Реферат на тему:
Інструментальна музика річного циклу праці на білосточчині
Білосточчина в її теперішніх адміністративних межах – структура досить
пізня, зумовлена хиткими історико-економічними обставинами. Окремі її
регіони, здавна заселені етнічно розмаїтими групами людності, на різних
етапах історії знаходилися в різних політико-економічних конгломератах,
що сприяло не тільки численним внутрішнім та зовнішнім міграціям
населення і явищ культури, але й значним різного напрямку інтеграційним
рухам, взаємовпливам і взаємозапозиченням. Все це відбилося на
своєрідності традиційної інструментальної музичної культури як
воєводства в цілому (що вже за самою своєю долею опинилося на
межі-зіткненні трьох географічних, біокліматичних,
культурно-антропологічних та етнолінгвістичних – західної, північної та
південної – зон Центрально-Східної Європи), так і окремих його частин.
Оскільки поодинокі функціональні групи інструментів та жанри музики
виникли в різні історичні часи, то й фіксують вони розмаїття не лише
відповідних етапів еволюції культури, але й різних міжкультурних
взаємин. Навіть найдавніша функціональна сфера – звукотворення,
зумовлена розміреною працею протягом року і відповідними календарними
обрядами, є історично неоднорідною, пов’язаною як з архаїчними, так і з
більш сучасними звуковими інструментами, магією, поганськими культами,
традиціями християнства, новими ритуалами. Ця сфера й становить тему
першого циклу досліджень інструменталізму Білосточчини. Подані тут
спостереження ми отримали упродовж 1996-1998 рр. під час семи польових
експедицій, більшість з яких відбулася завдяки Воєводському відділу
культури в Білостоці, Люблінській фундації “Музика кресів”, “Касі
Мяновського” Польської Академії наук та за допомогою шановних
співучасників, серед яких доктор Г.Тавлай, магістри С.Копа, Є.Рижик,
Е.Томчук, І.Хващевский, Л.Вішенко і Я.Вішенко, В.Дацевіч, М.Маміньска,
Я.Бернад, К.Доленговска, І.Зиськ. Частину матеріалів автор відшукав у
бібліотеках, музеях, архівах.
Ці дані не можуть вважатися остаточними, а радше репрезентують першу
спробу наукового дослідження та публікації зразків інструментальної
музики річного циклу праці на Білосточчині. Ми запрошуємо до співпраці
усіх, хто цікавиться цією проблематикою, і найперше співробітників з
регіону – працівників культури, учителів, музикантів. Наведені тут
наукові терміни та індекси музичних інструментів відповідають
загальновизнаній класифікації музичних інструментів Е.Горнбостеля і
К.Закса [1]. Місцеві народні назви подаємо мовою оригіналу (курсивом) у
відповідній до того чи іншого діалекту графіці (польській, білоруській,
українській; або й у кількох – для перехідних говорів) із приблизною, в
необхідних випадках, польською транскрипцією [2]. Матеріал подаємо
згідно з єдиним функціональним алгоритмом – зумовленим систематичністю
щорічних календарних трудових операцій і обрядів, із відзначенням
виявлених етнорегіональних чи локальних особливостей.
Про найдавнішу сферу інструменталізму, пов’язану з працею, – звуковияви
мисливців у процесі полювання, – маємо на Білосточчині, на жаль,
небагато даних.
У с. Плонка Косцєльна (P?onka Koscielna, північна частина
польськомовного західного регіону воєводства – ПНЗ) для мисливських
сигналів “Увага!” вживалася колись амбушурна tr?bka ma?a (423.121.1). З
метою приваблення птахів (самця – завдяки імітації голосу самки чи
навпаки) у ґміні Ґрудек (Grodek, білоруськомовний північно-східний
регіон – ПНС) використовували пасвісцёлы з бляхі – закручену бляшану
трубочку з двома дірочками (по одній на кожному боці: свистить, коли їх
закриваєш – 421.221.2). “На гонках” у с. Ґурни Брод ґм. Дубіче Церкєвне
(Gorny Brod, Dubicze Cerkiewne, україномовний південно-східний регіон –
ПДС) коли женуть звіра (вовків, зайців) на мисливську засідку, тріскають
на тараскавках (деркач – Ред.) – дерев’яній (дуб, граб, ясен, акація)
рамці довжиною 40 см, шириною до 30 см, настромленій краєм на зубчастий
стрижень із ручкою (112.24). Тріск видобувається внаслідок обертання
рамки навколо стрижня, під час чого одна (на всій території воєводства)
або й 2-3 (ПДС) дощечки б’ють по зубцях. Окрім загального – тараскавка –
для всього ПДС – вживаються терміни тарaскотки (с. Піліки), тарaкавка
(ґм. Мєльнік – Mielnik), трескoтка (ґм. Бєльск – Bielsk), трещoтка (ґм.
Дятковіце – Diatkowice), південно-західний регіон – ПДЗ), трашчaлка
(ПНС). Особлива форма (стрижень – всередині рамки, обидві дощечки б’ють
по центру) й назва тарасoтка зафіксована в с. С.Левково (ґм. Наревка,
білорусько-українська перехідна етнолінгвістична зона – БУП). Матеріал,
з якого виготовляють інструмент, в ПНС, як і далі на північ – сосна.
Тараскавка (ПДС) Тарасотка (БУП)
Рис. 1.
Менших розмірів і з м’якшого дерева інструменти під тими ж назвами, а
також traskotka, trajkotka (весь західний регіон – ЗР), траскотка,
трашчотка (БУП) використовували у звукових забавах дітей. Більших
розмірів – вживають також для відлякування зайців, диких кабанів і
птахів від полів і городів (ПДС і БУП) [3]. Великі (до 50 см довжиною)
різновиди інструменту – trejkotka, trajkotka, rajkotka, treszczotka –
використовували “przed Wielkiego Czwartku” міністранти при костелах
(переважно ЗР). Вони загалом є типовими для польської етнічної території
[4, с. 102-103]. Трашчалкі чудово робить у с. Синковце, ґм. Нови Двур
(Synkowce, Nowy Dwor), Ануфрій Марчук.
Фото 1 А, В [5].
Найбагатший шар трудової сфери інструменталізму на Білосточчині
пов’язаний із пастухуванням. Кожного ранку під час випасного сезону
(пізня весна – літо – початок осені, залежно від погоди) повсюдно пастух
умовним сигналом виголошував до селян “Виганяй!” У с. Савіно, ґм.
Тикоцін (Sawino, Tykocin), для цього вживалася wielka trajkotka. У с.
Бєрвіха, ґм. Сідра (Bierwicha, Sidra), пастух мав два киї (111.11),
сильно б’ючи одним в один, гукав: “Виганяй!” У деяких селах саме сигнал
голосом пам’ятають як основний: “Wyhana?!” (с. Заренби – Zar?by), ґм.
Дятковіце); “Tu-tu!” (с. Капітанщизна, ґм. Наревка – Kapitanszczyzna,
Narewka) і подібне в с. Пенькі (Pe?ki), ґм. Ґрудек.
Здебільшого на Білосточчині вживали для цього розмаїті духові
інструменти, об’єднані народом в єдине поняття трубa – tr?ba (або
tr?bka) [6].
Пастухи корів, свиней (подекуди й коней) вживали найархаїчніші їх типи –
скручені теплою весною з кори дерева без сучків – верби, вільхи (весь
південний регіон – ПД, та ґм. Наревка, Міхалово, Ґрудек) або липи,
крушини (БУП, ПНС) – і закріплені проколом палички розтруби (довжиною
40-70 см, діаметром до 10 см), з пищиком роду шалмея (422). Пищики
(деркач, пuскавка, пищaлка, устнік – ПВ; dergacz, ustnik – ЗР; g?os,
klawisz – с. Плонка Косцєльна; дэркаўка – БУП; пырхаўка, пішчалка,
пішчик – ґм. Ґрудек; пасвісцёл, пыркалка – ґм. Міхалово; язычок, пішчык
– ґм. Сокулка (Soko?ka), Кузніца (Kuznica), Н.Двур; пердyн – Данброва
Бял. – D?browa Bia?.) існують на Білосточчині у двох основних
різновидах.
Перші – зроблені з розколотої поздовж гілки (довжиною 10-15 см) лози,
ліщини, крушини або іншого дерева (одна половинка вилущувалася у вигляді
коритця, друга – зачищувалася подібно до кларнетної тростини, потім вони
стягувалися разом і вкладалися в трубу – 422.211) – характерні для
цілого ПД (до Бранська й Сурожа на заході та Заблудова й Нарви на сході)
та кількох сусідніх ґмін (Наревка, Міхалово, Ґрудек) [7]. Другі
(стиснена і розщеплена з одного кінця, як стеблина, трубочка з тонкої
кори того ж дерева, що й труба, на зразок гобойної тростини – 422.111) –
властиві цілому північному регіонові (від Тикоціна до Кузніци) – ПН [9].
У Плонці Косцєльній кору пищика на вході зверху і знизу надрізали.
Рис. 2.
Про трубу з кори з тростиною гобойного типу (tro?cie, pierdiaszka)
пам’ятають також у ґм. Константинув Біло-Підляського воєводства, а в с.
Лозово (?ozowo) ґм. Данброва Б. згадують про кларнетовий gwizdek для
труби (з коритком).
Виготовлення подібних інструментів вимагало від пастуха певного вміння.
Тому в останні кілька десятиліть повсюдно почали вживати труби з пляшки
(скляної чи пластикової) з відрізаним денцем та затягнутою гумкою
шпулькою в ролі пищика. Правда, звуковисотний діапазон тут значно вужчий
і обмежується однотонним сигналом. У с. Вилюдкі ґм. Корицін (Wy?udki,
Korycin) гобойний пищик робили з целулоїду, на таких трубах вигравали
мелодії (в саксофоновому тембрі) навіть на весіллях і забавах. Досить
широко використовували (з традиційними пищиками та зі шпулькою) труби зі
збитого рогу корови (у ґм. Тикоцін – kornety z rogu). У с. Ґлініще В.
(Gliniszcze W.) ґм. Сокулка для такого рогу вживали пищик у вигляді
трубочки з надрізаним язичком – 422.211, або, як в Савіно, ґм. Тикоцін,
і в с. Камьонка, ґм. Ясенувка (Kamionka, Jasenowka), натягаючи
маслянистий (plastykowy) папір або фольгу на ріг, як на гребінь,
використовували його як мірлітон – 241. Ріг (в ПДС також – руг, ріг –
roh, rih) корови повсюдно уживали пастухи овець; у с. Острувек ґм.
Шудзялово (Ostrowek, Szudzia?owo) вівчарі трубили в баранячий ріг. У с.
Задворжани (Zadworzany) ґм. Сокулка сигнал “На выган” – | | | | | – на
розі грали амбошурним способом (423.121.2), хоча останній був більш
властивим для бляшаної (желізної – ПДС, жалезнай – ПНС) труби довжиною
35-50 см, прямої (423.121.12) або зігнутої (423.121.22), в тому числі –
купованої. У Лозово ґм. Данброва Б. згонний сигнал грали і вранці, і
вдень, а також коли тварина загубиться.
Окрім сигналів до тварин (у т.ч. на водопій, на повернення), в
репертуарі пастухів були мелодії і для комунікації між людьми. Довгим
високим протяжним тоном у с. Ґурни Брод трубили, “як корова устригне в
болото” і потрібна допомога. Згонний сигнал у ПДС являв собою або один
протяжний тон, що міг після паузи повторитися, або комбінацію двох
різних тонів із наростанням (другий – вищий [10], голосніший чи довший
(або те й інше), ніж перший (або два перших: наприклад, половинка після
двох вісімок) – як альтернатива словесному “Виганяй!”). Двома протяжними
через паузу тонами різної висоти (або гучності) і криками “Вовк! Вовк!”
піднімали тривогу. Сигналом 11312312 (де 1 – мінімальна ритмічна
вартість, наприклад, вісімка; 2, 3 – удвічі й утричі більші, наприклад,
чвертка і чвертка з крапкою) повідомляли про згоду, злагодженість дій
пастухів. У Плонці Косцєльній тягнули “jeden d?ugi dzwi?k, kiedy pastuch
wo?a? na innego pastucha”. Детальніше (за мелодикою й ритмікою)
наповнення сигналів варіювалось і в просторі (в різних мікрореґіонах), і
в часі; до того ж, воно періодично змінювалося згідно з домовленостями
між пастухами і трималося ними в таємниці. При цьому у кожного пастуха
був свій стиль виконання сигналу, свій тембр: “в обід познаєш, де пастух
і корови” (Ґурни Брод), “пастух дає знак об собіе, об своїм
знаходженніе” (Ґродіско – Grodisko)), а увечері “люди зналі, яка череда
іде, якого пастуха” (Веліново, ґм. Мельнік). Для збагачення та легшого
розуміння сигнальної мови деякі пастухи мали по декілька труб
(Ґродіско). Подібні до труб функції (наприклад, сигнал “на зебраннє”: 4
удари, пауза і так тричі) у Велінові міг виконувати великий дзвоник
пастуха зі снаряду (111.231) або рельси (111.211). Дзвони з коліс в
Ґродіску для сигналів тривоги “віешалі на дротах на дереві і білі
металом – тоншим або грубшим”. На Бранщизні корів, коней, свиней пасли і
з гармонією (412.132) та грали не лише сигнали. Грали подекуди “мелодії
для себе” пастухи й на трубах. Правда, тоді частіше вживали трубу з
дерева (с. Піліки) – верби, бузини, довжиною до 60 см, з широким
розтрубом, іноді з 2-4 (ломжинське пограниччя) або 3-6 плюс 1 на
тильному боці (ПДС) грифними отворами (422.211.2).
Взагалі пасовище і пастух мали для життя села велике значення. Півроку
там знаходилося одне з основних багатств краю, де скотарство посідало
значне місце в господарці. Від пастуха і від долі (а вона, вірили, теж
була з ним у згоді) залежав добробут кожної родини, здоров’я, збільшення
ваги худоби, якість молока кожної особини. Пастуха шанували і
побоювалися. Він вибирав нове пасовище, коли попереднє “miejsce
odpoczywa?o 1-2 lata” (Савінo, ґм. Tикоцін). “Пастух кормився як велікий
ґость”, мав “гроши щомісяця і на свята”, а “на велікдень давалі
волочебного (варене “мальоване” яйце)” (Веліново). На Сокулщині тема
годування пастуха-трубача ввійшла навіть до колисанок-загадок: “Ду-ду,
кароўкі карміць… Ду-ду, нашто карміць? Ду-ду, штоб малако даваць. Ду-ду,
нашто даваць? Ду-ду, каб пастухоў карміць” (Ґлініще Вєльке). У
м. Мельніку пастух пас кілька місяців “за 15 кг картофлі за корову і
святочне (яйко, ковбасу, сало) на Пасху, там гроші не давали”
(Є.Дацевич). Йому помагали, навчаючись, два підмайстри – “помaґєри”, або
“почерyдники” (“на 3 дні почерудник іде, як має корови, на 5 – як 5”,
Веліново) чи “przepascy” (Плонка Косцєльна). Вважали, що сам звук
інструмента заспокоює й охороняє худобу. І не лише труби. Магічним
оберегом для корів були й дерев’яні (з липи) довбані (у вигляді коритця)
дзвіночки довжиною близько 20 см, висотою 15 см: звоночки (ПДС),
клікутки (Надбужжя), клекоткі-klekotki (Наревка; ЗР) – для кожної корови
інший – з одним (повсюдно), двома (ПД) або трьома (ґм. Ясенувка)
металевими або з твердого дерева (дуба) киями-язичками (111.242.122)
[11]. Голосніші клекотки одягали й для орієнтації, коли “корова блудна,
стадо не пільнувала” (Канюки), “коб чуці де вона є / дэ вона е” (с.
Левково С. – БУП).
На коня вішали металевий, наближений до конічної форми звонoк, а при
весільних або святкових санних походах до нього додавали й шелестунu
(ПДС), gradolce, janczary (ЗР), jancary (ґм. Ясенувка), grochawki
(Плонка Косцєльна) – металеві кулясті порожнини з дірочками-отворами та
бляшаними кульками всередині (112.13). Багатий господар мав у збруї до
12 шелестунів різних розмірів (Канюки) – цілий оркестр!
Для відлякування від стада пастухи часом користувалися й описаними вище
трайкотками. Звірів і птахів від стада чи від поля (наприклад, щоб
“дзіки картошки не рили” – ПДС) відлякували також вітрачками, які кінцем
стрижня закопували в землю, а звук видобувався поривами вітру. Ветрачкi
(ґм. Ґрудек), млінoк, вітрачoк (ґм. Заблудув) конструктивно відповідали
трайкотці (лише з довгою ніжкою – 112.24). Wiatrak у ПНЗ – дві
закріплені навхрест лoпаті, нерідко жолоби (бляшані або “drzewniany z
kawa?kami blachi”) безпосередньо на верхньому кінці стрижня, які від
вітру крутяться, зачіпаючи одне одного, ще й додають свисту-виття
(111.13 – 142.2). Своєрідним синтезом обох видів цього інструмента є
млінок, широко відомий у ПДС: лопаті-“крильца” розкручують зубчастий
валок із дощечкою-ударником на рамці, допасованій під прямим кутом до
опорного стовпа. Оскільки гучність і характер звуку пов’язані з
інтенсивністю і напрямком вітру, інструмент служить ще й метеорологічним
показником.
Wiatrak Млінок
Рис. 3.
Сьогодні на Більщині для відлякування використувують також набір
підвішених пляшок (бутельки) (111.14).
З пастухуванням в’яжеться і найбільше різновидів трудової музики.
Найдавніші з них – звукові змагання й конкурси, що, за В.Проппом, як
магічні турніри, належать до ініціаційних ритуалів найдавнішої доби в
культурній антропології [12, с. 191, 318-321]. Саме цю функцію (“хто
лепш, чыя труба галасней” – ґм. Наревка) вважають первісною знавці
відомого на всій території ПНС реліктового жанру ансамблевого трублення.
Можливо, це – спадщина балтського чи фінно-угорського субстрату, від
колишніх ятвягів: найяскравіша паралель – литовські sutartin?s на ragai,
трохи далі – tirliavim на birbyn?s, вепські та північноросійські пастуші
награвання на ріжках. Як і литовці в sutartin?s, білоруські пастухи
грали на натуральних, без отворів трубах із кори, з типовими для кожної
місцевості пищиками, різної довжини і тону. У с. Плянти (ґм. Міхалово)
грали на двох (перша 15-20 см завдовжки, друга – 20-25 см) або трьох
трубах. Семьон та Базиль Скепко в Забродах (ґм. Наревка) ще й зараз
уміють зробити такі труби і зорганізувати ансамбль (перша – вербова, 28
см; друга – з берези, 33 см; діаметри розтрубу 4-6 см, довжина пищиків
6-10 см). На Данбровщині і Сокулщині пам’ятають, як, бувало, “зейдуцца”
і 3-4 труби. А в с. Масєво-2 (Наревка) під вечір після пастьби трубило
до 8 чоловік. Не виключена й магічна основа (оберіг) такого трублення.
Фото 2 А [13].
Фото 2 В, С [13].
2
4
?$???
?$??? ?????????тальне знаряддя, відоме під тією ж назвою ще воїнам
Київської Русі і Галицько-Волинського князівства, а у наш час – дітям
Східного Поділля (Вінницька обл. України) [14]. Шнурок (довжиною 100-200
см, діаметром 0,5 см) складають удвоє і звивають так, що на місці згину
робиться свого роду кошик (довжина до 15 см, ширина коливається залежно
від розщеплення смужок), де встановлюють плаский камінчик. Один кінець
шнурка притримують за допомогою петельки на пальці однієї руки, другий –
тримають вільною рукою. Розгойдавши кошик, різко викидають камінчик
вперед, відпустивши вільну руку. Слухають, “як співає і свистит камінь”
у повітрі та при ударі об воду і стежать за точністю польоту.
Поряд з цим інструментом існує сьміґа (?miga) – тонка пласка пластинка
(типу лінійки, довжиною 30-40 см), прив’язана до шнурка завдовжки 70-100
см. При різких колових рухах шнурком пластинка під певним кутом
урізається в повітря і породжує звукові коливання. Експресивне виття
сьміґи (відомої в інструментознавстві під назвою чурінґа) ще в
первісному суспільстві було засобом магічного захисту від злих сил.
Підляські діти-підпаски користувалися сьміґою для своїх музичних забав і
розвитку спритності (411). Вживалася й бaбка або пищaлка – розщеплена
надвоє стеблина комиша (“бабки”) довжиною 10-15 см, в яку дмухали для
змагань в імітації голосу птахів. Первісний ініціальний зміст цих
змагань очевидний [12, с.103, 319]. Типологічним реліктом зорі людства є
у ПДС і бручaвка (bruczawka – Черемха), брyчка (Чижи), брyкавка
(Дубляжин), млінoк (Канюки) або верабeй (БУП – Капітанщизна, ґм.
Наревка) – тонка овальна (іноді у формі скрипкової деки) соснова чи
вербова пластинка (“палочка”) або ж кістка (з ребра кози, зайця чи
дикого кабана) завдовжки 6-10 см, з двома отворами, куди просувають
вісімкою цупкий конопляний або льняний шнурок (довжиною 2-40 см), що
утримується пальцями обох рук (нерідко шнурок на кінцях має дерев’яні
кілочки-держаки – “кулочки”). Після скручування, а потім розтягування
шнурка пластинка звивається навколо своєї осі й утворює глісандні
звукові пориви-завивання. За тембром і функцією історично споріднена зі
сьміґою бручавка отримала на Підляшші (та й по цілій Білосточчині)
масовіше поширення серед дітей 10-12 років (як іграшкою, бавилися нею й
школярі, правда, з ґудзиком і ниткою замість архаїчних матеріалів)
(412.22). У тому ж середовищі вживали й перo (ПДС) – трубочку (завдовжки
12-15 см) з пера гуски чи бусла з надрізаним знизу входом у вигляді
язичка.
Фото 3.
Цей інструмент широковідомий на українській етнічній території
(включаючи Брестське Полісся). Зрідка як тростина для труби-ріжка
вживався й у Поніманні [15, с. 581] та північній Білосточчині. Дає
сильний, густо вібрований та політний звук (422.211.1). Добрими знавцями
таких інструментів є Григорій (Grzegorz) Якімюк (Чижи) та В.Наумюк.
Під час випасного сезону пастухи робили й чимало інструментів,
музикування на яких не тільки насичувало атмосферу спокоєм, надією на
вічність, що “все так буде”, але й давало можливості душевного і
мистецького самовираження. Найбагатша тут група щілинних флейт (421.22)
дає у краї як спільні, так і етнорегіонально відмінні прояви в типології
та термінології.
Найпростіший із них свисток (gwizdek) – закрита флейта з кори дерева
(421.221.31). У ПДС, як і на Південному Підляшші та повсюдно на
українській етнічній території [16, с. 29-30] і свистковий чопик
(“пищик”, “уснік”, “корок”, “денко”), і замикаючу затичку вправні
пастухи робили з цільного (частково вичищаючи середину для звукового
каналу) шматка дерева (верби, калини, горобини), з якого, попередньо
вирізавши свистковий отвір, знімали кору, перед тим по ній постукавши,
тричі заклинаючи: “Бійся, бійся, одобійся, вовку м’ясо, а мніе скура”
(В.Наумюк). Такі інструменти з типовими волинсько-поліськими назвами –
свистьoл (широко), свистiл (Клєщелє, Мельнік, Черемха), свистьол
однотонний (Клєніси), свистьолка (Піліки), свистьолік (ґм. Заблудув),
свистюлка (Мельнік), свистак (ґм. Константинув Б. Підляського
воєводства), довжиною від 8-15 (широко) до 15-25 см (Мельнік) – могли
служити й до 3-х років: висихаючи, кора впирається у твердий кістяк,
тому не зморщується й не тріскає; а перед грою свистовий вхід змочують у
воді [14]. Старші пастухи грали для розваги (на 2-3 висотах, що залежали
від інтенсивності вдування) “просту мельодію, менші свисталі без жадного
толку” (Канюки). Подекуди менш вправні пастухи та діти свисткову та
запираючу затички робили з двох коротких шматків гілки (середина трубки
лишалася порожньою) – подібні інструменти функціонували недовго, зате
були легкі у виготовленні: посвистав і викинув.
Флейти цього, другого, типу (переважно, короткі: 6-8 см) поширені у ПНС
та ЗР. Робили їх з кори верби (повсюдно), липи, вільхи, крушини,
черемхи, лози (ПНС від Нарева до Сокулки), а також ліщини, горобини (від
Кузніци, Н.Двора і до Янува Б.). У БУП (від ґм. Наревка) їх називають
свісцёл, свісцёлка, свісцелa, свісцялы, свісцёлы; але типовіша, а від с.
Ольховки (ґм. Наревка) до Кринок і Шудзялова (тобто, у південній частині
ПНС, або центрально-східній частині воєводства – ЦС) й основна їх назва
– пасвісцёл, пасвісцёлы, пасвісцёлікі, поширена й на історичній
батьківщині цих колись виселених з-під Волковиска нащадків дреговичів. У
північній частині ПНС, серед нащадків кривичів (від Н.Двора, Кузніци,
Сокулки і до західних кордонів) домінуючим є термін дудка (як і на
більшій частині етнічної Білорусі). У ЗР, як і на польських теренах [4,
с. 50-53], – gwizdek, gwizdki, fujarka z kory, правда, трапляються також
swistio?ka (ПДЗ: Дятковіце, Дрогічин), swista?ka, swista?eczki
(Тикоцін), dudka, gwizda?ka, swista?ka (ПНЗ: ґм. Корицін, Плонка
Косцєльна) – сліди давніх (відповідно, українських – на півдні,
білоруських – на півночі) етнокультурних субстратів.
Ширший мелодичний простір відкривали свистілки з 1-2 (Грудек – Міхалово
– Наревка), 3-4 (Янув Б.), 5-6 (Н.Двур), до 3 (Плонка К.), 4 (Ясенувка),
3-4 (ПДС) грифними (що прикривалися пальцями) отворами (“дирки”, “дюрки”
– ПДС; “дзюркі”, “дзіркі” – ПНС; “dziurki”, “otwory”, “palcy” – ЗР),
“каб малёдыю перабіраць” (Синковце, ґм. Н.Двур). Вони мали такі ж
регіональні особливості конструкції (може, були трохи довшими) і назви,
хіба без додавання слів: однотонний, простий, свисток; або з поясненнями
– великий, з дірками, для мелодії тощо (на відповідних діалектах)
(421.221.3-А) [17].
Фото 4 [18].
Ті ж назви (іноді з уточненням: з дерева, сосновий і под.) уживали й для
відкритих флейт – завдовжки 20-40 см, діаметром 1,2-1,6 см, – які
виготовляли з гілки або й стовбура молодого дерева (421.221.12). У ПДС
та ЗР їх робили з бозу, виштовхуючи вологе осердя, або з вільхи,
випалюючи його. У БУП та повсюдно в ПНС – із сосни, рідше – з лози, у
ґм. Корицін – з липи, у Янові та Ясенувці – з бозу, викручуючи середину
різними способами: а) один пастух тримає відрізану гілку, другий
викручує, б) пастух викручує стрижень просто на “живому” дереві, що
росте, а потім відрізає готову трубку. Матеріал типовий для багатьох
білоруських, а спосіб виготовлення – також для фінно-угорських традицій.
Кількість отворів у дерев’яних флейтах у ПДС – 2-3 (Чижи, ґм. Нарев),
4-5 (Дубічі Ц.), 5+1 (“одна под сподом”) [19] або 6 (по 3 на кожну руку)
+1 (“цілу альфабету можна заграти” – Подбєлє, ґм. Бєльск); останній
стрій широковідомий і в ПНС; у ПНЗ – від 4-5 (на одну руку) до 8+2
(Тикоцін, Ясенувка); про такий же стрій пам’ятають у Малінніках і
Піліках. Шкали повсюдно діатонічні або ангемітонічні: від кварти до
октави-нони (амбітус залежить і від кількості отворів). Серед
виконавців-знавців фуярок – Антоні Новіцкі (Монькі), Юзеф Козел (Вєйкі,
ґм. Ґрудек), Васіль Кузьма (Плянти, ґм. Міхалово), Іван Врублєвський
(Піліки), Яуген Агароднік (Ґрудек), Міхал Ярощук (Тополяни, ґм.
Міхалово), Іван Саєвіч (С.Левково), Міхал Рощенко (Даші, ґм. Клєщелє),
Данило Явдосюк, Іван Клімович (Добривода), Семен Корнелюк (С.Березово),
Г.Яким’юк (Чижи), М. і Л.Солінські (Черемха), Ніна Сахарчук (Малінніки),
В.Наумюк (Канюки), легендарний Юрко (ґм. Дубічі Ц.). Дерев’яні фуярки
теж починали звучати з весни. Як на пасовиську, так і в селі грали
ліричні композиції на пісенному матеріалі (“але без спеваў” –
Задворжани, ґм. Сокулка), іноді з програмними епізодами (імітації
птахів, звірів – в основному, ПДС). В Добриводі (ґм. Клєщелє) на
дерев’яних свистьолах грали по селі вже не пастухи, а спеціалісти –
майстри музики до слухання.
Програмні імітації та пісенні награвання для власної розваги, один для
одного та для гостей звучали й на простіших звукових пристроях. Серед
них піевены (назва походить від наслідування птаха – півня: ПДС), травa
(у ПДС, ЦС: береться до губ або перед тим натягається між великими
пальцями обох рук шовкова трава) (412.13), лістoк (ПДС: “з вульшини” –
Веліново, ґм. Мельник, або “горіелочки” – Чижи, ґм. Нарев; Николай
Кєлбашевський з Ґродіска, що зараз живе у Скупові, ґм. Наревка, виграє
на ньому найскладніші пісенні мелодії), listok (z bzu, a?minu у с.
Заренби, ґм. Дятковіце, долучали навіть до весільної музики; lipowy –
Плонка K.) (412.14) – музичні інструменти одноразового використання.
Більш довговічною є пuскавка (ПДС), піщaлка (Піліки), пішчaлка (БУП) або
пасвісцёл (Масєво-2, ґм. Наревка). Натягнену смужку трави (з білими
пасмами – Піліки) або тоненької берестинки (Масєво-2) вставляють у виріз
дерев’яної палички довжиною 10-15 см (необробленої – кора не стягається)
і затискають відтятим з неї ж полінцем (“трава мусіць дрыжаць” –
Масєво-2) або між двома вербовими дощечками (Піліки). Іноді щілина
поступово розширюється (ПДС: Дубічі Ц.): “де тісніше, глос тонший”, –
тоді можливі й пісенно-мелодичні награвання. Переважно ж пастухи і діти
(12-13 років) використовують пискавки для тембро-звукових забав та
імітацій (наприклад, плачу немовляти) (412.14-62).
Фото 5 [21].
Для звукових забав використовували також завдовжки 10 см пищaлку з жита
– сплющений з одного кінця зелений колосок (422.111.1) (ПДС); свісток
(Наревка) або пасвісцёл з жыта (Ґрудек): “пацягнуць з зялёнага (як
бярэцца ў колас) зрабіць дзюрачку, адрэзаць пад каленцэ, сціскуєш і
свісціць тоненька” (Ґрудек) (422.111.2) [22]; gwizdek z ?yta (ґм.
Наревка), де начетверо розрізається для звукової вібрації кінцева
частина трубочки, а дмухають у незаднену (412.11). Перший і третій типи
належать до найдавніших форм аерофонів.
Імітаційні надбання мисливців, пастухів, дітей знайшли свій розвиток у
ліричних за функцією програмних композиціях та імпровізаціях весільних
музикантів на скрипці та саксофоні. Зокрема, скрипаль Ян Чарковскі
(“Jach” – помер близько 1977 р.) із с. Сцьони (Sciony, 10 км від
Бранська) імітував голоси птахів, сцени ярмарки й виробляв різні
сонористичні та зовнішні трюки з інструментом (тримав скрипку на голові,
за спиною і т.д.). Не виключено, що ці композиції могли виникнути і під
впливом таких музичних інструментів, як скрuпочка (примітивний дитячий
монохорд із цільної дошки завдовжки 25-30 см) або діетська скрипка
(роблена самими підпасками з 2-3 струнами з нитки чи кабелю, смичок – з
кінського волосу, натягненого на зігнуту дугою палицю (“каблучок”)
(314.11-71). Про них пам’ятають видатний весільний скрипаль Здзіслав
Марчук (с. Закалінкі, ґм. Константинув) та знавець пастухування
В.Наумюк.
Інструментальна музика була пов’язана й з іншими видами праці. На
Бранщині (за Збіґнєвом Коженьовським) вона звучала “przy m?azeniu jako
rekreacija w robocie – gra? kto? z tych, kto pracowa?; na t?okach mog?a
gra? kapela”. Причому типово толоковою була мелодія “Wty? s wprzod”.
Популярні пісенно-танцювальні мелодії на гармонії, кларнеті, скрипці
виконували під час новочасного громадського акту – podstawy zborza dla
Pa?stwa: їх грали також і на odpustach “przewa?nie w?drowni muzykanci”.
Фото 6 А [25].
Фото 6 В [25]
Фото 6 С, Д [25]
Змінювалися з плином часу репертуар і стилістика популярних награвань,
приурочених до різних громадських подій, міських забав: на каруселях, на
вулиці, під час плавання на човнах, маївок, на церковних та державних
акціях.
Для загального сигналу тривоги у селах Підляшшя ще довго (до 60-х років
ХХ ст.) використовували великий дзвінок пастуха.
Фото 6 Е [25].
Трудова музика пов’язана з різноманітними родами праці, багато з яких
сьогодні відійшли у минуле. Однак ця музика має велику естетичну й
етичну цінність, що залишилася в активній пам’яті багатьох носіїв
традиції на Білосточчині, і потребує пильної уваги як науковців, так і
діячів мистецтва.
Література
Hornbostel E.M. von und Sachs C. Systematik der Musikinstrumente //
Zeitschrift fuer Etnologie. 48 Jahrgang. Berlin, 1914. S. 533-590.
Іншого виходу в таких умовах нема. Адже білоруське “ы” відрізняється від
українського “и” (більш переднього), останнє – від польського “y”; “е” ?
“э”, “йо” ? “іо” ? “jo” ? “ё”, “є” ? “je”, “ї” ? “ji”. Українське
“кипить” – це і не “kypyt’”, і не “kipit’”, підляське “в” на кінці слова
чи перед приголосною – не “w” і не “?” і т.д. Те ж стосується і
дифтонгів, позначених тут лігою ( ) над літерами. Народні назви та
вирази подаємо курсивом.
Сьогодні у цій функції у с. Скупово (ґм. Наревка) використовують мідний
таз, підвішений на воротях (111.241.1).
Ol?dzki S. Polskie instrumenty ludowe. Krakow, 1978.
А) – trejkotki (ЗР) з фондів Muzeum Okr?gowego w Bia?ymstoku – MOB, фото
В.Дерковського; В) – traszczalka А.Марчука. Архів автора статті – АА.
Фото С.Жиркєвіча.
Одна з найперших, мабуть, згадок про існування на Підляшші пастуших
tr?b, fujar, а також fujarek wierzbowych відноситься до 1842 р. [35,
с.44].
Про волинські і брестські аналоги таких труб та їх сигналів див. [8,
с.107].
Хай М. Традиційний музичний інструментарій Полісся (до питання примітиву
в музиці) // Родовід. 199 . Ч. 16. С. 104-113.
Подібні знаходимо й на суто польських етнічних територіях Kurpie i
Wielkopolski [4, с.70-71, 150].
Зміна висоти на натуральних шалмеях відбувається за рахунок сили
вдування або пересування тростини в глибину рота.
Музичні інструменти як чарівні помічники людини для отримання влади над
тваринами – надбання первісної епохи, зокрема обряду ініціації [12, с.
191].
Пропп В. Исторические корни волшебной сказки. Ленинград, 1986.
А) Угорі дві гобойні труби ПНС (найдовша – роботи Hippolita Pendy з с.
Kawali, ґм. Kuznica); внизу – кларнетна труба ПДС (Міхал Рощенко с.
Даше, ґм. Клєщелє). У центрі – ансамблеві труби ПНС (с. Заброди, ґм.
Наревка). Зліва – пискавка з коритком (ПДС), справа – руг з шпулькою. В)
На гобойній трубі грає Яуген Агароднік (ПНС, м. Ґрудек, уроджений в
районі Зельва Гродненської області). С) Виготовлення кларнетної труби
(В.Наумюк, с. Канюки, ґм. Заблудув).
Терміни і ергологія вказаних інструментів у комплексі цілком
відповідають згаданим волинським [8, с.108] та за межами прадавньої
Великої Волині (куди входили Підляшшя та Берестейщина) не мають
поширення.
Moszy?ski K. Kultura ludowa s?owian. T.2. Kultura duchowa. Krakow, 1939.
Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. Київ, 1967.
Згідно з рішенням інструментознавчої Study Group of ICTM / IFMC
(UNESKO), додавання літер до індекса означає, що описується не
зафіксований в Універсальній Систематиці різновид інструмента (у даному
випадку – замкнені щілинні флейти з грифними отворами).
Дудки (ґміни Сокулка та Данброва Б.).
Це означає: 5 на передній, 1 – на тильній стінці трубки. Уперше, на поч.
ХІХ ст., про фуярки з 6 отворами на Підляшші (ПДС) згадує K.W.Wojcicki
[20, с. 44].
Wojcicki K.W. Ru? Podlaska // Ru? Podlaska: Podlasie w opisach
romantykow / Wybory dokona? i opracowa? Jerzy Hawryluk. Bielsk Podlaski,
1995. S. 41-75.
Пасвісцёл (Масєво-2, ґм. Наревка).
Цим підляський варіант відрізняється від пищалки з жита балтів та
поліської з надрізаним кларнетним язичком [23, с. 127; 8, с. 107; 24, с.
95].
Мациевский И. Музыкальные инструменты Подляшья // Материалы к
энциклопедии музыкальных инструментов народов мира. СПб., 1998. С.
104-133.
Назина И. Белорусские народные музыкальные инструменты / Самозвучащие,
ударные, духовые. Минск, 1970.
А) Скрипаль Юзеф Козьол (с. Вєйкі, ґм. Ґрудек). В) На кларнеті in C грає
Збіґнєв Коженєвскі (Браньск). С) Гра на гармонії-гузикувці (ПДЗ). Д) Гра
на гармонії-педалувці (ПДЗ). Е) Сільська капела с. Плонка Косцєльна
(ПНЗ).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
