Реферат на тему:
Елізія фонем у прикметниках української мови
Елізія – одне з морфонологічних явищ, яке полягає в усіченні однієї або
кількох фонем у кінці основи слова під час формо- та словотворення [5,
с. 145-147; 7, с. 32]. У сучасній українській літературній мові усічення
характерне для дериваційної системи, тоді, як у процесі формотворення
зафіксоване в небагатьох випадках і тільки тоді, коли формотворчим
засобом виступає суфікс. Це зближує формо- та словотворення в
формальному плані.
Для усічення як морфонологічного явища характерні певні особливості.
Одиницею мови, яка зазнає дії усічення, є основа, а не окрема морфема.
Елізувати можуть і окремі фонеми, і сполуки фонем, що становлять певні
форманти. Порівняно з чергуванням усічення не таке регулярне, охоплює
меншу кількість лексем. Однак йому також властиві закономірності
функціонування, встановити які покликані морфонологічні дослідження.
М.Кравченко підкреслює важливість елізії для словотворення: „Усічення –
це явище морфо- і фонотактичного характеру, зумовлене надлишковою
структурою мотивуючої основи, без усічення якої неможливий сам
дериваційний процес” [1, с. 183].
Змінюючи основу мотивуючого слова, елізія виконує формальні завдання: а)
усуває скупчення приголосних на міжморфемному шві, тобто „полегшує
суфіксу, який починається приголосною, приєднатися до основи” [5, с.
138; 8, с. 25]; б) скорочує довжину слова (особливо кількість
суфіксальних морфем), якщо вона перевищує оптимальні для сучасної
української мови межі [2, с. 101-102]; в) приводить фонемну структуру
слів (основ) у відповідність із закономірностями фонемної будови основ
певних частин мови [5, с. 139-140].
Усічення є одним із словотворчих засобів в українській мові. Однак його
дію стримує семантичний фактор: якщо через елізія спотворює семантику
слова, то усічення не відбувається (це особливо важливо під час
утворення дериватів від власних назв) [2, с. 101-102; 5, с. 144]. Тому
„обов’язковою умовою усічення і дієслівних, і іменних основ є збереження
в похідному тієї частини основи, яка несе семантичну інформацію про
слово” [5, с. 144].
При деривації прикметників зафіксовано значну кількість усічень, однак
для формотворення цієї частини мови елізія не характерна. Можемо
говорити тільки про усічення суфіксальних /к/, /ок/, /ек/ при утворенні
синтетичної форми вищого ступеня порівняння прикметників за допомогою
суфікса -ш-, наприклад: /легкий/ – /легший/, /тонкий/ – /тонший/,
/глибокий/ – /глибший/, /далекий/ – /дал?ший/, /вуз?кий/ – /вужчий/,
/низ?кий/ – /нижчий/, /високий/ – /вишчий/. Елізія названих формантів
регулярна. Принагідно зауважимо, що ці суфікси також усікаються при
деривації відприкметникових дієслів (пор. /глибокий/ – /поглибити/,
/широкий/ – /поширити/, /далекий/ – /віддалити/), що дає можливість
висунути припущення про порівняно пізнє їх походження та втрату ними
додаткових семантичних відтінків [4, с. 117].
Елізія суфіксальної /к/ відбувається також при утворенні ад’єктивів від
прикметників за допомогою суфіксів -ісіньк-, -усіньк-, -енн-, -езн-,
-елезн-, -еньк-, -есеньк-. Наприклад: /вуз?кий/ – /вуз?іс?ін?кий/;
/солодкий/ – /солод?іс?ін?кий/, /солод?ус?ін?кий/; /тонкий/ –
/тон?іс?ін?кий/, /тон?ус?ін?кий/, /тонен?кий/, /тонесен?кий/; /важкий/ –
/важенний/, /важезний/, /важелезний/; /легкий/ – /леген?кий/,
/легесен?кий/; /короткий/ – /коротен?кий/, /коротесен?кий/; /швидкий/ –
/швиден?кий/, /швидесен?кий/. Основними умовами функціонування названого
типу усічення є належність /к/ до суфікса та наявність перед нею іншої
приголосної фонеми. Якщо ж /к/ є кореневою або перед нею є голосна
фонема (тобто йдеться про суфікси -ок-, -ек-), то елізія не
відбувається: пор. /гіркий/ – /гіркіс?ін?кий/, /високий/ – /височезний/,
/далекий/ – /далечезний/, /широкий/ – /широчезний/ (в останніх трьох
прикметниках діє інше морфонологічне явище – чергування /к/ – /ч/).
Слід відмітити також, що при утворенні дериватів за допомогою суфіксів
-еньк-, -есеньк- елізія може і не відбуватися: пор. /важкий/ –
/важкен?кий/, /важкесен?кий/; /палкий/ – /палкен?кий/, /палкесен?кий/;
/пухкий/ – /пухкен?кий/, /пухкесен?кий/. Існують варіанти прикметників з
елізією і без неї, наприклад: /мілкий/ – /мілен?кий/ і /мілкен?кий/;
/т?ажкий/ – /т?ажен?кий/ і /т?ажкен?кий/ тощо. Нерегулярність усічення
/к/, наявність у багатьох випадках паралельних варіантів свідчить про
незначне функційне навантаження цієї модифікації.
Елізія /к/ є виявом загальної тенденції до уникнення збігу голосних чи
приголосних на міжморфемному шві [5, с. 138; 8, с. 25]. До того ж
перешкод семантичного плану для усічення у названих дериватах немає. На
думку вчених, причиною елізії суфікса є порівняно пізня його поява в
складі мотивуючих основ [3, с. 87; 6, с. 52]. Суттєвим є і твердження
про втрату ним додаткових семантичних відтінків [4, с. 117].
Суфіксальна /к/ зазнає усічення і в разі утворення прикметників від
іменникових основ за допомогою суфіксів -ач-, -ан-, -н-, -ин(ий).
Обов’язковою умовою функціонування цього морфонологічного явища є
наявність перед /к/ кореневої приголосної фонеми. Наприклад: /качка/ –
/качачий/, /качиний/; /гуска/ – /гус?ачий, /гусиний/; /ласт?івка/ –
/ласт?івйачий/, /ластовиний/, /ласт?івйаний/; /курка/ – /кур?ачий/,
/куриний/; /гречка/ – /гречаний/; /ганчірка/ – /ганчірний/. Коренева /к/
такого усічення не зазнає, пор. /шпак/ – /шпачиний/, /грак/ –
/грачиний/.
Цікаво, що під час деривації присвійних прикметників із суфіксом -ин-
(закінчення нульове) елізії не зазнають ні коренева, ні суфіксальна
/к/: /качка/ – /каччин/, /чайка/ – /чайчин/, /ласт?івка/ – /ласт?івчин/,
/лелека/ – /лелечин/ (у таких прикметниках активно діє альтернація /к/ –
/ч/), зумовлено це семантикою названих дериватів. У прикметниках на
-ин(ий) переважає значення загальної відносності, тому суфіксальна /к/
семантично надлишкова в похідній лексемі. Присвійні ж прикметники (з
суфіксом -ин (O)) виражають індивідуальну належність, тому /к/ не
усікається.
Під час утворення відносних прикметників за допомогою суфікса -ськ- від
іменників обов’язковою умовою елізії /к/ у фіналі основи є наявність
перед цією фонемою будь-якої приголосної, крім /с/, /с?/, /ц/, /ц?/,
наприклад: /мавка/ – /мавс?кий/, /кирил?івка/ – /кирил?івс?кий/,
/зр?івн?ал?івка/ – /зр?івн?ал?івс?кий/, /пилипівка/ – /пилипівс?кий/,
/евенк/ – /евенс?кий/, /чукотка/ – /чукотс?кий/, /жмеринка/ –
/жмеринс?кий/.
o
Lсічення відповідно модифікує фонемну будову незмінних іменників з
голосною у фіналі, роблячи можливим дериваційний акт. Перешкод
семантичного плану для такої елізії немає. Такий вид елізії, що є одним
із засобів пристосування слів іншомовного походження до української
словотвірної системи, характерний для прикметників, утворених за
допомогою суфіксів:
-ов-: /какао/ – /какаовий/, /манго/ – /манговий/, /кенгуру/ –
/кенгуровий/, /прал?іне/ – /прал?іновий/;
-ев-: /івас?і / – /івасевий/, /?ерс?і/ – /?ерсевий/;
-н-: /боржомі/ – /боржомний/, /апр?іор?і/ – /апр?іорний/, /фортепіано/ –
/фортепіанний/, /факсиміле/ – /факсиміл?ний/;
-ськ-: /колорадо/ – /колорадс?кий/, /локарно/ – /локарнс?кий/,
/есперанто/ – /есперантс?кий/, /урарту/ – /урартс?кий/, /амхара/ –
/амхарс?кий/, /батумі/ – /батумс?кий/.
Найбільша кількість таких прикметників утворюється за допомогою суфікса
-ськ- від топонімів. Однак саме в дериватах цієї групи елізія є
нерегулярною. Пор. /бордо/ – /бордос?кий/, /перу/ – /перуанс?кий/,
/тарту/ – /тартус?кий/. Можна припустити, що елізії в названих випадках
перешкоджає наголошеність кінцевого голосного в мотивуючих іменниках:
Бордo, Перy, Тартy. Усікатися такі акцентовані фіналі можуть тільки з
обов’язковим нарощенням групи фонем, першою з яких є голосна, що приймає
на себе наголос усіченого елемента. Наприклад: /баку/ ([баку’]) –
/бакинс?кий/ ([баки’н’с?ки?]), /улан-уде/ ([улан?уде’]) –
/уланудинс?кий/ ([улануди’н’с?ки?]).
Для віддієслівного словотворення прикметників характерним є усічення
суфіксальної голосної фонеми /а/, /и/, /і/. Таке морфонологічне явище
відбувається під час утворення прикметників за допомогою цілого ряду
суфіксів, зокрема:
-н-: /загр?ібати/ – /загр?ібний/, /обсипати/ – /обсипний/, /відгадати/ –
/відгадний/, /вабити/ – /вабний/, /квапити/ – /квапний/, /л’іпити/ –
/л?іпний/, /гойіти/ –/гойний/, /труйіти/ – /труйний/, /потайіти/ –
/потайний/;
-к-: /стрибати/ – /стрибкий/, /хитати/ – /хиткий/, /вабити/ – /вабкий/,
/варити/ – /варкий/, /гриміти/ – /гримкий/, /хрипіти/ – /хрипкий/;
-аст-/-част-: /звивати/ – /звивчастий/, /заливати/ – /заливчастий/,
/обходити/ – /обхідчастий/;
-ист-: /заливати/ – /заливистий/, /надривати/ – /надривистий/,
/чепурити/ – /чепуристий/, /присадити/ – /присадистий/;
-ав-: /кул?гати/ – /кул?гавий/, /гаркати/ – /гаркавий/, /хир?іти/ –
/хир?авий/;
-ч-: /убивати/ – /убивчий/, /розпод?іл?ати/ – /розпод?іл?чий/, /ловити/
–/ловчий/, /купити/ – /купчий/, довірити/ – /довірчий/;
-уч-/-ущ-: /кусати/ – /кус?учий/, /гавкати/ – /гавкучий/, /плакати/ –
/плакучий/, /свист?іти/ – /свист?учий/, /гриміти/ – /гримучий/,
/плодити/ – /плод?учий/, /плод?ушчий/;
-ив-/-лив-: /зайідати/ – /зайідливий/, /покладати/ – /покладливий/,
/шаруд?іти/ – /шарудливий/, /стугон?іти/ – /стугонливий/.
Елізії зазнають також суфіксальні сполуки /ува/, /ва/, /ну/ у фіналі
дієслівних основ при утворенні від них прикметників за допомогою
суфіксів -н-, -к-, -лив-. Наприклад: /орудувати/ – /орудний/.
/випробувати/ – /випробний/, /липнути/ – /липкий/, /терпнути/ –
/терпкий/, /глузувати/ – /глузливий/, /кокетувати/ – /кокетливий/,
/ушчіпнути/ – /ушчіпливий/.
Усічення дієслівних суфіксів під час утворення прикметників – характерна
риса віддієслівної деривації ад’єктивів. Така елізія часто виступає
єдиним формальним засобом розмежування прикметників та дієприкметників,
утворених від тих самих дієслівних основ. Пор. /привйазний/ –
/привйазаний/, /відкидний/ –/відкиданий/, /відсипний/ – /відсипаний/,
/стрибучий/ – /стрибайучий/, /кус?учий/ –/кусайучий/.
Усічення характерне також для відприслівникового словотворення
прикметників за допомогою суфікса -н-/-н?-. Зокрема, зазнають елізії
такі фінальні форманти:
/у/: /достоту/ – /достотний/, /доладу/ – /доладний/, /зверху/ –
/зверхн?ій/;
/и/: /шчосекунди/ – /шчосекундний/, /шчогодини/ – /шчогодинний/,
/шчосуботи/ – /шчосуботн?ій/;
/а/: /шчодн?а/ – /шчоденний/, /дарма/ – /даремний/, /шчоміс?ац?а/ –
/шчоміс?ачний/;
/і/: /с?огодн?і/ – /с?огоденний/, /повол?і/ – /повіл?ний/, /шчоночі/ –
/шчон?ічний/.
Отже, елізія – важливий засіб пристосування основи мотивуючого слова до
словотворчого акту. Усікаються тільки ті елементи, які семантично
надлишкові в складі похідного слова. Елізія як морфонологічне явище
змінює структуру іншомовних іменників, власне українських дієслів,
прислівників відповідно до типової фонемної будови основ українських
субстантивів (первинно прикметники утворювалися тільки від іменників).
Усічення також усуває збіг приголосних чи голосних на міжморфемному шві.
Однак суперечить закономірностям української морфонології така елізія,
яка не тільки не пристосовує слово до дериваційного акту, а, навпаки,
спричиняє утворення нетипової фонемної будови похідної лексеми. Зокрема,
порівнюючи лексеми геній – геніальний, індустрія – індустріальний,
бактерія – бактеріальний, епітелій – епітеліальний, артерія –
артеріальний і под., констатуємо елізію /й/ під час утворенні
відповідних прикметників. Однак внаслідок цього усічення виникає роззів
– збіг голосних на міжморфемному шві, що суперечить закономірностям
поєднання фонем в українській мові. Зазначимо, що в українській
морфонологічній системі не має випадків усічення /й/, якій передує
голосна фонема. Зафіксована елізія цієї фонеми тільки тоді, коли
попередньою є приголосна, для уникнення збігу консонантних фонем у разі
поєднання твірної основи і дериватора (наприклад, /севіл?йа/ –
/севіл?с?кий/, /ескадрил?йа/ – /ескадрил?ний/). Усічення /й/ під час
утворення дериватів з формантом -альн- не відповідає морфонологічним
закономірностям та особливостям поєднання фонем в українській мові. Саме
тому лексеми без усічення геніяльний, індустріяльний, артеріяльний і
под., які незаслужено були витіснені з ужитку, повинні стати нормою
літературної мови.
Отже, елізія, як і кожне морфонологічне явище, має особливості
функціонування в кожній мові. Усічення типове для деривації українських
ад’єктивів від дієслів та незмінних іменників іншомовного походження з
голосною фінальною фонемою. Регулярною є й елізія суфіксальної /к/ під
час утворення відприкметникових та відіменникових дериватів. Елізія
усуває скупчення приголосних чи голосних на міжморфемному шві.
Література
Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні
деривати). К.: Наук.думка, 1981. 199 с.
Горпинич В.О. Відтопонімні прикметники в українській мові. К.: Вища
школа, 1976. 142 с.
Горпинич В.О. Теоретичні питання відтопонімічного словотвору
східнослов’янських мов. К.: Вища школа, 1973.
Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. К.: Наук. думка, 1978.
207с.
Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. М.:
Просвещение, 1973. 304 с.
Кравченко М.В. Морфонологічні явища і словотвірна структура слова //
Укр. мова і літ. в школі. 1984. №6. С.51 -55.
Кравченко М.В. Явище усічення у системі віддієслівних іменників //
Мовознавство. 1984. №3. С.32-36.
Словотвір сучасної української літературної мови. К.: Наук. думка, 1979.
408 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
