалахнув полум’ям і свіже повітря
виповнилось чудовою гармонією пташинного співу…(М. Коцюбинський). ?
Порівн.: …свіже повітря виповнилось*…; Земля була самий порох і не
наповнювалась животворним соком (В. Шевчук). ? Порівн.: Земля не
наповнювалась.* Наведені речення презентують предикат, релятивний
характер якого в розрізі синтаксичної деривації можемо витлумачити так:
дія, транспонуючись у сферу процесу, не втрачає каузатора, тому
дієслівна зворотна форма із -ся у функції предиката “потребує”
доповнення. Предикатна одиниця з релятивною семантикою сприяє
синтаксизації компонента в орудному відмінку – той втрачає субстанційні
ознаки і набуває предикатних. Семантичне навантаження відмінка
нейтралізується, що супроводжується і нейтралізацією лексичного змісту
дієслова-предиката. На формально-синтаксичному рівні такі мовні процеси
можуть означати тенденцію до синтаксичної нерозкладності – складеного
іменного присудка.

Аналіз переважної кількості семантико-синтаксичних структур показує, що
аналізовані компоненти в орудному відмінку, очевидно, варто розцінювати
як напівоблігаторні. Їх валентні зв’язки з предикатом мають різну силу;
ступінь залежності від предиката визначається тим, які семантичні
відтінки переважають у синтаксемі. Перевага обставинних значень указує
на детермінантний характер такого компонента. Випадки, коли його
елімінація порушує цілісність структури, стосуються лише речень,
предикат яких виражений зворотним дієсловом, що зберігає зв’язок із
вихідною формою (без постфікса –ся). Структури, в яких предикат
асемантизується, а орудний компонент набуває предикатних ознак,
наближаються до семантично модифікованих поліпрепредикативних.

2. Семантико-синтаксичні структури з локативною синтаксемою. Предикат
процесу передбачає просторову локалізацію, представлену відповідним
компонентом у семантико-синтаксичній структурі. Однак проблемним
виступає характер зв’язку цього компонента з предикатом. З одного боку,
локатив, виражений відмінковими формами, є підстави розглядати в
контексті субстанційних синтаксем, а з другого він є носієм обставинних
значень. Із цього приводу слушною є думка І. Вихованця: “Оскільки
локативна семантика відмінків нерідко зумовлена валентністю
дієслова-предиката, а в більшості випадків – не зумовлена валентністю
предиката, то вона становить перехідний тип семантики між власне
відмінковими і прислівниковими значеннями. Тому одну частину просторової
семантики відмінків варто розглядати у сфері відмінкового
функціонування, а іншу – у сфері позаіменниковій” [Вихованець 1987:24].
Керуючись цим твердженням, і виділяємо локативність, передбачувану
валентністю, та локативність, валентно не пов’язану, детермінантну.

Серед ПП лише незначна кількість здатна відкривати позицію для
субстанційної локативної синтаксеми. “Вимога” локатива зумовлена
семантикою окремих предикатних одиниць. Вони містять релятивну сему
просторової локалізації, яка на семантико-синтаксичному рівні вимагає
заповнення відповідним компонентом. Українські мовознавці серед
предикатів локативності виділяють окрему підгрупу “локативного процесу”.
На думку вчених, вона об’єднує ті предикатні одиниці, які потребують
семантичної конкретизації щодо місця: лежати, хилитися, опадати,
протікати, капати, падати тощо [Вихованець 1994:29, Мірченко 2001:142,
Шинкарук 2003:16]. На наш погляд, немає достатніх підстав кваліфікувати
наведені одиниці як “процес.” Вони мають синкретичний характер і
займають проміжне місце: напр., висіти, виднітися – стан ~ процес;
протікати, падати – дія ~ процес. Відповідно, вони можуть означатися як
“локативний процесивний стан” і “локативна процесивна дія”. Такі одиниці
наділені “процесуальністю” – категорійним значенням виду (недоконаного),
але “процесивність” – категорійний зміст аналізованих предикатів – у
них виражена нечітко.

Дослідники виділяють кілька семантичних варіантів локативної
субстанційної синтаксеми: 1) із значенням статичної локалізації, 2) із
значенням напрямку руху, 3) із значенням шляху руху [Вихованець
1993:263, порівн. Безпояско 1991:52], – які реалізуються у відповідних
морфологічних варіантах. Українська мова послуговується чималою
кількістю виражальних засобів у системі відмінкових форм. Характерна
особливість локативних синтаксем – наявність просторового прийменника,
саме він є причетним до їх семантико-граматичних варіантів.
І. Вихованець зазначає: “Семантична і морфологічна своєрідність
локативних синтаксем зумовлюється численною групою локативних
прийменників, яких у сучасній українській мові нараховується понад сто”
[Вихованець 1993:263]. Локативні прийменники, за І. Вихованцем –
аналітичні синтаксичні морфеми, при процесивно-локативних предикатах
виконують роль локативізаторів, тобто дериваційних одиниць [Вихованець
1994:29]. Найпоширенішими варіантами локативів у реченнях з процесивними
діями (рідше станами) виступають:

місцевий відмінок: А моя розріджена плоть почала збиратися в одне тіло,
і те тіло з’єдналось у моїй грішній персоні (В. Шевчук); А що ж ото
забовваніло в глибині плантацій? (О. Гончар).

прийменники “з”, “до”, “серед”, “з-поза” тощо + родовий відмінок: А з
того боку, де згоріла половина села, сходило сонце, весняне й радісне
(В. Винниченко). Не помічаємо – як з дерева сиплеться лист (М. Зеров). І
вже ополудні лютневий цвіт із дерев опав (Є. Гуцало). Місяць плив
посеред неба, і з-над річки котилася прохолода (В. Підмогильний). Паде
додолу листя з деревини… (І. Франко); Але далі “світ вечірніх злив –
Проллявся з сонця-дуба” (М. Йогансен). Місяць виплив з-поза горбів…
(М. Йогансен).

прийменники “на”, “в”, “під” + знахідний відмінок: Падало жовте листя, а
здавалось, що то золото капає на землю з дорогих шат (М. Коцюбинський).
На землю впала ніч, потемніли дороги (М. Зеров). І намисто сипалось під
ноги (І. Драч). Тихесенько вечір на землю спадає, і сонце сідає в
темнесенький гай (В. Самійленко).

орудний відмінок: Довго, довго кров степами текла-червоніла
(Т. Шевченко).

прийменники “над”, “під”, “за” + орудний відмінок: Лягло сонце за
горою, зірки засіяли (Т. Шевченко). Підіймається місяць над містом
(В. Сосюра).

Локатив у системі субстанційних синтаксем займає найпериферійніше місце,
і це позначається на його зв’язку з предикатом. Наведена
функційно-семантична група дієслів передбачає просторову локалізацію,
але не завжди її реалізовує: Але нема вже сили в кленовому листу, нема
вже життя в нього, опадає кленовий лист і затихає (Остап Вишня). Падало
жовте листя…(М. Коцюбинський). Снаряд упав – осипалась стіна
(Л. Костенко). Це дає підстави вважати локативні компоненти в структурі
речення факультативним.

Локатив без обмежень сполучається з різними функційно-семантичними
групами, що становлять поле ПП, але його зв’язок із предикатом
здебільшого периферійний. Основною семантичною особливістю дієслів,
здатних сполучатися з локативом, є ознака екзистенційності: у широкому
значенні вони виражають спосіб існування, властивості різних суб’єктів.
Це узгоджується з основним функційним навантаженням локативної
синтаксеми – конкретизувати предикатний процес за просторовими
параметрами: Та любисток зімліє в горнятах, аж зімліє бабусина хата
(І. Драч). Відчорніли в саду переспілі пасльони, ззимували сніги ув
обійми ріки (М. Вінграновський). На небі засвітали зорі (П. Тичина). …І
настала на землі така зима, що повимерзали в людей садки…(Остап Вишня).

У семантико-синтаксичних структурах відзначаємо різну силу зв’язку з
предикатним словом. В одних випадках локативна синтаксема не лише
інформативно доповнює речення, вона передбачена семантикою ПП: Крізь
плити строф безсмертник проросте (Л. Костенко). …З вишень пропало
червоне, і знову стали вони зелені із жовтизною (В. Шевчук). І небо
теплотою глибиніє, і радість наливається в серця (В. Симоненко).
Прикипіли ноги до постаменту… (Л. Костенко). Усунення такого компонента
порушує цілісний характер структури. В інших випадках інформативне
розширення речення локативом має додатковий характер. У цьому разі
синтаксема лише деталізує предикатну ситуацію щодо просторової
локалізації, наближаючись до прислівникових поширювачів: Настала весна,
зазеленіли верби над Россю, зазеленіла трава над берегами
(І. Нечуй-Левицький). Гасне люлька в роті (Т. Шевченко).

Часто, крім локативного значення, спостерігаємо і додаткові відтінки:
Минуле вмерзає в кригу (Л. Костенко); Сам скапаю сонцем, в блакиті
розтану (П. Тичина). ? способу дії; Ой рости, рости до неба!
(В. Сосюра)  ? цільове; …Негадано в очах її прокинулись і згасли зорі
(М. Стельмах)  ? атрибутивне.

У предикатних ситуаціях із локативом зауважуємо комунікативно-семантичні
зміщення. Просторова локалізація нейтралізує аспектуально-темпоральні
ознаки ПП: актуалізоване сприйняття таких властивостей предиката, як
часова локалізованість, динамічність, фазовість дещо послаблюються,
оскільки увага, зосереджена на перебігові процесу, частково зміщується
на локативний компонент: Я виросла у Київській Венеції (Л. Костенко). ?
Порівн.: Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу, виростуть з тобою приспані
тривоги (В. Симоненко).

Локативні синтаксеми відзначаються слабким зв’язком із ПП, наближаються
до адвербіальних локативних детермінантів. Їх валентна зумовленість у
порівнянні з іншими субстанційними компонентами не чітка. Тому вони
мають перехідний характер – від напівоблігаторних до детермінантних.

Як засвідчує аналіз джерельного матеріалу, позиції об’єкта і локатива
при ПП можуть бути незаміщеними. Це свідчить, що типовою величиною для
аналізованих предикатів є одномісність. Отже, “процеси” позначені
перевагою часових, а не субстанційних характеристик. Одиниці, що
формують розширені валентні рамки, наділені синкретичними предикатними
ознаками. Незаміщення правобічної позиції активізує
темпорально-аспектуальні властивості “процесу”: динамічність, часову
локалізованість, фазовість.

Література

Арутюнова Н. Д. К проблеме функциональных типов лексического значения //
Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С. 156-249.

Безпояско О. К. Граматична категорія відмінка // Безпояско О. К. Іменні
граматичні категорії (Функціональний аналіз). К.: Наук. думка, 1991.
С. 11-81.

Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь,
1993. 368 с.

Вихованець І. Р. Дві версії про місцевий відмінок // Мовознавство. 1994.
№1. С.25-30.

Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису. К.: Наук. думка,
1992. 222 с.

Вихованець І. Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка,
1987. 232 с.

Ледней О. Ф. Об’єктні синтаксеми в структурі простого речення: Автореф.
дис… канд. філолог. наук: 10.02.01. Одеса, 2003. 19 с.

Масицька Т. Є. Граматична структура дієслівної валентності. Луцьк: Вид.
відд. Волин. держ. ун-ту імені Лесі Українки, 1998. 208 с.

Мірченко М. В. Структура синтаксичних категорій. Луцьк:
Редакційно-видавничий відділ “Вежа” Волинського ун-ту, 2001. 340 с.

Плющ М.Я. Категорії суб’єкта і об’єкта в структурі простого речення.
К.: “Вища школа”, 1986. 176 с.

Тимченко Є. Вокатив і інструменталь в українській мові. К.: ДУАН, 1926.
116 с.

Шинкарук В. Модус і диктум у структурі речення. – Автореф. дис…д-ра
філол. наук: 10.02.01. 2003. 36 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020