Реферат на тему:
Естетико-художній простір альманаху «Королівський ліс»
Літературне життя України і Львова зокрема в 1990-ті роки
характеризувалося різноманітністю імен, творів, груп. Усі вони впродовж
невеликого проміжку часу сформували свій літературно-мистецький
ландшафт, який вагомо характеризує постмодерний розвиток нашої культури.
Деякі з імен зникли з літературного обрію, інші своїми публікаціями та
виступами поповнюють сьогоднішнє літературне життя, організують його.
Починаючи з кінця 1980-их, а може, й раніше, в українському письменстві
формується альтернативна до офіційної літератури мистецька сила. Процес
оновлення літературного процесу розпочався саме зі зростання тієї
кількості письменників, котрі писали на заборонені чи непрестижні теми,
зміцнювався через появу нових текстів, їх доступність, змогу писемно й
усно популяризувати (проведення літературних вечорів, “найживучішими” з
яких стали періодичні літературні зустрічі впродовж 1995-1999 рр. під
назвою “Третє тисячоліття”, організовані В.Небораком). Важливою
проблемою, яка супроводжувала літературне життя 1990-их рр., залишалося
фінансування мистецьких проектів (публікації, організація вечорів,
поїздки з метою долання своєї ізоляції, творче спілкування). Вирішення
цієї проблеми дало би змогу проявитися розмаїттю і новизні естетичних
починань молодих письменників, яскраво засвідчило би здоров’я та повноту
літературного процесу в Україні кінця ХХ ст.
Починаючи з 2000 року, вже під егідою Асоціації українських письменників
(АУП), у Львові в останню п’ятницю кожного місяця проводяться мистецькі
зустрічі з відомими та молодими поетами і прозаїками, місцевими та
запрошеними з інших міст (не тільки України). Ведучі (В.Неборак, а
відтак І.Лучук, М.Савка й інші) представляли львів’янам – студентській
молоді, поважній професурі, прихильникам української поезії загалом –
творчість Д.Павличка, А.Содомори, М.Савки, Віхти Сад, О.Сливинського та
інших. Ці автори виступали з розповідями про свою творчість, читали
власні тексти.
На одному з таких літературних вечорів Н.Федорак на запитання
В.Неборака, як сьогодні організується літературний процес, відповів, що,
перш за все, його розвивають філологи за освітою, більшість із котрих
має ступінь кандидата філологічних наук. Саме цей контингент учасників,
на нашу думку, здатен спрямовувати, подолавши роз’єднаність, дебютантів,
продукувати високомистецькі твори, завдяки чому художнє життя стає
цільним, інтегрується спільною ідеєю.
Черговим підтвердженням різноспрямованості сучасного літературного життя
Львова, цікавим моментом розвитку української літератури 1990-их років
стала поява альманаху “Королівський ліс”, назву, концепцію та структуру
якого розробив В.Неборак. Проаналізуємо поетичний, прозововий,
перекладний та графічний матеріал альманаху, оскільки він вийшов на
зламі ХХ та ХХІ ст. (його презентація відбулась у Львові в Палаці
мистецтв 28 січня 2000 року) і за кількістю представлених у ньому
авторів і вибраних текстів вважається своєрідним звітом львівських
письменників.
Назва альманаху – “Королівський ліс” – символічна. Його рубрики мовби
“шифрують” зміст. У цій книзі сучасне життя осмислене у двох площинах.
Змалювати людину, її чуття себе у світі, підкреслити це універсальними
назвами розділів, персонажами майже містичного дійства, серед яких є
легендарні й історичні постаті, й показати її в конкретних
соціально-побутових умовах – завдання упорядника й учасників
літературного збірника. Певна відокремленість, існування у безликій
народній масі, самореалізація чи самоопанування світу – мотиви
альманаху. Живі, реальні герої, наші сучасники-автори ховаються за
масками, прилучаючи себе до багатого духовного універсуму.
Привид, Ліс людей, Лицар, Монах, Льох, Мінерва – такі номінації рубрик
вказують на міфопоетичний і філософський зміст, а зіставлення назв
розділів і змісту текстів у них допомогає пізнати сучасне життя, його
трагізм “у зв’язку з глобалізацією, урбанізацією та іншими чаклунствами
блаженної пам’яті двадцятого століття”, передати свою тривогу за нього.
Ці архетипні постаті, олітературнені раніше у багатьох творах, уведені в
альманах, стали точними моделями морально-екзистенційних домінант нашого
часу – самотності (Монах), народу, масовості (Ліс), гротескно заниженого
існування, зникнення особистості (Привид, Льох), суперечливої та
складної життєвості (всеохопний образ Мінерви як покровительки
творчості, мудрості, війни), порядності, духовної чистоти як чогось
надзвичайного для сьогодення (Лицар, Дами), а сам образ Королівського
лісу втратив своє традиційне значення ідеалу і став виразником цілісної
спільноти, духовно-культурний і матеріальний простір якої заполонили
хаос, безладдя, яким не завжди може протистояти закохана і творча
людина. Саме кохання і творчість упродовж віків були джерелом збереження
себе, збагачували та зміцнювали людину, а сьогодні герої І.Лучука,
М.Савки під тиском побуту не можуть залишитись у світі своїх цінностей.
Метою учасників альманаху було також наголосити через уведення
міфологічних постатей на спільності для різних епох трагічних
переживань, духовної порожнечі, які великого загострення набули в наш
час, зіставити їх із тривким гуманним життєвим полем. Такий рух
структури збірника – тонка естетична паралель із минулим як метод
самоінтерпретації та саморозгерметизації своєї замкнутості в сучасному
світі – незвичний і глибокий. Він дає змогу політичним, соціальним,
культурним реаліям у текстовому полі альманаху не втратити свого зв’язку
з часом, зіставляючи чи протиставляючи, ієрархізувати сутність сучасного
буття.
Бути щирим у сучасності, показати гіперреальну міру “заблокованості” [4]
людини в соціально-побутових умовах, які не дають розширитися,
ствердитися особистості, її насназі, унікальності, а зумовлюють
“короткість” її існування, буттєву нерозгорнутість – теж мета збірника.
Віктор Неборак у 1994 р. в одному з інтерв’ю так говорив про своє
звернення до художнього міфологічного простору: “А для нас маска – це є
цікавий прийом, це спосіб бути собою, тому що маску одягнуто все-таки на
своє обличчя” [2, с. 165]. Маска “Королівський ліс” і назви її розділів,
як ми вже сказали, – широкий образ сучасної реальності. Мандрівники в
часі – автори збірника, котрі грають ролі Лицаря, Дами, Монаха,
Королівського Привида, Блукальця, Пустельника, Священика, Лісового гостя
– з’єдналися спільною метою зупинитися в епосі кінця ХХ ст., ожили,
віднайшовши свої прототипи, та виявилося, що благородні почуття
загубилися, високі прагнення зникли, натомість у свідомості людини все
більше місця займають прозаїчність, буденність. Висока естетика –
антично-ренесансний міф Королівського лісу як ідеалу, довершеного
буттєвого середовища – руйнується, оголюється правдою нового життя,
показом драматичних подій у душі людини. Власне, маски не схематизують,
а радше підкреслюють типовість того чи іншого суспільного явища, яке
вони означують. І навпаки – герої, сюжети львівських авторів цією
аналогією вдало введені у світову чи національну художню систему,
порушеним проблемам надано цілісності й цільності.
U
?????????*?з навколишнім життям, пізнання всіх його негараздів не веде
до протесту, незадоволень, а показує байдужість протистояти їм,
неможливість назавжди сховатися від них у почутті кохання, світі
материнства, дружби. Вони почувають свою потрібність у невеликому колі
людей.
Найяскравішим образом духовного приземлення, черствості, складності
життя людини є холод, зима. Віхта Сад у вірші “2000” відтворює
внутрішній світ жінки, зокрема почуття самотності, порожнечі, її
мисленнєву уніфікацію з часом – зимою, – а також намагання подолати їх,
силу теплоти почуття. Лірична героїня М.Савки – молода акторка –
перетворює гру на живе почуття, однак її багатий духовний світ, талант,
належно не оцінені режисером, не можуть пробити закритості його до
проблем іншої людини, адже тоді порушиться влаштованість і задоволення
досягнутим становищем.
Н.Федорак творить образ холодного міста. Зимівля людини в ньому – це
образ духовної мерзлості, нечутливості, навіть своєї меншості,
безцільності. Однак автор показує: і під вагою снігу не припиняється
життя, люди своєю вірою, фанатичною надією – “людиська занадто затяті й
живі” [5, с. 33], – суєтою бентежать холодну статику. В єдності “холод
плюс людські драми, хотіння, переживання” казково-химерно народжується,
виростає з боротьби нова реальність. Наприкінці поетичного циклу
Н.Федорак ореалістичнює зображувану картину війн і холоду. Багата
художня уява автора створила це дійство, в якому поєдналися соціальний
часо-простір і модерністська традиція експресувати, міфологізувати.
Загалом, зображені в альманаху окремі моменти соціально-побутового
життя, з яких виростає цілісний образ непривабливих сьогоднішніх реалій,
стають для нас спонукою до життя більш усвідомленого, ціннісного, в яке
домінантною частиною повинні повернутися добро, допомога, любов, щастя
тощо. Їх тематичний брак у збірнику – вдала естетична тактика:
констатує, що таким справді є життя, й одразу задумуємося: чи таким воно
повинно бути? Як результат зростає почуття ностальгії за химерним,
цікавим світом. Письменники його домислюють, оказковують, творячи нові
граматичні та семантичні зв’язки, щоби ще більше збагатити сьогодення,
вийти з його одноманітності, подолати малоплідність, зробити глибшою та
очевидною конкретику факту, прямоту простої правди життя. Межа
реалістичного та вигаданого художнього світу інколи чітка. Поети ніби
навмисно йдуть до цієї полярності, різноманітності. На нашу думку, це
головна зовнішня змінна, яка визначає обличчя сучасної літератури. З
цієї еклектики твориться нова художня реальність.
Поетичний і прозовий матеріал альманаху дає нам змогу побачити
особливості прямування сучасної літератури, які, зокрема, вплинули на
переклади та графіку. Тексти збірника “Королівський ліс” свідчать, що
поглиблюється реалістичне зображення сучасного життя. Воно визначається
максимально точним відтворенням сучасності, переважають змалювання
побуту, натуралізм у прозі, віддається перевага опису, часто в поєднанні
з моменталізмом, яким розкривається життя чи почуття. Ціннісні
орієнтації цих митців більше конкретні, заземлені, ніж універсальні.
Вони мають схильність любити “міське”, “сільське”, шукають
екзистенційних життєвих ситуацій, намагаються показати занепад
духовності, зобразити соціальні біди (твори М.Ягоди, Н.Сняданко,
М.Мишкала). Інша група авторів альманаху вдається до химерності,
казковості, гри, що є реакцією на духовне заземлення, заподіяне
соціальними змінами, звернена до ірраціонального, промовисто зміщених
художніх площин. Їхнє складне асоціативне мислення оживлює дійсність,
творить світ щирих почуттів, злагоди, святкового настрою. Мета
письменників – показати, що життя цікаве, дієве, і конкретне середовище
в суб’єктивному просторі теж здатне створити небуденну подію. Воно
свідчить про опору життєвим обставинам, вірність усьому людяному,
беззисковому.
Естетична спрямованість збірника позначилась і на перекладах, зокрема
античних творів. Простежуються радикальні зміщення на
тематично-словесному рівні: лексичні компоненти високого класичного
мистецтва в їхньому буквальному перекладі одержали “низьке” трактування.
Антиестетизм деталей виразний, однак за їх вульгарністю, непристойністю
ховається прагнення максимально точно передати внутрішню реалію
тогочасного героя: змалювати ззовні його буття не лише як насолоду,
гармонію, але і як світ тривог, виживання. Маємо показ життя античного
героя у спектрі його фізичних прагнень і нетабуйованого мовлення.
Акцентування на низькому в людині, змалювання її істинної природи (через
увагу до чуттєвості, моралі тощо) дає змогу зрозуміти позатекстову
дидактичну мету альманаху: побачити важливість для сучасності
поцінування гуманного начала в людині, його підтримати і плекати в собі.
Саме світ поетичної уяви здатен протистояти грубій, суворій дійсності,
віднайти чи створити її згублене обличчя. Це – нова поетична форма
практики, якою альманахівці приходять до ствердження чи показу існування
гуманного та чуттєвого в людині.
“Королівський ліс” – цілісний міф про 1990-ті роки, незважаючи на те, що
контрастно існують у ньому низьке та високе. Це – строєний образ
сучасної духовної реальності: внутрішньої гармонії (віри, любові,
чесності), бруду життя й етично-естетичної пам’яті, ідеалу.
“Королівський ліс” – символ нероз’єднаних дійсностей, які впливають одна
на одну, незважаючи на відстань часу та зміну цінностей. Це перш за все
і образ окремої особистості – чистоти, любові, добра, сюжет її
заглиблення в себе та минуле й у світ людей – бруд, черствість, які
завдають духовних травм. Зіставлення реальностей набуває виняткової
поетично-філософської моделюючої здатності – широко змалювати драматизм
сучасного існування. Художня тканина збірника від цього не руйнується.
Цей прийом, навпаки, міцно цементує її окремі теми та мотиви,
переконливо творить майже об’єктивну картину сучасності [1, с. 39]. Така
мистецька форма пояснення світу збагачується використанням цифр, понять
із різних галузей знань, наукових сфер, але в художньо перетвореному
вигляді (поезія Н.Гончара, М.Ягоди). В альманасі рівноправно
функціонують абстрактна образність і конкретне називання ознак,
предметів, наприклад: “променуюча ясність чистоти”, “білий образ”,
“чистий образ думки” і жах, кров, біль, “архітектура хаосмосу”, “дзюрава
країна” [3, с. 55, 56]. Василь Ґабор в “Оді новелі” розкриває основні
мотиви такого бачення: “… тебе рятують у цьому світі твої білі
слони… – отож поганяєш їх і щодня пасеш на зелених галявинах уяви,
одне слово – живеш!” [3, с. 52].
Соціальна тематика була і, як бачимо в “Королівському лісі”, надалі
залишається родючим ґрунтом для творчості. З огляду на імператив
оновлення, який існує в літературі та спонукає її до дистанціювання від
попередників, ми не помічаємо спроби “пом’якшити” шляхів розвитку –
відійти від зображення соціально та духовно непривабливої сучасності.
Навпаки, учасники альманаху “Королівський ліс” перекладами, шокуючими
темами намагаються показати, що такою відвертою література була не
завжди, але такою є зараз, і цього не треба приховувати. І навпаки:
знайдення в античній чи російській літературах схожих настроїв і сили
почуття покликане підкреслити специфіку сучасної художньої дійсності і
творчості зокрема. Синтез соціально-конкретного естетичного бачення з
міфологічним дав змогу львівським письменникам зосередитись і виразно
показати приборкання духу людини суспільно-політичними умовами, його
обмеження та градацію, збіднення, навіть божевілля.
Віддаючи пріоритет змалюванню зовнішнього оточення, його духовної та
матеріальної нестабільності, альманахівці все ж таки прагнуть спрямувати
нас до іншої духовної опори в сучасному хаотичному світі, тягнутися до
неї з метою осмислення та відновлення цілісності свого “я”, всього світу
через виявлення істини, краси, добра. Нею здебільшого є кохання,
творчість, родина. У широкому соціотематичному анатомуванні сучасності
загрози для майбутнього нашого письменства немає.
Література
Каневская М. История и миф в постмодернистском русском романе //
Известия Академии Наук. Серия литературы и языка. №2. 2000. Т. 59. С.
37-47.
Карнавал в українській літературі: Інтерв’ю з В.Небораком // Зустрічі.
1994. №1 (8). С. 159-166.
Королівський ліс: Альманах / Упор. В.Неборак. Львів, 2000.
Костенко Л. Геній в умовах заблокованої культури // Літературна Україна.
1991. 26 верес.
Федорак Н. Війни і зимівлі // Королівський ліс: Альманах. / Упор.
В.Неборак. Львів, 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
