Реферат на тему:
Врахування проблеми національного адресата в проекції на засоби масової
інформації: галицький читач
Регіональний адресат посідає важливе місце в міжкультурній комунікації.
Адресатів, різних за інтересами, статтю, віком та іншими ознаками
об’єднують в одну групу за сприйняттям культурної картини світу на
основі національної спільності. Теорію масової комунікації активно
розробляли О.В. Петрова, М.Ф. Алефіренко, М.М. Назаров та інші. Проте
категорія адресата досліджена в сучасному мовознавстві недостатньо.
Н.Д.Арутюнова торкається проблеми категорії адресата в контексті
художньої літератури. Очевидно, категорію адресата перспективно вивчати
у проекції на газетний текст з урахуванням його національної специфіки.
Мета роботи – дослідити особливості функціонування діалектизмів у
газетному тексті, довести, що це підвищує експресивність тексту, робить
його більш емоційним, консолідує читача певного регіону. Йтиметься про
мовні коди, які можна по-різному інтерпретувати залежно від місця
проживання читача, приклади подаватимемо з газети „Поступ” за 2004 рік
(рубрика „Львівські обсервації”).
Масова комунікація має чималі можливості впливу. Як зазначено в книзі
американського журналіста У. Літашана, написаній ще в 1922 році, людина
через неможливість охопити всю різноманітність життя змушена
використовувати не реальні факти, а їх замінники, „стереотипи”. До
особливостей стереотипів ще тоді У. Літашан зачислював спонтанність їх
виникнення, вплив стереотипів на формування нового емпіричного досвіду,
а також традицій і звичок; спрощення і неадекватність інтерпретації
реальності. Ці стереотипи транслюються через посередництво засобів
масової інформації [Назаров 2002: 84]. Нашу епоху недаремно називають
ерою інформації: вплив ЗМІ та стереотипів, які вони формують, значно
збільшився.
„Вплив на аудиторію пов’язаний перш за все з необхідністю врахування
психологічної структури індивіда” [Назаров 2002: 85]. Засоби масової
інформації містять складові, які по-різному впливають на аудиторію.
Адресат „вступає в комунікацію не як глобальна особистість, а у
визначеному своєму аспекті, амплуа чи функції” [Арутюнова 1981:
357-358]. Важливою ознакою адресата, без врахування якої вплив на нього
стає малоефективним, є його національна належність. Національна
ідентичність адресата „пов’язана з „підсвідомою стихією психіки”
[Аверкина 2002: 96]. Визначене коло концептів формує концептосферу,
національний культурний світ. Набір концептів і концептосфер, як засобу
спілкування в межах певного національного середовища, визначає ядро
національної концептосфери і задає національному культурному світу
особистий ритм, схожий до „заданого ритму етнічного поля”, про який
писав Л. Гумільов [Гумилев 1990: 181].
Окрім національної ознаки, адресати різняться ще й гендерними та
освітніми особливостями, віковими, науковими та іншими зацікавленнями.
Проте національна ознака об’єднує адресатів, як „соціальну групу,
індивіди якої, впливають один на одного” [Назаров 2002: 86]. Мова
певного територіального простору служить свого роду „етномовною матрицею
семантизації навколишнього світу” [Алефиренко 2002: 69]. Загальновідоме
правило про те, що попит зумовлює пропозицію, можна перенести в мовну
площину і застосувати до впливу на адресата. Впливати на адресата можна,
якщо він зрозуміє суть тієї інформації, яку йому надсилають. Отже, як
справедливо зазначає Н.Д. Арутюнова, „обробка мови відбувається під
тиском фактора адресата” [Арутюнова 1981: 357-358].
Досить популярною у Львові, судячи з тиражу (загальний тираж 140 000
примірників), є газета „Поступ”. Аудиторія „Поступу” – галичани як
специфічні адресати передусім за географією проживання.
Газета „Поступ” зорієнтована на читача цього обширу з його особливостями
в мовленні. Звісно, у Львові проживають не лише носії говірок
південно-західного діалектного масиву, проте можна твердити, що
адресатам, неадаптованим до галицького колориту, тим, які не знають
специфіки типово львівського мовного середовища, контекст написаного в
газеті не буде достатньо зрозумілим. Власне те, що зрозуміле і
притаманне визначеному колу читачів, називаємо кодом. Проте громадяни в
межах однієї країни по-різному розшифровують один і той самий код, що
залежить від мовного коду в рамках певної традиції. Зрозуміло, що коди
говірок чи інших мовних утворень можуть розшифрувати тільки ті читачі,
які їх знають, їх використовують. Очевидно, один і той самий концепт
може мати різні смисли, коди на певних територіях певної країни. Пояснює
це й М.Ф. Алефіренко, який пише, що „мовне кодування культурних смислів
починається з усвідомлення тієї денотативно-прагматичної ситуації, в
якій міститься
предмет духовно-практичного значення” [Алефиренко 2002: 69]. Регіональні
коди використовують як замінники „чужого”. Адже, як твердить М.В.
Соловйов, „те, що в одному регіоні сприймається як норма, в іншому – як
щось штучне та спеціальне” [Соловьев 2002: 80].
Такий етнокультурний код використовують у газеті „Поступ”. Найяскравіше
бачимо це в постійній четверговій рубриці „Львівські обсервації”, яку
веде письменник Юрій Винничук.
Обґрунтування того, що саме включає в себе код в лінгвосеміотичній
культурі, пояснює М.Ф. Алефіренко: „Це система означення, тобто
сформована стереотипами етнокультурної свідомості конфігуративна
сукупність знаків та механізмів їх застосування з метою здійснення двох
взаємних процесів: (а) утворення і структуризації довербальних смислів
та (б) їх вербалізації під час обробки, перетворення, збереження та
передачі позагенетичної інформації в межах визначеної
комунікативно-прагматичної парадигми” [Алефиренко 2002: 69].
? c ® ? Z
\
N„Львівські обсервації” свідчить про спрямованість тексту в основному на
жителів Галичини. Адже слово „обсервація” в словнику української мови
зафіксоване як книжне. Це слово походить з польської мови („Obserwacija”
– спостереження), яка залишила свій відбиток у мовленні галичан.
Регіональний мовний колорит значною мірою формують, як відомо, діалекти,
тобто підрозділ мови, що об’єднує групу говірок, пов’язаних між собою
низкою спільних явищ, відсутніх в інших говірках. Тексти вказаної
рубрики пересипані арготизмами за допомогою яких автор намагається
загострити проблему: „сьвірки”, „матолки”, „вар’яти” (недоумки). Ці
слова не зафіксовані в українських словниках, проте функціонують у
польській мові, звідки і потрапили до львівського мовленнєвого
середовища. „Присмачені” тексти Юзя Обсерватора і діалектизмами „батяр”
(гультіпака, гульвіса [Гуцульські говірки: 22]), „видите” (бачите
[Словник місцевих слів в літ. мові не вживаних: 16]), „файно” (гарно,
добре [Гуцульські говірки: 194]). Особливого галицького колориту автор
додає за допомогою фонетичних діалектизмів: „філозофи” (філософи
[Словник місцевих слів в літ. мові не вживаних: 112]), „ціхо” (тихо
[Гуцульські говірки: 208]), „тіко” (тільки [Словник місцевих слів в літ.
Мові не вживаних: 103]), „ружні” (різні [Гуцульські говірки: 166]).
Юрій Винничук використовує рухому частку „ся”, що характерне для говірок
південно-західного регіону: „У літературній мові східноукраїнській,
займенникова частка „ся” тісно зрослася з дієсловом і не може від нього
відділюватися; навпаки, в західноукраїнських говорах це „ся” ще зберегло
свою давнішу рухливість” [Словник місцевих слів в літ. Мові не вживаних:
138]. Наприклад, „їй ся вдало”, „вони ся обанкротили”. Поширений в
„Обсерваціях” і архаїчний займенник „си” в значенні „собі” порівн.:
„…бо наш Татусько взяв приклад з Дюма і найняв си літературних
негрусів” [Поступ 2004: №64], „І най би си літали і погоду передавали”
[Поступ 2004: №28].
У текстах Юзя Обсерватора часто трапляється трансформація
фразеологізмів (перестановка компонентів), здійснена із стилістичною
метою. Наприклад „дуба не дала” (порівн.: А винним у тому, що наша мова
взагалі ще дуба не дала, виявився… Лазар Каганович) [Поступ 2004 №
64]. Фразеологізм „дати дуба”, який притаманний українській літературній
мові, означає „померти, загинути” [Фразеологічний словник І: 221], а
саме в наддністрянському діалекті вживається зі зміненим порядком слів.
Зумовлено це історично. Адже Галичина досить довгий відтинок часу
перебувала в складі Австро-Угорської імперії, державною мовою якої була
німецька. Власне німецький стиль побудови речення і відбився в цьому
фразеологізмі.
Замість слів „ті що” в аналізованих текстах поширений діалектний
замінник „тоті, жи” (наприклад: „Не так він, як тоті, жи писали за
нього” [Поступ 2004: №64]). „Жи” часто вживається і замість „що”
(порівн.: „Шкода жи мене ніхто не спитає” [Поступ 2004: №28).
Замість „як тільки” зустрічаємо діалектизм „Іно” [Етимологічний словник
Т.3: 306] (порівн.: „іно Татусько дав сигнал” [Поступ 2004: №34]).
Замість сполучника „нібито” Юзьо Обсерватор використовує діалектизм
„гейбито” [Гуцульські говірки: 34] („До кожного виступу готується так,
гейбито мало звучати в Сорбонні” [Поступ 2004: №34). „Оце” передано як
діалектизм „сесе” [Словник місцевих слів в літ. мові не вживаних: 93] (
наприклад: „Коли я сесе зачув” [Поступ 2004: №34]).
Поширені в текстах й інші граматичні діалектизми. „У літературній мові
майбутній недоконаний час твориться з „буду” та дієйменника на „-ти”; в
західноукраїнських говорах ця форма звичайно твориться з „буду” плюс
минулий час” [Словник місцевих слів в літ. мові не вживаних: 139]. Це
відбивається і в текстах Юзя (порівн.: „…красота буде відповідно й
вартувала”, „буде протирав штани” [Поступ 2004: №22).
Врахування категорії адресатності в газетному тексті – надзвичайно
важлива складова впливу на читача. Досліджувати методи впливу та
виробляти найоптимальніші шляхи подачі інформації адресатові з певним
колом концептів – важливе завдання двадцять першого століття, яке
розпочалося під знаком інформаційної епохи.
Отже, активне вживання діалектизмів у газетному тексті може бути
ознакою, яка консолідує читачів, а об’єднуючи їх, посилює експресивність
тексту. Крім активного вживання діалектизмів, є й інші чинники впливу на
національного читача, зокрема екстралінгвістичного характеру.
Література
Аверкина С.Н. Идеализм, Порядок // Межкультурная коммуникация. Нижний
Новгород. 2001.320.
Алефиренко Н.Ф. Этноязыковое кодирование смысла в зеркале культуры //
Мир русского слова. М., 2002. №2. С.69-74.
Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН. СССр. Сер яз. и лит. М.,
1981.- Т. 10 Вып. 14. С.356-367.
Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. Л., 1990. С. 170-190.
Гуцульські говірки: короткий словник. Відп. ред. Я Закревська. Львів,
1997. 232с.
Етимологічний словник української мови: У 7 –и т. Київ., 1982-2003.
Т.3.
Назаров М.М. Массовая коммуникация в современном мире: Методология
анализа и практика исследований. Изд.2-е, испр. Сер: Специализированые
курсы в социологическом образовании. М.: 2002. 240с.
Огієнко І. Словник місцевих слів у літературній мові не вживаних //
Бібліотека рідної мови. Жовква., 1934.154с.
Поступ. Львів, 2004.
Соловьев Н.В. Круглый стол: языковая норма и проблемы ее кодификации
//Мир русского слова. М., 2002. №2.С79-85.
Фразеологічний словник української мови: У 2-ох т. / Під. ред.
Л.С. Паламарчука. К., 1999. 980с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
