Реферат на тему:
Семантико-синтаксичні особливості безпрефіксальних дієслів руху типу
іти-ходити
Дієслова руху типу іти – ходити позначають найелементарнішу форму руху
суб’єкта в просторі й належать до найбільш уживаних дієслів української
мови. “Дієслова руху типу йти – ходити становлять так би мовити “похідне
ядро” всієї лексико-семантичної групи дієслів руху” [4, с. 96].
Розмаїття семантичних рис, які становлять національну своєрідність
українських дієслів руху, історично пов’язані з парою йти – ходити [7,
с. 25]. Названі кореляти і похідні від них мають широкі можливості
сполучатися з іншими словами, брати участь у побудові майже всіх
можливих конструкцій, які виражають просторові відношення.
Дієсловам руху типу іти – ходити присвячені низки праць у зарубіжній
лінгвістиці. Зокрема, семантична структура дієслів руху була предметом
дослідження І. Л. Сульженко, А. Г. Безрукова (на матеріалі
німецької мови), Г. К. Венедиктова (болгарської мови), З. М. Стрелкової
(польської мови). Спробою аналізу дієслів руху в історико-етимологічному
плані є праці російських мовознавців Є. В. Чешко та А. І. Кузнецової. В
українському мовознавстві дієслова руху досліджували Т. П. Усатенко
[11], М. П. Лесюк [5], Т. М. Орлова [6] та ін. Окремі лексико-граматичні
особливості дієслів руху частково описані в працях Є. К. Тимченка, З. І.
Іваненко, В. Г. Войцехівської, В. М. Русанівського, І. Р. Вихованця та
ін. Однак багато особливостей семантики, словотворення і особливо
сполучуваності дієслів руху ще недостатньо досліджені в українській
мовознавчій літературі.
Традиційно терміном “дієслова руху” називають кількісно обмежену групу
дієслів, які означають фізичний (механічний) рух суб’єкта у просторі й
відрізняються від інших дієслів своєрідною “парністю” або кореляцією,
семантичним і морфологічним співвідношенням двох членів протиставлення
(іти – ходити) [1; 4; 8; 9; 11]. Таких пар, за спостереженнями Т. П.
Усатенко, в українській мові вісім [11, с. 9]. Кожна пара містить два
дієслова: дієслово, яке означає рух в одному напрямку (дієслово
спрямованого руху), і відповідне йому дієслово, яке означає рух у різних
напрямках або в різний час (дієслово неспрямованого руху).
Дієслова
спрямованого руху (типу іти) Дієслова
неспрямованого руху (типу ходити)
бігти бігати
брести бродити
іти ходити
їхати їздити
летіти літати
лізти лазити
плисти плавати
повзти повзати
Семантичне співвідношення корелятивних пар основ виявляється у тому, що
кожен із членів дієслівної пари означає один і той самий спосіб
переміщення (ходіння, бігання), і кожна пара по-своєму “стилізує” процес
з точки зору переміщення у просторі [6, с. 28]. Різниця між дієсловами
типу йти – ходити в характері дії – спрямованості. Під нею розуміємо
“характер просторового відношення між предметом, відносно якого
відбувається переміщення, і суб’єктом дії” [6, с. 28]. Назустріч,
повільно пихкаючи, з скрипом повзла довга гусениця (О.Довженко).
“Сильним” членом дієслівних пар є дієслова з односпрямованим характером
дії (типу іти), “слабким” членом – дієслова неспрямованого характеру дії
(типу ходити). У “сильному” члені протиставлення (тип я іду) міститься
однозначна вказівка на те, що рух протікає в одному напрямку. У
“слабкому” члені протиставлення (тип я ходжу) немає жодної вказівки на
спрямованість руху. Однак, не виражаючи прямої ознаки односпрямованості,
дієслова серії ходити можуть означати і такі реальні акти руху в
просторі, які протікають в одному напрямку. Наприклад, у реченні Я ходжу
до школи на напрямок руху вказано досить чітко, але він не міститься у
семантиці самої дієслівної форми, а виражений лексично –
прийменниково-відмінковою формою іменника до школи.
Зберігаючи загальне і незмінне значення неспрямованого руху в просторі,
дієслова серії ходити можуть мати:
1) значення “повторюваної” або “звичайної” дії: Отут треба постояти,
підождати, чи не побачу Оленки. Сюдою дівчата ходять по воду, сюди
виходять пісень послухати (І.Нечуй-Левицький); Вже третю добу сіяв на
полонині дрібний мачкатий дощик… Вівці ледве ходили, важкі, повні водою,
як губка (М.Коцюбинський);
2) значення “тривалості дії”: Він [Володька] всю ніч ходив по кімнаті,
думаючи, що робити далі (О.Гончар);
3) значення “здатність суб’єкта виконувати певну дію” (для дієслів
бігати, лазити, літати, плавати, повзати, ходити): Маленький Петрик уже
повзає, а Валя уже ходить і навіть бігає. Володимир добре плаває;
4) значення “характерної ознаки суб’єкта”: Риби плавають, птахи літають,
змії повзають, люди ходять, бігають, плавають і т. д.
5) значення руху в просторі в двох напрямках: От і купив, от тобі й
нива! – думав Роман, ходячи вздовж та поперек поля (М.Коцюбинський).
Отже, спрямованість / неспрямованість руху в просторі є основним
семантичним критерієм розмежування парних основ.
Усі досліджувані безпрефіксальні дієслова руху мають категорію
недоконаного виду і є неперехідними (граматично їх характеризує
відсутність зв’язку зі знахідним об’єкта, але вони можуть приєднувати
знахідний міри часу і міри простору).
Лексико-семантична група дієслів руху є дериваційно продуктивною.
Словотворчі префікси (в- (у-, вві-, уві-), ви-, від- (віді-), до- (ді-),
з- (зі-, с-), за-, на-, над- (наді-), об- (обі-), пере-, під- (піді-),
по- (пі-), при-, про-, роз- (розі-), поєднуючись з твірними основами
дієслів руху, розгортають і конкретизують загальне значення
безпрефіксальної основи і творять нові самостійні дієслова руху.
Наприклад, Люба здригнулася, навшпиньки відійшла від Мар’яна…
(М.Стельмах).
У сучасній українській літературній мові виділяють три семантичні
категорії, які притаманні досліджуваним дієсловам (у їх прямому
значенні) [1; 6; 11]: 1) спосіб руху, 2) сфера руху, 3) темп руху. Кожна
з цих семантичних категорій членується на конкретизуючі (диференційні)
ознаки.
Семантичну категорію “спосіб руху” конкретизують ознаки: “рух без
допоміжних засобів пересування, самостійно” та “рух за допомогою засобів
пересування”. Перша ознака об’єднує дієслова руху: бігати, бігти,
брести, бродити, йти, лазити, лізти, повзати, повзти, ходити. Ми
пускаємо саночки попереду, а самі бредемо збитим снігом (Д.Бузько).
Друга сема властива дієсловам їздити, їхати. Попереду козацьких полків
їхали на добрих конях кобзарі (Ю.Яновський).
У семантичній структурі дієслів руху летіти, літати, плисти (пливти),
плавати сема, яка характеризує спосіб руху, виявляється лише у залежних
позиціях, тобто синтагматично. Наприклад, у реченні В фонтанах плавали
золоті рибки (І.Нечуй-Левицький) наявна ознака “рух без допоміжних
засобів пересування, самостійно”. А в реченні Ми довго плавали на човні,
потім сиділи на гарячому піску сухумського пляжу (А.Трипільський) – “рух
за допомогою транспортних засобів”.
Абстрактна семантична категорія “сфера руху” актуалізується у
конкретизуючих семантичних ознаках: 1) “по землі”, 2) “по воді”, 3) “у
повітрі”. Друга ознака характеризує дієслова плавати, пливти (плисти).
Ото було, як опівночі, то й пливуть човни Дніпром (Марко Вовчок), третя
– летіти, літати. Летіла ластівка до сонця й заглянула в його віконце
(Н.Забіла); решта дієслів характеризується першою ознакою – “по землі”.
Зігнулося так, мов на ногах і на руках лізе (П.Мирний). Дієслова брести,
бродити можуть характеризуватися і першою, і другою ознакою.
Вживаючись у переносному значенні, дієслова руху можуть позначати рух,
що відбувається в іншому середовищі. Наприклад: За сонцем хмаронька
пливе (Т.Шевченко); Не біжить [Галочка], а мов рибонька пливе
(Г.Квітка-Основ’яненко).
Дієсловам руху сучасної української мови властива й така сема, як темп
руху. Вони передають значення руху 1) нормального темпу: іти, їздити,
їхати, ходити, летіти, літати, плисти (пливти), плавати. Любив він більш
ходити самотою поблизу тюрми (П.Грабовський); 2) повільного темпу:
брести, бродити, лазити, лізти, повзати, повзти. Біля Василя Прокоповича
повзало шестеро маленьких котенят (П.Кочура); 3) швидкого темпу: бігати,
бігти. Бігли щодуху до лісової сторожки (Ю.Збанацький).
”¦ ? ? e ? ??????O Oe0”y? o Oe0”y? o Oe0”y? o Oe0”y? o Oe0”y? o Oe0”y? o gd" ?Lkd Oe0”y? o ? Oe0”y? o ??????O бродив Шанхай в саду, і ніхто не знав, про що він думав (Ю.Яновський). В інших переносних значеннях дієслів ідея руху стирається зовсім, і синтаксична сполучуваність дієслів руху в переносному значенні не тотожна синтаксичній сполучуваності дієслів руху в прямому значенні: Дівчатка ходили в спідничках з блузочками, в босоніжках і косиночках… (Г.Тютюнник); Вона вже матір’ю ходила, Уже пишалась і любила Своє дитя (Т.Шевченко). Дієслова руху утворюють фразеологічні сполучення та синонімічні ряди. У фразеологізмах синтаксичні відношення мають формальний характер, граматичні категорії фіксуються як незмінні, позбавлені живого граматичного значення. І хоча у деяких сполученнях слів, що кваліфікуються як сталі, фразеологічні, проступають риси синтаксичного зв’язку, природних засобів поєднання (лізти в душу (кому, чию, до кого і без додатка); іти назустріч (кому і без додатка); бігати очима (по чому), – показники сполучуваності (відмінки, прийменники) значною мірою виявляються як постійні атрибути фразеологізму, а не як ознаки його змінності. Сполучуваність компонентів сталого звороту є властивістю не окремого слова або двох-трьох слів, а певною структурною основою всього висловлення [3, с. 42]. Кількісно і якісно розгалуженими є синонімічні ряди дієслів руху (за винятком дієслів брести, бродити, повзти, повзати, плисти, плавати, які утворюють значно вужчі синонімічні ряди). Одним із найбільш розгалужених і численних в українській мові є синонімічний ряд із стрижневим словом іти: валити, гупати, дибати, дріботіти, дрібцювати, крокувати, кульгати, мандрувати, марширувати, плентатися, простувати, прямувати, рухатися, ступати, сунути, тупотіти, чалапати, човгати, чвалати, шкутильгикати та ін. Ідентифікуюче дієслово руху йти щодо сфери вживання – загальне, стилю – міжстильове, або нейтральне, знаходиться поза експресивною і емоційною сферою, має велику можливість сполучатися з іншими словами. Дієслова-синоніми синонімічного ряду із значенням “рухатися за допомогою ніг” мають і спільні, і відмінні властивості з ідентифікуючим дієсловом іти. Кожне дієслово руху синонімічного ряду має свої відтінки у значенні. Наприклад, Плентатися означає: 1) іти, їхати, пересуватися повільно, через силу: Воли помалу плентались дорогою (І.Нечуй-Левицький); 2) іти, їхати куди-небудь (звичайно далеко або неохоче): Мабуть, швидко прийдеться й мені на старі літа плентатися в світ поза очі (І.Франко). Гупати – іти, стукаючи ногами, копитами: А по київських вулицях день і ніч гупали з заходу підбиті залізом чоботи (О.Довженко). У синонімічних рядах усі синоніми дієслів руху або принаймні частина їх диференціюються між собою: 1) емоційним забарвленням, 2) значеннєвими відтінками, 3) семантичним обсягом, 4) уживаністю та мірою активності в мові, 5) здатністю, можливістю сполучатися з іншими словами в реченні. Сполучуваність має надзвичайно важливе значення у з’ясуванні семантики синонімічного слова та для характеристики синонімічних відношень між словами. Однак тотожність сполучуваності характеризує тільки “ідеографічні” синоніми. Для стилістичних синонімів цей критерій не може бути застосований [2, с. 16]. Дієслова типу іти – ходити можуть утворювати моделі синтаксичної сполучуваності з іменниками, прислівниками, дієприслівниками, інфінітивом. Значення напрямку і місця переміщення може уточнюватися у сполучуваностях, у яких з дієсловами руху поєднуються прислівники місця та напрямку: близько, вбік, вище, вниз, вперед, вгору, вслід, звідусіль, навздогін, ліворуч, наперед, нижче, назустріч, неподалік, поруч, попереду, спереду, там, туди, тут, угору тощо. ...а він ішов трохи спереду, гордий, до краю схвильований (О.Довженко). У сполучуваностях, які передають мету руху, з дієсловами руху можуть поєднуватися дієслова у формі інфінітива, наприклад: Вони ходили купатися до того самого озера (І.Нечуй-Левицький). Дієслова руху поєднуються з певними відмінковими (Ідуть батьки степами вздовж Дніпра (О. Довженко) або прийменниково-відмінковими формами іменників (Перелякана худоба бігла повз Настю (З.Тулуб). Із факторів, які впливають на сполучуваність дієслів руху з іменниками, насамперед відзначимо семантику дієслів – загальне значення руху суб'єкта. Саме семантикою дієслова визначається лексичне коло іменників, здатних входити з ним у сполучення. Наприклад, дієслова із лексичним значенням спрямованого руху предмета в просторі входять у сполучення з іменниками конкретного значення, які за лексичним значенням здатні уточнювати: а) вихідний пункт руху (йти з поля); б) кінцевий пункт руху (йти до міста); в) поверхню, по якій відбувається переміщення (йти дорогою); г) засіб переміщення (лише для окремих дієслів руху типу їхати, летіти і под.: їхати поїздом). Залежними іменниками в конструкціях з дієсловами руху переважно виступають: 1) назви необ’ємних предметів, місцин, населених пунктів, географічних і космічних об’єктів; 2) назви об’ємних предметів, будівель, підприємств, закладів, транспортних засобів, обмежених просторів; 3) назви істот. Реальне значення напрямку руху мають лише звороти з іменниками першої та другої групи. Від назв істот утворюються конструкції з просторово-об’єктним значенням (іти до батька, бігти від брата тощо). Отже, синтаксична сполучуваність дієслів руху з іменниками головно залежить від семантики дієслова, семантики іменника та “семантики” прийменника. Функціонування словосполучень дієслів руху з залежними відмінковими або прийменниково-відмінковими формами іменників у певному словесному оточенні, у контексті дає можливість вивести дві загальні мовні формули, що лежать в основі речення, як комунікативної одиниці: S + V і S + V + (P) + Nk. Дієслово руху (V) в цих формулах виконує синтаксичну функцію присудка, іменник (суб’єкт руху) (S) – підмета при активних зворотах, при пасивних – додатка, іменник у непрямих відмінках (об’єкт) (Nk) – додатка або обставини. Сполучуваність досліджуваних дієслів не має граматичних обмежень, оскільки вибір тої чи іншої відмінкової або прийменниково-відмінкової форми залежить не від граматичних можливостей слів, які сполучаються, а від їх комунікативного завдання. Наприклад, у дієслові іти немає таких граматичних ознак, які обумовлювали б граматичну необхідність саме тієї чи іншої відмінкової форми або саме того чи іншого прийменника. У кожному окремому випадку та чи та відмінкова або прийменниково-відмінкова форма реалізується у певному словесному оточенні, у контексті. Отже, не власне граматичні, а лексичні (лексико-граматичні) особливості дієслів руху визначають мінімум контекстного оточення. Для дієслів із значенням руху в просторі цей мінімум обмежений формами просторової характеристики; в інших (переносних) значеннях багатозначні дієслова руху мають свій оптимальний контекст. Література Блягоз З. У. Глаголы перемещения в современном русском языке. Горький, 1964. Евгеньева А. П. Основные вопросы лексической синонимики // Очерки по синонимике современного русского литературного языка. М.-Л., 1966. Кононенко В. І. Сполучуваність слів і культура мовлення // Українська мова і література в школі. 1976. № 9. Кузнецова А. И. Смысловые отношения и их исторические изменения в лексико-семантической группе глаголов движения русского языка: Автореф. дис. … канд. филол. наук. М., 1963. Лесюк М. П. Словообразовательные гнезда корней со значением движения в современном украинском языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. К., 1982. Орлова Т. М. Семантична структура та лінгвостилістичні можливості назв руху в сучасній українській мові. Запоріжжя, 1999. Пушанко Т. П. Дієслова переміщення в українській та російській мовах // Республіканська наукова конференція з питань російсько-українських мовних зв’язків. Луганськ, 1964. Сайкиева С. М. Глаголы движения-перемещения в современном русском языке: Автореф. дис. … канд.. филол. наук. Алма-Ата, 1970. Суб’єктом руху є істота або неживий предмет, що здатні переміщатися. Окремо виділяють “дієслова переміщення” для позначення переміщення предмета в просторі (типу везти – возити). Р – прийменник.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
