.

Тавтологічний повтор як засіб вираження категорії зв\’язності в художньому тексті (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
237 3530
Скачать документ

Реферат на тему:

Тавтологічний повтор як засіб вираження категорії зв’язності в
художньому тексті

Текст як складне психо-мовленнєве утворення характеризується сукупністю
категорій, провідною з яких є категорія зв’язності. Одностайної
дефініції для цієї категорії немає, тому ми спробуємо сформулювати
власну, визначивши зв’язність як одну з основних структурних категорій
тексту, яка має лінгвістичну природу, виникає в результаті взаємодії
особливої організації мовних засобів, логіки викладу текстової
інформації, комунікативної спрямованості та смислу тексту і яку
репрезентовано засобами різних рівней мови.

Вчені висловлюють різні думки щодо виділення різновидів текстової
зв’язності. Так, І.Г.Торсуєва пропропонує виділяти формальну, логічну,
смислову та імплікативну зв’язність [Торсуева 1986: 13]. Нашому
розумінню категорії зв’язності в класифікації дослідниці відповідає лише
формальна зв’язність, яка потребує деталізованого підходу щодо виділення
її різновидів.

Н.М.Трошина та автори колективної монографії “Аспекты общей и частной
лингвистической теории текста” виділяють зв’язність логіко–семантичну,
синтаксичну та стилістичну [Трошина 1980: 91-92; Аспекты общей и
частной… 1982 : 51]. Виходячи з нашого розуміння зв’язності, до її
різновидів можна зарахувати лише останні два види, виділені в
запропонованих класифікаціях (синтаксичну та стилістичну зв’язність).
Зауважимо, що така класифікація є неповною, оскільки не враховує
значення засобів інших рівнів мови в процесі репрезентації зв’язності
тексту.

І.Н.Димарська-Бабалян та Н.С.Валгина виділяють семантичну (змістову),
комунікативну (темо-рематичну) та структурну зв’язність
[Дымарская-Бабалян 1987 : 13] [Валгина 2003 : 43-52]. Проте Н.С.Валгіна
зауважує, що власне під зв’язністю слід розуміти структурну організацію
тексту, його форму, тобто структурну зв’язність, а семантичну та
комунікативну зв’язність розглядати в межах категорії цілісності.

Характеризуючи категорію зв’язності, В.О.Лукін виділяє такі її види:

– зв’язність на рівні однопланових одиниць та форм знаків: повтор
візуальних образів (ліній, крапок, рисок тощо), які реципієнт не
сприймає однозначно як знаки;

– зв’язність знакових елементів – зв’язність елементів, які реципієнт
сприймає як знаки (морфеми, слова, речення), та елементів, що не мають
статусу мовних знаків, проте набувають його в тексті (звукові повтори,
лапки, курсив). Тут виділяють підвиди: лексична, семантико-синтаксична
та граматична зв’язність [Лукин 1999: 24-37]. Зазначимо, що виділена
дослідником семантико-синтаксична зв’язність у нашому розумінні
відповідає категорії цілісності, тому виділення її в межах категорії
зв’язності недоречне.

Найповнішою та найдетальнішою, на наш погляд, є класифікація, яку
запропонувала О.О.Селіванова. Дослідниця розподіляє зв’язність залежно
від типу інформації, що актуалізується свідомістю комунікантів у процесі
творення та сприйняття тексту. Категорії зв’язності в нашому розумінні в
цій класифікації відповідають такі різновиди: граматична (експліцитно
виражена формальними показниками (узгодження роду, числа, відмінка,
часу, способу, виду, синтаксичних позицій, займенників тощо), семантична
(виражена семною тотожністю сполучуваних слів, які вступають у взаємодію
з семантичною структурою висловлювання), ономасіологічна (виражена
повторенням дериваційних компонентів слів, коренів та загального
номінативного механізму творення одиниць), структурна/композиційна
(зв’язність між елементами композиції тексту) [Селиванова 2002 :
217-222].

З усіх різновидів зв’язності найменш вивченою, а отже, актуальною для
дослідження є ономасіологічна зв’язність. Саме на цьому різновиді
текстової зв’язності ми зосередили увагу в нашому дослідженні.

Розглядаючи ономасіологічну зв’язність, ми виходимо на проблему
взаємодії словотвору та тексту. Зазначена проблема знайшла втілення у
працях О.А.Земської, О.С.Кубрякової, О.І.Блінової, І.Онхайзера тощо.
Зокрема, О.А.Земська зазначає про взаємозв’язок словотвору та тексту:
“Словотвір виконує в тексті різноманітні функції. Похідне слово,
виступаючи одночасно одиницею, що наділена певним лексичним значенням,
та структурою, що несе в собі дериваційне значення, є засобом когезії,
здійснюючи текстові зв’язки між словами іа по лінії лексичної семантики,
з одного боку, і по лінії більш загального (дериваційного) значення, з
іншого. При цьому актуалізуються різного виду зв’язки між похідними
(антонімічні, синонімічні, градуальні). Таким чином, словотвір виконує
функції не лише когезії, а виділення, градації та експресії тексту”
[Земская 1992: 163].

Вказівку на роль словотвору в процесі репрезентації категорії зв’язності
в тексті знаходимо також у праці О.С.Кубрякової. Дослідниця зазначає, що
похідні слова мають здатність пов’язувати окремі відрізки тексту та при
цьому співвідносити між собою різні його частини: “…Похідне слово з
його неповторною семантикою створюється не лише з суто лексичної метою,
але й для здійснення складніших та різноманітніших граматичних,
синтаксичних та номінативно-комунікативних функцій” [Кубрякова 1981:
197-198].

Серед усіх засобів, що беруть участь у формуванні ономасіологічної
зв’язності, ми виділяємо тавтологічний повтор, під яким розуміємо повтор
у наступному реченні кореневої морфеми однієї з лексем попереднього
речення, завдяки чому відбувається репрезентація категорії зв’язності в
тексті (у термінології В.А.Кухаренко – “медіальний повтор”), афіксальні
повтори (у термінології В.А.Кухаренко – “анафоричні та епіфоричні
повтори”), повтор структурно-семантичної моделі слів. Зосередимо увагу
на дослідженні тавтологічних повторів як таких, що беруть найактивнішу
участь у вираженні текстових номінацій.

Об’єктом дослідження стали тексти творів В.Винниченка, предметом
безпосереднього вивчення – тавтологічний повтор у текстах письменника.

Мету, яку ми поставили перед собою в цьому дослідженні, можна
сформулювати так: розкриття специфіки функціонування тавтологічного
повтору як засобу репрезентації ономасіологічної зв’язності в
когнітивно-текстовій парадигмі. Для реалізації зазначеної мети потрібно
розв’язати такі завдання: встановити семантичні різновиди тавтологічного
повтору, що вживаються для зв’язку між текстовими компонентами;
з’ясувати причини, що зумовлюють функціонування тавтологічного повтору в
тексті; дослідити роль тавтологічного повтору в художніх текстах з точки
зору інтенції автора та сприйняття реципієнта.

Одним із найпоширеніших видів тавтологічного повтору є повтор типу
“основна дія – додаткова/супроводжувальна дія”, що формально виражається
в повторі типу “дієслово – дієприслівник”. Наприклад: А з села то
поодинці, то купками все підходять люди – чоловіки, діти, баби, навіть
старі діди. Підходячи, дивляться на лісок і похмуро питають…
(“Салдатики!”)

У композиційному плані такий повтор виконує функцію редукування, що
зумовлено авторським прагненням до лаконічності висловлення. Пор.: А з
села то поодинці, то купками все підходять люди –чоловіки, діти, баби,
навіть старі діди. І коли вони підходять, то дивляться на лісок і
похмуро питають… Уведення до структури речення підрядної частини не
лише приводить до його лексичного переобтяження, а й значною мірою
ускладнює сприйняття. Тому в цьому випадку доречніше використовувати
тавтологічний повтор, що не лише сприяє лаконічності передачі інформації
при збереженні її смислу, а й полегшує сприйняття тексту та встановлення
семантичних зв’язків між його компонентами. У когнітивному плані
функціонування такого повтору зводиться до вираження темпоральних
відношень між реченнями. Похідне слово може вказувати на одночасність
протікання подій попереднього і наступного речення: Вмить в кімнату
влетіла покоївка й, сплеснувши руками, закричала… І, кричачи, вона
вибігла на терасу, з страшенною силою вдарила ногою “машину” й побігла
під тополями на вулицю (“Малорос-європеєць”), а може виражати і їхню
послідовність: Нє, холодно, не скрутиш! – рішив маленький, чорненький,
як кузочка, Данилко й озирнувся. А озирнувшись, в той же мент схопився й
люто, дзвінко закричав… (“Кумедія з Костем”).

До поширених видів тавтологічного повтору належить також повтор типу
“дія – процес”, що виражається повтором “дієслово – віддієслівний
іменник”: Через це і Терень частенько зазирав до мене. І от бог його
знав, чи раділа тим зазиранням Одарка (“Терень”).

У композиційному плані такий повтор, як і попередній, відіграє функцію
редукування. У комунікативно-прагматичному він зумовлений
темо-рематичним переходом. Якщо в попередньому реченні дієслово виражає
змістовно нову інформацію, виступає ремою, то в наступному реченні воно
відіграє роль теми. Такий перехід зумовлює зміну частиномовної
належності, що й відображається на використанні в ролі маніфестанта
міжфразового зв’язку тавтологічного повтору. У когнітивному плані повтор
типу “дія – процес” використовується для посилення семантики, вираженої
віддієслівним іменником – назвою процесу.

“мін О.Л.Каменської: конектор – сукупність елементів, що здійснюють
зв’язок між компонентами тексту; компонент конектора – елемент
конектора, що входить в один із поєднуваних компонентів тексту)
[Каменская 1990: 64]. У повторах цих типів твірна частина передує
похідній.

З метою семантичної акцентуації в тексті як засіб репрезентації
міжфразового зв’язку досить часто використовують повтор типу
“психологічний стан – ознака”, що виражається за допомогою повтору
“абстрактний іменник – прислівник або прикметник”. Наприклад: Хотілося
тільки сидіти й слухати ту мішанину з нудьги, одчаю, злості й суму, яка
тяжко давила груди й сковувала тіло якоюсь байдужістю й млявістю. Вмить
щось голосно й твердо застукало. Максим байдуже одвів голову від
стінки… (“Роботи!”).

Зв’язок між реченнями виражено за допомогою повтору кореня, що
використано з метою підкреслення психічного стану головного героя. На
відміну від попередніх типів повтору, яким притаманний усталений порядок
компонентів конектора, цей тип характеризується вільним розташуванням
твірної та похідної частин. При цьому їхнє розташування не впливає на
функціональне навантаження повтору; в будь-якому випадку повтор виконує
функцію семантичної актуалізації.

До тавтологічних повторів, що визначаються усталеним розташуванням
компонентів конектора, належать також повтори-цитації:

Але зараз же скривився, вишкірив зуби й зробив:

– Хр-р![…]

Зщулиться тільки, втягне гостру голову свою в плечі та все своє “хр-р!”.
(“Кумедія з Костем”)

У процесі репрезентації зв’язності між текстовими компонентами беруть
участь і повтори типу “дія – ознака за дією”, що виражаються повтором
типу “дієслово – дієприкметник”. Як і повтор типу “психологічний стан –
ознака”, цей повтор характеризується вільним порядком частин конектора.
Але якщо зміна частин конектора не впливає на функціональне значення
першого, то при визначенні функціонального навантаження цього типу
повтору така зміна відіграє істотну роль. У випадку випередження твірним
словом похідного останнє відіграє функцію редукування змісту
повідомлення. Якщо ж твірне слово знаходиться у постпозиції щодо
похідного, то функція тавтологічного повтору змінюється на протилежну,
яку можна охарактеризувати як функцію поширення лексичного складу
повідомлення при збереженні його семантики. Твірне слово в цьому випадку
виступає своєрідним тлумаченням похідного. Наприклад: Задихана, червона,
з розірваним рукавом, стояла Людмила під ворітьми якогось будинку і
дрижачою рукою витирала піт на лиці. Біля неї стояло декільки робітників
і два студенти і, також важко дихаючи, червоні, пом’яті, дивились туди,
де тільки що були. (“Роботи!”).

Використання в ролі другої частини конектора твірного слова в
композиційно-структурному плані зумовлює лексичне поширення другого
речення, а в когнітивному плані виконує функцію семантичного тлумача
першої частини конектора.

Серед тавтологічних повторів неодиноким є використання повтору типу
“об’єкт – ознака”, що виражається повтором типу “іменник – прикметник”.
Наприклад: Станція, де я вийшов, була маленька, старенька, як
старовинна, дерев’яна сільська церковця. На станційному подвір’ї чекали
пасажирів фурмани (“Терень”).

У семантичному плані похідне слово, що є другою частиною конектора,
виражає ознаку названого в другому реченні предмета за приналежністю
його до предмета, вказаного в попередньому реченні. У
комунікативно-прагматичному аспекті використання такого повтору
зумовлене необхідністю адекватного встановлення семантичних зв’язків між
реченнями та полегшенням процесу сприйняття.

Крім тавтологічних повторів, що характеризуються зміною частиномовної
належності, в тексті трапляються повтори в межах однієї частини мови.
Найпоширенішими такі повтори є серед іменників. Досить часто в тексті
для вираження зв’язності використовують повтор типу “об’єкт – об’єкт”.
Цей вид повтору виражається повтором “іменник – іменник із
зменшено-пестливим або збільшено-згрубілим суфіксом”: І, схопивши вмить
з голови картуз, почав рвати його зубами. Картузик зараз же й розлізся,
як папір (“Кумедія з Костем”).

У когнітивному аспекті цей повтор характеризується поширенням семантики
в напрямку експресивно-оцінної конотації. Цей тип повтору можна
використовувати для вираження авторського ставлення до зображуваних в
тексті реалій, тобто для вираження суб’єктивної модальності в тексті.

Досить часто в тексті можна зустріти повтор “об’єкт – суб’єкт”, що
виражається повтором “іменник – іменник-назва людини за діяльністю, що
має відношення до названого іменником предмета”. Наприклад: Не часто
доводилось мені так близько бачити жайворонків, що дзвенять над нашими
ланами, де роблять солодкий цукор. До речі, може, “цукерники”,
помітивши, що жайворонок не сам іде, і на цей раз не одіб’ють йому
печінок (“Терень”).

У композиційному плані цей вид повтору сприяє лаконічності висловлення,
виконує функцію редукування. Це зумовлює активне використання
аналізованого типу повтору в публіцистичному тексті, ознакою якого є
лаконічність. При цьому досить часто похідні іменники є
індивідуально-авторськими утвореннями. У комунікативно-прагматичному
аспекті такий повтор забезпечує тематичну зміну оповіді. У когнітивному
плані він забезпечує семантичні зв’язки між твірним та похідним словом і
вказує на семантичну близькість між ними. Проте під час аналізу
художнього тексту слід враховувати те, що його характеризує в першу
чергу творче використання потенціалу мовних явищ. В аналізованому
контексті простежується семантичне протиставлення слів, які в контексті
нейтральному характеризуються семантичною близькістю. Семантичне
протиставлення виражається за допомогою графічного елемента – лапок, які
через здатність впливати на семантику мовних знаків набувають у тексті
знакового статусу.

Семантичне протиставлення тавтологічних повторів, що репрезентують
зв’язність у тексті, може відбуватись і без участі позамовних елементів.
Наприклад: Але вона сміялась, насувала мені шапку на ніс і ні на крихту
не припускала, щоб мої слова були продуктом серйозної, твердої думки.
При такому відношенні мені зоставалось тільки одсунути шапку на
відповідне місце, криво посміхнутись і, спотикаючись, бігти за нею на
вулицю, куди вона мене тягнула з гомоном і сміхом (“Зіна”). Але
порівняно з попереднім випадком за такого використання тавтологічних
повторів їхнє стилістичне навантаження виявляється меншою мірою.

У результаті проведеного дослідження ми дійшли таких висновків.

1. У текстах В.Винниченка тавтологічні повтори є одним із важливих
засобів досягнення зв’язності, а саме ономасіологічної зв’язності. При
цьому тавтологічні повтори виявляються у таких різновидах:

1) залежно від частиномовної належності компонентів конектора (твірного
та похідного слова)

( (

повтори в межах однієї повтори із зміною

частини мови частиномовної приналежності
компонентів;

2) залежно від закріпленості місця компонентів конектора

( (

повтори із сталим порядком повтори із вільним порядком

слідування компонентів слідування компонентів

( (

повтори, в яких зміна повтори, в яких зміна

розташування компонентів розташування компонентів

конектора не впливає на конектора впливає на

функціональне навантаження функціональне навантаження;

3) залежно від розташування компонентів конектора

( (

контактні дистантні

2. Функціонування тавтологічних повторів у текстах письменника
відзначається різноманітністю і виявляється в таких аспектах:

1) у семантико-змістовому: посилення семантики, вираження семантичних
відношень між з’єднувальними компонентами, темо-рематичні зміни оповіді,
поширення або звуження семантики попередньої частини конектора;

2) у формально-граматичному: репрезентація міжфразових зв’язків;

3) у композиційно-структурному: редукування, поширення лексичного складу
повідомлення, зміна теми оповіді;

4) у стилістичному: акцентуація змісту повідомлення, вираження
авторського ставлення до реалій зображуваної дійсності;

5) в інтерпретаційному: полегшення сприйняття повідомлення, сприяння
адекватному встановленню семантичних зв’язків між компонентами тексту.

Виділені ознаки становлять одну з особливостей художньої організації
текстів В.Винниченка і сприяють розкриттю творчої манери митця в аспекті
взаємодії словотвору та тексту.

Література

Аспекты общей и частной лингвистической теории текста. М., 1982.

Валгина Н.С. Теория текста. М., 2003.

Дымарская-Бабалян И.Н. О связности текста. Ереван, 1987.

Земская Е.А. Словообразование как деятельность. М., 1992.

Каменская О.Л. Текст и коммуникация. М., 1990.

Кубрякова Е.С. Типы языковых значений. М., 1981.

Кухаренко В.А. Интерпретация текста. Ленинград, 1978.

Лукин В.А. Художественный текст: Основы лингвистической теории и
элементы анализа. М., 1999.

Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации.
К., 2002.

Торсуева И.Г. Текст как система // Сб. науч. тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. 
М., 1986. Вып.267. С.7-23.

Трошина Н.Н. Лингвостилистический аспект когерентности художественного
текста // Сб. науч. тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. М., 1980. Вып.158.
С.91-92.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020