UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 15

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваНеоромантична концепція “Волі” в драматургії Лесі Українки (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось5711
Скачало356
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Неоромантична концепція “Волі” в драматургії Лесі Українки

 

 

Дослідники української нової модерної драми кінця XIX – початку XX ст.

появу такого літературного напряму як неоромантизм тісно пов’язують

передусім із драматургічною творчістю Лесі Українки [2; 13; 23].

Зауважимо водночас, що ця художня течія не обмежується лише творами

геніальної поетеси, а є специфічною з’явою (відтак і рисою)

всезагального національного літературного процесу означеного періоду.

Аби переконатися в цьому, згадаймо бодай прозову спадщину неперебутньої

Ольги Кобилянської [5]. І все ж у драматургії того часу, скільки б її

колишнє радянське літературознавство не намагалося препарувати до

офіційно визнаного критичного реалізму, романтичні чи, власне,

неоромантичні концепції найвиразніше проступають саме в драмах Лесі

Українки, надто пізнішої їх появи. Маємо на увазі не ті її твори, що за

своїм пафосом та ідейним спрямуванням усуціль належать до романтичних чи

й символічних (“Осіння казка”, “Лісова пісня”), або, йдучи за дещо

іншими категоріями поділу, до національно-історичних (“Бояриня”). Мова

йде насамперед про такі драматичні поеми і драми, як “На полі крові”,

“Адвокат Мартіан”, “Камінний господар”, “Оргія”, де моменти

індивідуалізму персонажів, їхніх діянь і вчинків наче спроектовані

виразним актом волі. Саме він, цей акт, є основним мотивом драматичної

техніки і характеристичним показником неоромантичних концепцій у

драматургії Лесі Українки.

 

Тим-то й стає, зокрема, зрозумілим вислів Миколи Євшана про поезію Лесі

Українки як про “вічно свідомий акт творчої волі” [6, с. 50], що, по

суті, стосується всієї поетично-драматургічної творчості письменниці.

Таке наше припущення обґрунтуємо згодом, коли розглядатимемо крізь

поставлену проблему названі драматичні твори Лесі Українки. А поки що

доцільно висловити кілька міркувань щодо питання неоромантичного

визначення індивідуалізму(, тому що саме в такій формі він якнайбільше

відповідав естетичним поглядам поетеси і, як переконаємося, залишив у її

пізніших творах глибокий слід.

 

Поняття неоромантизму, опертого на ширшій уже, а не на ібсенівській

індивідуалістичній базі, Леся Українка так визначає в одній із своїх

статей: “З часом прийнявся в мистецтві, і був із захопленням сприйнятий

серед неоромантиків, новий погляд, а саме: що немає нічого в природі,

ані в житті, що було б саме по собі, так би мовити, за правом народження

другорядним; що кожна особистість – суверенна, що кожна людина, якою б

вона не була, є героєм для себе самої...” [20, с. 253]. Одначе зберегти

в творчості цей принцип, на думку Лесі Українки, важко, точніше –

художницьки непросто, та все ж він може слугувати критерієм для

справдешнього розуміння й оцінки творів письменників нової формації,

які, хоча й не завжди називали себе романтиками чи неоромантиками, а

іноді й вороже ставилися до тієї назви, проте користувалися цим головним

принципом. Власне його передусім і застосовували в письменництві

німецькі неоромантики, завперш такий драматург, як Гергарт Гауптман

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ