UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва«Excelsior!» Івана Франка як цикл філософських алегорій (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4857
Скачало205
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

«Excelsior!» Івана Франка як цикл філософських алегорій

 

 

Поетичному мисленню як особливій формі людського само- і світопізнання

(??????? ????????, за Арістотелем (Met. VI 1, 1026 b 4), відмінному від

??????? ???????? ??? ?????????) притаманна дивовижна здатність –

подавати певні абстрактно-узагальнені ідеї у живій, образно-пластичній

виражальній формі – цілісній, адекватній і самодостатній. Ця здатність

найперше виявляється у тропеїчних прийомах алегорії (від грец. ?????????

– інакомовлення, іносказання) й символу (від грец. ???????? – знак,

ознака, прикмета, натяк). Обидва способи образотворення опосередковано

вказують на те, чим самі не є, себто становлять о-значення образом

нетотожного йому сенсу; однак між ними існує й суттєва відмінність.

Алегорія відрізняється від символу, вочевидь, своєю “монологічністю”,

моносемантичністю, одновимірнішою смисловою структурою. За

Г.-Ґ.Ґадамером, про алегорію йдеться тоді, “коли говориться щось інше,

ніж те, що мається на увазі, і однак те, що мається на увазі, можна

також сказати безпосередньо” [7, с. 79]. Натомість у символі “мається на

увазі” значно більше, ніж те, про що можна безпосередньо сказати; навіть

авторові непідвладна уся концентрована в символі поліфонія сенсів, котра

сягає межі ірраціонального. Алегорія ж раціональна за своєю природою:

вона відбиває визначену ідею, чітко обмежену авторським задумом.

Показові в цьому сенсі міркування Ґ.-В.-Ф. Геґеля: “Перше завдання

алегорії полягає… в тому, щоб уособлювати і таким чином представляти як

суб’єкта загальні абстрактні стани або властивості як людського, так і

природного світу – релігію, любов, справедливість…” [5, с. 108]. Відтак

творчий процес алегоризації має, найімовірніше, дедуктивну структуру:

ідея передує образові, наперед задана теза розгортається у мережу

чуттєво-конкретних деталей або цілий пластично вирішений сюжет

(ліричний, епічний чи драматичний). Одначе поетичне втілення такого

процесу найчастіше інверсивне: спершу подається образна “картина”, а вже

згодом, як висновок, формулюється твердження-пуант, незрідка афористично

висловлене.

 

Саме така “лірична індукція” була однією з істотних прикмет поетики

Івана Франка – митця-мислителя, на загал схильного до

алегорично-символічного типу естетичного узагальнення. Попри програмову,

декларативну настанову письменника на “науковий реалізм”, його творчий

метод ніколи не зводився до “фотографічного” копіювання дійсності, а

завше включав багатий арсенал засобів художньої умовності. Тож алегорія

у нього – не тільки улюблений поетичний прийом, але й самостійний жанр

(зрештою, згідно з концепцією О.Фрейденберґ, жанри загалом є

розгорнутою, розвинутою формою певних тропів, насамперед “первісних

метафор”, закладених ще в міфологічній свідомості [див.: 28, с.

109-111]; а що таке, властиво, алегорія, як не метафора sui generi,

розгорнута до масштабів цілого тексту?). Саме алегоризм, що подекуди

доростає до символізму, визначає генологічну структуру багатьох

Франкових творів – як прозових, так і поетичних (наприклад, “Рубач”,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ