UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваВзаємини Володимира Барвінського з Іваном Франком (реферат)
АвторPetya
РозділМовознавство, філологія, реферат, курсова, диплом
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось6380
Скачало264
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Взаємини Володимира Барвінського з Іваном Франком

 

 

Суттєвою ознакою, що характеризувала суспільну атмосферу в Галичині з

70-х років XIX до початку ХХ століття, було ідейне розмаїття, яке

відповідно формувало літературні смаки та напрями. Існуючі політичні

партії і визначали суспільне буття. Тло політичної боротьби в тогочасній

Галичині становили два чисельні угруповання: “народовці” та

“москвофіли”, а також поодинокі симпатики соціалістичних ідей.

Відповідно й галицьке письменство ґрунтувалося на програмах цих

політичних партій.

 

“Народовська” та “москвофільська” партії – це діаметрально протилежні

трактування питань суспільного життя, і зокрема літератури. Якщо

“москвофільська” партія не ставила перед собою завдання виробити якісь

певні ідеали чи задекларувати програму, а жила лише надією на приєднання

Галичини до Росії, то “народовська” оминала будь-які стосунки з цією

країною, виробивши свою чітку національну позицію в суспільстві та

заявивши про себе окремими постатями в літературі.

 

Офіційна радянська критика тенденційно та спрощено подавала український

літературний процес кінця ХІХ – поч. ХХ ст.; вилучались з нього важливі

явища, замовчувалися або однобічно трактувалися визначні постаті, для

критичної оцінки усього процесу використовувались суб’єктивні оцінки

найбільших догматиків у радянській літературознавчій науці. А як знаємо,

тогочасна українська література була набагато складнішою та

суперечливішою. Нерідко саме т. зв. “другорядні” письменники яскравіше

виявляли особливості певного напряму. Цікаву думку знаходимо в одного з

дослідників української прози кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Н.Калениченко,

яка, певно, найточніше трактує проблему вивчення спадщини т.зв.

“величин” у літературі, законодавців теорій та літературних шкіл у

порівнянні з менш відомими або ж зовсім забутими їхніми сучасниками.

Науковець, зокрема зазначає, що “...певні методологічні та

художньо-естетичні принципи творчості видатного художника стають значно

яснішими для нас, коли порівнювати їх з менш відомими сучасниками” [7;

с.7]. На цю важливу методологічну проблему звертав, зокрема, увагу ще

1927 р. російський письменник і літературознавець Ю.Тинянов, зазначаючи,

що в літературній науці виникла небезпека вивчення лише основних явищ.

Внаслідок цього історія літератури поступово перетворюється у певний вид

“історії генералів”. Про це також писав і В.Жирмунський у монографії

“Байрон і Пушкін” (Л., 1978). Отже, правильне розуміння літературного

життя 70-80-х рр. минулого століття з усією його складністю, спричиненою

партійною боротьбою, а відповідно і літературною, дасть нам лише

комплексне вивчення літературного процесу. Досліджуючи літературний

процес у Галичині 70-80-х рр., “годиться згадати тих людей, що надали

йому характер, значно не подібний до того, що було давніше” [14; т.41;

с.514].

 

Сімдесятими роками ХIХ ст. датуються перші виступи в царині літератури

та критики Володимира Барвінського (1850–1883), який своєрідно бачив

своє місце в політичному житті зазначеного періоду. Володимир

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ