Реферат на тему:
Історія біблійної книжності в Україні: аналіз маргіналій
стародрукованого псалтиря 1675 р.
Українська книжка на своєму історичному шляху переживала долю тяжчу, ніж
книжка іншого народу, що постійно мав власну національну державу.
Розвиток книжності на Русі в XVII столітті забарвлено драматичною
боротьбою православ’я з “латинством”. На думку І.І. Огіенка, “релігійна
боротьба розпочалася на Вкраїні найперше на тих її землях, що
безпосередньо межували з землею католицькою, цебто з Польщею, – в
Галичині та на Волині; ці землі перші прийняли на себе наступ воюючого
латинства, – і ці ж землі першими схватили-ся в обороні своїй за
найміцнішу зброю ворога – за друкарство” [10, с. 254]. У вирі цього
протиборства невдовзі опинився й Київ та східні регіони. Історія
книгодрукування, долі кожної “штанби” та її майстрів, які друкували, в
основному, “псалтирі, часослови, і прочая” – становить надзвичайно
цікавий матеріал для дослідження вітчизняної культури.
Особливий інтерес викликає та стародрукована книга, що зберегла сліди
спілкування зі своїм читачем і, таким чином, дозволяє нам зазирнути у
його духовний світ, прочитати давні богослужбові тексти очима людини
тієї епохи. В наш час, коли навернення людини до Бога стає непоодиноким
явищем, коли наш співвітчизник виявляє дедалі більший інтерес до Біблії,
її таємних смислів, звернення до цієї теми має, на нашу думку,
актуальність.
Мова піде про досі не досліджену пам’ятку духовної культури – Псалтир
1675 р., що зберігається в Центральній науковій бібліотеці ім. В. І.
Вернадського НАН України, у відділі стародруків, цінних та рідкісних
видань.
1. КОРОТКИЙ ОПИС СТАРОДРУКОВАНОГО ВИДАННЯ
Псалтир вийшов з друку 31 липня 1675 року в Новго-род-Сіверській
друкарні архієпископа Чернігівського Лазаря Барановича. Формат Книги
псалмів – 4°0 , кількість аркушів – 6 + 246 [6, с. 90]. Друк титулу і
пасхального ключа виконаний у дві фарби. Видання оздоблене гравюрами:
форта, цар Давид, заставки, ініціали, кінцівки. Оправа зроблена з міцних
дощок, обтягнутих шкірою, та прикрашена сюжетними зображеннями, тиснення
яких здійснене позолотою. Скупі відомості про час та майстра переплетету
книги ми знаходимо на третій сторінці обкладинки: “Сія Псалтирі
оправленна 1763 года Декабря 12 дано Стефану Переплетчику 30 коп.”.
Псалтир та кожна його частина починаються ініціалом – збільшеною
заглавною літерою, що набирає вигляду мікромініатюри*. На титульному
листі видання стоїть печатка Києво-Софійської бібліотеки та два записи,
що свідчать про попереднє місцезнаходження. Безсумнівно, Псалтир було
видано для церковних потреб, для православного богослужіння – на це
вказує сама структура книги. На початку поміщене прозове “Предословіе к
Благочестивому читателю”, за ним стаття “Разумно да будет, како подобает
особи”, Псалтирі, Молитва Святій Живоначальній Тройце”. Перед текстом
Псалтиря – гравюра невідомого майстра з зображенням Царя Давида, який,
стоячи на колінах, дослухається “богодухновенного” Слова з уст янгола.
Текст Книги псалмів поділено на 20 кафізм з “душеспасительньїми
молитвами по кождой кафізмі”. В стародруці подані Пісні Мойсееві,
вибрані псалми “На Праздники Господскія й Богородичньі, й святих
нарочитих, внегда устав указует Полиелей**. а также Параклис Пресвятьія
Богородица, с Пасхалїєю же не исходимою й лунньїмь теченїєм,
ислідованньімт, с преводу Московского”. В кінці – “Указь, како піти
Псалтьірь в Святую Великую Четмредесятницу” та післямова, в якій коротко
говориться про зміст книги, за сприяння яких осіб вона видана:
“…благословением Ясне в Богу Преосвященнаго его Милости Господина Отца
Лазаря Барановича, Милостию Божиею православного Архиепископа
Черниговского Новгородского й проч: Тщанием вьісоце в Богу Превелебного
его Милости Господина Отца Михайла Лежайского Архимандрити Новгородка
Северского. При щасливом владении Ясне вельможного Его Милости Пана
Иоанна Самойловича, Гетмана Войска его Царского Пресветлого величества
Запорожского, в Новгородку Северском в Полку Его Милости Пана Петра
Рославца, Полковника Войска Его Царского Пресветлого величества
Запорожского Стародубском. В лето от сотворения света 7187. А от
Рождества Христова 1675. Месяца июля 31 дня. Через труждающагося в деле
сем Симеона Ялинского, в типографии Новгородка Северского, Первое
издадеся”.
В стародрукованому Псалтирі 1675 р. немає традиційного звернення до
читача – пробачити можливі помилки (“будте нам милостиви й неназориви”),
причини яких пояснюються відсутністю необхідної підготовки.
2. ІСТОРІЯ НОВГОРОД-СІВЕРСЬКОЇ ДРУКАРНІ ЯК КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ
ПОЯВИ ПСАЛТИРЯ 1675 р.
Велика Чернігівська єпархія постійно потребувала значного числа
богослужбових та всяких інших церковних книжок. З часу появи друку ця
єпархія задовольняла потреби в книжках Острозькими, львівськими, а
пізніше київськими виданнями. Але згодом, в силу історичних, економічних
та інших обставин виникла необхідність у створенні друкарні на
Чернігівщині, а саме у Новгороді-Сіверському. Друкарню було закладено
архієпископом Чернігівським Лазарем Барановичем при кафедральному
Спаському монастирі, головним чином, для публікації літературних творів,
а не богослужбових текстів. Про час заснування друкарні існує декілька
точок зору. 1.1. Огієн-ко називає 1671 рік [10, с. 336]. М. Сумцов пише,
що друкарню “було відкрито на початку 70-х років” [11, с. 26], в
словнику Д. А. Ровінського знаходимо: “Близько 1670 р. заснована, за
свідченням Г. Стародомського (Пекарський П., 671), типографія у
Новгороді-Сіверському” [12, с. 38]. Про відсутність друкарні у 1670 році
свідчить лист Лазаря Барановича того ж року: “Коли б у мене була
друкарня…” [9, с. 119]. Тому ми приймаємо дату: 1674 рік. В
організації друкарні брав участь Симеон Ялинський – писар архієпископа,
який мав стосунки з Печорською друкарнею у справах видань Лазаря
Барановича, а до того вчився друкуванню у Вільні [5, с. 177]. Цей
майстер сам виливав літери, але виливав їх і друкував так погано, що
“никто не хотел смотреть на так темное письмо”, фарбу готував так, що на
деяких виданнях “можно би рукою чернило отерти” [9, с. 250].
Згадку про початок діяльності друкарні вперше зустрічаємо у листі до
Михайла Лежайського (середина 1674 р.): “Отак мені послугував п. Семен,
він нещасною своєю друкарнею в домовину мене покладе” [9, с. 192].
Пізніше у листі до того ж Лежайського (перша половина 1675 р.) Лазар
пише: “Було на думці прогнати меланхолію заснуванням типографії; але й
тут марна затримка в часі завдала жалю” [9, с. 201]. Згодом у листі до
Федосія Софоновича: “Вже і польська друкарня готова…” [9, с. 203-204].
В середині 1675 року вийшов Псалтир обсягом 262 аркуші. Якщо взяти до
уваги повільність Ялинського через відсутність досвіду і відносно
великий обсяг видання, важко уявити, що набір цієї книжки почався у 1675
році. Окрім того, необхідно врахувати, що в тому ж році вийшли книга
Лазаря Барановича “Шаг \уіагу” та дві проповіді – “Слово на Троїцю”,
“Слово на Воскресіння” загальним обсягом 25 аркушів [8, с. 256-267]. До
1679 р. у Новгороді-Сіверському було надруковано 19 видань, з них 10
польською мовою, решта – українською і церковнослов’янською. В друкарні
виходили твори Іоаникія Галятовського і Лазаря Барановича. В 1677 р.
побачила світ анонімна книга “Чуда Діви Марії”, автором якої був Дмитро
Туптало [5, с. 177].
Більшість новгород-сіверських видань – це книжки невеликі за обсягом,
середнього та малого формату, оздоблені досить скромно. В них кілька
заставок, кінцівок, нескладних малюнків, ініціальних літер, подекуди –
ілюстративна гравюра [5, с. 177]. В оформленні новгород-сіверських
видань є риси, що зближують їх з київськими.
Але з перших днів існування друкарні Лазар Баранович був незадоволений
роботою управителя Симеона Ялинського, на якого архієпископ був змушений
залишити свою типографію. Барановича непокоїло, що “він не мав її під
оком своїм, не міг читати коректи, не міг своєчасно давати своїх
вказівок; мало знаючий Ялинський воловодив, як хотів. Ось тому ще з 1675
р. архієпископ починає думати про перенесення своєї друкарні з
Новгородка до Чернігова” [10, с. 336]. А 1672 року на вимогу [9, с.
184]. “Чернігівський воєвода, козача старшина й нарід, – всі одноголосно
говорять, щоб я перебував на катедрі” [9, с. 184]. В цій справі
Баранович звертається до Москви і отримує дозвіл “на друкарню в
Чернигове, где й преж сего бивала” [2, с. 41-42].
Та Баранович не поспішав скористатися “привілеєм”. Лише після того, як
були розкриті зловживання та викрадення книжок Ялинським і
Новгород-Сіверським архімандритом о. Михайлом Лежайським, Лазар
Баранович переконався, що тримати свою друкарню й далі в Новгородку – це
шкодити самому собі. Про це владика у листі до гетьмана І. Мазепи
розповідає: “А пан Ялинський, частково обладнавши друкарню в Новгородку,
надрукував три тисячі книжок, а саме: граматики, часослови, елементарі
без нашого відома, і від того він з архімандритом новгородським мав
півтори тисячі прибутку” [9. С. 250]*. До цього всього, 7 липня 1679 р.
у Новгороді-Сіверському сталася пожежа і постраждалу друкарню в тому ж
році було нарешті перенесено до Чернігова в Троїцько-Іллінський
монастир.
3/4AZ
^
???????N
???????N
??????$????N?рських виданнях, зазначається, що книга вийшла “иждивением”
Лазаря Барановича в друкарні “Його Милості” [7, с. 233]. Ми зіставили
кілька видань цієї типографії з Псалтирем 1675 року і переконалися у
спільному походженні друкованих текстів.
Даний екскурс у галузь історії книгодрукування в Україні зумовлений
необхідністю визначення культурних координат пам’ятки, зв’язку місця
видання Псалтиря з місцем побутування традиції екзегези та походження
маргіналій на берегах стародруку. Оскільки можна висловити здогад, що
автор рукописного тлумачення також пов’язаний з новгород-сіверськими
землями.
3. ДО АТРИБУЦІЇ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ
Новгород-Сіверський Псалтир 1675 р. цікавий, насамперед, великою
кількістю читацьких записів, про які в цілому можна говорити як про
органічний богословський, точніше, екзегетичний твір: маргіналії являють
собою об’ємне за обсягом рукописне тлумачення псалмів. Автор записів
виступає як “читач” і як “письменник”, він вступає у творчі стосунки з
біблійним текстом, що може розцінюватися як спроба осягнути людським
розумом суть істинного чуда – Слова, оскільки в середньовіччі вважалося,
що світ створений по Слову, а саме Слово тотожне Богу. Таким чином,
автор маргіналій стає “причасником Божествених смислів”, співучасником
сакрального мовного акту з Творцем і подій разом з біблійними особами. У
процесі дослідження проблеми маргінального слова постає низка питань, на
які в майбутньому при глибшому вивченні належить дати відповіді. Чи є
маргіналії виявом індивідуальної авторської освіченості? Чи вони є
підсвідомим поштовхом автора? Наскільки маргіналії є “законним дитям”
традиції? Чи можна тут говорити про певну жанрову специфіку з погляду
літературознавчого? (Саме про це свідчать наші емпіричні спостереження).
Як співіснують на одній сторінці маргіналія і текст? Телеологічна,
аксіологічна та онтологічна проблеми маргіналії за своєю складністю
виходять за рамки даної статті. Проте ми вважали за необхідне це
обговорити.
Шлях до пізнання будь-якого предмету історичного, філософського або
культурологічного дослідження лежить “через аналіз пам’яток, текстів,
створених людьми. Бо саме в цих джерелах, – пише Гуревич, – відбита
людська свідомість” [3, с. 8].
Отже, дослідження маргіналій піднімає завісу над такими суттєвими
явищами в історії культури, як рівень освіченості різних прошарків
населення, їхні читацькі інтереси у певні періоди часу, розповсюдження
книг, оформлення бібліотек тощо. Записи на полях потребують надзвичайно
кропіткої роботи, пов’язаної з їх дешифруванням. Традиція заміток на
чистих полях рукописів бере свій початок з часів поширення писемності, а
на книгах – виникнення книгодрукування [4, с. 42-43]. Маргіналії
різняться між собою характером і розміром (окремі слова, фрази), а також
за змістом: є такі, що стосуються самого тексту, його оцінки,
висловлюють згоду з ним або свідчать про неприйняття тієї чи іншої
думки, ідеї, й такі, які не мають відношення до тексту – нотатки з
різноманітною інформацією.
Записи, винесені на поля Псалтиря, як зазначалося вище, пов’язані з
текстом. Вони є повним змістовним тлумаченням на псалми Давида, яке
починається з “Пре-дословіе на Псалтир вкратці изображенное”. Тут автор
тексту виявляє неабияку ерудицію і начитаність, розкриває етимологію
назви Псалтиря, говорить про виконання, зміст та призначення псалмів:
“Церковь Божественная употребляет Псалмов Давидових паче инаго Ветхого
Писанїя того ради яко болілеє таинство во них содержимоє вкратці
обрітается, Таинство же Псаломская: о Законі Пророцех, й о Евангелїи,
найпаче о Христі Спасителі истину содержать во спасеній вірующих в
Него”. Поділяється Псалтир на п’ять частин – “суть церковних учителей”:
“а часть оконченіем псалма Блажен разумівал. v часть оконченіем псалма
блажен суд твой Цареві. г часть оконченіем псалма Милости Твоя Господи,
д часть оконченіем псалма исповідатеся Господові, е часть по-слідним
псалмом. Сія же пятерица знаменуется во ис-правленіе й услажденіе
Псалмопініем пяти чувствт” чло-віческих”. Автор тексту маргіналій у
своєму тлумаченні посилається на “различнмх Божественних учителей”,
екзегетичні твори яких йому були відомі, перш за все на святих отців
Східної Церкви: Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна, Євстафія
Антіохійського, Єпіфанія Кіпрського, Єфрема Сіріна, Григорія
Омиритського, Іустина Філософа. І, незважаючи на те, що православна
традиція в силу неортодоксальності відповідно до східних канонів
Ієроніма і Августина називає “блаженними”, а не “святими”, складач
маргіналій визнає їх учительський авторитет та використовує твори цих
богословів. До складу тлумачення також входять витяги з коментаря до
псалмів монаха Бенедиктинського ордену Кассіодора. Не вдалося поки що
встановити особу Іакова Саліанського, на якого йде посилання при
тлумаченні псалма 2. 7: “Іаков Саліанский пишет місто сіє й о Давиді
якого Давид образ Христов бяше…”.
В давнину існували дві точки зору щодо авторства псалмів. Деякі отці та
вчителі Церкви додержувалися погляду на Псалтир, що це не твір однієї
особи, а колективна праця (наприклад, Оріген, св. Афанасій Великий, св.
Василій Великий, бл. Ієронім та інші). Цієї думки дотримуються і сучасні
вчені. Побутувало і інше міркування – що авторство Псалтиря належить
одному Давиду (св. Григорій Нисський, св. Амвросій Медіоланський, св.
Іоанн Златоуст). Автор маргіналій віддає перевагу останній версії,
відводячи Еману, Ефану, Ідифуму, Асафу та синам Кореєвим роль
“избранньїх начальников” над співаками псалмів.
Особливий інтерес викликають окремі тлумачення, де автор дозволяє собі
оминати ортодоксальну екзегезу, про що свідчить коментар на псалом 15.
5:
Псалом 15.5
Святим иже суть на земли Его,
удиви Господь вся хотения своя в них.
Коментар
“Христос Спаситель оставши святих на небі,
сошел до тих, іже на земли
апостоли, пророки, мученики, й чудодійствіями
их дивно о себі прославив й тайни Царствія явил”.
Син Божий, народжений від Духа Святого і Діви, втілився в Сина Людського
не заради того, “щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою
за відкуплення багатьох” (Матф. 20. 28). Стерпівши смерть на Хресті,
Спаситель зійшов до пекла, аби подарувати вічне життя померлим. “Воскрес
еси днесь из гроба Щедре, й нас возвел еси от врат смертнмх: днесь Адам
ликует й радуется Ева, вкупи же й пророки с патриархи воспивают
непристанно божественную державу власти Твоея”, – співається у
пасхальному кондаку. Отже, Христос не міг залишити святих на небі до
Свого Воскресіння і зійти на землю. У даному випадку автор припускається
вільної інтерпретації цього стиха. В той час як у Київському Псалтирі
1697 р. з коротким тлумаченням при коментуванні цього псалма посилаються
на Афанасія Великого та бл. Ієроніма: “Хотінія Христа Бога, Вольнмя Его
страсти, й живоносная смерть спасенія ради человеческого: яже удиви в
святнх своих, яко послідоваша стопам Его, подвизающеся до крове й
смерти, за Имя Его Святое”.
Посилання на авторство у Новгород-Сіверському Псалтирі відсутнє, і
тлумачення вищезгаданого псалма навхрест перекреслено чорним чорнилом.
Цілком ймовірно, що це зроблено рукою ієромонаха Віктора Ксилезького –
читача і власника книги: на сторінках видання він залишив запис, який
говорить, що Псалтир йому було подаровано у 1750 році митрополитом
Тимофієм Щербацьким.
Порівнюючи тексти тлумачень Київського і Новгород-Сіверського Псалтирів,
слід зауважити, що при коментуванні псалмів дається посилання на того чи
іншого екзегета, проте автор маргіналій не суворо дотримується
першоджерел. Деякі коментарі цих видань за змістом збігаються, що
свідчить про певну традицію.
Довільне трактування Святого Письма у блаженного Августина як одна з
особливостей середньовічної західної духовності протистоїть православній
традиції, згідно з якою “темнота Писанія” може бути подолана містичним
благословенням з Неба або ж авторитетом святоотецьких тлумачень. Автор
записів на полях порушує цю традицію. Отже, дослідження питання про
екзегетичні джерела творця маргіналій, про ступінь їх самостійності при
тлумаченні окремих псалмів, у свою чергу, приводить до визначення
культурної традиції, носієм якої був автор маргіналій. Однак остання
проблема, за своєю складністю, виходить за рамки нашої статті.
Література
Аверинцев С. Позтика ранневизантийской литературы. М., 1978.
Акты, относящіеся к исторіи Южной й Западной Россіи. СПб, 1882. Т. XII №
12.
Гуревич А. Средневековый мир: культура безмолствующего большинства. М.,
1990.
Дмитрієнко М., Войцеховська І. Маргіналії і маргіналістика //
Український історичний журнал. 1990. № 3.
Запаско Я. Мистецтво книги на Україні в XVI-XVIII ст. Львів, 1971.
Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог
стародруків, виданих на Україні. Книга перша (1674-1700). Львів, 1981.
Каменева Т. Возникновение й деятельность Черниговской типографии. М.,
1959.
Клепиков С. Издания Новгород-Северской типографии й ложночерниговские
кздания 1674 – 1679 гг. // Книга. Исследования й материалы. Вып. XVIII.
М., 1963.
Лазарь Баранович. Письма. Чернигов, 1865.
Огієнко І. Історія українського друкарства. К., 1994.
Сумцов Н. Лазарь Баранович. Харьков, 1885.
Ровинский Д. Подробный словарь русских граверов. СПб., 1895.
* В середньовіччі вважалося, що в основі світу лежить Святе Письмо,
Слово, кожний елемент якого (буква) містив у собі ціле в його варіаціях.
Саме тому буква, осяяна особливим ореолом, здавалася чимось живим,
нетлінним, окриленим. С. С. Аверінцев наводить слова заживо спаленого
разом з сувоєм книжника: “Сувій згорає, але букви відлітають гетьі” [1,
с. 189]. Букви мали і суто містичне значення, вони були сховищем
трансцендентної таїни, тому ставлення до них було особливо дбайливе.
** Поліелей – спів на утрені, що починається псалмом “Хваліте ім’я
Господнє”.
* Ялияським була видрукувана велика кількість книжок, однак жодного
такого видання не було знайдено. Можна припустити, що майстер просто не
зазначав місцезнаходження друкарні.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
