Реферат на тему:
Статус розчленованих складнопідрядних речень у формальному та
комунікативному аспектах
Актуальність дослідження розчленованих складнопідрядних речень
зумовлена відсутністю праць синтетичного характеру, в яких би
розглядалися ці утворення у формально-граматичному,
семантико-синтаксичному і комунікативному аспектах. Поглиблений аналіз
формально-граматичної структури розчленованих складнопідрядних речень та
простеження співвідношення останньої з особливостями актуального
членування дозволить з’ясувати типологічні закономірності закріплення
їхньої темо-ремної організації та водночас виявити специфіку
корелятивності розчленованих складнопідрядних речень з іншими
різновидами складнопідрядних і складносурядних речень та окреслити
напрями закріплення в їхній структурі відповідних мовленнєвих інтенцій.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше детально
розглянуто статус розчленованих складнопідрядних речень у системі
українського синтаксису і зроблено спробу з’ясувати корелятивність /
некорелятивність їх формальної і комунікативної структури.
Метою статті є встановлення статусу розчленованих складнопідрядних
речень у системі українського синтаксису у формальному і комунікативному
аспектах, що передбачає розв’язання таких завдань: 1) простежити
еволюцію лінгвістичних поглядів на розчленовані складнопідрядні речення;
2) встановити особливості формальної організації розчленованих
складнопідрядних речень; 3) виявити специфіку корелятивності /
некорелятивності формальної і комунікативної структури розчленованих
складнопідрядних речень та 4) виявити темо-ремну організацію
аналізованих утворень.
Складне речення належить до тих феноменів, які по-різному тлумачать
через те, що поєднувані в їхній структурі частини, з одного боку,
наближаються до речення, з іншого боку, на їхньому статусі суттєво
позначається належність до структури вищого порядку. Останнє повною
мірою торкається розчленованих складнопідрядних речень, оскільки в них
підрядна частина стосується усього змісту головної і постає як не
передбачувана, необов’язкова, пор.: Я той, хто усім йде на допомогу і
віддає усього до кінця (Я.Мельник) і Щоб добрий урожай мати, треба
завчасно дбати (Нар.тв.). Особливий статус розчленованих
складнопідрядних речень у системі українського синтаксису зумовлений
кількома чинниками: 1) специфікою реченнєвотвірного детермінантного
синтаксичного зв’язку у формі непередбачуваного необов’язкового
прилягання [Загнітко 2001: 34]; 2) вільним розташуванням підрядної
частини щодо головної; 3) утворенням цілісного смислового тла складного
речення завдяки семантичній взаємодії головної і залежної частин; 4)
використанням спеціалізованих засобів поєднання головної і підрядної
частин [Вихованець 1993; Мельничук 1966].
Від початку аналізу складнопідрядних речень та вироблення критеріїв їх
класифікації вирізнення кількості структурних і семантичних класів
розчленованих складнопідрядних речень було неоднаковим (пор. погляди
І.Вагилевича, М.Лучкая, Й.Лозинського, М.Осадци, Ф.Ґартнера,
І.Нечуя-Левицького, В.Сімовича, Є.Тимченка, Ю.Шереха (Шевельова) та
ін.), що зумовлювалося неоднаковими засадничими принципами їх аналізу та
неадекватними підходами до визначення місця і статусу предикативних
одиниць-компонентів цілісного утворення. Виходячи з того, що складне
речення становить єдність двох чи більше предикативних одиниць і
відповідних семантичних пропозицій, що виражають відношення між
ситуаціями і призначені для функціонування у складі тексту (іноді –
самостійно) як єдине комунікативне ціле [Слинько 2994: 419],
розчленовані складнопідрядні речення слід розглядати через призму
комунікативної, структурної і семантичної цілісності.
Розчленованість спочатку кваліфікували як протиставлення
нерозчленованості (за М.С.Поспєловим, двочленність й одночленність) за
кількома параметрами: 1) структурною передбачуваністю підрядної
предикативної частини в нерозчленованих складнопідрядних реченнях і
непередбачуваністю підрядної предикативної частини у розчленованих
складнопідрядних реченнях; 2) наявністю асемантичних сполучних засобів у
нерозчленованих складнопідрядних реченнях й семантично спеціалізованих
сполучних засобів у розчленованих складнопідрядних реченнях; 3)
валентнопрогнозованою або частиномовнозумовленою наявністю підрядної
частини в нерозчленованих складнопідрядних реченнях і відсутність такої
прогнозованості в розчленованих складнопідрядних реченнях. За останньою
ознакою можна говорити про особливий комунікативний статус розчленованих
складнопідрядних речень, в яких простежується усталеність /
неусталеність темо-ремної організації, значний динамізм у
внутрішньотекстовій структурі, необмежений текстотвірний потенціал.
Значним досягненням в осмисленні статусу розчленованих складнопідрядних
речень у системі синтаксису був підхід В.А.Бєлошапкової, яка
запропонувала виділяти різновиди складнопідрядних речень на ґрунті трьох
принципів: 1) власне структурного; 2) структурно-семантичного; 3) власне
семантичного [Вихованець 1993: 220]. Залежно від того, якому з цих
принципів надається перевага, встановлюються відповідні структурний,
семантичний і структурно-семантичний рівні. На першому рівні – власне
структурному – виділяються нерозчленовані і розчленовані складнопідрядні
речення. Нерозчленовані речення за видом зв’язку поділяють на речення з
прислівним і корелятивним (корелятивно-займенниковим) зв’язком.
I При цьому наголошується, що між нерозчленованими і розчленованими
реченнями наявні перехідні типи, з-поміж яких диференціюють:
двокомпаративні, кваліфікувальні, поширювально-з’ясувальні,
поширювально-означальні тощо [Мельничук 1966: 466].
Для розчленованих складнопідрядних речень диференційною ознакою виступає
характер використовуваних у них сполучних засобів. Останнє є достатнім
критерієм для розрізнення семантичних типів детермінантних підрядних
частин та вирізнення відносно-поширювальних складнопідрядних речень.
Детермінантними розчленованими складнопідрядними реченнями виступають
такі конструкції, в яких основну семантику несе на собі вся підрядна
частина. Зміст останньої стосується семантики усієї головної. Це
дозволяє виокремити такі підгрупи детермінантних речень: зумовленості,
темпоральності, порівняльні, відповідності [Загнітко: 392].
Диференціація семантичних класів розчленованих складнопідрядних речень
постає викінченою при врахуванні комунікативного аспекту, значущості
комунікативних категорій локалізації, інформативності, істинності,
мовленнєвої ситуативності, за чим легко простежується зворотність /
незворотність розташування предикативних частин у структурі
складнопідрядного речення. Останнє засвідчує закріпленість /
незакріпленість темо-ремної організації розчленованих складнопідрядних
речень. Суттєвим при цьому постає врахування семантичних класів
розчленованих складнопідрядних речень, оскільки до детермінантних
розчленованих речень зумовленості належать такі структури, підрядна
частина яких називає ситуацію, що зумовлює певний наслідок у головній
частині [Слинько 1994: 542]. Оскільки підрядна частина виражає головне
значення речення, наприклад, умову, то і модальність конструкції
визначається підрядною частиною – як ірреальна для ірреально-умовних
речень і можлива – для потенційно-умовних. У силу цього з-поміж умовних
речень за модальністю виділяються структури: 1) власне індикативної
модальності; 2) індикативної модальності з невласне-умовним значенням;
3) ірреальної модальності; 4) проміжного типу між індикативною та
ірреальною модальністю [Слинько 1994: 543], в яких виявляється особлива
варіативність щодо реалізації ірреальної модальності – гіпотетичної,
ймовірної тощо (Коли в любові плаче жінка – Всі безпорадні на землі
(Н. Гнатюк) – реальна модальність; Коли б ти прилетів, коли б я
зустріла, то не стала б ластівкою (Н.Гнатюк) – гіпотетична модальність
та ін.). До них наближаються причинові (Може, тим без пісні я не можу
працювати, жити навіть дня, Що округ земля моя хороша, А на ній – моя
рідня! (М. Стельмах)); цільові (Щоб тих щасливих днів не загубити,
потрібно працювати цілий рік (Д.Павличко)); допустові (Не стануть
святами ніколи будні, хоч як би там не мудрували трутні (О. Довженко));
наслідкові (Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця,
так що дерева потопали в ньому (М. Коцюбинський)).
Розчленованими темпоральними вважають такі структури, в яких підрядна
частина вказує на час перебігу дії або тривання стану головної частини:
Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі (Нар. тв.). Допоки сонце
світить на землі, Нехай роса нам душу напуває, Хай сіллю сходить дума на
чолі, І добрим зерном поле засіває (Т. Северюк). Підрядні порівняльні
характеризують дію чи стан головної частини через реальне / ірреальне
порівняння: Коса затріпотіла в стеблі, мов блискавиця між хмарами
(М.Стельмах). Мовби далека хмара на обрії,синіє серед сліпучого степу
Асканія (О. Гончар).
Окремо стоять розчленовані складнопідрядні речення з предикативними
частинами відповідності, в яких зміст головної частини розглядають з
погляду його відповідності до змісту підрядної (із сполучниками в міру
того, як; чим… тим): В міру того як Ванько підходив до свого городу,
серце йому починало все більше тривожитись (В.Підмогильний). В міру того
як зникали контури найближчих дерев, ставало тривожніше на душі (А.Яна),
де комунікативна структура постає закріпленою: тема реалізується
препозитивною, а рема – постпозитивною предикативною частиною. При цьому
кожен компонент аналітичного сполучника може бути покваліфікований як
темо- або ремоідентифікатор.
Відносно-поширювальними розчленованими складнопідрядними реченнями
виступають такі конструкції, в яких підрядна частина приєднується до
головної уміщувальним словом: Раптово всі заговорили до Ванька, від чого
той став ще смутнішим (В.Підмогильний). Основною ознакою цих речень є
поширення змісту головної частини за рахунок приєднання не зумовлених її
структурою (семантичною і формальною) додаткових смислів, що
здійснюється за допомогою сполучного компонента що в різних відмінкових
формах: Слово скаже – що соловей заспіває (Нар. тв.). Інформативна
достатність кожної з частин таких складнопідрядних речень сигналізує про
їхню складну ієрархічну цілісність.
Отже, розчленовані складнопідрядні речення посідають особливе місце в
системі українського синтаксису завдяки своїй формально-граматичній
будові (регулярності спеціалізованих сполучувальних засобів, вияву
специфіки реченнєвотвірного синтаксичного зв’язку) і комунікативній
організації, в якій чітко простежується комунікативно-актуальна
закріпленість послідовності частин, наявність спеціалізованих власне
синтаксичних показників утворення речення та комунікативної значущості
предикативної частини. Останнє мотивує регулярність парцеляції
(виокремлення комунікативно вартісної інформації) причинової, цільової
семантики і нерегулярність парцеляції наслідкової, умовної, допустової,
відносно-поширювальної та інших різновидів семантики, що сигналізує про
валентну закріпленість таких підрядних частин.
Література
Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993.
368 с.
Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Синтаксис. М.:
Высшая школа, 1981. 207 с.
Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. Донецьк:
ДонНУ, 2001. 662 с.
Мельничук О.С. Розвиток структури слов’янського речення. К.: Наук.
думка. 1966. 524 с.
Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної
української мови: Проблемні питання: Навч. посібник. К.: Вища школа,
1994. 670 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
