Реферат на тему:
Сучасний український термін
Розвиток новітньої української термінології тісно пов’язаний із
характером сучасної науки. Десь із середини двадцятого століття темпи її
розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу
статей, наприклад, подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для
опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі необхідні доведені
до автоматизму навики перекодування наукової інформації зі світових мов,
зокрема англійської, на українську. До того ж в умовах Радянського Союзу
основним джерелом наукової інформації була російська мова. Чимала
кількість українських учених, особливо в різних галузях
науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з
російської наукової літератури, Разом із здобуванням нових знань учені
запозичають і мовні форми, в яких ці знання були виражені.
На відміну від стилю художнього, в науці на перше місце виходить не
форма повідомлення, а його зміст. Тому мова сучасної науки все більше
виявляє тенденцію до творення універсальних форм вираження. У лексичному
складі наукових праць, писаних європейськими мовами, є чимало спільних
лексем. Така тенденція вступає в суперечність із психологічними засадами
сприйняття інформації і породження нової. Практика доводить, що найкраще
людина сприймає інформацію і творить нові знання засобами рідної мови.
Звідси і сучасні проблеми використання в науковому стилі тих мовних
засобів української мови, які зберігають національну своєрідність мови і
водночас є важливими текстотворчими одиницями сучасного наукового
тексту.
Нерідко можна почути і прочитати, що сучасна українська мова має
достатню кількість мовних засобів, щоб передати якнайтонші відтінки
наукової думки. І це справді так. Але правдою є і те, що українські
вчені часто не знають багатств рідної мови, з одного боку, а їх мовна
вправність притлумлена інтерференційними впливами російської мови, з
іншого. До того ж в умовах сучасного українського міста, в якому
здебільшого проживає і творить український науковець, його першою мовою,
тобто мовою думання, часто є мова російська або ж і
російсько-український суржик. Виникає зворотна до згаданої вище
проблема: щоб написати українськомовний текст, учений змушений
перекодовувати російськомовний текст засобами української мови. Крім
психологічного бар’єру при цьому доводиться долати і бар’єр мовний.
Низка проблем національного термінотвору зумовлена також насильницьким
зросійщуванням української мови починаючи з тридцятих років ХХ століття.
Значних спотворень зазнали насамперед найменування зі своєрідною
національною формою, що значно уподібнились до російських усупереч
попереднім термінотворчим традиціям. Тому проблеми сучасного
українського термінотвору і терміновжитку зумовлені впливом двох
чинників – глобалізацією сучасної науки і пов’язаним з нею широким
напливом іншомовної лексики, а також із термінною спадщиною 30-80-их
років ХХ століття, коли основною засадою українського термінотвору була
така: із двох чи більше назв вибирати найближчу до російської. Нерідко
таке найменування суперечило духові української мови і не відбивало
системних взаємозв’язків українських назв спеціальних понять.
1. Назви процесових понять
Назви процесових понять належать до тієї групи українських термінів, які
активно творяться на національному мовному ґрунті і навколо яких
невпинно вирують термінологічні дискусії. Особливо активно поповнювався
склад назв опредметнених дії і найменувань ознак за дією, тобто
продуктивність виявили передусім моделі творення віддієслівних іменників
та прикметників.
1.1 Назви опредметнених дій
Назви опредметнених дій займають важливе місце в науковій мові, бо
процесові властивості об’єктів належать до найсуттєвіших ознак наукового
поняття. Крім того, віддієслівні іменники є необхідним знаряддям мовного
ущільнювання наукового тексту і узагальнювання виражених у ньому думок.
Вони стають опорами, на яких тримається та властивість сконденсованого
наукового викладу, яку в лінгвостилістиці називають “іменний характер
наукового стилю”. У зв’язку зі сказаним національну своєрідність будови
і функціювання назв опредметнених дій в науковому стилі сучасної
української мови можна розглядати в двох напрямках. Спочатку необхідно
з’ясувати роль і місце різних словотворчих моделей у називанні
спеціальних понять, а пізніше доречно виявити текстотворчі особливості
віддієслівних іменників. Обидві проблеми широко дискутують українські
термінотворці, особливо фахівці природничих та технічних наук, де
процесові властивості неживих предметів становлять кістяк терміносистем.
Базові терміни та терміноелементи в українських науково-технічних
термінах-назвах опредметнених дій творять переважно від дієслівних основ
з допомогою суфіксів -НН(я), -ТТ(я), -К(а) та безсуфіксним способом.
Абсолютно переважає перший тип назв, який конкурує з безсуфіксними
термінами та іншомовними найменуваннями на -ЦІ(я).
Дослідники українських віддієслівних іменників на -НН(я) неодноразово
підкреслювали, що ці похідники здатні структурно розмежовувати сталі чи
довготривалі і короткочасні або обмежені в часі, а також завершені дії.
Такий підхід збережено в усіх сучасних перекладних термінних словниках,
які розмежовують назви незавершених, багаторазових, і найменування
завершених дій, а також назви явищ. Перші утворено від дієслів
недоконаного виду , а другі – доконаного, напр.: вбирати – вбирання,
увібрати – увібрання. Терміни на -ЕНН(я), в яких відсікається суфікс
твірної основи, часто розвивають вторинні значення, поєднуючи дві семи:
“разова дія” і “явище” або “разова дія” і “наслідок”, напр.:
намагнічення (разова дія і явище); відкладення (разова дія і наслідок).
Найпростіший спосіб уникати такої категоріальної багатозначності –
творити назви наслідків дії або найменування явищ безсуфіксним способом,
напр.: відкладення (разова дія) – відклад (явище); відхилення (разова
дія) – відхил (наслідок). Згаданий спосіб термінотвору широко
зреалізовано в термінних словниках 20-их років. Тоді утворено значне
число безсуфіксних іменників для найменувань короткотривалих процесів,
станів і наслідків дій. Коло них у словнику стояла позначка N –
авторський новотвір (закріп, занур, злив, наблиз, переміст та інші).
Через те, що словотвірна будова таких назв розходилася із
російськомовними відповідниками на – ние, у термінологічних бюлетенях
середини тридцятих років задані та інші однотипні новотвори вилучили,
попередньо засудивши як прояв націоналістичного шкідництва на мовному
фронті. Спробам повернути деякі із тодішніх новотворів в активний
терміновжиток і до сьогодні чинять опір деякі українські вчені.
На сучасному етапі розвитку української науково-технічної термінології
можна помітити прагнення закріпити за похідниками на -НН(я) від однієї
видової дієслівної форми значень тривалості і короткочасності. У
текстах для називання спонтанних процесів звичайно із двох варіантів
вибирають один, незалежно від якої дієслівної форми утворено термін –
доконаного виду (заломлення) або недоконаного (випромінювання). Якщо
необхідно підкреслити довго- чи короткотривалість дії, то використовують
допоміжні дієслова (здійснювалось, здійснилось розсіювання). Таке явище
спричинене взаємодією двох чинників.
По-перше, в описі спонтанних фізичних або хімічних процесів нема потреби
підкреслювати їх тривалість. Тут важливе інше – процес (стан) як
кількісна або якісна характеристика певного об’єкта, а не відношення дії
до певної внутрішньої межі. Прагненням відобразити в терміні дію (стан)
як сталу властивість предмета і зумовлений свідомий вибір одного з двох
девербативів. Другий стає зайвим, бо дублює семантику першого. З
можливих варіантів найчастіше вибирають найкоротший.
По-друге, має значення і контекст, в якому вживається слово. Очевидно,
слід теоретично і практично переглянути статус так званого розщепленого
присудка в науковому стилі української літературної мови і з’ясувати
можливості його заміни особовою дієслівною формою. Хоча, однак,
неможливо позбутися аналізованих іменників з суфіксом -НН(я) у
дефініціях і заголовках наукових праць.
Відсутність семантичних обмежень (суфікс -НН(я) творить
науково-технічні терміни з різноманітними частковими словотвірними
значеннями), високий ступінь дієслівності, здатність поєднуватися майже
з усіма типами твірних основ, в тому числі й найпродуктивнішими, – усі
ці чинники сприяють розвитку продуктивності досліджуваних віддієслівних
іменників в термінотворі і роблять суфікс -НН(я) основним засобом
творення нових найменувань назв спеціальних понять у різних галузях
знань. Його можливості можуть деякою мірою стримувати тільки похідники з
нульовим суфіксом, які, однак, обмежені певними класами твірних дієслів,
з одного боку, і значною залежністю семантики від контексту, – з
другого. У текстах з віддієслівними термінами-іменниками на -НН (я)
можуть конкурувати інфінітиви, однак їх не прийнято використовувати в
деяких видах текстотворчих одиниць, зокрема дефініціях, заголовках.
У складі українських науково-технічних термінів – назв опредметнених дій
можна вичленувати три інтернаціональні суфікси : -АЦІ(я) (-ЦІ(я),
-ЕНЦІ(я), -І(я)),
-АЖ, -АНС.
Активне термінотворення на базі позичених слів зосереджене в межах
однієї моделі – віддієслівних іменниках з суфіксом -АЦІ(я)та його
варіантах (-ЦІ(я), -І(я). Ці похідники є основним засобом творення
найменувань фізичних та хімічних явищ безвідносно до часу їх протікання,
напр.: абсорбція, адсорбція, акумуляція. У загальнолітературній мові
деякі з них мають національні відповідники, однак в терміносистемах ці
похідники різняться семантично. Зокрема, словники часто як синонім до
абсорбції подають лексеми поглинання, вбирання і всмоктування, але
абсорбція – це не просто вбирання, а вбирання всім об’ємом.
На окрему увагу заслуговує функціювання віддієслівних іменників у
тексті. Часто можна почути твердження, що у зв’язку з іменним характером
наукового стилю в ньому роль дієслова зводиться до того, щоб передовсім
пов’язувати поняття, названі іменниками або іменниковими словосполуками.
Проти відсування дієслівності української мови на другий план виступали
ще в 20-ті – 30-ті роки ХХ століття відомі українські мовознавці
В.Сімович та О.Курило, вбачаючи в цьому не характерну рису української
наукової мови, а один із засобів її зросійщування.
1.2 Віддієслівні прикметники
Віддієслівні прикметники відіграють у науковій термінології дуже важливу
роль: вони несуть основне семантичне навантаження в найменуваннях за
суттєвою понятійною ознакою – дією, що її виконує предмет, або дією,
спрямованою на нього. Визначення ролі й місця цього типу слів в
українській науково-технічній термінології ускладнюється тим, що серед
термінознавців-практиків знайшла благодатний ґрунт поширена ще в
20-30-их роках ХХ століття думка, що в українській мові для називання
сталих процесових ознак не використовують дієприкметників теперішнього
часу. У зв’язку з цим укладачі термінних словників активно шукають
способів і засобів видових найменувань за процесовими ознаками. Питання
ж про засоби творення і специфіку функціювання віддієслівних
прикметників стало одним із дзеркал, у якому відбилися різні
концептуальні підходи до проблем сучасного українського термінотвору.
Одна група термінознавців (термінологи-практики) намагається скласти
алгоритми, які допомагали б творити нові назви автоматично, за наперед
встановленими зразками. Для цього з’ясовують словотвірну семантику
похідників, визначають типові моделі, за якими рекомендують творити всі
терміни з однаковим словотвірним значенням. Друга частина термінологів
(мовознавці) схильна вважати, що таких алгоритмів створити не можна, бо
природним станом існування мови є асиметрія мовного знака, тобто
відсутність однозначної відповідності між значенням і формою.
Щоб глибше пізнати специфіку сучасного українського прикметникового
термінотвору, необхідно згрупувати терміни за ознаками, що лягли в
основу їх називання.
З уваги на спосіб називання, тобто характер згортання розширеного
найменування, віддієслівні прикметники в сучасній українській
науково-технічній термінології можна поділити на три групи. Перші мають
загальне значення “призначений виконувати дію” або “призначений для
дії”, а другі вказують на здатність виконувати дію (активну здатність),
треті – на здатність піддаватися дії (пасивну здатність).
Центральне місце серед прикметників першої групи займають віддієслівні
прикметники з суфіксом -льн- . Семантичний зв’язок похідника з твірним
словом опосередкований віддієслівним іменником, наприклад: механізм для
реєстрування – реєструвальний механізм. Через сполучувальні обмеження
(суфікс –льн- не приєднується до основ на приголосний) або з інших
причин (недостатня глибина зв’язку похідного слова з твірним, надавання
переваги коротшому терміну) прикметники з цільовим значенням ще творять
за допомогою таких словотворчих засобів:
а) від віддієслівних іменників, додаючи до них суфікси : -ов-: (тяга –
тяговий), -н- (рушій – рушійний), -ськ- (лікар – лікарський), -оч- (спів
– співочий), -ч- (установа – установчий);
б) від дієслів з допомогою суфіксів: -н- (вбирний, орний), -ч- (мірчий),
-уч-, -ач- (ведучий, несучий, висячий).
Важче окреслити коло засобів і способів називання предметів за їх
здатністю виконувати дію. Рекомендацію надавати перевагу віддієслівним
похідникам на -івн(ий) прийняти не можна, бо в сучасній українській
літературній мові такі похідники утворюються тільки від безпрефіксних
дієслів недоконаного виду з суфіксом –ува-, що походить з колишнього
-ова- : гамувати – гамівний. Тут маємо не один суфікс, а два, тому
названі похідники – це прикметники з суфіксом -н- і усіченим суфіксом
твірного дієслова -ів-. Неологізми на кшталт вбирівний, поглинівний
штучні, бо утворені від іншого структурного типу основи. Якщо -н- не
поєднується з твірною основою, то його або замінюють синонімними
афіксами -к-,
-лив-, -уч-, -ач- (речовина летка, погода мінлива, домен біжучий, хвиля
стояча) або творять прикметник від віддієслівного іменника, додаючи
суфікс -ов- (електрон обертовий).
Назв пасивних дійових властивостей об’єктів не можна творити за зразком
прикметників виліковний чи спростовний тому, що в таких похідниках
виділяється два суфікси: -ов- і -н- (виліковувати – виліковний,
спростовувати – спростовний) і твірними для них є не дієслова доконаного
виду, а недоконаного.
У зв’язку з майже цілковитою відсутністю в сучасному українському
термінотворі пасивних дієприкметників теперішнього часу на –мий (крім
росіянізмів видимий, невидимий, припустимий, які можна замінити
похідниками на
gd?Wv
gd?Wv
T залишається єдиним продуктивним засобом творення аналізованих
найменувань пасивних дійових властивостей предметів (група звідна,
електрод поворотний, газ випускний), а контекст – основним засобом
розрізнення видових активних і пасивних процесових ознак предметів.
2. Терміни-інтернаціоналізми
Інтернаціоналізмами зазвичай називають спільні слова або словосполуки в
близьких за походженням або географічним розташуванням мовах: укр.
граматика, нім. Grammatik, франц. grammaire, англ. grammar. Українська
мова належить до європейської мовної зони, основу інтернаціоналізмів
якої становлять грецькі або латинські корені, хоч інтернаціоналізмом у
цьому ареалі може стати й назва, утворена на ґрунті будь-якої іншої
європейської мови, що проникла в неблизькоспоріднені мови. Можливо,
замість широко розповсюдженого терміна „інтернаціоналізм” в українському
термінознавстві за таких обставин доречніше було б вживати іншу відому
назву – європеїзм.
Протягом ХХ століття в різні терміносистеми нової української мови
увійшла величезна кількість поширених у західноєвропейських мовах
термінів. На українському мовному ґрунті вони нерідко ставали єдиними
назвами спеціальних наукових понять, що забезпечувало одну із
найважливіших властивостей терміна – однозначну відповідність наукового
поняття і його найменування.
Проте прагматичний підхід до терміна як такого, що вказує тільки на
поняття, вступає в суперечність із фундаментальними засадами набування
знань, основу яких становить думка про те, що найлегше і найприродніше
людина формує знання і пізнає світ засобами рідної мови. Тому перед
упорядниками різноманітних терміносистем української мови після
національно-визвольних змагань 1918-20-их років постало нелегке завдання
органічно вписати міжнародну термінолексику в систему тогочасної
української літературної мови, щоб українська наукова мова ставала не
тільки засобом спілкування між ученими певної галузі, а й виконувала
роль якнайприроднішого розповсюджувача й популяризатора наукових знань
серед широких кіл українців, що неможливо було здійснити без добору
національних відповідників до низки міжнародних термінів.
У 30-их роках випущено 4 термінологічні бюлетені, одним із центральних
завдань яких було усунути самостійно засвоєні українські
терміни-європеїзми. Російській мові, якій нічого не загрожувало і яка,
за офіційною ідеологією того часу, претендувала на мову всесвітнього
пролетаріату, не був притаманний мовний пуризм, і вона здебільшого
позичала названі терміни без перекладу. Необхідно було повернути русло
самостійного українського термінотвору в річище загальносоюзне, що в
тридцяті роки автоматично означало його зросійщення. Одним із об’єктів
основного удару стали національні відповідники міжнародних термінів та
лексеми, що відрізнялися від російських формально (правописом або
закінченнями). З того часу й досі українська наукова мова зберігає
статус, притаманний мовам колоніальним: засвоювати нові європеїзми
тільки через посередництво російської мови.
Правописні дискусії кінця ХХ – початку ХХІ століття засвідчили, що певна
частина українських учених нині готова змінити зовнішню форму деяких
інтернаціоналізмів (замість хімія писати хемія, замість магніт – маґнет
або уживати літеру ґ на місці етимологічного g: агент – аґент), тобто
погоджується надати таким назвам притаманну українській мові зовнішню
форму. Однак велике число українських учених дотримується засвоєних ще в
радянські часи правописних звичок і вперто не бажає ніяких змін в
міжнародній термінології, що її засвоїла українська мова згідно зі
сталінськими вказівками.
Дискусій про національні відповідники міжнародних термінів наразі не
ведуть. Хіба що укладачі деяких словників, що знають термінологічні
традиції української мови, в двомовних (здебільшого
російсько-українських) або багатомовних термінних словниках ставлять
українські відповідники на друге місце.
Тим часом питомі синоніми вкрай необхідні насамперед у трьох сферах:
навчальному процесі на всіх його рівнях (школа – вищий навчальний заклад
– підвищення кваліфікації чи перекваліфікація), популяризації досягнень
науки і техніки, а також у суто наукових текстах, щоб витлумачити
значення терміна чи, уникаючи повторів, урізноманітнити виклад. Хоч
семантичний обсяг багатьох назв спеціальних понять, виражених
інтернаціоналізмами, та їх національних відповідників часто не
збігається (пор.: адсорбція – вбирання тільки поверхнею тіла, а не
просто вбирання), однак у тих контекстах, де немає потреби точно
вказувати на предмет, процес чи явище і де термін може
детермінологізуватись, перекладені найменування стають у великій
пригоді.
Останнім часом досить часто ведуть бесіду про способи засвоєння
прикметників-інтернаціоналізмів. У ряді похідників позичені суфікси
виявляються семантично порожніми, тому обходяться без них і додають
український суфікс –н- не до прикметникового суфікса, а до кореня.
Найлегше виконувати таку дію, якщо у тій чи іншій терміносистемі існує
спільнокореневий з прикметником іменник або на українському ґрунті легко
виділити твірну основу: функція – функційний, але функціонал –
функціональний; диференціювати – диференційний, але диференціал –
диференціальний, гармонійний і гармонічний.
Загалом питання можна поставити ширше: які
прикметники-інтернаціоналізми із суфіксами -аль-. -ар-, -ик- варто
позичати із західноєвропейських мов, а які можна творити безпосередньо
від іменників, усуваючи названі суфікси?
Останніми роками відновлено деякі прикметники, утворені від
термінів-інтернаціоналізмів з допомогою українського суфікса -ов-:
процесовий, тритомовий. Однак такий засуджений в 30-ті роки національний
замінник іншомовних суфіксів реабілітовано не до кінця: давно відомі
утвори від інтернаціоналізмів атомовий, спортовий, призмовий та інші
прикметники такого типу і до сьогодні старанно замінюють ближчими до
російської атомний, спортивний, призматичний тощо.
Ще один цікавий спосіб уникати міжнародного суфікса – це додавати
український дієслівний суфікс -ува- безпосередньо до кореня, усуваючи
міжнародний терміноелемент – суфікс -из-/-із-: каналувати (а не
каналізувати), стандартувати (а не стандартизувати) , кондиціювати ( а
не кондиціонувати).
У підсумку виходить, що зроблено тільки деякі кроки на шляху до
повернення питомих українських рис зовнішній формі інтернаціоналізмів.
Але майже непорушним залишається основне русифікаційне правило: в
українській мові загалом, і в термінології зокрема, не повинні існувати
інтернаціоналізми, яких немає в мові російській. Тільки в окремих
лексикографічних працях можна виявити деякі спроби переорієнтовуватись
на міжнародну термінологію, розповсюджену в англійській мові.
Врешті-решт, явним перестрахувальним інтернаціоналістським пуризмом
стало усунення питомих українських назв хімічних елементів (кисень
водень та ін.) і заміна їх міжнародними (оксиген, гідроген та ін.) у
державному стандарті, чого не зробили хіміки жодної європейської
держави.
3. Росіянізми. Англіцизми
Обидва типи термінів активно проникають до нової української
літературної мови в ХХ столітті – росіянізми починаючи з тридцятих
років, англіцизми – після другої світової війни. Їх роль і місце в
різноманітних терміносистемах активно почали обговорювати щойно зі
здобуттям незалежності.
Дискусії на термінологічних конференціях кінця ХХ – початку ХХІ століття
дають змогу зробити висновок, що певна частина українських дослідників у
своїй науковій галузі під росіянізмами розуміє слова, що містять не
притаманні сучасній українській літературній мові корені або афікси
(суфікси чи префікси), хоч такі лексеми можуть бути широко розповсюджені
в будь-якій терміносистемі. Якщо українські терміни скальковано за
російськими взірцями, але їх морфемний склад не суперечить будові
українського слова, такі похідники носії української наукової мови
цілковито сприймають і здебільш не обговорюють.
Українська технічна інтелігенція активно відкидає утворені від дієслів
назви опредметнених дій з суфіксом -к(а): ковка, рубка, поліровка,
штамповка. Такі росіянізми переважно замінюють іменниками на -ння
(кування, рубання, полірування, штампування), хоч інколи використовують
і похідники іншого структурного типу, зокрема безсуфіксні іменники:
возгонка – узгін, гонки – перегони.
Фахівці окремих галузей прагнуть замінити корені ряду російськомовних
позичок. Цікава доля кореня плав, який хоч притаманний і українській, і
російській мовам, але його словотворчі потенції в обох відрізняються. У
науково-технічних текстах продовжують широко вживати похідники від
дієслів з коренем плав, що можуть означати перехід з одного агрегатного
стану в інший (плавитися) або технологічну операцію, спрямовану на таку
зміну (плавити). Окремі дослідники вказують на неукраїнськість такого
терміновжитку, бо в нашій мові віск, сало чи інша тверда речовина не
плавиться, а топиться. Плавити (тобто сплавляти) можна дерево по річці.
Тому природними українськими відповідниками росіянізмів з названим
коренем є похідники з коренем топ: топити, стоп, розтоп (а не плавити,
сплав, розплав).
Автори новочасних російсько-українських термінних словників досягли
успіхів у виявленні та перекладі термінів, семантичний обсяг яких в обох
мовах не збігається. Наприклад, детально описано українські відповідники
російського заключение: це і укладання(договору) і підписання (пакту) і
ув’язнення, і взяття(в дужки), тобто спостерігаємо розходження в
перекладі залежно від терміносистеми. Однак ще й досі нема згоди щодо
перекладу окремих багатозначних російських лексем.
Чималу кількість російських лексем, що вийшли поза межі терміносистем і
стали загальновживаними словами, українські вчені в межах спеціальної
лексики вже не сприймають як росіянізми, хоч для деяких з цих слів в
українській мові ще з тридцятих років ХХ століття існують рівноцінні
національні або позичені з інших мов відповідники. Для прикладу
словотворчо безплідний насос із відсутнім в сучасній українській мові
коренем сос не вдається замінити романізмом помпа, від якого легко
творити систему назв споріднених понять: помпувати, напомпувати,
помпування та ін.
Отже, системне вивчення росіянізмів у різних терміносистемах необхідне
не тільки, щоб з’ясувати роль і місце таких слів, а й щоб упорядкувати
окремі фрагменти лексичної системи сучасної української літературної
мови. Поширеність терміна через значну зросійщеність ряду терміносистем
не може бути єдиним критерієм нормувальних процесів у термінології. На
перше місце висувається системотворчий чинник: найбільш придатним для
називання спеціального поняття може виявитися не росіянізм чи
скалькований термін, а позичена із загальнолітературної мови або
спеціально утворена з українських морфем лексема, що здатна творити
похідники, забезпечуючи мовне вираження системних понятійних зв’язків.
Англіцизми, себто слова і словосполуки, позичені з англійської мови або
утворені за її взірцями, широким потоком ринули в українську мову
наприкінці ХХ століття у зв’язку з розпадом Радянського Союзу і
перетворенням світу з двополюсного на однополюсний. У науковій сфері
вони найбільше вплинули на термінологію гуманітарних наук, менше –
природничих. За рахунок англіцизмів значно поповнився склад
науково-технічних і спортивних термінів. Такі лексеми все більше стають
конкурентами росіянізмів як основного джерела поповнення української
лексики, в тому числі й наукової, чужомовними словами.
Англіцизм, як і будь-яке інше позичене слово, доречний, якщо він
позначає поняття, що з різних причин ще не назване засобами української
мови або в ній відсутній рівновартісний відповідник. Масово проникаючи в
нашу мову, коли в ній для позначення багатьох наукових понять існують
питомі або позичені терміни, англіцизми витісняють їх без належного
опору з боку українських учених. Крім зросійщення, в українського
наукового мовного довкілля виникає нова загроза, яку В.Радчук з гіркотою
назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської
мови.
У літературознавстві запанувала нарація і похідні слова (наратор,
наративний), хоч до цього цілковито обходилися термінами оповідь,
оповідний, оповідач. Мовознавці широко застосовують концепт, бо термін
поняття їх уже не влаштовує. Економісти не можуть обійтися без назв
учасників ринкових відносин (брокерів, менеджерів, дистриб’юторів), які
в наукових текстах можна замінити відповідно українськими синонімами
(посередник, управлінець, розподілювач відповідно). У політології
розповсюджені англомовні назви виборців і похідних від англомовного
відповідника українського слова вибори (електорат, електоральні настрої
і навіть електор).
Представники наймолодшого і середнього покоління українських учених
залюбки вводять у наукові тексти модні англомовні замінники
загальновживаних слів: креативний замість творчий; латентний –
прихований, неявний; варіабельний – змінний; інтеракція – взаємодія
тощо. Почасти це данина моді і сподівання на приховування думки без
достатньої глибини проникання в суть аналізованої проблеми, почасти це
своєрідний науковий жаргон, засіб упізнавання своїх, а нерідко ще й
невміння перекласти українською англомовні слова чи словосполуки.
Упорядники української науково-технічної термінології ще не виробили
концепції, як позичати найменування найновіших технічних засобів,
пов’язаних з комп’ютерними технологіями. Тим часом англомовні терміни
макрос, опція, принтер, сайт, сервер, сервіс, файл, утиліта та багато
інших, значну частину яких можна без втрат перекласти українською, щодня
проникають у свідомість усе масовішого користувача комп’ютерної техніки.
Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати
способів і засобів уникати російськомовних термінів. Великомасштабні
глобалізаційні процеси висунули на перше місце в світовій комунікації
мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця,
але й витісняє з нього питомі слова і вирази. Так формується почуття
меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі
прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера.
Страх українського вченого перед українською мовою породжується не
тільки боязню не дотримувати норм, а й невмінням або й небажанням
засвоювати її засоби, щоб перекодовувати новітні наукові інформаційні
потоки, що пливуть до нас не в рідномовній одежі. Мислення мовними
кліше, відсутність опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку
відповідних українських мовних засобів вираження наукової думки знижує
науковий потенціал українського ученого, робить його піддатливим до
наукових схем та ідей, нав’язаних іззовні.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
