UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваМузична лексика Х-ХVІ століть (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось6780
Скачало333
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Музична лексика Х-ХVІ століть

 

 

Невід’ємною частиною української культури часів Київської Русі була

музика. Можна виділити три основні напрямки її побутування: народну

музику, професійну інструментальну музику (світську та ратну) і

професійний церковний спів.

 

Про народну музику часів Київської Русі довідуємося з різних писемних

джерел – літописів, творів красного письменства (“Слово про похід

Ігорів), давніх малюнків, зображень на ювелірних виробах, монетах тощо;

в українських народних піснях зафіксовано чимало старовинних музичних

назв (гуслі, сопелі, клепало, било, дзвони). Народні умільці – гудці,

глумці, скоморохи існували ще в язичницькі часи, їхня діяльність

модифікувалася протягом тисячоліть, особливо після прийняття

християнства.

 

Багатством і різноманітністю відзначався музичний побут княжого двору.

При дворі князя був цілий штат руських та іноземних (наприклад, з

Візантії) музикантів-умільців [6, с.16]. Була у Київській Русі й ратна,

тобто військова музика, яку виконували за допомогою труб, сурм, бубнів.

У літературних пам’ятках Київської Русі згадано імена таких музикантів:

гудець Ор, що співав половецькі пісні (Іпатіївський літопис, 1201), та

галицький “славутний співець” Митуса (Іпатіївський літопис, 1241).

Легендарною постаттю був славнозвісний Боян, оспіваний у “Слові про

похід Ігорів”. Улюбленцями народу були також скоморохи, яких називали

веселими людьми або веселими молодцями. У билинному епосі згадують

скоморохів, які грають “на гусельках, гудочках, свирелях” і з піснями

“по уличках походжають”.

 

Поширення та розвиток музичної культури сприяли виникненню в лексичній

системі мови специфічних найменувань. Досліджуючи пам’ятки XI-XIV ст.,

В.Філіппов [11] виділяє цілий пласт музичної лексики, серед якої

найбільш частотними є слова ігрець, гудець, плясець, смичець. Аналіз цих

найменувань свідчить, що це були не окремі вкраплення, а системно

організовані елементи музичної термінолексики. Доказом цього є

специфічна модель термінів: дієслівний корінь + суфікс -ець-.

 

До найдавніших слів, що позначали музичні поняття, належать: бубон,

голос, грати, гудіти, гусла, дуда, пісня, свиріль, скрип, співати та

ін., які є праслов’янськими за походженням.

 

Із впровадженням християнства в Киїській Русі почала розвиватись і

церковна музика. У другій половині XI ст. у Києво-Печерському монастирі

була заснована школа співу, з’явились і свої майстри церковного співу –

розспівщики. Уже в ті часи існували два види церковного співу –

кондакарний і стихирарний, записували церковні наспіви за допомогою

спеціальних знаків – крюків, знамен [1, с.153-154].

 

Розвиток української церковно-музичної термінології досліджував О.Горбач

у науковій розвідці «З історії української церковно-музичної

термінології». Автор проаналізував музичну лексику, зафіксовану в

писемних джерелах ХІ-ХVІІІ століть, починаючи від рукописних збірників,

молитовників, псалтирів до музикознавчої праці М.Дилецького та

лексикографічних праць П.Беринди, М.Смотрицького, Є.Славинецького,

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ