Реферат на тему:
Словотвірне варіювання прикметників: паралельна норма чи її порушення
Лексичний склад української мови протягом століть поповнюється
здебільшого шляхом поєднання наявних у мові словотворчих ресурсів –
твірних баз і дериваційних формантів. Відомо, що необхідним атрибутом
мови на всіх етапах її розвитку є мовна норма, отже, і процеси деривації
українських прикметників контрольовані словотвірною нормою відповідного
періоду. Незважаючи на це, прикметниковому словотворенню різного часу
нерідко притаманна варіантність, що полягає в закріпленні тотожних чи
близьких словотвірних значень за різними дериваційними моделями. З
одного боку, це ознака неусталеності мовної норми, а з іншого –
свідчення розгалуженості стильової системи. Отож, творення прикметників
від різних частин мови може супроводжуватися варіюванням ад’єктивних
суфіксів, рідше іменникових і дієслівних твірних основ. Результатом
таких паралельних можливостей словотвірної системи є спільнокореневі
похідні з близькою або однаковою семантикою, але часто з різною
функційною характеристикою. Статус таких дериватів і досі залишається
дискусійним, хоча вони та їхні форманти були предметом зацікавлення
багатьох мовознавців ([Ахманова 1957, Городенська 1995, Денисенко 1995,
Дідківська, Родніна 1982, Грищенко 1978, Ґрещук 1995, Клименко,
Карпіловська, 1998, Ковалик 1962, Семиряк 1973).
Предметом цього дослідження є відіменникові прикметникові словотвірні
варіанти (пов’язані з варіюванням суфікса -н-), що засвідчені у
різножанрових текстах нової української мови. Вивчення внутрішньої форми
афіксів, морфотактики і парадигматики твірних основ і формантів,
виявлення зв’язків між словотвірними моделями і словотвірною та
лексичною семантикою дає змогу простежити співвідношення між
можливостями мовної системи і мовною нормою, виявити певні тенденції в
розвитку сучасної словотвірної норми, а також спробувати дати практичні
рекомендації щодо слововживання. У цьому й полягає актуальність
функційного діахронно-синхронного вивчення словотвору. Отож, дериваційна
варіантність – це явище, яке можна простежити на двох рівнях
словотвірної системи – афіксемному і дериватемному. Морфема як двобічна
мовна одиниця „варіюється у плані форми вираження. Морфи і є проявом
цього варіювання… Морфема виступає як клас позиційно зумовлених
аломорфів” [Клименко 1998: 6]. Напр., суфікси -ин-/-ін-, -ов-/-ев-,
-оньк-/-еньк-, згідно зі сучасною словотвірною нормою, переважно
сполучаються з іменними твірними основами, залежно від їх кінцевого
приголосного. Крім позиційно зумовлених виявів морфеми, існують морфи,
які „здатні замінити один одного в складі того ж слова чи словоформи. На
відміну від аломорфів, для яких визначальним є відношення додаткової
дистрибуції, такі варіанти морфеми перебувають у відношенні вільного
варіювання” [Клименко, Карпіловська 1998 : 1]. Напр.., взаємозамінними
при поєднанні з прикметниковими основами є варіантні суфікси
-есеньк-/-ісіньк-/-усіньк-. Неоднозначним у сучасній дериватології є
статус дво- і більше компонентних (складних) афіксів: „…постає
питання, чи ці новоутворені похідні суфікси є… варіантами, чи, може,
цілком окремими самостійними суфіксальними величинами…” [Ковалик
1964:51]. Ідеться про співвідношення між морфемами типу -ив- – -лив-,
-н- – -альн-, -ичн- – -ічн-, -н- – -овн-, -ат- – -нат- / -чат-…
Оскільки наведені вторинні афікси – це результат перерозкладу на стику
питомої чи запозиченої твірної основи і того словотворчого суфікса, що
став базою для нового форманта, то такі складні суфіксальні одиниці
(„гібридні суфіксальні морфеми”, „позиційно пов’язані варіантні
відповідники”, „модифікаційні варіанти” [Грищенко 1978]) розглядаємо
серед словотвірних варіантів (афіксального рівня). Відповідно
словотвірними варіантами дериватемного рівня вважаємо похідні, утворені
суфіксами-варіантами трьох згаданих типів (аломорфи: хвильовий –
хвилевий; вільні варіанти: дрібнісінький – дрібнюсінький; складні
варіанти: екзистенційний – екзистенціальний), а також похідні, у яких
той самий морф поєднується з варіантними твірними основами (усіченою і
неусіченою: дифузійний – дифузний).
Більшість відіменникових прикметникових словотвірних варіантів – це
ад’єктиви, утворені за допомогою різних варіантів суфікса -н-:
1) інваріанта і його похідних складних варіантів, наприклад: -н- –
-ичн-(-ічн-) (вибір за правилом дев’ятки), -н- – -альн- (-ональн-,
-іональн-), -н- – -ивн- та ін; 2) тільки варіантних, похідних від -н-
суфіксів: -ивн- – -ічн-, -ичн- – -альн-.
На сучасному етапі розвитку мови варіанти суфікса -н- (інваріант із
варіантом або два варіанти) бувають як вільними, так і позиційними.
Напр.., до іменникової основи аналогій- додається інваріантний формант
-н-, а до усіченої основи цього ж мотивуючого іменника аналог- –
варіантний складний формант -ічн-. Наприклад, аналогійний – аналогічний:
Є наслідком аналогійного впливу [Грищ., 27, 30]. Аналогічні зміни [НК].
Частіше ж вибір суфікса-інваріанта чи варіанта не пов’язаний з тою чи
іншою позицією: ізохорний – ізохоричний, ізотермний – ізотермічний
[Хем., 92], трансцендентний – трансцендентальний [НК] (в обох
компонентах дериваційних варіантних пар словотворчий засіб додається до
усічених твірних основ).
Словотвірні варіантні пари прикметників з інваріантною морфемою -н- і її
варіантами були відомі вже в XVI ст. „Творення прикметникових похідних
від основ іншомовного походження спричинилося …до виникнення гібридних
за своєю структурою афіксів, які в багатьох випадках виділяються у
морфемному складі прикметникових форм тільки умовно, тому що твірні
основи не співвідносяться з відповідними іменниковими словозмінними
основами, тобто не функціонують як так звані вільні морфеми” [Грищенко
1979: 148-149]. Це гібридні варіантні форманти
-ичн-/-ічн-, -альн-, -ональн-, -арн-, -ивн-, які утворилися поєднанням
латинських суфіксів -ic-us, -al-is, -ar-is, -iv-us з українським
суфіксом -н-.
Словотвірні варіантні пари – це прикметники, утворені від іменників на
-ій-, рідше – від інших іменників.
На різних етапах розвитку нової української мови засвідчено чимало
словотвірних варіантних пар зі запозиченими коренями, проте не всі вони
рівноправні з погляду сучасної норми. Варіантні дериваційні пари певного
періоду в сучасній українській мові могли розпастися або внаслідок
ненормативності одного з компонентів, або внаслідок перетворення
прикметників, утворених варіантними суфіксами, на пароніми.
Наприклад, із колишніх варіантних пар атмосферний – атмосферичний:
Атмосферне тиснення. Атмосферичні опади [Кур., 79], [Фав., 3]; фізичний
– фізикальний: Хемія фізична. Хемія фізикальна [Фав., 111]; векторний –
векторіальний [СУМ, I, 317]: Векторна і векторіяльна величина [Фав., 6];
камерний – камеральний [СУМ, IV, 82]; кольоїдний – кольоїдальний:
Кольоїдний і кольоїдальний стан [Фав., 90], еліпсоїдний – еліпсоїдальний
[СУМ, II, 474]; циклоїдний – циклоїдальний [СУМ, XI, 212]; емоційний –
емоціональний: Емоційний стан. Емоціональний характер [Уваги, 137];
пропорційний – пропорціональний: Пропорційні риси. Витонченість і
вишуканість… не пропорціональні глибині змісту [СУМ, VIII, 260]
нормативними в сучасній мові є тільки похідні з інваріантною морфемою
-н-: атмосферний, фізичний, емоційний, пропорційний…
Розійшлися в семантиці і стали паронімами такі колишні прикметникові
словотвірні варіанти, як смертний – смертельний: Смертнії рани дарували.
Не вразьте моїх смертельних ран [Гр., IV, 156, 157] – на сучасному етапі
нормативно: Смертна людина. Смертельна рана; ароматний – ароматичний:
Ароматний оцет. Ароматичне повітря [СУМ, I, 61] – нормативно: Ароматна
суниця, повітря, оцет. Ароматичні вуглеводні; музичний – музикальний:
Музичний і музикальний звук [Фав., 25]. Граматика музикальна [Оном. і
ап., 24] – нормативно: Граматика музична. Музикальний слух; професійний
– професіональний: Професійна непідготованість. Професіональні інтереси
[СУМ, VIII, 332] – нормативно: професійні секрети (від ім. професія) і
професійний та професіональний філолог (від ім. професія та ім.
професіонал). Останнім часом помітна тенденція вживати зі значенням
„який добре виконує свою справу” також прикметник професійний: Ти просто
професійне калатало [Іздрик, 10]. Таким чином, обмежується
функціонування дериватів із гібридними варіантними суфіксами, наприклад,
-альн-, -іальн-, -уальн-, -ональн-,
-ичн-, -ічн-, -ивн-. Більш властивими сучасній українській мові стають
деривати, утворені від іншомовних слів за допомогою інваріантного
суфікса -н-. У найновіших виданнях вони з’являються, а частіше
повертаються із забуття як альтернатива, якої не було в попередніх
десятиліттях, інколи навіть переважаючи й витісняючи похідні з
варіантними суфіксами: граційний – граціозний: Як сонячно маяв у їхніх
граційних ручках національний стяг. Останньою була чарчина молодої –
така ж струнка і граціозна, як і вона [НК]; екзистенційний –
екзистенціальний – екзистенціональний: Екзистенційні ідеї [Ільн., 30].
Філософія людського буття переходить в екзистенціальну філософію [Зар.
філ. XXст., 114]. Екзистенціональні мотиви, зумовлені жахом буття [ЛС,
230] (із трьох прикметників найрідше сьогодні вживається
екзистенціональний); категорійний – категоріальний: Виділення
категорійного синтаксису, категорійної морфології, категорійного
словотвору передбачає розв’язання проблеми їх ієрархії. Периферійність
прислівника доповнюється його морфологічною (категорійною)
периферійністю [Вих. Ч. м., 156]. Трактують його як категоріальне
значення [Гр. укр. м. М., 3]; функційний – функціональний
(багатофункційний – багатофункціональний): Оцінюючи важливість
функційних обов’язків, треба враховувати два критерії [Осн.політ.н.,
197]. Принципи функціонального аналізу [Гр. укр. м. С., 3];
Багатофункційна суфіксальна іменникова основа [Ков. серб., 46];
трансцендентний – трансцендентальний: Має передусім символічну, з
трансцендентним розкриттям, природу образів [Ільн., 61]. Завдяки
трансцендентальній редукції ми досягаємо сфери трансцендентальної
свідомості [Зар. філ. XXст., 47]; синонімний – синонімічний (як відносні
прикметники до ім. синонім, а не синоніміка): Часто у синонімних словах
бачимо певне степенованнє [С-С, Ґ., 59]. У межах паралельних
синонімічних конструкцій [Ков., 16]. (вважаємо, що, прикметник
синонімний точніше виражає відносність до іменника «синонім»;
інтенційний – інтенціональний [Іст. укр. філ., 48]; субстанційний –
субстанціальний (субстанціональний) (транссубстанційний –
транссубстанціальний) [Ім., 233]; маґнезійний – маґнезіальний [Хем.,
119].
4
@
O
O
o
o
4LN8
:
F, 273]. Із двох можливих прикметників на -н-ий і -альн-ий (-ональн-ий,
-уальн-ий) пропонуємо надавати перевагу похідним з інваріантним
суфіксом, адже це сприяє підвищенню активності власних словотворчих
засобів. Щоправда, деякі деривати на -альн-ий ще й сьогодні не мають
рівнозначних відповідників на -н-ий. Наприклад, в сучасній українській
мові активно вживаються прикметники нормальний, національний,
територіальний, матеріальний, раціональний, артеріальний, бронхіальний
та ін.
Якщо із двох словотвірних варіантів на -н-ий і -альн-ий (-ональн-ий,
-уальн-ий) переважно домінують прикметники з інваріантним суфіксом, то
такі прикметники (на -н-ий) не мають чіткої переваги над прикметниками з
варіантним суфіксом -ивн-. Більшість словотвірних варіантів на -н-ий і
-ивн-ий абсолютно збігається за значенням, але переважно відрізняється
частотою вживання. Наприклад, прикметники з інваріантним суфіксом
домінують у таких парах, як ерозійний – ерозивний: Наслідок ерозійного
руйнування. Методи кріотерапії ерозивних процесів кон’юнктиви й рогівки
[НК]; дериваційний – деривативний: Розкрити діалектику дериваційної
структури слова [Ков., II, 14]. Деривативне (словотвірне) значення [Сл.,
34] (похідний на -ивн- співвідносний ще й з іменником “дериват”, тому
пара перебуває на межі словотвірної варіантності та паронімії, її статус
визначається тільки за контекстом); імітаційний – імітативний: Грали в
імітаційні ігри. Імітативні дії [НК]; конвульсійний – конвульсивний:
Конвульсійне дрижання повік. Конвульсивними рухами дістав сірники [СУМ,
IV, 257], [СС, 695]; провокаційний – провокативний: Провокаційний виклик
[СУМ, VIII, 143]. Провокативний [Інв.].
Частіше вживаними є прикметники з варіантним суфіксом -ивн- у парах
ситуаційний – ситуативний: Ситуаційний характер, контекст. Завдяки
використанню ситуативних контекстів, ситуативний характер [НК];
деклараційний – декларативний [СУМ, II, 234]; медитаційний –
медитативний [Ант., 84], меліораційний – меліоративний [СУМ, IV, 669];
регенераційний – регенеративний [СУМ, VIII, 476].
Сферою вживання і сполучуваністю відрізняються компоненти таких
дериваційних варіантних пар із можливою паралельністю: варіаційний –
варіативний: Варіаційна природа [СУМ, I, 293]. Варіативний фактор [НК].
Варіаційний використовується ширше (і як музичний, і як математичний
терміни, і як загальновживане слово); репродукційний – репродуктивний:
Репродукційні процеси. Бруньки… бувають вегетативні та репродуктивні
[СУМ, VIII, 511, 512]. Прикметник репродуктивний вживається тільки у
біології і психології, а репродукційний – ще й у фото- і поліграфічній
галузях [ЛК]; індукційний – індуктивний, дедукційний – дедуктивний
(індукційний, дедукційний і в суспільних науках – філософії, логіці,
політології, і в фізиці, а індуктивний, дедуктивний – тільки в
суспільних науках): Розглянемо такі типи аналізу: 1) індукційний…,
2) дедукційний…; [Осн. політ. н., II, 167]. Індуктивна логіка.
Дедуктивна логіка [Філ., 121, 230]. Індукційна і дедукційна сила, течія
[Кур., 95]. Індукційний струм і індуктивна методологія [НК]; флексійний
– флективний: Флексійний голосний. Флективний, -а, -е голосний, мова,
наголошування [НК]. Окремі сучасні українські ад’єктиви на -ивн-ий не
мають відповідної пари з інваріантним суфіксом -н-: фіктивний,
регресивний, агресивний, прогресивний та ін.
Із двох можливих прикметникових дериваційних варіантів нової української
мови на -н-ий і -ичн-ий (-ічн-ий) на сучасному етапі в основному
усталилися прикметники з інваріантним засобом -н-, переваживши або й
зовсім витіснивши ад’єктиви на -ичн-(-ічн-). Наприклад, гармонійний –
гармонічний: Стать гармонійна й принадна. Гармонічний розвиток всієї
людини [СУМ, II, 33]. Аналіза гармонійна. Гармонічний вібратор [Фав, 2];
меланхолійний – меланхолічний: Йшла з чудовою меланхолійною осолодою в
грудях [Ш, I, 231]. Високі дзеркала… потопали в меланхолічному сутінку
[СУМ, IV, 668, 669]; синхронний – синхронічний, діахронний –
діахронічний: З … прийомами… синхронного та діахронного дослідження
системи словотвору [Ков. серб., 4]. Завданням синхронічної дериваталогії
є охоплення всієї системи… [Сл., 7]. Діахронічна дериватологія [Сл.,
6]; філармонійний – філармонічний: Майстри філармонійного мистецтва.
Філармонічний концерт [СУМ, X, 591]; а також алкогольний – алкоголічний
[НК]; антропоморфний – антропоморфічний [СУМ, I, 52]; ієрархійний –
ієрархічний [НК]; кристальний – кристалічний [СУМ, IV, 349]; пародійний
– пародичний [СУМ, VI, 73]; полігамний – полігамічний [СУМ, VII, 72],
телескопний – телескопічний [СУМ, X, 63].
У деяких парах цієї моделі словотвірної варіантності, навпаки, більшу
перевагу в сучасному вживанні поки що має дериват на -ичн-ий (-ічн-ий).
Наприклад, алергійний – алергічний: Алергійні захворювання. Алергічні
хвороби [НК]; аналогійний – аналогічний: Аналогійний вплив [Грищ., 27].
Аналогічний – див. схожий [СС, I, 6]; дієтний – дієтичний [СУМ, II,
301]; поліфонний – поліфонічний [СУМ, VII, 84].
Рідко варіантну словотвірну пару утворюють похідні з інваріантним
суфіксом -н- та варіантним -арн-, -озн-, -орн-. Наприклад, елітний –
елітарний: Елітне насіння [СС, I, 428]. Елітарні групи [НК]; фабульний –
фабулярний: Фабульні комбінації. Фабулярна гострота поєднується з
іронічною оповіддю [СУМ, X, 549]; ілюзійний – ілюзорний [НК].
Тенденцією сучасного періоду в новій українській мові є активізація
функціонування дериватів з інваріантним суфіксом, навіть якщо в
попередніх десятиріччях вони не фіксувалися взагалі або були рідкісними.
Компонентами дериваційних варіантних пар іноді є два прикметники,
утворені за допомогою варіантних до -н- суфіксів: -альн- – -ічн-, -еїчн-
– -ічн-, -аїчн- – -ічн-, -арн- – -ичн-, -альн- – -ивн-. Наприклад:
амфібрахіальний – амфібрахічний [СУМ, I, 41]; катастрофальний –
катастрофічний [НК]; алгебраїчний – алгебричний [СУМ, I, 32]; тропеїчний
– тропічний (від ім. троп) [СУМ, X, 283]; паразитарний – паразитичний:
Паразитарні гриби. Паразитичні комахи [СУМ, VI, 63]; федеральний –
федеративний: Федеральний уряд. Федеративний народний комісаріат [НК].
Малочисленними в сучасній українській мові є прикметникові дериваційні
варіантні пари, утворені за допомогою інваріантного суфікса -н- і його
українських варіантів -шн’- (-ішн’-, -ешн’-) від власне українських
іменників. І хоч загальновідомим є твердження, що суфікси -ішн’-, -ешн’-
– це засоби творення відприслівникових прикметників, інколи все-таки
неможливо мотивувати ад’єктив прислівником. Поодинокі приклади цього
явища були відомі ще до XIX ст., траплялися вони і в новому періоді
української мови. Р.Смаль-Стоцький на матеріалі словника Б.Грінченка
робить висновок, що в основному суфікс -ішн’- наростає на прислівниках
часу й місця (домашня забава, тамошній парубок, вчорашня вечера), але
може бути і в відіменникових прикметниках (Іванішнє діло Література
Ахманова А.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М., 1957. 279 с.
Городенська К.Г. Словотвірна синонімія// Актуальні проблеми українського
словотвору. Матеріали III-іх наукових читань, присвячених пам’яті
професора Івана Ковалика. Івано-Франківськ, 1995. С.11-12.
Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. К., 1978. 206 с.
Грищенко А.П. Суфіксальний словотвір прикметників// Словотвір сучасної
української літературної мови. К., 1979. С.119-170.
Ґрещук Василь. Український відприкметниковий словотвір.
Івано-Франківськ, 1995. 208 с.
Денисенко Л.П. Фонетичні і словотворчі варіанти слова в говірках Нижньої
Наддніпрянщини: Автореф.дис. ... канд.філол.наук. Дніпропетровськ, 1995.
22 с.
Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір, синонімія, стилістика. К.,
1982. 171 с.
Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної
української мови. К., 1998. 161 с.
Ковалик І.І. Питання словотворчої синонімії і омонімії в сфері іменників
слов’янських мов // Питання слов’янознавства. Матеріали I Славістичної
конференції. Львів, 1962. С.5-25.
Ковалик І.І. Синонімія і омонімія в межах словотворення// Доповіді та
повідомлення ЛДУ. 1957. Вип.7. Ч.I. С.57-59.
Семиряк В.Д. Словотворчі варіанти в сучасній українській мові: Дис....
канд.філол.наук. Харків, 1973. 213 с.
Смаль-Стоцький Р. Нарис словотвору прикметників української мови. Прага,
1923. 85 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
